Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 757/38064/16-ц

провадження № 61-47175св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., СтупакО. В., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Вища рада правосуддя,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2017 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Вища рада юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), про відшкодування шкоди.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 17 березня 2015 року він звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення його з посади судді Вищого господарського суду України у відставку. 01 квітня 2015 року заява позивача надійшла до Вищої ради юстиції. 16 листопада 2015 року постановою Вищого адміністративного суду України у справі за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо нездійснення розгляду по суті у встановлений законом строк заяви ОСОБА_4 про звільнення його з посади у відставку. Постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року у задоволенні заяви Вищої ради юстиції відмовлено.

Після ухвалення цих судових рішень, 12 травня 2016 року представник позивача звернувся до Вищої ради юстиції із заявою-вимогою про добровільне виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року, проте на момент подання цієї позовної заяви Вища рада юстиції не виконала судового рішення та не припинила своєї протиправної бездіяльності, зокрема, не розглянула його заяву про звільнення з посади у відставку.

З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування майнової шкоди 145 771,20 грн, а також 10 000 000,00 грн моральної шкоди шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної (немайнової шкоди) 5 000,00 грн шляхом списання Державною казначейською службою України грошових коштів з рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовими рішеннями було встановлено порушення законних прав позивача з вини органу державної влади, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому відповідно до положень статей 23, 1167 ЦК України визначено позивачеві відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення майнової шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження цих вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2017 року у частині відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що правильними є висновки суду першої інстанції про те, що вимога позивача щодо стягнення упущеної вигоди базується на припущеннях, побудована на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами, при цьому, врахувавши ту обставину, що позивач у цей період перебував на посаді судді та отримував заробітну плату та що у подальшому був звільнений Верховною Радою України за порушення присяги судді.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про часткове відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у цій частині в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не конкретизовано в чому ж саме полягає ця шкода, яка глибина його душевних страждань, ступінь вини державного органу в її завданні, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достовірні докази, зокрема: пояснення свідків, медичні довідки, висновки експертів чи інші письмові докази, а також не встановлено причино-наслідковий зв'язок між поведінкою органу державної влади та завданою позивачеві шкодою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2018 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про відшкодування майнової шкоди та постанову суду апеляційної інстанції, та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована доводами, наведеними у позовній заяві, а також тим, що, на його думку, судові рішення в оскарженій частині не відповідають нормам чинного законодавства.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди не було вчинено належних і необхідних дій щодо повного і всебічного з'ясування обставин, що мало наслідком ухвалення незаконних і необґрунтованих рішень у цій частині. Зокрема, судами було залишено поза увагою, що починаючи з 01 травня 2015 року позивач міг би отримати доходи в розмірі щомісячного довічного грошового утримання, яке отримує суддя у відставці, якби права позивача не були порушені протиправною бездіяльністю Вищої ради юстиції, що встановлена судовим рішенням.

Також у касаційній скарзі заявник звертає увагу на те, що протягом строку, під час якого вирішується питання щодо його звільнення у відставку, він зазнає душевних страждань, моральних переживань, порушені нормальні життєві зв'язки, які призвели до негативних змін у його житті, викликали негативні переживання та спогади, потребу уникати аналогічних обставин, насторогу, тривогу, емоційні реакції при згадуванні та правової реабілітації, відчуття психологічного дискомфорту, тимчасову відірваність від активного соціального життя, зниження настрою, порушення сну, емоційну напругу, почуття образи, обурення, приниження гідності. Такі наслідки призвели до нераціонального витрачання життєвого часу (проведення правових заходів), обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

30 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

16 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків про часткове задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 з грудня 1988 року до липня 2001 року працював державним арбітром, арбітром, суддею Господарського суду Донецької області. З серпня 2001 року до березня 2009 року був обраний суддею Донецького апеляційного господарського суду, а з 17 березня 2009 року - суддею Вищого господарського суду України.

17 березня 2015 року позивач подав заяву про звільнення з посади судді у відставку, яка надійшла до Вищої ради юстиції 01 квітня 2015 року.

Листом від 23 вересня 2015 року № 5658/09-15 Вища рада юстиції повідомила позивача, що 23 липня 2015 року секція Вищої ради юстиції вирішила відкласти розгляд його заяви про відставку у зв'язку з наявністю численних скарг стосовно його роботи на посаді судді Вищого господарського суду України.

У зв'язку з тим, що Вища рада юстиції не розглянула його заяву про відставку у визначений законом строк, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції про визнання бездіяльності Вищої ради юстиції протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року у справі № 800/383/15 за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо нездійснення розгляду по суті у встановлений законом строк заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді у відставку. Зобов'язано Вищу раду юстиції невідкладно розглянути заяву ОСОБА_4 про звільнення його з посади у відставку в порядку частини третьої статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». В решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року у задоволенні заяви Вищої ради юстиції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року відмовлено.

12 травня 2016 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою-вимогою про добровільне виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року.

Судами встановлено, що Вища рада юстиції не розглянула заяву позивача про звільнення з посади у відставку, у строки визначені законом.

Також судами встановлено, що постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку із порушенням присяги судді.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 131 Конституції України та статті 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час вчинення оспорюваних дій) Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки для наявності зобов'язання з відшкодування шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов'язком позивача.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, обов'язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності та наявність реального збитку та шкоди.

У статтях 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також, завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 1 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Отже, належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Вищої ради юстиції є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є: 1) Вища рада юстиції (правонаступник - Вища рада правосуддя), бездіяльність якої, на думку позивача, призвела до заподіяння йому моральної шкоди, і 2) Державна казначейська служба України (орган, який здійснює списання коштів з єдиного казначейського рахунку), проте суди розглянули справу за відсутності належного відповідача - Держави Україна.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився у цій частині й апеляційний суд, не визначився належним чином з суб'єктним складом сторін, які мають брати участь у справі як відповідачі, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами та третьою особою доказів у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у позові у цій частині з підстав викладених у рішеннях.

Разом з цим, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди щодо його законності та обґрунтованості, зазначені положення закону також не врахував та прийняв постанову по суті позовних вимог та відмовив у задоволенні позову через його недоведеність.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, третя особа - Вища рада юстиції (правонаступником якого є Вища рада правосуддя), про відшкодування шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик