П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 826/16240/17

Провадження № 11-872апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року (суддя Смолій І. В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року (судді Беспалов О. О., Губська О. А., Парінов А. Б.) у справі № 826/16240/17 за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України як держателя Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі -ЄРДР, Реєстр відповідно) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України як держателя ЄРДР, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо об'єктивної та всебічної перевірки звернення позивача від 18 жовтня 2017 року № 52;

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України об'єктивно та всебічно перевірити вказане вище звернення позивача та надати відповідь на це звернення про припинення обробки персональних даних;

- зобов'язати відповідача поновити порушені права позивача і виправити в ЄРДР неточності щодо персональних даних ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: видалити інформацію щодо часу і дати вручення повідомлення про підозру в кримінальному провадженні від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеному з нього кримінальному провадженні від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538 за фактом пособництва - сприяння в захопленні ОСОБА_4 державної влади за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 109 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а також набуття ним статусу підозрюваного у зазначених кримінальних провадженнях;

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України припинити обробку персональних даних позивача в ЄРДР в межах кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеного з нього кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що у вересні 2017 року до ЄРДР було внесено відомості про вручення позивачу повідомлення про підозру у кримінальному провадженні від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеному з нього кримінальному провадженні від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538, а також набуття ним статусу підозрюваного у зазначених кримінальних провадженнях. Оскільки позивач з 14 липня 2017 року по теперішній час перебуває за кордоном у тривалому відрядженні, повідомлення про підозру йому особисто не вручалося. Іншого способу повідомлення про підозру, встановленого чинним законодавством, уповноваженими особами Генеральної прокуратури України здійснено не було. Відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР«Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) представник ОСОБА_3 звернувся до Генеральної прокуратури України як держателя ЄРДР, а не як органу досудового розслідування, в межах виконання останнім функцій реєстратора ЄРДР, із заявою від 18 жовтня 2017 року № 52 щодо захисту персональних даних позивача. Проте Генеральна прокуратура України листом від 07 листопада 2017 року № 23/2-32787-14 відмовила у належному розгляді та задоволенні вимог позивача, викладених у вказаному вище зверненні його представника. На думку позивача, такі дії відповідача суперечать вимогам статей 3, 19, 28 Конституції України, статей 2, 6, 8 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), розділів ІІ, ІІІ, VI Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральноїпрокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139 (зареєстровано в Міністерствіюстиції України 05 травня 2016 року за № 680/28810; далі - Положення про ЄРДР), пункту 1.2 Порядку повідомлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб'єктів персональних даних, про структурний підрозділ або відповідальну особу, що організовує роботу, пов'язану із захистом персональних даних при їх обробці, а також оприлюднення вказаної інформації, затвердженого наказом УповноваженогоВерховної Ради Україниз прав людинивід 08 січня 2014 року № 1/02-14, статті 19 Закону № 393/96-ВР. З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09 червня 2017 року у справі «Кузьменко проти України» (заява № 49526/07) позивач стверджував, що ця справа підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погодившись із указаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушеннями судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_3 зазначив про те, що цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є не дії чи бездіяльність Генеральної прокуратури України як органу досудового розслідування, а бездіяльність цього органу як суб'єкта владних повноважень і держателя ЄРДРщодо нерозгляду заяви позивача про захист персональних даних та вимога про виправлення неточностей при зборі й обробці персональних даних позивача. До того ж у позовній заяві відсутні вимоги щодо оскарження статусу позивача та інші вимоги, притаманні кримінальному судочинству. На думку позивача, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність права на оскарження обробки персональних даних у порядку Закону № 2297-VI, Типового порядку обробки персональних даних, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людинивід 08 січня 2014 року № 1/02-14, інших нормативно-правових актів та відмовив у доступі до правосуддя, не дослідивши можливості ефективного захисту прав позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 березня 2018 рокувідкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 19 липня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Генеральна прокуратура України звернула увагу на те, що ЄРДР не створений з метою збирання персональних даних та не здійснює функцій, передбачених Законом № 2297-VI, тому твердження позивача про те, що внесення до ЄРДР відповідних відомостей порушує права особи на законний збір і обробку персональних даних є безпідставними. На думку відповідача, цей спір має вирішуватися судами за правилами кримінального судочинства.

Позивач у відповіді на відзив Генеральної прокуратури України зазначив, що дії та бездіяльність прокурорів порушують принцип дискреційних повноважень, оскільки відомості, внесені до ЄРДР щодо ОСОБА_3 (дата та час повідомлення про підозру в учиненні правопорушення), не відповідають законодавству України про захист персональних даних та інформаційним матеріалам. До того ж у прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, виник обов'язок із вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень (пункт 4 розділу VI «Контроль та нагляд» Положення про ЄРДР).

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги: факти порушення його конституційних прав, а саме: захист, доступ до інформації про себе, оскарження рішення у суді (статті 22, 55 Конституції України); невідповідність мети обробки персональних даних, зазначеній у Порядку обробки персональних даних в інформаційній (автоматизованій) системі «Єдиний реєстр досудових розслідувань», затвердженому наказом Генерального прокурора України від 26 липня 2014 року № 77, обсягу дискреційних повноважень відповідача; невиконання службовими особами Генеральної прокуратури України ухвал Печерського районного суду міста Києва щодо допуску захисників позивача - адвокатів Адвокатського об'єднання «ОСОБА_3 та партнери» до кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 109 КК України (виділене з кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 за фактом захоплення ОСОБА_4 державної влади).

Також позивач вказав на те, що суди не дослідили докази у справі, а саме порядок та підстави внесення персональних даних про позивача до Реєстру, а також підстави відмови в наданні інформації про персональні дані позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі й відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 18 жовтня 2017 року Генеральною прокуратурою України було отримано заяву представника ОСОБА_3 від 18 жовтня 2017 року № 52, в якій, зокрема, йшлося про те, що позивач перебуває за кордоном у тривалому відрядженні, про що відповідача було повідомлено у відповідь на його лист про внесення відомостей про ОСОБА_3 як підозрюваного до ЄРДР. Позивач вважає, що вручення йому повідомлення про підозру не відбулося, тому внесення відповідних відомостей до ЄРДР є протиправним, а захист порушених прав у порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) є неможливим, оскільки позивач фактично не набув статусу підозрюваного.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції керувався тим, що спірні відносини, які виникають між заявниками та прокуратурою, слідчим, органом дізнання під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані КПК України. Крім того, захист прав заявників з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшла заява, перевірити дотримання відповідачем приписів, установлених КПК України. Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника. За таких обставин, вимоги заявника повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

Апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, виходив із того, що при розгляді спору вирішенню питання про видалення з ЄРДР персональних даних щодо позивача передуватиме оцінка правомірності внесення слідчим відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР. Без встановлення зазначених обставин при вирішенні спору виключно в межах Закону № 2297-VI (перевіряючи тезу відповідача про імперативний обов'язок внесення відомостей кримінального провадження до ЄРДР), позивач матиме ризик неефективності юридичного захисту, оскільки суд адміністративної юрисдикції не наділений повноваженнями перевіряти дотримання органом досудового розслідування вимог КПК України, зокрема статті 214 цього Кодексу. Крім того, суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо встановлення наявності/відсутності у позивача статусу підозрюваного, з огляду на регулювання вказаної процедури виключно КПК України, в той час, як у справі ЄСПЛ «Кузьменко проти України», на якій наголошує позивач, відсутність у заявника статусу сторони кримінального провадження жодною із заінтересованих сторін не заперечувалась.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

У цій справі позивач ставить перед судом адміністративної юрисдикції питання про порушення своїх прав у зв'язку з відсутністю, на його думку, підстав для набуття ним статусу підозрюваного та просить зобов'язати Генеральну прокуратуру України виправити неточності щодо персональних даних позивача в ЄРДР, а саме: видалити інформацію щодо часу і дати вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеному з нього кримінальному провадженні від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538 за фактом пособництва - сприяння в захопленні ОСОБА_4 державної влади за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 109 КК України, а також набуття ним статусу підозрюваного у зазначених кримінальних провадженнях.

Позивач у касаційній скарзі стверджує, що предметом позову є не дії чи бездіяльність Генеральної прокуратури України як органу досудового розслідування, а бездіяльність цього органу прокуратури як суб'єкта владних повноважень і держателя ЄРДРщодо нерозгляду заяви позивача про захист персональних даних та вимога про виправлення неточностей при зборі й обробці персональних даних позивача. До того ж, як вказує позивач, у позовній заяві відсутні вимоги щодо оскарження статусу позивача та інші вимоги, притаманні кримінальному судочинству.

Надаючи оцінку висновкам судів та доводам скаржника, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до підпунктів 2 і 3 пункту 1 розділу І Положення про ЄРДР Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 2 цього розділу, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення:

- реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;

- оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;

- аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі;

- інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.

Перелік відомостей, які вносяться до ЄРДР, визначений частиною п'ятою статті 214 КПК України, зокрема, це відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Беручи до уваги наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про те, що внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР є процесуальною дією, порядок вчинення якої унормований положеннями кримінального процесуального законодавства і не може розглядатися як владна управлінська функція. Відповідач у цих правовідносинах діє не як суб'єкт владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а як сторона кримінального провадження у розумінні КПК України, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 303 КПК України визначено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Зі змісту цієї норми вбачається, що нею не передбачено права оскаржити на цій стадії дії слідчого або прокурора щодо внесення відомостей до ЄРДР.

За частиною другою статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Таким чином, скарги на рішення, дії, чи бездіяльність слідчого або прокурора, які не можуть бути оскаржені в порядку частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування, можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в порядку КПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 826/2253/18 (провадження № 11-1148апп18).

Оскільки спір у цій справі виник у зв'язку з протиправною, на переконання ОСОБА_3, бездіяльністю Генеральної прокуратури України у рамках кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеного з нього кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538, перевірка правомірності таких дій (бездіяльності) відповідача з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися в порядку, встановленому КПК України.

При цьому посилання позивача на те, що внаслідок протиправного внесення відомостей до ЄРДР він фактично не набув статусу підозрюваного, тому захист порушених прав у порядку КПК України є неможливим, не можуть бути визнані обґрунтованими.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, правильно застосували норми матеріального й процесуального права та обґрунтовано дійшли висновку про відмову у відкритті провадження в цій справі внаслідок непоширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги ОСОБА_3

Щодо законності відмови у відкритті провадження у справі в частині позовної вимоги про зобов'язання Генеральної прокуратури України припинити обробку персональних даних ОСОБА_3 в ЄРДР у межах кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеного з нього кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538 і роз'яснення позивачу про можливість вирішення цього спору в порядку кримінального судочинства, ВеликаПалата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до підпунктів 4 і 5 пункту 1 розділу І Положення про ЄРДРдержателем Реєстру є Генеральна прокуратура України, яка здійснює:

- розробку засобів організаційного, методологічного та програмно-технічного ведення Реєстру;

- виконання функцій адміністратора електронної бази даних (технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру, адміністрування та моніторинг використання системи, зберігання та захист даних Реєстру, контроль права доступу тощо);

- організацію взаємодії з базами даних Міністерства внутрішніх справ України та Державної судової адміністрації України;

- розробку та удосконалення нормативних документів щодо створення, ведення та користування даними Реєстру.

Згідно з пунктом 1 глави 2 розділу І Положення про ЄРДР до Реєстру вносяться відомості про:

- час та дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

- прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;

- інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

- короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;

- попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

- передачу матеріалів та відомостей іншому органу досудового розслідування або за місцем проведення досудового розслідування (частина п'ята статті 36, частина сьома статті 214, статті 216, 218 КПК України);

- прізвище, ім'я, по батькові керівника прокуратури, органу досудового розслідування, слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво;

- дату затримання особи;

- обрання, зміну та скасування запобіжного заходу (статті 176-178, 200, 202, 492, 493, 508 КПК України);

- час та дату повідомлення про підозру, зміну повідомлення про підозру, особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (частина четверта статті 278, стаття 279 КПК України);

- час та дату складання повідомлення про підозру, особу, стосовно якої складено повідомлення про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність у разі неможливості повідомлення такій особі про підозру з об'єктивних причин (стаття 277 КПК України);

- юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру (частина восьма статті 214 КПК України);

- дату та підставу здійснення (скасування) спеціального досудового розслідування (частина шоста статті 297-4 КПК України);

- зупинення та відновлення досудового розслідування (частина четверта статті 280, частина друга статті 281, частина третя статті 282 КПК України);

- оголошення розшуку підозрюваного (стаття 281 КПК України);

- об'єднання та виділення матеріалів досудових розслідувань (стаття 217 КПК України);

- продовження строків тримання під вартою та досудового розслідування (статті 197, 199, 219, 294 КПК України);

- встановлені, відшкодовані матеріальні збитки, суми пред'явлених позовів у кримінальному провадженні, вартість арештованого майна;

- закінчення досудового розслідування (частина третя статті 283 КПК України);

- інші відомості, передбачені первинними обліковими документами.

Отже,внесенню до ЄРДР будь-яких відомостей передують процесуальні дії та рішення, прийняті уповноваженими особами в рамках конкретного кримінального провадження.

Встановлена правова природа діяльності Генеральної прокуратури України як держателя ЄРДР унеможливлює здійснення судового розгляду щодо зобов'язання припинити обробку персональних даних ОСОБА_3 в ЄРДР у межах кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеного з нього кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538, а тому вказана позовна вимога не може розглядатися в судах (у тому числі у кримінальному провадженні).

Таким чином, відмова у відкритті провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильною саме з наведених вище мотивів.

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 та частини четвертої статті 351 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів попередніх інстанцій у частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі щодо позовної вимоги про зобов'язання Генеральної прокуратури України припинити обробку персональних даних ОСОБА_3 в ЄРДР у межах кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеного з нього кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538 підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 рокув частині позовної вимоги про зобов'язання Генеральної прокуратури України припинити обробку персональних даних ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань в межах кримінального провадження від 03 березня 2014 року № 42014000000000054 та виділеного з нього кримінального провадження від 07 листопада 2017 року № 42017000000003538 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, у решті вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко