ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №813/4924/13-а

адміністративне провадження №К/9901/5173/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Окко-Нафтопродукт» до Інспекції з питань захисту споживачів у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою Приватного підприємства «Окко-Нафтопродукт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гавдика З.В. від 23 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бруновської Н.В., Костіва М.В., Шавеля Р.М. від 25 лютого 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року Приватне підприємство «Окко-Нафтопродукт» (далі - ПП «Окко-Нафтопродукт», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Рівненській області (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову № 38 від 04 березня 2013 року про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведеної 14 вересня 2012 року відповідачем перевірки АЗС мережі «Окко», що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 15 та експлуатується позивачем, проведено відбір проб нафтопродукту - бензину автомобільного та етильованого марки А-95 «Premium» та палива дизельного марки С виду ІІ, про що складено акт відбору зразків № 000106 від 14 вересня 2012 року. На думку позивача, інспекторами в акті перевірки завищено розмір партії нафтопродуктів, з яких відбиралися проби - розмір партії бензину автомобільного неетильованого марки А-95 було вказано як 15930 літрів, хоча фактичний максимальний об'єм резервуару згідно свідоцтва на повірку робочого засобу вимірювальної техніки від 20 грудня 2011 року становить 14800 літрів; паливо ТБД в кількості 15100 літрів. У зв'язку з чим у спірній постанові розрахунок штрафних санкцій проведений з невірно вказаної кількості нафтопродуктів.

Також позивач зазначає, що у порушення пункту 4.2.6. Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України у день відбору проб відпуску з паливо-роздавальної колонки палива «бензин автомобільний неетильований марки А-95» та «палива дизельного ТБД» у кількості 3 літри, необхідних для оформлення проб, не проводився, не з'ясовано обставини і місце відбору проб.

Позивач вказує, що у журналі реєстрації перевірок АЗС вказано, що на перевірку 14 вересня 2012 року прибули працівники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Однак, 14 вересня 2012 року ОСОБА_3 не була присутньою на перевірці та при відборі проб, хоча нею підписаний акт відбору зразків. Крім цього, позивач стверджує, що у рамках прокурорської перевірки виявлено ряд порушень вимог Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12, яка набула законної сили, встановлені обставини у справі, які підтверджують правомірність прийнятої спірної постанови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПП «Окко-Нафтопродукт», не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 02 квітня 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/4924/13, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 813/4924/13.

Разом із касаційною скаргою ПП «Окко-Нафтопродукт» подано клопотання про забезпечення участі у судовому засіданні під час розгляду справи у касаційному порядку та про зупинення дії оскаржуваних рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2019 року у задоволенні цих клопотань відмовлено.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що з 14 вересня 2012 року по 17 вересня 2012 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Рівненській області, на підставі плану проведення перевірок на ІІІ квартал 2012 року, проведено планову перевірку ПП «ОККО-Нафтопродукт», АЗС з магазином у м. Рівне, вул. Курчатова, 15 на предмет дотримання законодавства про захист прав споживачів. За результатами проведеної перевірки складено акт № 000101 від 17 вересня 2013 року.

Під час проведення перевірки встановлено порушення вимог законодавства, а саме:

- на АЗС надається неповна та недостовірна інформація про розміщення найближчих АЗС, що є порушенням пункту 7 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20 грудня 1997 року (далі - Правила № 1442);

- в реалізації виявлено нафтопродукти (продукцію: бензин автомобільний неетильований марки А-95 «Premium» (клас В) та паливо дизельне марки ТБД (ЕN 590)-50 з вмістом сірки 33,0 мг/кг) - без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію: назву товару, дані про основні властивості продукції, дані про ціни (тариф), умови та правила придбання, що є порушенням пунктів 1, 3, 6 частини першої, частини другої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктів 9, 14, 29 Правил № 1442 та пункту 21 Порядку провадження торговельної діяльності та торговельного обслуговування на ринку споживачів товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 833 від 15 червня 2006 року (далі - Порядок № 833);

- на момент перевірки зразковий мірник на 50 літрів для пального знаходився в несправному (неробочому) стані, що є порушенням пункту 20 Правил № 1442;

- в реалізації виявлено нафтопродукти (бензин А-80) без документів, що засвідчують його якість та безпеку (без паспорта якості), що є порушенням пунктів 14, 27 Правил № 1442;

- на момент перевірки представлено супровідні документи на нафтопродукти - товарно-транспортні накладні, які оформлені з порушення вимог чинного законодавства - не зазначено ціну отримання нафтопродуктів, що є порушенням пункту 29 Правил № 1442.

14 вересня 2012 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Рівненській області прийнято рішення № 000106/1 про відбір зразків (проб) продукції та призначення експертизи (випробування), згідно якого проведено відбір зразків:

- бензину автомобільного неетильованого марки А-95 «Premium» (клас В), дата виробництва: 29 серпня 2012 року, виробник: АВ ORLEN LIETUVA, Литва (аналог бензину автомобільного підвищеної якості А-95 Євро Виду І, класу В);

- палива дизельного ТБД (EN 590)-50 з вмістом сірки 33,0 мг/кг, виробник: ВАТ «Нафтан», м. Новополоцьк, Вітебська область, Республіка Білорусь (аналог палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки С Виду ІІ).

Проведений відбір зразків оформлений актом № 000106 від 14 вересня 2012 року, який складено між головними спеціалістами Інспекції ОСОБА_2, ОСОБА_3 та менеджером АЗС ОСОБА_8

Згідно протоколу випробувань № 592 від 03 жовтня 2012 року Випробувального центру « 10 Хіммотологічний центр», зразок бензину автомобільного неетильованого марки А-95 «Premium» (клас В) за показником «Детонаційна стійкість: октанове число за моторним методом» не відповідає вимогам ДСТУ 4838:2007 «Бензин автомобільні підвищеної якості. Технічні умови».

04 березня 2013 року відповідачем прийнято постанову про накладення стягнень № 38, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», якою за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (пункт 7 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»); за реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів (пункт 2 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів») застосовано до позивача штраф у розмірі 189134,46 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відбір проб було здійснено з грубим порушенням встановленого законом порядку, розрахунок штрафних санкцій здійснено неправильно, виходячи з невірно вказаної кількості нафтопродуктів.

Крім того, скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку про преюдиційний характер постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12.

Від Інспекції з питань захисту прав споживачів надійшло заперечення на касаційну скаргу ПП «Окко-Нафтопродукт», у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди правильно встановили відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарської санкції, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Інспекції з питань захисту прав споживачів у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів», Правилами № 1442, Порядком № 833.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Щодо окремих груп продукції зазначені вимоги встановлюються законами та іншими нормативно-правовими актами.

На товари, що ввозяться на територію України, повинен бути передбачений законодавством документ, який підтверджує їх належну якість.

Згідно з положеннями частини першої статті 15 цього ж Закону, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити, зокрема, назву товару, найменування або відтворення знаку для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.

Частиною другою статті 15 цього ж Закону встановлено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Згідно з положеннями пунктів 2 та 7 частини першої статті 23 цього ж Закону, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

- виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 9 Правил № 1442 суб'єкт господарювання, що здійснює продаж нафтопродуктів, зобов'язаний своєчасно подати споживачеві необхідну, доступну та достовірну інформацію про нафтопродукти, а також копії паспортів якості, в яких зазначені нормативні документи, вимогам яких відповідають нафтопродукти, та копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності (якщо нафтопродукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, в оскаржуваній постанові № 38 від 04 березня 2013 року відповідачем прийнято рішення про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», за такі порушення: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (пункт 7 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»); реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів (пункт 2 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про правомірність прийняття відповідачем вказаної постанови за результатами проведеної перевірки, оскільки цей факт підтверджено у постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12, яка набула законної сили, за позовом ПП «Окко-Нафтопродукт» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, згідно якої в задоволенні адміністративного позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Оцінюючи преюдиційний характер вищезазначеного судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови), варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) та частини четвертої статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною першою статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови).

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 22 січня 2019 року у справі № 816/1481/17.

Як вбачається зі змісту постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12, вказане рішення прийнято за результатом розгляду позову ПП «Окко-Нафтопродукт» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, винесеною за результатами проведення тієї ж перевірки, внаслідок якої винесено оскаржувану у справі, що розглядається, постанову. Наведене свідчить про те, що спір виник між тими ж сторонами у подібних правовідносинах, а предметом дослідження фактично є правомірність проведеної Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Рівненській області перевірки ПП «Окко-Нафтопродукт».

На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що встановлена у постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12 правомірність проведеної Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Рівненській області перевірки ПП «Окко-Нафтопродукт» є преюдиційною обставиною, яка не потребує доведення у суді у справі, що розглядається.

Зокрема, у вказаній постанові судом встановлено, що у період з 14 вересня 2012 року по 17 вересня 2012 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Рівненській області була проведена планова перевірка господарської діяльності «ОККО-Нафтопродукт» АЗС з магазином за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 15 на предмет дотримання вимог чинного законодавства про захист прав споживачів. Підставою проведення вказаної перевірки був План перевірок суб'єктів господарювання на III квартал 2012 року та наказ Інспекції від 27 серпня 2012 року № 312.

У ході проведеної перевірки були виявлені порушення законодавства у сфері захисту прав споживачів, за які передбачена відповідальність статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12 також встановлено, що планова перевірка АЗС з магазином за вказаною адресою відбувалася за присутності уповноваженої суб'єктом господарювання особи - менеджера АЗС ОСОБА_8, який виконував необхідні дії під час проведення перевірки, що передбачені ст. 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відповідно до пунктів 1.31, 5.5. посадової інструкції ОСОБА_8 його завданнями є «представлення інтересів підприємства перед регіональними органами влади, іншими юридичними та фізичними особам. Здійснення допуску представників правоохоронних, контролюючих державних органів до проведення перевірки, надання пояснень працівників АЗС/АЗК, надання документів та їх копій, підписання будь-яких документів та їх копій, що стосуються перевірки та в межах визначених повноважень (за умови отримання дозволу відповідальної особи, визначеної внутрішніми інструкціями/розпорядженнями)».

Відбір зразків проведено відповідно до статей 13, 14, 17 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відбору зразків продукції для визначення її якісних показників та форми акту відбору зразків продукції», якими передбачено, що контролюючим органом для відбору зразків виноситься рішення, з яким був ознайомлений ОСОБА_8, оскільки наявний його підпис на вказаному рішенні та сам відбір зразків оформляється відповідним актом (форма якого затверджена Кабінетом Міністрів України), який складається трьох примірниках: 1 - для суб'єкта господарювання, 2 - для акредитованої організації, що проводить дослідження та 3 - залишається в матеріалах перевірки державної установи. В акті відбору зразків № 000106 від 14 вересня 2012 року зазначено, що саме було відібрано та де. Також у вказаному акті наявний підпис ОСОБА_8, який засвідчує, що під час відбору зразків нафтопродуктів у нього ніяких клопотань та зауважень не було. Вказані вище нормативні документи щодо порядку відбору зразків не передбачають складення будь-яких інших документів.

Вказані обставини встановлені постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2013 року у справі № 1715/20893/12, відтак, зважаючи на характер спірних правовідносин та предмет спору у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про преюдиційний характер обставин, встановлених вищезазначеним судовим рішенням, яке набуло законної сили, зокрема, щодо правомірності проведеної відповідачем перевірки, дотримання порядку відбору зразків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що постанова Інспекції з питань захисту прав споживачів у Рівненській області № 38 від 04 березня 2013 року про накладення на ПП «Окко-Нафтопродукт» стягнень, передбачених статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів», прийнята у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Окко-Нафтопродукт» залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко