П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 683/1711/17

Головуючий у 1-й інстанції: Завадська О.П.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

12 березня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В.

представників позивача: Шевчук А.О., Булича В.Є.

представників відповідача: Андрійчук О.П., Степанишина О.Д.

представника третьої особи: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Старокостянтинівського комбінату комунальних підприємств до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, за участю третіх осіб-ТОВ "ДВ ЕКОСВІТ", Львівського комунального підприємства Транспортна фірма "Лівівспецкомунтранс", ТОВ "Екостран", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2017 року Старокостянтинівський комбінат комунальних підприємств звернувся з позовом до Старокостянтинівської міської ради, в якому просив скасувати рішення 19 (позачергової) сесії Старокостянтинівської міської ради від 02 червня 2017 року «Про завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради».

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року позов задоволено: скасовано рішення 19 (позачергової) сесії Старокостянтинівської міської ради від 02 червня 2017 року «Про завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа-Проказюк Т.О., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що висновки викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а також судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обгрунтуванні апеляційної скарги з приводу порушення норм процесуального права зазначено, що суддею першої інстанції порушено таємницю нарадчої кімнати, оскільки закінчення розгляду справи відбулося 26.04.2018, після чого остання видалилася до нарадчої кімнати, а проголосила короткий текст рішення лише 27.04.2018.

Апелянт вважає, що позовну заяву від імені Старокостянтинівського комбінату комунальних підприємств подано неналежною особою в.о. начальника ККП ОСОБА_9, тоді як згідно статуту підприємства, таким правом наділений лише керівник Булич В.Є., що залишено поза увагою судом першої інстанції.

Щодо суті спору, в апеляційній скарзі зазначено, що в квітні 2017 року начальник Старокостянтинівського ККП Булич В.Є., вийшовши за межі наданих йому Статутом ККП повноважень, в порушення вимог ст.3, 9-11, 17, 33 Закону України «Про відходи» розпочав прийом змішаних твердих побутових відходів територіальної громади міста Львова та їх захоронення, на Старокостянтинівському полігоні ТПВ.

Оскільки, на неодноразові звернення депутатів міської ради з вимогою усунення порушень закону, ні міський голова ОСОБА_10, ні виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради, ні його посадові особи не відреагували і жодних дій по припиненню правопорушень не вжили, ОСОБА_6 та інші депутати міської ради ініціювали внесення на розгляд позачергової сесії питання про встановлення мораторію на незаконне прийняття та захоронення відходів на полігоні ТПВ м. Старокостянтинова.

02 червня 2017 року, на позачерговій сесії Старокостянтинівської міської ради прийнято рішення «Про завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради", яким зокрема зобов'язано позивача розірвати договір намірів про співпрацю, укладений Старокостянтинівським ККП з ТОВ "ДВ ЕКОСВІТ", Львівським комунальним підприємством, транспортною фірмою "Лівівспецкомунтранс" та ТОВ "Екостран", яке судом першої інстанції скасовано.

Однак, судом не враховано, що згідно Статуту ККП, підприємство не наділене правом придбавати відходи не тільки інших територіальних громад, а навіть територіальної громади міста Старокостянтинова. Також не надано цьому комунальному підприємству права та способу захоронення відходів інших територіальних громад.

Апелянт вказує на те, що згідно визначення, наданого в ст.1 Закону України "Про відходи", власник відходів повинен їх позбутися шляхом утилізації чи видалення. А відтак начальник ККП повинен був розуміти, що підприємство не має права проводити захоронення змішаних відходів територіальної громади м. Львова. Законом України "Про відходи" також не передбачено саме набуття відходів у власність підприємствами, що надають послуги по утилізації та вивезенню ТПВ, а тому позивач не може набувати сміття у власність відповідно до договору, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, скаржник звертає увагу, що в пункті 3.1. Договору намірів про співпрацю зазначено: "З моменту розміщення відходів на полігоні ТПВ, право власності на ці відходи переходить до Сторони - 4". А це означає, що відходи, які вироблені на території міста Львова формально (за договором) мали б перейти у власність позивача, але такий перехід права власності не можливий на підставі вимог ст.ст. 8-11 Закону України "Про відходи". Таким чином, відповідальність за незаконно ввезене на територію міста сміття ляже на територіальну громаду міста.

ОСОБА_6, посилаючись на статті 10, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стверджує, що Старокостянтинівський ККП, як комунальне підприємство територіальної громади міста Старокостянтинова, не мав права придбавати відходи іншої територіальної громади та не наділений правами узурпувати повноваження свого власника- територіальної громади міста Старокостянтинова.

Скаржник стверджує, що сторони уклали та виконували договір у спосіб, що порушує Правила благоустрою, забезпечення чистоти і порядку, додержання тиші в громадських місцях на території міста Старокостянтинів та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відходи".

Також, згідно тверджень апелянта, відповідно до вимог ПК України, на Старокостянтинівську міську раду, як на набувача права на відходи, переходить обов'язок сплати екологічного податку.

26.12.2018 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, мотивований тим, що рішення позачергової сесії Старокостянтинівської міської ради «Про завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради" від 02 червня 2017 року прийнято з порушенням ст.23 регламенту міської ради №3 від 04.12.2015.

Зазначено, що депутати міської ради своїми безпідставними заявами перешкоджають роботі підприємства.

В той же час, Старокостянтинівський ККП здійснюючи свою діяльність керується п.2.2.7 Статуту, де зазначено, що в межах своєї діяльності підприємство вступає у взаємовідносини з іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі і з іноземними, на договірних засадах, з ними здійснює виробництво і реалізацію продукції, товарів і послуг, виконання робіт, спільну діяльність.

Відносно доводів апелянта з приводу того, що підприємство приймає не перероблені побутові відходи, вказано, що з січня місяця 2018 начальник Старокостянтинівського ККП видав наказ №1 від 10.01.2018 "Про виконання Закону України "Про відходи".

Позивач вважає безпідставними твердження позивача про те, що на територіальну громаду міста Старокостянтинова переходить обов'язок сплати екологічного податку, оскільки ставка податку за розміщення відходів залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів закладений у тарифі Старокостянтинівського ККП на захоронення та утилізацію.

Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

В судовому засіданні ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представники позивача та відповідача заперечили стосовно задоволення апеляційної скарги і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

При цьому, представник відповідача ОСОБА_5 вказав, що позов Старокостянтинівського ККП обгрунтований, оскільки спірне рішення міської ради прийняте з перевищенням повноважень сесії міської ради.

Решта учасників справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 травня 2017 року за № 43/712-01-37/2017 в Старокостянтинівській міській раді зареєстровано пропозицію 12 депутатів Старокостянтинівської міської ради про скликання позачергової сесії Старокостянтинівської міської сесії 7 скликання, з питань завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради.

Рішенням 19 (позачергової) сесії Старокостянтинівської міської ради № 2 від 02 червня 2017 року «Про завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради» вирішено:

1. Зобов'язати Старокостянтинівський комбінат комунальних підприємств розірвати договір намірів про співпрацю від 26 квітня 2017 року, укладений Старокостянтинівським комбінатом комунальних підприємств з наступними організаціями: ТОВ «ДВ-ЕКОСВІТ», Львівським комунальним підприємством ТРАНСПОРТНА ФІРМА «ЛЬВІВСПЕЦКОМУНТРАНС» і ТОВ «Екостаркон», а також договір про спільну діяльність підприємств, укладений Старокостянтинівським комбінатом комунальних підприємств з ТОВ «Екостаркон».

2. Укладення нових договорів можливе лише після проведення громадських слухань та прийняття рішення міської ради з даного питання, а також юридичної та екологічної експертизи договорів та проекту реконструкції Старокостянтинівського полігону ТПВ.

3. З 02 червня 2017 року ввести мораторій на ввезення на територію Старокостянтинівського полігону ТПВ сміття будь-якого походження, крім сміття, що продукується громадою, а також фізичними та юридичними особами м. Старокостянтинова.

4. Внести на розгляд чергової сесії міської ради питання щодо дотримання Старокостянтинівським полігоном ТПВ постанови НКРЕКП від 04.04.2017 №467 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів».

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач приймаючи спірне рішення про зобов'язання позивача розірвати договір, заборону укладення нових договорів, введення мораторію, не будучи стороною укладених договорів, вийшов за межі, визначених законодавством повноважень. Посилання на необхідність прийняття оскаржуваного рішення з метою убезпечити екологічні права територіальної громади, судом розцінено як невірне тлумачення закону та невірний вибір способу захисту, оскільки дані питання вирішуються шляхом звернення до відповідних правоохоронних та державних органів задля здійснення перевірки результатів діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині скасування п.п. 1, 3 спірного рішення, виходячи із наступного.

Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначені Законом України від 05.03.1998 №187/98-ВР "Про відходи" (далі - Закон №187/98-ВР).

Відповідно до приписів статті 1 Закону №187/98-ВР відходи-будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; збирання відходів - діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення; перевезення відходів - транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об'єктів оброблення, утилізації чи видалення; утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів; видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.

У частині 1 статті 4 Закону №187/98-ВР зазначено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з утворенням, збиранням і заготівлею, сортуванням, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина.

Водночас, ч.3 ст.35-1 Закону України "Про відходи" передбачено, що збирання та вивезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

Таким чином, органи місцевого самоврядування забезпечують організацію збирання і видалення побутових відходів та створення полігонів для їх захоронення, через уповноважені ними юридичні особи.

Як слідує з матеріалів справи, Старокостянтинівський комбінат комунальних підприємств (далі Старокостянтинівський КПП) є юридичною особою, заснованою на комунальній власності та входить до сфери управління Старокостянтинівської міської ради.

Згідно п.п.2.1 п.2 Статуту Старокостянтинівського КПП, затвердженого рішенням Старокостянтинівської міської ради №13 від 17.02.2017 року, основною метою діяльності КПП є задоволення суспільних потреб населення шляхом надання послуг.

П.п.2.2.7 п.2.1 Р.ІІ Статуту визначено, що підприємство в межах своєї діяльності підприємство вступає у взаємовідносини з іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі і з іноземними, на договірних засадах, з ними здійснює виробництво і реалізацію продукції, товарів і послуг, виконання робіт, спільну діяльність.

У Розділі VІІ Статуту, серед повноважень керівника підприємства, зокрема зазначено, що останній укладає договори та інші правочини.

Таким чином, Старокостянтинівський КПП є юридичною особою, утвореною Старокостянтинівською міською радою, яка займається діяльністю по наданню послуг населенню, в тому числі по вивезенню твердих побутових відходів, та яка в своїй діяльності підпорядкована, підзвітна та підконтрольна Старокостянтинівській міській раді.

При цьому, керівник підприємства наділений правом самостійно укладати договори та інші правочини.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 26.04.2017 між ТОВ "ДВ ЕКОСВІТ", Львівським КП Транспортна фірма "Лівівспецкомунтранс", ТОВ "Екостран" та Старокостянтинівським ККП укладено договір намірів про співпрацю, за умовами якого сторони зобов'язалися діяти спільно для забезпечення вивезення, прийому та захоронення твердих побутових відходів із адміністративної території Львівської міської ради та в цілях викладених в п.1.2 договору про співпрацю.

Згідно п.5 вказаного Договору всі спори та розбіжності, що виникають з цього Договору, мають вирішуватися шляхом мирних переговорів між Сторонами. У разі неможливості вирішення спорів шляхом проведення переговорів, Сторони передають їх на розгляд до відповідного господарського суду.

У відповідності до ч.ч.1,2,7 ст. 78 Господарського кодексу України (далі ГК України) комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника-відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Органами управління комунального унітарного підприємства є: керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).

Згідно з частинами 1,7 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1,4 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України регламентовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами частини 1 статті 206 ГК України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Водночас ст.188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Комплексний аналіз вищевказаних правових норм свідчить про те, що розірвання договорів оренди в односторонньому порядку, укладених між суб'єктами господарської діяльності, за умов виконання сторонами договірних зобов'язань не допускається. Розірвання договору оренди може відбутись або за згодою сторін договірного зобов'язання, або в судовому порядку.

Так, з матеріалів справи слідує, що відповідач не є стороною договору намірів про співпрацю від 26 квітня 2017 року, укладеного Старокостянтинівським комбінатом комунальних підприємств з наступними організаціями: ТОВ «ДВ-ЕКОСВІТ», Львівським комунальним підприємством ТРАНСПОРТНА ФІРМА «ЛЬВІВСПЕЦКОМУНТРАНС» і ТОВ «Екостаркон», а також договору про спільну діяльність підприємств, укладеного Старокостянтинівським комбінатом комунальних підприємств з ТОВ «Екостаркон», а відтак не в праві вирішувати питання щодо розірвання договору між вищезазначеними суб'єктами господарської діяльності та втручатися в договірну діяльність підприємства.

При цьому, введення з 02 червня 2017 року мораторію на ввезення на територію Старокостянтинівського полігону ТПВ сміття будь-якого походження, крім сміття, що продукується громадою, а також фізичними та юридичними особами м. Старокостянтинова, фактично унеможливить виконання договору намірів про співпрацю від 26.04.2017, укладеного між ТОВ "ДВ ЕКОСВІТ", Львівським КП Транспортна фірма "Лівівспецкомунтранс", ТОВ "Екостран" та Старокостянтинівським ККП. Вказане також свідчить і про передчасність прийняття п.3 спірного рішення відповідача, оскільки діє договір від 26.04.2017.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що відповідач приймаючи спірне рішення про зобов'язання позивача розірвати договір та введення мораторію, не будучи стороною укладених договорів, вийшов за межі, визначених законодавством повноважень.

В той же час, створення міською радою комунального підприємства, не позбавляє орган місцевого самоврядування обов'язку здійснювати свої функції в інтересах територіальної громади.

Так, п.38 ст.26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами визначаються ст. 21 Закон №187/98-ВР, відповідно до якої органи місцевого самоврядування забезпечують: а) виконання вимог законодавства про відходи; б) розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів; в) організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів; г) затвердження місцевих і регіональних програм поводження з відходами та контроль за їх виконанням; д) вжиття заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами; е) вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами; є) координацію діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на їх території, в межах компетенції; з) здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території; и) ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів; і) сприяння роз'ясненню законодавства про відходи серед населення, створення необхідних умов для стимулювання залучення населення до збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини; ї) здійснення інших повноважень відповідно до законів України; й) надання згоди на розміщення на території села, селища, міста місць чи об'єктів для зберігання та захоронення відходів, сфера екологічного впливу функціонування яких згідно з діючими нормативами включає відповідну адміністративно-територіальну одиницю; м) здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами відповідно до закону та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи.

Частиною 1 статті 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентовано, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення можуть проводити перевірки на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Отже, юридичні особи уповноважені органами місцевого самоврядування на збирання і видалення побутових відходів та створення полігонів для їх захоронення підпорядковані, підзвітні та підконтрольні органам місцевого самоврядування.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Згідно статті 13 вказаного Закону територіальна громада має право проводити громадські слухання-зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

За правилами частини 1 статті 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Вищезазначене дає підстави для висновку про те, що на пленарних засіданнях міської ради можуть розглядатися питання щодо дотримання підприємствами, утвореними органами місцевого самоврядування норм законодавства, в тому числі щодо розміщення відходів та дотримання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів, а також заслуховування звітів керівників цих підприємств з вказаних питань, а відтак приймаючи спірне рішення в частині внесення на розгляд чергової сесії міської ради питання щодо дотримання Старокостянтинівським полігоном ТПВ постанови НКРЕКП від 04.04.2017 №467 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів», відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

При цьому, зважаючи на те, що розміщення полігону для захоронення побутових відходів, входить до генерального плану території м.Старокостянтинова, то на 19 сесії Старокостянтинівської міської ради від 02.06.2017 правомірно прийнято рішення, що укладення нових договорів можливе лише після проведення громадських слухань та прийняття рішення міської ради з даного питання, а також юридичної та екологічної експертизи договорів та проекту реконструкції Старокостянтинівського полігону ТПВ.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про протиправність прийняття відповідачем п.п.2,4 спірного рішення.

На думку колегії суддів посилання скаржника на те, що позовну заяву від імені Старокостянтинівського комбінату комунальних підприємств подано неналежною особою в.о. начальника ККП ОСОБА_9, оскільки такими повноваженнями наділений лише керівник є необгрунтованими, та звертає увагу на те, що згідно норм законодавства про працю, виконуючий обов'язків наділяється повноваженнями керівника на час виконання обов'язків останнього.

Щодо доводів ОСОБА_6 про порушення суддею таємниці нарадчої кімнати, то дане суб'єктивне судження апелянта не може бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви в повному обсязі, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення щодо задоволення позовних вимог.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що слід частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Старокостянтинівського комбінату комунальних підприємств до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, за участю третіх осіб-ТОВ "ДВ ЕКОСВІТ", Львівського комунального підприємства Транспортна фірма "Лівівспецкомунтранс", ТОВ "Екостран", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про скасування рішення скасувати, скасувати в частині задоволення позову про скасування рішення 19 (позачергової) сесії міської ради від 02.06.2017 №2 "Про завезення, прийняття, захоронення (утилізації та/або переробки тощо) твердих побутових відходів та супутніх екологічно небезпечних речовин на територію полігону ТПВ міста Старокостянтинова із адміністративної території Львівської міської ради" в 2,4 частинах, а саме:

2. Укладення нових договорів можливе лише після проведення громадських слухань та прийняття рішення міської ради з даного питання, а також юридичної та екологічної експертизи договорів та проекту реконструкції Старокостянтинівського полігону ТПВ.

4.Внести на розгляд чергової сесії міської ради питання щодо дотримання Старокостянтинівським полігоном ТПВ постанови НКРЕП від 04.04.2017 №467 "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів".

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову, відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 березня 2019 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.