РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 лютого 2019 р. Справа № 0240/3743/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації

про: визнання протиправним розгляд звернення та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Департаменту охорони здоров’я Вінницької обласної державної адміністрації (далі – департамент, відповідач), яким просив:

- визнати розгляд звернення протиправним та таким, що не відповідає вимогам статті 40 Конституції України та Закону України “Про звернення громадян”, чим порушено конституційне право на звернення;

- зобов’язати розглянути звернення від 28 грудня 2016 року у повному обсязі. Про результати розгляду звернення повідомити в установлений законом строк;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що його звернення від 28.12.2016 р. адресоване МОЗ України, направлено листом від 17.05.2017 р. до Департаменту охорони здоров’я Вінницької обласної державної адміністрації для подальшого розгляду та надання відповіді. Однак, всупереч ЗУ “Про звернення громадян”, відповідачем звернення у встановлений законодавством строк не розглянуто та не надано жодної відповіді на поставлені у ньому питання. Позивач неодноразово звертався до Департаменту для отримання відповіді, однак так її і не отримав. Така бездіяльність, на думку позивача, є протиправною.

Як вказує позивач, в результаті багатомісячної, протиправної тяганини у не розгляді звернення від 28.12.2016 р., неодноразових особистих відвідин, незаконної відмови у надані відповіді, що має ознаки знущання, тривалий час перебував у стані морального і фізичного страждання та постійного душевного переживання. Цими діями відповідач причинив моральну шкоду, яку позивач просить стягнути, визначаючи розмір 25000 грн.

16.11.2018 р. відкрито провадження у справі за даним позовом та призначено підготовче засідання на 17.12.2018 р. за правилами загального позовного провадження.

30.11.2018 р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову мотивуючи тим, що звернення розглянуто комісією в присутності позивача та роз’яснено, що дане звернення не відноситься до компетенції комісії, з чим погодився останній. Вказано, що відповіді не надано на всі питання через те, що дане звернення адресовано не Департаменту, а іншим суб’єктам владних повноважень, і вирішення поставлених у ньому питань не належить до компетенції Департаменту. Відтак, не зобов’язує надавати відповідь.

10.12.2018 р. надійшла відповідь на відзив в якій позивач вказав, що Департамент не провів розгляд його звернення та жодної відповіді, пропозиції не надав, відтак, доводи викладені у відзиві є необгрутованими.

17.12.2018 р. прийнято судове рішення про передачу справи для вирішення питання про відвід судді та зупинено провадження у справі.

26.12.2018 р. ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді.

08.01.2019 р. відповідною ухвалою провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 23.01.2019 р.

Ухвалою суду від 23.01.2019 р. закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 20.02.2019 р.

20.02.2019 р. у зв’язку з відрядженням судді, розгляд справи відкладено на 22.02.2019 р.

22.02.2019 р. суд протокольною ухвалою за клопотанням позивача оголосив перерву до 26.02.2019 р.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

28.12.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до в.о. міністра охорони здоров’я ОСОБА_4, голови Вінницької ОДА ОСОБА_5, постійної комісії Вінницької ОДА з питань охорони здоров’я, комітету ВРУ з питань охорони здоров’я, з письмовим зверненням, у якому вказав наступне.

У 2008р. двічі, з діагнозом кетоацидоз діабетичний, декомпенсований цукровий діабет 1-типу важкої форми, ОСОБА_1 доставлявся «швидкою допомогою» у Вінницький обласний клінічний ендокринологічний диспансер, в якому перебував на лікуванні з 17 червня по 03 липня та з 22 по 25 вересня 2008 року. Динаміка перебування пацієнта на лікуванні у ВОКЕД показана у виборці з історії хвороби №1394 і №2127 (копії додаються).

В зв'язку з наданням неякісних медичних послуг, передчасної протиправної виписки у важкому декомпенсованому стані цукрового діабету додому, через порушення прав, свобод і законних інтересів пацієнта в сфері охорони здоров'я, дії ВОКЕД були оскаржені до суду. В позовній заяві та в доповненнях до неї на розгляд суду поставлені позовні вимоги про недотримання позивачем норм медичного та іншого чинного законодавства України, порушення праві свобод людини в сфері охорони здоров'я, про недотримання медичних правил, стандартів при наданні медичних послуг, неякісного та неповного лікування важкохворого пацієнта, надання йому неадекватної неповноцінної медичної допомоги, передчасна протиправна виписка з медичного закладу, що потягло тяжкі наслідки, прояви лікарського недбальства та непрофесійності, порушено конституційне право громадянина на охорону здоров'я і медичну допомогу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2016 року позовні вимоги задоволені частково. Суд визнав дії Вінницького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру такими, що порушили права свободи та законні інтереси в сфері охорони здоров'я, проявом ненадання пацієнту необхідної і належної медичної допомоги, що негативно вплинуло на лікувальний процес. Дії відповідача визнані судом протиправними та такими, що порушили конституційне право хворого на охорону здоров'я та медичну допомогу. Суд також визнав дії відповідача неправомірними стосовно ненадання пацієнту необхідної медичної інформації щодо лікувального процесу та можливих ризиків настання тяжких наслідків для його життя і здоров'я, а також проведення медичного втручання в організм хворого без отримання на це інформованої згоди пацієнта. В задоволенні інших позовних вимог судом відмовлено.

Дане рішення суду в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог оскаржено в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2016 року апеляційна скарга задоволена частково. Суд визнав виписку з ВОКЕД 25 вересня 2008 року передчасною і протиправною, такою що порушили права і свободи в сфері охорони здоров'я.

Передчасна та протиправна, у супереч медичних правил та стандартів виписка з медзакладу 25 вересня 2008 року мала для тяжкі наслідки, поставила хворого на межу життя та смерті. Летального випадку не сталося завдяки втручанню лікарів «швидкої допомоги», які неодноразово і своєчасно виводили з коматозного стану, що унеможливило настання фатального результату.

Передчасна протиправна виписка пацієнта з медзакладу додому 25 вересня 2008 року у важкому стані декомпенсованого цукрового діабету без проведення необхідного терапевтичного лікування має ознаки жорстокого і нелюдського поводження медперсоналу щодо важкохворого. ОСОБА_6 протиправне діяння лікар ОСОБА_7 і зав. відділення АРІТ ОСОБА_8 вчинили шляхом фальсифікації записів в історії хвороби №2127. У щоденнику і виписному епікрізі якої, підписаного ними 25 вересня 2008 року зазначено, що хворого виписано за його наполяганням. ОСОБА_6 запис є кричуще неправдивим, так як разом з дружиною, лікарем за фахом, просили перевести для продовження лікування у терапевтичне відділення ВОКЕД, але в цьому було відмовлено.

Мотивація передчасної виписки хворого 25 вересня додому зрозуміла, адже 23 вересня, підчас інтенсивної інфузійної терапії, стався розрив капіляру та крововилив у ліве око, після чого повністю втратив зір. Незважаючи на прохання 22-24 вересня про обстеження очей офтальмологом, цього зроблено не було. Обстеження було проведено лише 25 вересня в результаті якого окуліст зафіксував крововилив у ліве око.

Суть передчасної виписки додому полягала в намаганні медперсоналу «заховати кінці в воду», а саме: приховати відверте лікарське недбальство(помилку), коли до хворого з діагнозом проліферативна діабетична ретинопатія, без обстежень очей і консультацій офтальмолога була застосована інтенсивна інфузійна терапія в ході якої стався розрив капіляру лівого ока, повна втрата зору, з подальшим встановленням інвалідності 1-групи.

Фальсифікація історії хвороби №2127 станом на 25 вересня 2008 року об'єктивно підтверджується також наступним.

Згідно ч.3 ст.43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», у разі відмови пацієнта від лікування йому пояснюються можливі тяжкі наслідки цього, від хворого лікарем відбирається письмове підтвердження (заява) про відмову від лікування. Даний документ прилучається до історії хвороби. Такої заяви ні я, сліпий, ні моя дружина 25 вересня не писали. Отже твердження медперсоналу, що хворий виписаний за власним наполяганням є відвертою фальсифікацією волевиявлення. Про факт вчинення фальсифікації волевиявлення пацієнта також свідчить виписка з історії хвороби №2127 від 25 вересня 2008 року, що видана на руки. В ній відсутній запис, що хворий виписаний з медзакладу додому за його наполяганням.

В ході розгляду справи в судовому засідання 9.02.2016 року судом була допитана в якості свідка група лікарів обласного ендокринологічного центру. ОСОБА_9Демидова, колишній заступник головного лікаря ВОКЕД з медичної роботи, перебуваючи під присягою засвідчила, що лікар відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії АРІТ ОСОБА_10 важко хворіє, на роботі з ним траплялись приступи хвороби через що він втрачає свідомість, перебував у стані клінічної смерті в зв’язку з чим йому рятували життя. ОСОБА_11ОСОБА_8 колишній завідувач відділення АТІТИ пояснив, що працює лікарем-анестезіологом відділення. В його функції входить надавати меддопомогу важкохворим відділення, рятувати їм життя. У відділенні АРІТ він несе добове чергування, 18-24 години на добу. На запитання чому у пацієнта ОСОБА_1 25 вересня 2008 року при виписці додому не було відібрано письмового підтвердження про його наполягання на таку виписку, пояснити не зміг.

В ході спілкування з іншими пацієнтами та окремими медпрацівниками ВОКЕД отримано інформацію про те, що лікар ОСОБА_8 довгий час важко хворіє, під час чергування у нього траплялись серцеві напади через що він втрачав свідомість, йому надавалась невідкладна допомога, рятувалось життя. Про ці випадки відомо медперсоналу та адміністрації ВОКЕД, головному лікарю П.ОСОБА_12. Незважаючи на це лікар-анестезіолог відділення АРІТ ОСОБА_8 продовжує нести добове чергування у відділенні анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії, до сьогодні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.40 Конституції України, Законом України «Про звернення громадян» ОСОБА_1 просив розглянути звернення, по його результатах прийняти передбачені законом заходи. Просив також відповісти на наступні запитання та задовольнити клопотання, що мають безпосереднє відношення до предмету звернення, які адресовані:

- Міністерству охорони здоров’я України.

«Чи є допустимим з правових і медичних підстав, з позицій здорового глузду використання праці важкохворічого лікаря відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії обласного ендокринологічного центру (ВОКВЕЦ) ОСОБА_8 в здійсненні добових чергувань у відділенні з важкохворими пацієнтами? Чи не становить це реальну загрозу для життя та здоров’я хворих? Чи спроможний важко хворіючий лікар з яким трапляються приступи хвороби, через що він втрачає свідомість, надавати в цій якості необхідну цілодобову медичну допомогу важкохворим пацієнтам? Чи є багаторічне свідоме використання праці важкохворого лікаря ОСОБА_8, несення ним добових чергувань у відділенні АРІТ адекватним професійним діянням головного лікаря медзакладу ОСОБА_12? Чивідповідають дії ОСОБА_12 медичним правилам і стандартам, нормам медичного права та здоровому глузду? Чи регулюється проблема використання праці важкохворим медпрацівників (її обмеження, чи заборона) наказам МОЗ України? Якщо так, прошу повідомити реквізити цього наказу.

Враховуючи, що рішеннями Вінницького міського суду від 20 травня 2016 року та Апеляційного суду Вінницьої області від 28 вересня 2016 року дії відповідача визнані протиправними та такими, що порушили права свободи і законні інтереси людини і громадянина, прошу в межах своєї компетенції на це відреагувати. Як громадянин України і важкохворіюча людина вважаю, що з метою запобігання і недопущення медичними закладами і установами всіх форм власності порушень прав, свобод і законних інтересів хворих, що має значне розповсюдження в Україні є підстави для обговорення таких фактів залученням відповідних керівників медичної галузі та громадськості.

- Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовій договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника на займаній посаді, або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Отже питання звільнення працівника з роботи з ініціативи власника, чи уповноваженого ним органу в зв'язку з його хворобою, що перешкоджає виконанню даної роботи законом врегульовано. Разом з тим відомі випадки коли уповноважена особа в силу різних причин ухиляється від розірвання трудового договору з хворіючим працівником, хвороба якого перешкоджає належному виконанню покладених на нього функцій, через що порушуються права і законні інтереси людини і громадянина. Саме це має місце у нашому випадку, коли головний лікар ВОКВЕЦ ОСОБА_12, знаючи про важку хворобу підлеглого лікаря- анестезіолога відділення АРІТ ОСОБА_8, що здійснює добове чергування у відділенні з важкохворими, ухиляється від розірвання трудового договору з ним по п.2 ч.1 ст.40 КЗПП ставлячи цим під загрозу життя і здоров'я пацієнтів відділення. Медадміністратор ОСОБА_12 вимоги п.2 ч.1 ст.40 КЗПП України не виконує, продовжує застосовувати працю важкохворого лікаря в здійсненні добового чергування у відділенні з важкими хворими не дивлячись, що це загрожує їх життю та здоров'ю. В КЗПП України відсутня заборона, або обмеження використання праці важкохворих медичних працівників на роботі з важкими та інтенсивними умовами, до яких відносяться цілодобові або нічні чергування в медичних відділеннях з важкими хворими. Медичне законодавство, в тому числі основний закон медичної галузі, ОСОБА_6 України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” ці правовідносини не регулює. Разом з цим реалії життя свідчать, що використання важкохворих медпрацівників на ділянках з важкими інтенсивними умовами праці, за сприянням медичних керівників нерідко трапляється (головний лікар Прудиус-лікар ОСОБА_8). Обмеження праці важкохворіючих медичних працівників (лікарів, та інших) має велике медичне та соціальне значення, а тому на моє переконання, підлягає чіткому правовому регулюванню нормами медичного і трудового права. Прошу Комітет на вищевикладене звернути увагу з метою удосконалення чинного медичного законодавства та захисту прав хворих та медичних працівників.

- Голові Вінницької обласної Ради.

На підставі закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про звернення громадян” та іншого чинного законодавства України прошу розглянути це звернення враховуючи таке. З рішень Вінницького міського суду від 20 травня 2016 року і Апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2016 року вбачається, що головний лікар ВОКВЕЦ ОСОБА_12 та окремі його підлеглі здійснюючи свої професійні функції неодноразово порушували вимоги медичного та іншого чинного законодавства, права свободи і законні інтереси людини і громадянина, в тому числі мої. Так, суд визнав дії Вінницького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру при наданні мені медичної допомоги протиправними в частині не надання пацієнту необхідної медичної інформації щодо лікувального процесу, та можливих ризиків настання тяжких наслідків для життя і здоров'я хворого, а також проведення медичного втручання в мій організм без отримання на це інформованої добровільної згоди з мого боку. Вчинивши так, відповідач порушив вимоги ст. 39 та ч.1 ст.43 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Через порушення цих медичних норм в значній мірі пояснюється настання тяжких наслідків для мене, що настали 23 вересня 2008 року в ході лікувального процесу - розрив капіляру лівого ока, крововилив в нього та повна втрата зору. ОСОБА_6 сталося через застосування до мене інтенсивної інфузійної терапії за наявності діагнозу Проліферативна діабетична ретинопатія. Даний вид терапії був застосований без попереднього обстеження очей та консультацій офтальмолога, без відібрання у мене інформованої згоди на медичне втручання в організм. При отриманні медичної інформації про небезпеку повністю втратити зір при проведенні інтенсивного інфузійного лікування діабетичного кетоацидозу, я б на цей вид терапії інформованої згоді не дав би, наполягав би на щадящому лікувальному режимі або на заміні цього виду терапії на інший.

В практиці ВОКЕД отримання від пацієнтів інформованої згоди на медичне втручання розпочалось лише в ході розгляду справи в суді. Наказом головного лікаря ОСОБА_12 №84 від 16 листопада 2011 року в правове поле був введений формуляр під назвою Інформована добровільна згода на медичне втручання, який підписується лікарем та пацієнтом.

Таким чином у ВОКЕД біля 20 років не виконувались вимоги Закону України “Основи законодавства про охорону здоров'я” про надання пацієнтам необхідної медичної інформації (ст.39 Основ) та про виконання обов'язку медзакладу отримувати від пацієнта інформовану згоду на медичне втручання в його організм (ч.1 ст.43 Основ). Суд також визнав порушенням закону, прав і свобод пацієнта, факт розповсюдження конфіденційної інформації про стан здоров'я хворого без його згоди серед третіх осіб. Вчинивши так, медадміністратор ОСОБА_12 знехтував моїми правами свободами і законними інтересами, носієм яких є кожний в незалежності від стану його здоров'я.

Рішенням суду також визнано моє виписання з ВОКЕД 25 вересня 2008 року передчасним, протиправним, та таким, що порушили мої права і свободи в сфері охорони здоров'я.

Передчасною, протиправною випискою з медичного закладу у важкому посткетоацидозному стані декомпенсованого цукрового діабету, якою мені було відмовлено у наданні адекватної, у повному обсязі медичної допомоги, мене було безжально підштовхнуто до могильної ями. Вчинена лікарями ОСОБА_7 і ОСОБА_8 моя передчасна виписка з медзакладу 25 вересня 2008 року була мотивованою, цим вони намагались приховати факт крововиливу у ліве око пацієнта та повну втрату ним зору в ході лікувального процесу. Головний лікар ОСОБА_12 медпрацівник з великим досвідом не міг цього не побачити, але діючи за принципом “кругової поруки” ніяк на це не відреагував, більше того став на бік лікарів-правопорушників, які здійснюючи мою виписку з медзакладу вдалися до фальсифікації історії моєї хвороби N 2127.

Передчасно, з порушення медичних і правових норм виписка важкохворого пацієнта з медзакладу, протиправна відмова йому у наданні необхідної медичної допомоги і лікування, що призвело до настання тяжких наслідків є проявом жорстокого та нелюдського поводження медичного персоналу з важким хворим. Такі діяння у практиці Європейського Суду з прав людини прийнято визнавати порушенням ст.З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Кожний медичний керівник (головний лікар медичного закладу) зобов’язаний у своїй діяльності неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства України. Головний лікар ВОКВЕЦ (ВОКЕД) ОСОБА_12 цього конституційного припису не дотримується, що засвідчили рішення названих судів від 20 травня і 28 вересня 2016 року.

Ним порушуються вимоги трудового Контракту укладеного з Вінницькою обласною Радою, органом управління комунальним майном, до якого відноситься Вінницький обласний ендокринологічний центр. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №642 “Про затвердження Порядку укладення Контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та Типові форми Контракту з керівником державного комунального закладу охорони здоров'я” затверджена “Типова форма Контракту з керівником державного, комунального закладу”. Дана типова форма Контракту лягла в основу Контракту укладеного між Вінницькою обласною радою і головним лікарем ВОКВЕЦ П.ОСОБА_12. Згідно п. 1.1 Типового Контракту Керівник (головний лікар ВОКВЕЦ) забов'язується здійснювати поточне управління закладом, в тому числі забезпечувати належний рівень медичного обслуговування населення, раціональний добір кадрів та інше. Зазначених вимог контракту медадміністратор ОСОБА_12 дотримується неналежно, що засвідчують не тільки рішення вищеназваних судів, але і нераціональний добір кадрів на посаду лікаря. Так проведений медадміністратором ОСОБА_12 добір кадрів на посаду лікаря- анестезіолога відділення АРІТ, в якому перебувають важкі хворі, ОСОБА_8 особи що важко хворіє, назвати раціональним неможливо. Особливо коли врахувати, що йому доводиться нести добові чергування. Багаторічне використання в ході добових чергувань у відділенні АРІТ важкохворіючого лікаря ОСОБА_8 головним лікарем ОСОБА_12 є проявом його посадової безвідповідальності, професійного недбальства, халатності та браком здорового глузду.

Нам, виборцям, відомо що голова обласної ради на початку 2016 року перебував на лікуванні в обласному ендокринологічному центрі. Ускладнення та загострення ендокринологічної хвороби не рідко потребують лікування важкохворого пацієнта у відділенні АРІТ, де його буде чекати важкохворіючий черговий лікар ОСОБА_8. І якщо серед ночі обом важкохворим стане зле, лікар втратить свідомість, кого буде рятувати чергова медична сестра? Хто буде рятувати важкохворого пацієнта.

За умов коли головний лікар ВОКВЕЦ ОСОБА_12 протягом років порушував вимоги чинного законодавства України, права свободи і законні інтереси людини і громадянина та умови контракту укладеного ним з Вінницькою обласною радою, постає питання чи в праві він займати посаду головного лікаря медичного закладу надалі?

Враховуючи викладене вважаю, що відповідно до ч 3.ст.21 Кодексу законів про працю України у Вінницької обласної ради є підстави для розірвання трудового договору з головним лікарем обласного ендокринологічного центру (ВОКВЕЦ) ОСОБА_12 за порушення умов контракту укладеного з ним, про що я, громадянин України, член обласної територіальної громади та виборець прошу.

- Постійній комісії обласній Раді з питань охорони здоров'я.

Відповідно до законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “ Про звернення громадян” та “Положення про постійні комісії” затверджено рішенням першої сесії від 04 грудня 2015 року №7 звертаюсь до ОСОБА_11 членів постійної комісії з питань охорони здоров'я обласної ради, депутатів і медичних фахівців, на яких покладений обов'язок здійснювати контрольну функцію у сфері охорони здоров'я на теренах Вінницької області. Прошу здійснити цю функцію стосовно вище приведеного випадку та організувати перевірку стану здоров'я ОСОБА_8 лікаря-анестезіолога відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії обласного ендокринологічного центру (ВОКВЕЦ) на предмет наявності у нього важкої хвороби, яка унеможливлює виконання ним функції чергового лікаря, що несе добове чергування у відділенні АРІТ, в якому лікуються важкохворі пацієнти, що потребують цілодобового спостереження за ними та отримання постійної медичної допомоги. Прошу також заслухати на засіданні Комісії головного лікаря ВОКВЕЦ ОСОБА_12 щодо питання про використання праці важкохворого лікаря ОСОБА_8 в даному відділенні та порушень медичних і правових норм зафіксованих в рішенні вищеназваних судів від 20 травня і 28 вересня 2016 року.

Моєму зверненню до суду з позовом до ВОКЕД передувала скарга від 21 липня 2008 року на дії лікаря відділення АРІТ Ходаківського, заборонившого допуск у неділю 22 червня 2008 року до важкохворих пацієнтів відділення їх рідних та близьких. В скарзі адресованій головному лікарю медзакладу ОСОБА_12 був описаний факт заборонних дій лікаря Ходаківського, зроблено обгрунтоване посилання на ст.287 ЦК України, яка передбачає допуск до пацієнтів стаціонару медзакладу їх рідних та близьких, показано, що цю норму медичного права лікар порушив, та висловлено прохання відреагувати на його протиправні дії (копія скарги додається).

У відповіді на скаргу, медичний адміністратор Прудиус заявив, що заборонні дії лікаря Ходаківського є “професійними і законними”, однак жодних обґрунтувань цього не навів. Наприкінці відповіді на скаргу ОСОБА_12 вдався до залякувань і погроз, повідомивши, що група лікарів, яка приймала участь у моєму обстеженні і лікуванні, відмовилась надавати мені в подальшому медичну допомогу (копія відповіді додається).

Розгляд моєї скарги медадміністратор ОСОБА_12 провів з порушенням вимог Закону України “Про звернення громадян”. Він безпідставно відмовив у задоволенні моєї скарги нічим це не мотивуючи, без будь-якого обґрунтування свого висновку про те, що заборонні дії Ходаківського були “професійними і законними”.

Між тим зустріч і спілкування хворих перебуваючи на лікуванні в стаціонарі медичного закладу зі своїми рідними і близькими та іншими передбаченими законом особами є природним правом кожного, що гарантується законодавством України. Є очевидним, що заборонивши допуск до перебуваючих на крапельниці важкохворих пацієнтів їх рідних та близьких, лікар Ходаківський порушив норми медичного права: ст.287 ЦК України, пункт “к” ст.6 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, які передбачають допуск до пацієнтів стаціонару членів їх сім'ї та інших передбачених законом осіб. А отже, заборонивши допуск до хворих їх родичів Ходаківський порушив гарантовані законом права та свободи людини і громадянина, вчинив незаконне і непрофесійне діяння.

Твердження медадміністратора ОСОБА_12 про те, що заборонні дії Ходаківскького були “професійними і законними” має ознаки посадової, професійноїі правової аномалії. І ось чому. Наказом головного лікаря ВОКЕД П.ОСОБА_12 №14 від 03 лютого 2006 року затверджений додаток №3 під назвою “Інформація для відвідувачів”, якою була встановлена процедура допуску до пацієнтів стаціонару медзакладу їх рідних та близьких. Дана інформація розміщена на стіні відділення АРІТ для ознайомлення. З неї вбачається, що до пацієнтів стаціонару допускаються не більше двох відвідувачів, для зустрічі і спілкування з хворими протягом 15-20 хвилин. Забороняється допуск до хворих відвідувачів під час карантину, та осіб у нетверезому стані (фотокопія додається). Заборонивши допуск до пацієнтів відділення відвідувачів лікар Ходаківський наказ головного лікаря ОСОБА_12 N914X06 також порушив, однак останній сприйняв це як “професійне і законне діяння”.

Заборонні дії лікаря Ходаківського суперечать приписам Клятви лікаря та положенням медичної деонтології, однак головний лікар ВОКЕД ОСОБА_12 на це належно не відреагував, взяв лікаря-провопорушника під свій захист.

Частиною 1 ст. 32 Конституції України проголошується, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Згідно ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Вчинивши протиправну заборону допуску до пацієнтів медичного відділення їх рідних та близьких, лікар Ходаківський вимог цих основоположних правових приписів не дотримався. Головний лікар ОСОБА_12 розглядаючи скаргу на заборонні дії Ходаківського на це не відреагував, більше того їх підтримав, назвавши “професійними і законними”.

Повідомивши у відповідь на скаргу про те, що група підлеглих йому лікарів заявила про свій намір не надавати мені в подальшому медичну допомогу,

ОСОБА_12 зобов’язаний був врахувати, що ця погроза висловлюється керівником медичного закладу, та адресується важкохворій літній людині, яка з об'єктивних причин нерозривно пов'язана з обласним ендокринологічним диспансером, в якому 30 років перебувала на обліку та лікуванні.

Погроза головного лікаря ОСОБА_12 була сприйнята важкохворим в якості реальної, вона призвела до нервового стресу, душевних страждань і переживань, та до погіршення стану здоров'я хворого, що ОСОБА_12 як лікар був зобов'язаний передбачити. За цих умов є очевидним, що погрози і залякування медичного адміністратора Прудиуса у відповіді на скаргу важкохворого громадянина суперечать конституційному праву на звернення, Закону України “Про звернення громадян” та має ознаки жорстокого та нелюдського поводження головного лікаря стосовно важкохворої особи. Ці погрози і залякування з боку медадміністратора стали причиною того, що за останні вісім років я не перебував на лікуванні в стаціонарі медичного закладу, яким керує головний лікар ОСОБА_12, через побоювання умисного неадекватного лікування з настанням тяжких наслідків.

Розгляд моєї скарги на протиправні, заборонні дії лікаря Хокадівського був проведений головним лікарем ОСОБА_12 упереджено, неналежно і не об'єктивно, з порушенням вимог Закону про звернення громадян, з відвертими проявами правового нігілізму. ОСОБА_6 некомпетентний розгляд скарги, відсутність реагування на порушення прав і свобод хворих стало одним із підстав мого звернення з позовної заяви до суду та наступної п'ятирічної судової тяганини.

Про результати розгляду цього звернення та прийняті заходи прошу шановних Керівників і Народних обранців мені повідомити.”.

Вказане звернення листом Міністерства охорони здоров’я України від 17.05.17 р. за № 3.49-Г-7700 / 5649зв направлено до Департаменту охорони здоров’я Вінницької обласної державної адміністрації для розгляду питання щодо неналежного надання медичної допомоги. Одночасно, з посиланням на накази МОЗ України № 752 від 28.09..2012 р. та № 69 від 5.02.2016 р. висловлено прохання провести клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 Вказано, що про результати розгляду та прийняте рішення заявника та Департамент.

Як встановлено судом, на виконання даного звернення в частині проведення клініко-експертної оцінки, 05.07.2017 р. клініко–експертною комісією Департаменту охорони здоров’я Вінницької облдержадміністрації проведено засідання, за наслідком якого складено протокол про що листом від 07.07.2017 р. повідомлено ОСОБА_1

Проте суд зауважує, що прохання про проведення оцінки якості надання медичної допомоги, позивач у звернені не ставив. Таке питання ініційовано МОЗ України.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, вказує на те, що жодної відповіді на поставлені ним у звернені питання не отримав.

Так, 09.03.2018 р. ОСОБА_1 звернувся до Департаменту із скаргою, щодо неповноти розгляду його звернення від 28.12.2016 р. та необхідності розглянути і надати відповідь.

За наслідком розгляду даного звернення, Департамент листом за вих.№09-8Г-361-619 від 12.04.2018 р. повідомив ОСОБА_1 про те, що він неодноразово звертався із аналогічними зверненнями та його повідомляли, що дане звернення вирішено по суті. Відтак, враховуючи , що дане звернення є повторним, воно не підлягає розгляду.

Не погоджуючись із такою позицією суб’єкта владних повноважень, вважаючи, що його звернення не належно розглянуто по суті, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині не розгляду звернення та зобов’язання його розглянути, суд керується та виходить з наступного.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює ОСОБА_6 України "Про звернення громадян" (далі - ОСОБА_6 №393/96-вр). ОСОБА_6 забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст.1 Закону №393/96-вр).

В розумінні частини третьої статті 3 Закону №393/96-вр, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Положеннями статті 5 Закону №393/96-вр визначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону №393/96-вр якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Статтею 15 Закону №393/96-вр , визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Положеннями статей 19, 20 Закону №393/96-вр визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Із аналізу процитованих норм видно, що після отримання відповідних звернень, орган державної влади, місцевого самоврядування має розглянути таке і письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Як видно зі змісту адміністративного позову, позивач просить визнати протиправним розгляд його звернення, одночасно, мотивуючи свою позицію тим, що відповіді не отримав взагалі.

З цього приводу суд зауважує наступне.

Згідно загальних засад права, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. В свою чергу дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб'єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 в адресованому МОЗ зверненні, просив надати відповіді на ряд поставлених питань. І це звернення переадресовано для надання відповіді саме до Департаменту та вказано на необхідність інформування про результат розгляду і прийняте рішення.

В свою чергу, Департамент отримавши дане звернення, лише створив відповідну комісію для оцінки якості надання медичної допомоги позивачу. Однак, відповіді на поставлені ОСОБА_1 у зверненні від 28.12.2016 р. питання не надав, пояснюючи, що вони адресовані іншим особам.

Враховуючи наведені вище норми, суд критично ставиться до таких пояснень суб’єкта владних повноважень, адже надання відповіді на звернення, яке хоч і переадресоване, є обов’язком установи в силу закону.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не розглянуто по суті звернення ОСОБА_1 від 28.12.2016 р. та не надано відповіді, суд доходить висновку, що Департаментом допущено саме протиправну бездіяльність, адже мала місце пасивна поведінка суб’єкта владних повноважень.

Відтак, враховуючи положення пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, суд, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, вважає за доцільне застосувати інший спосіб захисту ніж визначено у першому пункті позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 від 28.12.2016 р.

Наслідком прийняття такого судового рішення є задоволення позовних, якими позивач просить зобов'язати Департамент охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.12.2016 р. у повному обсязі у строки встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Визначаючись щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 25 000 грн. та не підтверджено її документально.

Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена. Також, судом не встановлено, що мали місце такі неправомірні дії чи бездіяльність зі сторони відповідача, які б спричинили негативні зміни у житті позивача.

За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Окрім того, в прохальній частині позивач просить винести окрему ухвалу відносно відповідних посадових осіб Департаменту по факту недотримання вимог закону про звернення громадян та порушення конституційного права на звернення, у зв’язку із чим, суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

В ході судового розгляду не встановлено порушень, які б викликали необхідність у реагуванні саме шляхом винесення окремої ухвали. Окрім того, не встановлено порушення права позивача на звернення, адже позивач таким скористався направивши лист до відповідного органу. Відтак, в задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали слід відмовити.

Відповідно до частини другої 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини першої другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак, при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 від 28.12.2016 р.

Зобов'язати Департамент охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.12.2016 р. у повному обсязі у строки встановлені Законом України "Про звернення громадян".

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1).

Відповідач: Департамент охорони здоров’я Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ - 40196748).

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна