КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ 22-ц/824/1709/19 Головуючий у 1 інстанції - Гончарук В.П.
Унікальний №755/9215/15-ц Доповідач - Панченко М.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2019року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача - Панченка М.М.
суддів - Слюсар Т.А., Волошиної В.М.
при секретарі - Кемському В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука Ігоря Анатолійовича, треті особи ОСОБА_6, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві про визнання свідоцтва про право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку,-
В С Т А Н О В И В:
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука Ігоря Анатолійовича і, з урахуванням уточнень до позову, просила: ухвалити рішення, яким визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0611 га у межах згідно з планом, розташовану у АДРЕСА_2, кадастровий НОМЕР_1 за ОСОБА_2, видане 13.08.2013 року та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №7228 приватним нотаріусом Літвінчуком ІгоремАнатолійовичем, скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2, зобов»язати приватного нотаріуса Літвінчука Ігоря Анатолійовича внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності на зазначену вище земельну ділянку за ОСОБА_2, визнати за позивачкою ОСОБА_4 право власності на спірну земельну ділянку /т.1 а.с.1-4, 159-163, т.2 а.с.15-17, т.3 а.с.228-233, т.4 а.с.27-28/.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 26.10.2007 року указана земельна ділянка була подарована їй третьою особою ОСОБА_6, а тому приватний нотаріус Літвінчук Ігор Анатолійович при видачі свідоцтва від 13.08.2013 року про право власності на указану земельну ділянку на ім»я відповідачки ОСОБА_2 допустив помилку, не з»ясувавши, що указана земельна ділянка уже перебувала у власності позивачки.
Зазначала, що відповідачка ОСОБА_2 порушує її право власності, оскільки факт реєстрації даної земельної ділянки у Державному реєстрі за відповідачкою перешкоджає їй здійснити реєстрацію на своє ім»я.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Першим рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 04.11.2015 року позов задоволено частково. Судовим рішенням визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку видане на ім»я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем 13.08.2013 року та зареєстроване у реєстрі №7228/т.2 а.с.31-32/
Також скасовано рішення приватного нотаріуса Літвінчука Ігоря Анатолійовича про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на указану земельну ділянку.
В решті позову відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 18.12.2015 року вирішене питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 31.03.2016 року рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04.11.2015 року скасовано та увалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14.06.2017 року рішення Апеляційного суду м.Києва від 31.03.2016 року та рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04.11.2015 року, а також додаткове рішення цього ж суду від 18.12.2015 року скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції /т.3 а.с.117-120/.
В доводах ухвали ВССУ зазначено, що оскільки право власності, відповідно до ст.317 ЦК України, включає право володіння, користування та розпорядження майном, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 не набула право власності на спірну земельну ділянку, враховуючи фактичні обставини справи, є помилковим, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, касаційна інстанція зазначила наступне.
Так, підставою для видачі нотаріусом на ім»я відповідачки ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку став Акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві від 17.07.2013 року.
При цьому, визнаючи указане свідоцтво недійсним, суд першої інстанції не указав відповідних правових підстав для цього, оскільки посилань на неправомірність дій державного виконавця, що склав зазначений Акт і передав майно, неправомірність дій або бездіяльність нотаріуса (з урахуванням порядку видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів) рішення суду першої інстанції не містить.
Наведене свідчить про ухвалення судом першої інстанції рішення у цій частині на припущеннях, що є недопустимим. Так, як колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, скасованим має бути і додаткове рішення.
Крім цього, як зазначив ВССУ, вирішуючи справу, суд першої інстанції розглянув вимоги щодо дій приватного нотаріуса ЛітвінчукаІгоря Анатолійовича, який брав участь у справі як третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору.
В ході повторного розгляду справи судом першої інстанції, за заявою позивачки було залучено до участі у справі відповідачем приватного нотаріуса Літвінчука Ігоря Анатолійовича, а також третьою собою Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві.
З урахуванням уточненої позовної заяви від 18.01.2018 року позивачка просила суд визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0611 га у межах згідно з планом, розташовану у АДРЕСА_2, кадастровий НОМЕР_1 за ОСОБА_2, видане 13.08.2013 року та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №7228 приватним нотаріусом Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем, скасувати рішення приватного нотаріуса Літвінчука Ігоря Анатолійовича про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2, визнати за позивачкою ОСОБА_4 право власності на спірну земельну ділянку /т.3 а.с.228-233/.
Повторним рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 03.08.2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково /т.5 а.с.40-47/.
Судовим рішенням визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0611 га, розташовану у АДРЕСА_2, кадастровий НОМЕР_1 за ОСОБА_2 видане 13.08.2013 року та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №7228 приватним нотаріусом Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем.
Також скасоване рішення приватного нотаріуса Літвінчука Ігоря Анатолійовича про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2.
В решті позовних вимог, зокрема, щодо визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку - відмовлено.
Вирішене питання розподілу судових витрат.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 серпня 2018року, та постановити нове рішення про відмову у позові/т.5 а.с.54-68/.
Скаржники послались на те, що суд безпідставно не задовольнив усну вимогу відповідачки про застосування строку позовної давності, що, відповідно до постанови ВСУ від 16.08.2017 року у справі №6-2667цс16 допускається заявляти усно; прийнявши нову редакцію позовної заяви від 18.0.2018 року, суд вчинив порушення ст.49 ЦПК України, допустивши одночасно зміну підстав і предмета позову; суд безпідставно послався на загальну норму - ст.722 ЦК України, зробивши висновок про те, що право власності обдарованого виникає з моменту прийняття земельної ділянки в дарунок, а не з моменту її реєстрації; позивачка ОСОБА_4 не є належним позивачем,оскільки земельна ділянка їй не належить, що підтверджене постановою Окружного адмінсуду м.Києва від 16.12.2013 року у справі №826/16073/13-А; з урахування заявлених вимог даний спір торкається сфери публічно-правових відносин, а тому повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства; в силу ч.2 ст.388 ЦУК України майно не може бути витребувано у добросовісного набувача, якщо воно продане в порядку виконання судового рішення.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції з таких підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.3 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідач приватний нотаріус Літвінчук Ігор Анатолійович у письмовому зверненні до суду просив у позові відмовити та слухати справу за його відсутності.
Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, 26.10.2007 року між позивачемОСОБА_4 та третьою особоюОСОБА_6 укладено договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_2,посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П. за реєстровим № 2943 /т.1 а.с.7/.
Подарована земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) 11.08.2005 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.08.2004 року №5887 (ВВК №555042) та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №09-7-0258.
Відповідно до заяви позивачки ОСОБА_4 від 29.04.2013 року її право власності на спірну земельну ділянку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
Однак, в подальшому указаний запис державним реєстратором Малишевим М.С. вилучено з тих підстав, що на час реєстрації земельна ділянка перебувала під арештом.
При цьому, судом встановлено наступне.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 07.04.2010 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 за 124.000 дол.США указану квартиру.
У подальшому рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 22.12.2011 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 стягнуто завдані збитки у розмірі 1.297.628 грн., а також 1.700 грн. у відшкодування моральної шкоди та 1.837 грн. - у відшкодування судових витрат.
Під час виконання указаного рішення Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської Ради повідомило старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м.Києві про те, що згідно з даними автоматизованої системи ПК «Кадастр» за ОСОБА_6 зареєстрована спірна земельна ділянка площею 0,0611 га по АДРЕСА_2.
Старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві 01.08.2012 року складено акт опису і арешту майна, а саме спірної земельної ділянки.
17.07.2013 року старшим державним виконавцем відділу державної служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, на підставі ст.62 Закону України «Про виконавче провадження», складено акт про передачу арештованого майна а саме, земельної ділянки стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, заподіяного ОСОБА_6, оскільки прилюдні торги оголошені такими, що не відбулися /т.1а.с.227/.
13.08.2013 року відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович на підставі Акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу посвідчив, що ОСОБА_2 на праві власності належить спірна земельна ділянка площею 0,0611га по АДРЕСА_2, про що видав відповідне свідоцтво, і цього ж дня вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за №2090696 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку.
Між тим, оскільки, як встановлено судом вище, право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_6 припинилося з моменту її відчуження на підставі договору дарування від 26.10.2007 року на користь позивачки ОСОБА_4, тому, на час складання державним виконавцем акту опису і арешту майна, що належало ОСОБА_6, від 01.08.2012 року, ця земельна ділянка йому уже не належала.
З урахуванням цього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність складеного 01.08.2012 року державним виконавцем акту опису і арешту майна ОСОБА_9 і, відповідно, незаконність видачі приватним нотаріусом Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем видачі свідоцтва про право власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку від 13.08.2013 року.
Дійшовши висновку про відхилення апеляційної скаргиОСОБА_2 і її представника ОСОБА_3 та залишення без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки на час розгляду справи договір дарування спірної земельної ділянки від 26.10.2007 року між позивачемОСОБА_4 татретьою особою ОСОБА_6 є чинним, так як не визнавався недійсним, а тому має місце порушення правОСОБА_4 на володіння, користування та розпорядження цією земельною ділянкою.
Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 10.01.2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування спірної земельної ділянки від 26.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстрованого в реєстрі за №2943.
Із зазначеного слідує, що договір дарування спірної земельної ділянки від 26.10.2007 року між ОСОБА_6 не визнавався судом недійсним, що свідчить про те, що реєстрація права власності за ОСОБА_4 на спірне майно від 29.04.2013 року є законною.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Встановлено, що після укладення угоди дарування спірної земельної ділянки між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 26.10.2007 року, указана земельна ділянка реально перейшла у власність та користування обдарованій ОСОБА_4.
Сторони за цим договором дарування не встановлювали інакшого визначення моменту переходу права власності на спірну земельну ділянку, ніж виникнення цього права з моменту передачі цього майна обдарованій.
Згідно частини другої статті 719, частин першої та четвертої статті 722 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Дійшовши висновку про обґрунтованість рішення суду першої, колегія суддів враховує, що 29.04.2013 року позивачкою ОСОБА_4 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно подана заява про проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_2 кадастровий НОМЕР_1, яка була зареєстрована державним реєстратором Малишевим М.С. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1037919.
Однак, згідно листа Державної реєстраційної служби від 20.02.2015 року за №43/11-15-8.4/2 слідує, що 27.06.2013 року тим же державним реєстратором Малишевим М.С. вилучено указаний запис, як помилковий, у зв»язку з чим, 16.08.2013 року ОСОБА_4 вдруге була подана заява про державну реєстрацію на її ім»я спірної земельної ділянки. Між тим, 10.09.2013 року їй було відмовлено у державній реєстрації, оскільки указана земельна ділянка, станом на 16.08.2013 року, була зареєстрована за іншою особою, ОСОБА_2 за №2090696/т.1 а.с.190-192,8/.
Відповідно до указаного листавід 20.02.2015 року за підписом заступника голови Державної реєстраційної служби України слідує, що дії державного реєстратора Малишева М.С. про вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності за позивачкою - є незаконними, оскільки державні реєстратори не наділені повноваженнями вилучати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМ України від 22.06.2011 року №703, що діяв на момент скасування запису та видалення розділу, та Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою КМ України від 26.10.2011 року №1141. Однак притягнення Малишева М.С. до відповідальності не розглядається у зв»язку з його звільненням з роботи.
Із наведеного слідує, що реєстрація за позивачкою ОСОБА_4 від 29.04.2013 року права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була вчинена на законних підставах, і ця реєстрація здійснена раніше ніж така реєстрація відбулася за ОСОБА_2 - 13.08.2013 року.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в
порядку черговості надходження заяв.
Колегія суддів відхиляє доводи в апеляційній скарзі з посиланням на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.12.2013 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно про визнання дій неправомірними та зобов»язання вчинити певні дії./т.1 а.с.60-66/.
Так, згідно указаного рішення, вилучення державним реєстратором із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, здійснене у зв»язку з перебуванням указаного нерухомого майна під арештом, відповідно до акту опису і арешту майна від 01.08.2012 року, складеного старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві.
Між тим, колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки Окружним адміністративним судом м.Києва не враховано, що згідно ч.2 ст.719, ч.ч.1,4 ст. 722 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Тобто, право власності на подаровану їй земельну ділянку позивачці ОСОБА_4 належало з дня прийняття нею цієї земельної ділянки, тобто, з 26.10.2007 року, а тому на час складення Акту опису та арешту майна, зокрема, спірної земельної ділянки, від 01.08.2012 року ця земельна ділянка належала ОСОБА_4, а не боржнику ОСОБА_6.
Крім того, не погоджуючись з доводами постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.12.2013 року, яким вилучення державним реєстратором із Державного реєстру речових прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 здійснене у зв»язку з перебуванням указаного нерухомого майна під арештом, колегія суддів виходить з того, що обтяження у вигляді арешту на спірну земельну ділянку, який накладений державним виконавцем 01.08.2012 року, вчинений з недотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки, як встановлено судом, це обтяження у вигляді арешту на майно, яке належало боржнику ОСОБА_6 не було внесене до указаного реєстру обтяжень, а тому такий арешт не тягне за собою будь-яких правових наслідків.
У зв»язку з цим, вилучення державним реєстратором27.06.2013року запису в державному реєстрі прав на нерухоме майно запису від 29.04.2013 року про право власності за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку було незаконним.
Отже, реєстрація права власності за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.04.2013року є законною і не підлягала вилученню із Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
У зв»язку з цим колегія суддів вважає законним і обґрунтованим рішення суду першої інстанції про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 0,0611 га, розташовану у АДРЕСА_2, кадастровий НОМЕР_1 за ОСОБА_2 видане 13.08.2013 року та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №7228 приватним нотаріусом Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем, а також є законним скасування рішення приватного нотаріуса Літвінчука ІгоряАнатолійовича про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 15.03.2019 року.
Суддя-доповідач
Судді
