Суть: Про передачу вищевказаних земельних ділянок у користування або власність, але відповідь стосовно його клопотання не надійшла, тому позивач змушений звернутись до суду

Суддя: Подобєд Ігор Миколайович

Результат рішення: Рішення скасовано. Скарга задоволена. Стягнення. У задоволенні скарги відмовлено.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2019 Справа № 904/3451/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

за участю представників:

від прокуратури Дніпропетровської області: Колесніченко В.І., посвідчення №036402 від 27.11.2015, прокурор відділу

від позивача: Ковальова О.В., посвідчення №2208 від 15.06.2012, ордер серії ДП №74/000017 від 20.02.2019, адвокат

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Житна В.В., довіреність №-4-0.61-258/62-18 від 11.09.2018, представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 у справі №904/3451/18 (суддя Манько Г.В.; рішення ухвалене о 17:37 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 11.10.2018)

за позовом фізичної особи-підприємця Даценко Олега Георгійовича, м.Дніпро

до Магдалинівської районної державної адміністрації, смт.Магдалинвка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м.Дніпро

про надання в користування земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року фізична особа-підприємець Даценко Олег Георгійович (позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Магдалинівської районної державної адміністрації (відповідач), в якій з урахуванням уточненої позовної заяви просив:

- визнати за фізичною особою-підприємцем Даценко Олегом Георгійовичем (іпн НОМЕР_1) право на користування земельною ділянкою площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка;

- визнати за фізичною особою-підприємцем Даценко Олегом Георгійовичем (іпн НОМЕР_1) права на користування земельною ділянкою площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на передачу йому у користування вказаних вище земельних ділянок, оскільки він більше 15 років обробляє земельні ділянки, збирав з них врожай, удобрював грунт на земельних ділянках, тобто фактично займався фермерською діяльністю. 21.03.2018 позивач звернувся до Магдалинівської районної державної адміністрації з клопотанням про передачу вищевказаних земельних ділянок у користування або власність, але відповідь стосовно його клопотання не надійшла, тому позивач змушений звернутись до суду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 у справі №904/3451/18 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено повністю.

Визнано за фізичною особою - підприємцем Даценко Олегом Георгійовичем (49108, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право на користування земельною ділянкою площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка.

Визнано за фізичною особою - підприємцем Даценко Олегом Георгійовичем (49108, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право на користування земельною ділянкою площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка.

Стягнуто з Магдалинівської районної державної адміністрації на користь фізичної особи - підприємця Даценко Олега Георгійовича судовий збір в сумі 3524,00 грн.

Означене рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що у відповідності до наявних у справі доказів господарський суд вважає, що згідно приписів статті 119 Земельного кодексу України, позивач має право на користування спірними земельними ділянками, яке він може реалізувати з дотриманням приписів статей 122, 123 Земельного кодексу України.

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 у справі №904/3451/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення суду винесене із порушенням вимог матеріального та процесуального права, а саме статей 116, 119, 122, 123 Земельного кодексу України, статей 48, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, тому на його думку, є незаконним та підлягає скасуванню.

В зазначеній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що прокуратура Дніпропетровської області участі у розгляді справи не приймала, про існування оскаржуваного рішення прокурору стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, а наявність підстав для застосування прокурором представницьких повноважень встановлена після ознайомлення представником прокуратури області 23.11.2018 з матеріалами справи в Господарському суді Дніпропетровської області, про що є відмітка у справі №904/3451/18, та опрацювання інформації, отриманої від Бузівської сільської ради, Магдалинівської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Таким чином, прокурором відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено підстави для представництва інтересів держави у справі №904/3451/18 шляхом подання апеляційної скарги в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2018 поновлено Першому заступнику прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 у справі №904/3451/18; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 23.01.2019 о 11:30 год.; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги.

У судовому засіданні 23.01.2019 суд апеляційної інстанції розпочав розгляд справи по суті та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що підстави для представництва прокурором інтересів держави у даній справі - відсутні. Позивач вказує, по-перше, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позивач вважає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. За твердженням позивача захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підстави для звернення прокурора до суду. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, тобто повернути апеляційну скаргу (положення цієї статті застосовуються до статті 264 Господарського процесуального кодексу України). Аналізуючи судову практику з розгляду безпідставності звернення прокурора за захистом інтересів держави та апеляційну скаргу і додатки до неї, позивач вказує на те, що заступником прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, не надано доказів про те, що орган місцевого самоврядування, тобто відповідач, неналежно виконав покладені на нього повноваження, оскільки Магдалинівська районна державна адміністрація брала участь у даній справі та мала можливість подати апеляційну скаргу. Отже, як вважає позивач, апеляційну скаргу подано особою, яка не мала права подавати та підписувати її, тому відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції повинен закрити провадження у справі.

По-друге, позивач вважає, що передача земельної ділянки у власність або користування громадян на підставі набувальної власності здійснюється в порядку встановленому Земельним кодексом України, тобто в загальному порядку, який встановлений статтями 118-124 Земельного кодексу України. Таким чином, не встановлено окремого порядку для передання земельних ділянок в порядку статті 119 Земельного кодексу України. Окрім того, позивач зазначає про те, що Земельний кодекс України розмежовує компетенцію виконавчих органів, які можуть надавати або передавати земельні ділянки у користування або власність громадян. Позивач вказує, що статтею 122 Земельного кодексу України передбачено, що входить до компетенції Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а статтею 128 Земельного кодексу України передбачено порядок надання в оренду земель, а саме стаття 119 Земельного кодексу України передбачає порядок передання земельної ділянки у користування на підставі набувальної давності. Позивач вважає, що таким чином, він правильно звернувся до органу місцевого самоврядування, а саме безпосередньо до Магдалинівської районної державної адміністрації для передачі земельних ділянок у користування на підставі статті 119 Земельного кодексу України.

По-третє, позивач вказує, що ним було доведено належне його право землекористувача використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтуються на підставі договорів оренди та постійному, безперервному користуванні, а отже підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), заява №44277/98, пункти 32-35). Вказує, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 першого протоколу до Конвенції. Як вказує позивач, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більш того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідувальний і надмірний тягар". Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. За твердженням позивача, прокурор, як апелянт, належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів ані обставини наявності суспільного інтересу на припинення права позивача на користування земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи відповідача внаслідок виникнення у позивача такого права. Позивач вказує, що аналогічної позиції дотримується Господарський суд міста Харкова у своєму рішенні від 08.10.2018 у справі №922/989/18. За доводами позивача статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд апеляційної інстанції закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської області на оскаржене рішення суду першої інстанції у цій справі.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (третя особа) надало суду апеляційної інстанції пояснення, а на вимогу суду апеляційної інстанції уточнені пояснення, в яких підтримує у повному обсязі вимоги першого заступника прокурора прокуратури Дніпропетровської області, які зазначені в апеляційній скарзі.

Третя особа вказує, що відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області виступає уповноваженим державою органом здійснювати функції у галузі земельних відносин та відповідно до покладених на нього завдань, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах Дніпропетровської області. Вказує, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 156,4725 га з кадастровим номером НОМЕР_3 відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, в той час як площа іншої спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 становить 82,49 га, а не 139,5095 га, як зазначено в судовому рішенні, а відповідно органом, уповноваженим на розпорядження ними є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Жодних звернень від Даценка О.Г. до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про відведення в оренду означених земельних ділянок, а також щодо поновлення договору оренди, укладеного 01.08.1991 між Даценко О.Г. та Бузівською сільською радою, не надходило. Третя особа вказує, що в порушення статті 119 Земельного кодексу України, судом не враховано, що законодавством передбачено порядок набуття прав на земельну ділянку за набувальною давністю шляхом звернення до уповноваженого органу на розпорядження нею, а передача земельної ділянки у власність або користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України. Третя особа стверджує, що виходячи з вимог вказаної правової норми, яка є спеціальною нормою, взагалі не передбачено можливості набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю за рішенням суду, оскільки таке право набувається виключно на підставі рішення органу, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України. Тому третя особа вважає, що ухвалюючи оскаржене рішення у господарській справі, суд першої інстанції обмежив компетенцію Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо прав та обов'язків, навіть не залучивши до участі у цій справі. Крім того, третя особа звертає увагу суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції не було визначено, яке саме право на користування спірними земельними ділянками виникло у фізичної особи - підприємця Даценко О.Г. Щодо розбіжностей в площі однієї із спірних земельних ділянок, третя особа пояснила суду апеляційної інстанції, що на момент звернення до суду першої інстанції площа земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_4 вже була змінена на 82,49 га, проте даний факт судом не було враховано. Також третя особа повідомила суд апеляційної інстанції, що на сьогоднішній день триває процес передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідних об'єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України.

Прокурор, що забезпечує участь у справі прокуратури Дніпропетровської області, у запереченнях на відзив зазначив, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. У даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушенні встановленого Земельним кодексом України порядку і процедури передачі сільськогосподарських земель у користування, внаслідок чого земельні ділянки державної власності безпідставно і без відома уповноважених органів вибули з користування на невизначений час. Що стосується наявності підстав для представництва прокурором інтересів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області прокурор вказав на те, що діючи у відповідності до статті 131-1 Конституції України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура за результатми опрацювання даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановила судове рішення, яке викликає певні сумніви в його відповідності нормам чинного законодавства, витребувала необхідні матеріали та інформацію від Бузівської сільської ради і Магдалинівської районної державної адміністрації встановила, що відповідачем у справі був неналежний орган, а орган який відповідно до вимог чинного законодавства має повноваження щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками не залучався до участі у справі, незважаючи на неодноразові зауваження з цього приводу Магдалинівської районної державної адміністрації. Прокурор вважав за необхідне також зазначити, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало можливості оскаржити спірне судове рішення, оскільки зі змісту зазначеного рішення не вбачається, що земельні ділянки відносяться до земель державної форми власності, а повноваження на витребування необхідної інформації у Управління відсутні. Також зазначає, що норма статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відтак, наявність вироку суду або наказу керівника про застосування дисциплінарного стягнення може свідчити про притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, проте не можуть вважатися обов'язковими та виключними доказами для обґрунтування факту неналежності здійснення уповноваженим органом своїх повноважень. Водночас, притягнення винних осіб до кримінальної та дисциплінарної відповідальності можуть мати місце лише після доведення їх вини, у т.ч. щодо неоскарження незаконного судового рішення, а на час звернення прокурора з апеляційною скаргою рішення суду першої інстанції є чинним і питання щодо його законності може бути вирішено лише судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Оскільки інтереси держави не можуть залишатися незахищеними, прокурор, виконуючи субсидіарну роль, звернувся до суду з відповідною апеляційною скаргою в інтересах органу, який, всупереч вимогам закону, не був залучений до участі у справі, а тому вважає, що суд апеляційної інстанції має врахувати, що звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою у даному випадку є єдиним ефективним способом захисту порушених інтересів держави. Щодо доводів представника позивача по суті спору, викладених у відзиві, прокурор, що забезпечує участь у справі, звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що клопотання позивача до Магдалинівської районної державної адміністрації з приводу передачі йому земель у користування направлялось позивачем на адресу адміністрації (відсутній підпис уповноваженої особи), а факт отримання такого клопотання спростовується також і відповідачем у справі. Також посилається на те, що відзив позивача по суті апеляційної скарги стосується лише цитування норм чинного законодавства і жодним чином не спростовує доводів апеляційної скарги. Вважає доводи позивача немотивованими та такими, що не відповідають матеріалам та обставинам справи. Так, захищаючи право позивача у справі на використання земель для ведення фермерського господарства, представник позивача не зазначає підстави виникнення такого права, оскільки будь-які документи з цього приводу в матеріалах справи відсутні. Жодним документом, передбаченим чинним законодавством, не доведено право позивача на користування земельними ділянками, у тому числі тими, що знаходяться у власності інших осіб. Тому просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити Даценко О.Г. у задоволенні позову.

У судовому засіданні 20.02.2019 за наслідками перегляду справи судом апеляційної інстанції оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін і прокурора, які приймали участь у судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини.

Між Даценко Олегом Георгійовичем (орендарем) та Бузівською Сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської (орендодавець) області було укладено Договір оренди земельних ділянок (далі Договір) від 01 серпня 1991 року, за умовами якого Орендодавець надавав, а Орендар приймав в строкове платне користування земельну ділянку для використання за цільовим призначенням (а.с.18).

Предметом означеного Договору є земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 156,4725 га та 139,5095 га ріллі, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка (пункт 2 Договору).

Пунктом 8 Договору передбачено, що Орендар має право при використанні земельних ділянок самостійно визначати напрямки своєї господарської діяльності. Для власних потреб використовувати наявні на земельних ділянках торф, лісні угіддя, водні об'єкти та інші корисні властивості землі. Отримує право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію.

Строк дії Договору 3 роки (пункт 3 Договору).

Пунктом 8.7. Договору передбачено, що Орендар має переважне право перед іншими особами на отримання орендованих земельних ділянок у власність.

На підставі Акту прийому-передачі від 01 серпня 1991 року Бузівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області здійснено фактичну передачу Даценко О.Г. земельних ділянок площею 156,4725 га та 139,5095 га ріллі (а.с.19).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди №1 від 01 серпня 1991 року Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 156,4725 га, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Бузівська сільська рада має наступні координати (а.с.20):

5433715.6680 5267712.1350

5433710.6800 5267712.4800

5433489.1930 5268374.0430

5433193.0100 5268370.8710

5433009.9020 5268374.7050

5432944.7120 5268618.2110

5432740.7700 5269047.4200

5432738.3200 5269055.2400

5432700.1200 5269142.7920

5432704.0820 5269253.1360

5432367.0300 5269275.6700

5432149.2760 5268839.4750

5432161.3700 5268603.7800

5432133.9500 5268452.9400

5431996.8400 5268055.2900

5432017.0300 5268035.1000

5431906.0100 5268055.2900

5431841.3670 5268068.9120

5431837.4600 5268024.4300

5431854.5900 5267962.7300

5431960.8500 5267952.4500

5432028.9240 5267984.5110

5432114.8880 5267921.9920

5432221.3600 5267815.3200

5432272.7700 5267743.3300

5432334.0400 5267739.4800

5433710.6800 5267712.4800

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 01 серпня 1991 року Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 139,5095 га, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Бузівська сільська рада має наступні координати:

5425504.5500 5265990.4500

5425500.0600 5266409.8500

5424483.1110 5266397.9640

5424342.8500 5266077.3000

5424370.2700 5265933.3200

5424390.7700 5265805.1100

5424510.1800 5265803.6000

5424595.7500 5265528.5200

5424615.1700 5265528.8100

5424637.4650 5265534.1490

5426125.7150 5265556.5290

5426113.0520 5266417.2930

5425626.9200 5266412.2700

5425631.4300 5265991.0900

Як встановлено судом першої інстанції протягом часу розгляду даної справи, після закінчення строку договору оренди Даценко О.Г. і надалі відкрито, безперервно та добросовісно користувався вказаними земельними ділянками. Позивач обробляв земельні ділянки, збирав з них врожай, удобрював ґрунт на земельних ділянках, тобто фактично займався фермерською діяльністю. Користування земельною ділянкою не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до наданих позивачем доказів судом першої інстанції встановлено, що фізичною особою - підприємцем Даценко О.Г. (позивачем) на адресу Магдалинівської районної державної адміністрації (відповідача) направлено клопотання про передачу земельних ділянок у власність або постійне користування, яке останнім одержано 22.03.2018. В цьому клопотанні позивач просив передати у власність або надати право постійного користування земельну ділянку для ведення сільського товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Бузівської сільської ради, Магдалинівського району, Дніпропетровської області. У цьому клопотання позивач також просив передати у власність або надати право постійного користування земельну ділянку для ведення сільського товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Бузівської сільської ради, Магдалинівського району, Дніпропетровської області. Таке клопотання позивача залишено відповідачем без відповіді.

Доказів щодо користування земельними ділянками площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3), площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4), у період часу з 01 серпня 1991 по теперішній час, іншими фізичними або юридичними особами судом першої інстанції не встановлено.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що фізична особа - підприємець Даценко Олег Георгійович відкрито, безперервно та добросовісно користувався земельними ділянками площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3), площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) з 01 серпня 1991 р. по теперішній час.

Також суд першої інстанції встановив, що оскільки від відповідача відповідь стосовно клопотання позивача про передачу у користування чи у власність земельних ділянок так і не надійшла, позивач змушений звернутися до суду.

Згідно приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У відповідності до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що погодився з доводами позивача щодо належності відповідача, а саме що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача земельної ділянки у власність або користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку встановленому Земельним кодексом України, тобто в загальному порядку, який встановлений статтями 118-124 Земельного кодексу України. Не встановлено окремого порядку для передання земельних ділянок в порядку статті 119 Земельного кодексу України. Земельним кодексом України розмежовується компетенція виконавчих органів, які можуть надавати або передавати земельні ділянки у користування або у власність громадян. Статтею 122 Земельного кодексу України передбачено, що входить до компетенції Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а стаття 123 Земельного кодексу України передбачає порядок надання в оренду земель, а саме стаття 119 Земельного кодексу України передбачає порядок передання земельної ділянки у користування на підставі набувальної давності. Позивач правомірно звернувся безпосередньо до Магдалинївської районної державної адміністрації для передачі земельних ділянок у користування на підставі статті 119 Земельного кодексу України.

За висновком суду першої інстанції у відповідності до наявних у справі доказів згідно приписів статті 119 Земельного кодексу України, позивач має право на користування спірними земельними ділянками, яке він може реалізувати з дотриманням приписів статей 122, 123 Земельного кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких мотивів.

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу твердження позивача про користування ним певними земельними ділянками сільськогосподарського призначення, яке первісно виникло на підставі договору оренди, а в подальшому відбувалось без відповідних правових підстав, оскільки строк дії договору оренди припинено, та намірів позивача спрямованих на визнання за ним права набувальної давності на ці земельні ділянки з підстав безперервного, відкритого та добросовісного володіння та користування ними протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до положень частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За приписами статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 та 2 частини першої статті 177 Господарського процесуального кодексу України остаточне визначення предмету спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, а також визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів - є одним з завдань підготовчого провадження.

Стаття 76 Господарського процесуального кодексу України визначає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України визначає, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіряючи повноту та всебічність встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції на підставі наданих суду першої інстанції доказів встановив наступні обставини.

Як вбачається зі змісту копії наданого позивачем Договору оренди від 01.08.1991, що укладений між Даценко Олегом Георгійовичем та Бузівською сільською радою, цей договір був учинений в простій письмовій формі та без його державної реєстрації.

При цьому доказів фактичного належного виконання цього договору, як от використання земельних ділянок, які є предметом цього договору, та внесення орендарем відповідної орендної плати в матеріали цієї судової справи позивачем не надано.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-1205671422017 від 29.12.2017) земельна ділянка площею 139,5095 га кадастровий номер НОМЕР_4 що розташована Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Бузівська сільська рада, була зареєстрована Відділом Держземагентства у Магдалинівському району Дніпропетровської області 23.10.2013, має державну форму власності та віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення (а.с.10-12).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-1205671402017 від 29.12.2017) земельна ділянка площею 156,4725 га кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Бузівська сільська рада, була зареєстрована Відділом Держземагентства у Магдалинівському району Дніпропетровської області 23.10.2013, має державну форму власності та віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення (а.с.13-15).

Таким чином, уперше державна реєстрація спірних земельних ділянок, як сформованих об'єктів цивільних прав, з присвоєнням їм відповідних кадастрових номерів була здійснена 23.10.2013.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця від 06.07.2018 Даценко Олег Георгійович був зареєстрований як фізична особа - підприємець 20.03.2018 (а.с.16-17).

Відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 139,5095 га, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с/рада Бузівська, який складений ТОВ "Мегаполіс і партнери" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий ФДМУ №111/16 від 09 лютого 2016, дійсний до 09 лютого 2019), ринкова вартість об'єкту оцінки становить 734023,00 грн. без урахування ПДВ (а.с.22-34).

Згідно із Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 156,4725 га, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с/рада Бузівська, який складений ТОВ "Мегаполіс і партнери" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий ФДМУ №111/16 від 09 лютого 2016, дійсний до 09 лютого 2019), ринкова вартість об'єкту оцінки становить 823273 грн. без урахування ПДВ (а.с.35-50).

В матеріалах справи міститься Клопотання фізичної особи - підприємця Даценко О.Г до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21.03.2018, в якому позивач просить відповідача передати йому у власність або надати право постійного користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) та земельною ділянкою загальною площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Бузівської сільської ради, Магдалинівського району, Дніпропетровської області (а.с.95) з доказами відправлення кур'єрським зв'язком - накладною, яка містить відмітку про отримання адресатом цього відправлення 22.03.2018. Втім прізвище, посада чи повноваження особи, яка отримала це відправлення зі сторони отримувача не зазначено (а.с.96).

В матеріалах справи міститься Договір про спільну діяльність від 17.03.2003, що був укладений між Даценко Олегом Георгійовичем (Учасник 1) та Фермерським господарством "СУРА" (Учасник 2) в особі керівника Мороза Ігоря Леонідовича, предметом якого є спільне використання без утворення юридичної особи шляхом об'єднання майна, грошових коштів, інших матеріальних ресурсів, свого професійного досвіду, а також ділової репутації і ділових зв'язків з метою отримання прибутку, та відповідно до умов пункту 2 якого Учасник 1 вносить в спільну діяльність право на вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці сільськогосподарського призначення (пашня) загальною площею 156,4725 га, розташованій за адресою с. Бузовка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область, на території Бузівської сільської ради та має координати згідно додатку №1, та право на вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці сільськогосподарського призначення (пашня) загальною площею 139,5095 га, розташованій за адресою с. Бузовка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область, на території Бузівської сільської ради та має координати згідно додатку №1 (а.с.98-99).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Фермерське господарство "СУРА", засновником якого є ОСОБА_10, місцем знаходження якого є село Сурсько-Михайлівка, Солонянського району Дніпропетровської області, було зареєстроване 09.03.2003 (а.с.106-108).

Рішенням Солонянської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 16.08.1992 надано громадянину ОСОБА_10 у постійне користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 50,0га із ріллі запасу на території Сурсько-Михайлівської сільської ради народних депутатів (а.с.109).

Згідно Звітів про хід збирання урожаю, наявність насіння озимих культур та проведення інших польових робіт на 30 жовтня 2000 року та на 30 жовтня 2001 року (форма №7-сг), Заключних звітів про підсумки сівби під урожай (форма №4-сг) Даценко О. Г. надав інформацію до Державного статистичного спостереження про підсумки сівби та збирання урожаю сільськогосподарських культур у 2000 році на посівній площі 284 га та у 2001 році на посівній площі 265,7 га (а.с.100-105).

Разом з апеляційною скаргою прокурором до суду апеляційної інстанції були подані додаткові докази, які прийняті до розгляду як такі, що не могли бути подані цією особою суду першої інстанції, оскільки прокурор звернувся з апеляційною скаргою у цій справі безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ініціювавши відповідне провадження.

До матеріалів справи прокуратурою Дніпропетровської області надані засвідчені Бузівською сільською радою документи:

- договір оренди земельної ділянки б/н від 04.04.2003, укладений між Магдалинівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_11, предметом якого є передача в оренду земельної ділянки розміром 40,0 га (а.с.150-156);

- Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_2 від 02 жовтня 2002 року про передачу у приватну власність земельної ділянки 5,333 га, виданий громадянину Україні, ОСОБА_13 (а.с.157);

- Викопіювання щодо місця розташування земель ОСОБА_14, ОСОБА_11, ТОВ "Дубрава", гр. ОСОБА_13 за межами с. Ковппаківка площею приблизно 140 га (а.с.158);

- Викопіювання щодо місця розташування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 за межами с. Бузівка площею приблизно 156 га (а.с.159);

Державний акт Серія ДП від 19.04.2001 на право постійного користування земельною ділянкою 50,600 га ТОВ "Дубрава" (а.с.100);

- Державний акт Серія ДП від 12.07.1996 на право постійного користування землею 41,2 га, виданий гр. ОСОБА_14 (а.с.161).

З додаткових доказів судом апеляційної інстанції також встановлено, що 13.11.2018 прокуратура Дніпропетровської області звернулась до судді Господарського суду Дніпропетровської області Манька Г.В. із запитом про надання дозволу представнику прокуратури на ознайомлення з матеріалами господарської справи №9904/3451/18 (а.с.130-131).

Як убачається з листа - відповіді Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 02.11.2018 №364 на запит Прокуратури Дніпропетровської області №05/1-685 вих. 18 від 29.10.2018, що згідно даних Бузівської сільської ради договору оренди з гр. Даценко О.Г. на земельні ділянки Бузівська сільська рада не посвідчувала і не пролонгувала. Земельна ділянка площею 156,4725 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка знаходиться за межами села Бузівка ніколи не розорювалась, на ній не здійснювалась жодна господарська діяльність. Дана земля використовувалась жителями громади села Бузівка для сінокосіння та випасання худоби. Земельна ділянка площею 139,5095 га кадастровий номер НОМЕР_4 яка знаходиться за межами села Ковпаківка, використовується громадянами: - 40,00 га - заключено договір оренди б/н земельної ділянки №040412300607 від 26.03.2004 з гр. ОСОБА_15; - 50,60 га - розпорядженням Магдалинівської районної ради від 28.02.2001 №37-р згідно державного акта Серія ДП від 19 квітня 2001 року передано ТОВ "Дубрава"; 5,333 га згідно Державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_2 від 02 жовтня 2002 року гр. ОСОБА_13; - 5,332 га згідно Державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_5 від 23.12.2002 гр. ОСОБА_16; - 41,2 га розпорядженням голови держадміністрації Магдалинівського району Дніпропетровської області від 12 червня 1996 року 3390/І-р згідно державного акта Серія ДП, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд №347 від 12 липня 1996 року передано гр. ОСОБА_14. При цьому повідомлено, що Бузівська сільська рада з квітня 2018 року входить до складу Личківської ОТГ, у відповідності до розпорядження Уряду, структури Держгеокадастру позбавлені права одноособово ухвалювати рішення щодо розпорядження землями поза межами населених пунктів без згоди громад. Тож господарський суд Дніпропетровської області мав би повідомити не тільки Магдалинівську РДА, а також Личківську ОТГ про розгляд справи гр. Даценко О. Г. (а.с.148-149).

Листом від 09.11.2018 Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області надала інформацію на запит прокуратури Дніпропетровської області від 29.10.2018 №05/01-687вих.-18, в якій повідомила, зокрема, що згідно даних Бузівської сільської ради договора оренди з гр. Даценко О.Г. на земельні ділянки Бузівська сільська рада не посвідчувала і не пролонгувала. Фактами використання вищезазначених земельних ділянок гр. Даценко О.Г. виконком сільської ради не володіє. У цьому ж листі Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області зазначила, що дані земельні ділянки використовуються іншими особами та з підстав, про які повідомила Бузівська сільська рада (а.с.162-163).

Листом від 08.11.2018 №10-4-0.6-9495/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало відповідь першому заступнику прокурора Дніпропетровської області, в якій повідомило, що жодних звернень протягом 2013-2018 років від Даценко Олега Георгійовича до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про відведення в оренду земельних ділянок (рілля) площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) та площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) або інших земельних ділянок, а також щодо поновлення договору оренди, укладеного 01.08.1991 між Даценко О.Г. та Бузівською сільською радою, не надходило. Враховуючи викладене, жодного розпорядчого документа відносно Даценка Олега Георгійовича Головним управлінням Держгеокадстру у Дніпропетровській області, не приймалось. У зв'язку з тим, що при винесенні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 по справі №904/3451/18 Головне управління Держгеокадастру не було залучено в якості сторони, вважає, що права та інтереси держави були порушені (а.с.172).

Листом від 27.11.2018 Перший заступник прокурора Дніпропетровської області повідомив Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про те, що прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт ухвалення господарським судом Дніпропетровської області рішення від 02.10.2018 у справі №904/3451/18, яким за фізичною особою - підприємцем Даценком Олегом Георгійовичем визнано право користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) та площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_4), що розташовані у селі Бузівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Вказане рішення винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 116, 119, 122, 123 Земельного кодексу України, статей 48, 86, 236 ГПК України, тому воно є незаконним і підлягає скасуванню. Порушення інтересів держави полягає в тому, що суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги про визнання права користування земельними ділянками, порушив встановлений Земельним кодексом України порядок набуття таких прав та перебрав на себе повноваження розпорядника земель цієї категорії - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомляє про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держкомзему у Дніпропетровській області, шляхом подання прокурором апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 у справі №904/3451/18 (а.с.164).

На вимогу суду апеляційної інстанції, з метою перевірки компетенції осіб, які повноважні розпоряджатися спірними земельними ділянками, що залежить зокрема від їх категорії та розташування, Головним управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області були надані додаткові пояснення щодо реєстрації прав на спірні земельні ділянки, до яких надані відповідні Інформаційні довідки від 19.02.2019, якими підтверджено, що на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2018 у справі №904/3451/18 за Даценко Олегом Георгійовичем зареєстроване безстрокове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 82,49 га (кадастровий номер НОМЕР_4) та безстрокове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) (а.с.216-225).

Як зазначено у листі Відділу у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 15.02.2019 вих. №71/408-19-0.6, виправлення відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_4 від 22.06.2018 №ЗВ-1207314392018 були проведені в результаті реєстрації земельної ділянки ТОВ "Дубрава" площею 50,6 га кадастровий номер 1222381100:01:001:0946), на території якої знаходяться землі державної власності (Новоселівське газоконденсатне родовище Перещепинської оперативно-виробничої служби Юліївського цеху видобутку нафтогазового конденсату) площею 1.1745 га та виділення з цієї земельної ділянки приватної власності гр. ОСОБА_16 площею 5,3320 га (кадастровий номер НОМЕР_6) (а.с.215).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.12.2018 номер інформаційної довідки 148103753 за Даценко Олегом Георгійовичем зареєстровано безстрокове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельною ділянкою площею 82,49 га кадастровий номер НОМЕР_4 сільськогосподарського призначення (рілля) на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області №904/3451Ї18, виданого 02.10.2018 (а.с.166-168).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.12.2018 номер інформаційної довідки 148104111 за Даценко Олегом Георгійовичем зареєстровано безстрокове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельною ділянкою площею 156,4725 га кадастровий номер НОМЕР_3 сільськогосподарського призначення (рілля) на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області №904/3451Ї18, виданого 02.10.2018 (а.с.169-171).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі оскарженого рішення суду першої інстанції позивачем здійснено реєстрацію прав безстрокового користування (емфітевзис) означеними земельними ділянками державної форми власності без укладення відповідного договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою.

Відповідач - Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області у своєму відзиві від 03.09.2018 повідомляла суд першої інстанції, що договір оренди від 01 серпня 1991 року було укладено між Бузівською сільською радою та Даценком О. Г. тому, згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, Магдалинівська райдержадміністрація є неналежним відповідачем. Наразі згідно вимог Земельного кодексу України розпорядження землями сільськогосподарського призначення належить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 48, 80 Господарського процесуального кодексу України, Магдалинівська райдержадміністрація просила замінити її, як неналежного відповідача по справі (а.с.69).

Відповідно до частини першої статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

За частиною другою статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Позивач у своїй відповіді на відзив з посиланням на положення статей 118-124 Земельного кодексу України наголошував на тому, що відповідно до норм Земельного кодексу України Магдалинівська районна державна адміністрація являється належним відповідачем у цій справі за позовом Даценка О.Г. про надання в користування земельної ділянки (а.с.88-89).

Відтак позивач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявив суду першої інстанції клопотання про заміну відповідача у справі іншою особою, оскільки вважав відповідача належним за пред'явленим до нього позовом.

У даному випадку колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не порушував приписів статті 48 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач у справі не висловив згоди на заміну відповідача у справі належним відповідачем або про залучення співвідповідача.

Разом із цим, відповідно до положень частини другої статті 50 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не був позбавлений можливості за власної ініціативи залучити Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, проте не вчинив такої процесуальної дії.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення у господарській справі, суд першої інстанції обмежив компетенцію Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо розпорядження спірними земельними ділянками, вирішив питання, що стосується його прав та обов'язків, не залучивши цієї особи до участі у справі, хоча Магдалинівська районна державна адміністрація у відзиві на позов зазначала про необхідність залучення до розгляду справи належного відповідача.

Досліджуючи заперечення позивача щодо правомочності прокурора звертатися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у цій справі, колегія суддів виходить з такого.

Як встановлено судом апеляційної інстанції у даній справі, з апеляційною скаргою на оскаржене рішення суду першої інстанції звернувся перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодекс України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, зазначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статус позивача.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F/W v France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу, підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним порушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтерес держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснені загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може привести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Водночас, посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.

Наведена вище правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Держгеокадастр є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

При цьому повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, у цьому випадку до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

За таких підстав прокурор фактично звернувся у цій справі із позовом на захист прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки при розгляді справи було встановлено, що перший заступник прокурора Дніпропетровської області в апеляційній скарзі зазначив в чому полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду; надав доказів, якими підтверджується наявність підстав для представництва вказаного суб'єкта владних повноважень та дотримання порядку звернення до суду, визначеного частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так колегія суддів враховує, що відповідно до положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження та контролю за використанням земель державної власності є розгалуженими між окремими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідач, як виконавчий орган державної влади, - не подав апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, оскільки це рішення не містить обов'язкових для цієї особи приписів, а відтак, фактично не впливає на його права та обов'язки.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як виконавчий орган державної влади, отримавши від прокурора відомості про визнання за позивачем права користування спірними земельними ділянками, які належать до державної форми власності, також не повідомило прокурора про намір скористалась своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції, яким було вирішено питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.

За таких обставин суд вважає доведеними доводи прокурора про те, що означений орган державної влади у сфері земельних відносин неналежно виконував покладені на нього повноваження.

Сфера земельних правовідносин - до моменту набуття цивільних прав та обов'язків на певну земельну ділянку особою, яка наділяється конкретними правомочностями щодо такого об'єкту цивільних прав - це публічні правовідносини, а дотримання встановленого законом порядку набуття прав користування землею є важливим для суспільства та держави.

Колегія суддів визнає даний випадок виключним, оскільки є явним порушення інтересів держави, яка позбавлена на невизначений термін (безстроково) правомочності щодо розпорядження землями державної власності, а при вирішенні спору між його сторонами не було дотримано принципу рівності та змагальності, коли неналежний відповідач фактично не мав матеріального інтересу до результату спору.

За наведеного колегія суддів не встановила передбачених статтею 264 Господарського процесуального кодексу України підстав для закриття апеляційного провадження у даній справі, у зв'язку з чим відхиляє як необґрунтовані відповідні доводи позивача.

Разом з цим, перевіривши доводи сторін щодо правильності застосування судом першої інстанції у даному спорі норм матеріального права, суд апеляційної інстанції у їх оцінці виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що в обґрунтування підстав для визнання за позивачем права користування земельними ділянками, суд першої інстанції зазначив про наявність Договору оренди земельних ділянок, укладеного 01.08.1991 між Даценком О.Ф. та Бузівською сільською радою (зі строком дії 3 роки), про подальше відкрите, безперервне та добросовісне користування позивачем спірними земельними ділянками понад 15 років та про відсутність відповіді Магдалинівської районної державної адміністрації на клопотання позивача про передачу спірних земельних ділянок у власність чи постійне користування.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно частини першої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до положень частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеним частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За приписами частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений статтею 123 Земельного кодексу України, а повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування викладені у статті 122 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті, індивідуального дачного будівництва.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб передає центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що з 1991 року він добросовісно, відкрито та безперервно користується спірними земельними ділянками, посилаючись на приписи статті 119 Земельного кодексу України, просив визнати за ним право користування цими земельним ділянками за набувальною давністю.

Статтю 119 Земельного кодексу України регулюється набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Відповідно до частини першої статті 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Аналіз статті 119 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 Земельного кодексу України).

Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

У разі зверненні особи з таким клопотанням та при отриманні відмови в задоволенні клопотання про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, або залишення його без розгляду, особа має право оскаржити такі дії органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування до суду в установленому законом порядку.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи не підтверджено належними, достовірними та допустимими доказами сам факт добросовісного, відкритого та безперервного використання спірних земельних ділянок позивачем протягом усього строку набувальної давності.

З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) та площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) належали до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але після реєстрації за позивачем безстрокового права користування цими земельними ділянками на підставі оскарженого судового рішення із державного реєстру було вилучено відомості про їх належність до земель державної форми власності.

Отже органом, уповноваженим на розпорядження означеними земельними ділянками є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке і повинно бути належним відповідачем у цій справі.

Крім того, частина земельної ділянки площею 139,5095 га наразі знаходиться у власності та користуванні інших громадян та юридичних осіб, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площа спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 становить 82,49 га, а не 139,5095 га, як зазначено у судовому рішення.

З наданої інформації Магдалинівською районною державною адміністрацією від 09.11.2018 №18-1889/0/304-18 встановлено, що із заявами і клопотаннями про надання у власність чи користування земельних ділянок Даценко О.Г. до адміністрації не звертався, договори оренди з останнім не укладались.

Таким чином, суд першої інстанції, в порушення статей 74, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України, не надав належної оцінки кожному конкретному доказу, а також достатності та взаємному зв'язку доказів у їх сукупності, що призвело до постановлення судового рішення на підставі недостовірних даних.

Як наслідок, в порушення встановленого порядку набуття права на землю, суд першої інстанції визнав право користування земельними ділянками за позивачем при відсутності у останнього прав на них та достовірних, належних та достатніх доказів щодо користування ними.

При цьому судом першої інстанції не застосовано до спірних відносин положення статей 116, 122, 123 Земельного кодексу України, а також неправильно застосовано норми статті 119 цього ж Кодексу щодо можливості набуття прав на користування земельною ділянкою за набувальною давністю.

Крім того, в порушення статті 119 Земельного кодексу України, судом не враховано, що законодавством передбачено порядок набуття прав на земельну ділянку за набувальною давністю шляхом звернення до уповноваженого органу на розпорядження нею, а передача земельної ділянки у власність або користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Виходячи з вимог вказаної правової норми, яка є спеціальною нормою, взагалі не передбачено можливості набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю за рішенням суду, оскільки таке право набувається виключно на підставі рішення органу, визначеному статтею 122 Земельного кодексу України.

Зазначена правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №742/2916/15-ц.

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.07.2007 №8 "Про незалежність судової влади" не допускається постановлення рішень, що передбачають неправомірне обмеження прав, свобод та законних інтересів інших осіб, у тому числі обмеження публічної компетенції державних органів, їх посадових чи службових осіб; задоволення вимог осіб, які не є суб'єктами відповідних повноважень.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності з встановленими обставинами, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанцій про наявність правових підстав для задоволення заявлених позивачем до відповідача позовних вимог про визнання права користування спірними земельними ділянками за набувальною давністю з підстав встановлених статтею 119 Земельного кодексу України в результаті прямого позову до органу виконавчої влади про визнання такого права позавстановленого законодавством порядку для розгляду цієї вимоги у відповідності до положень статей 122, 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, апеляційний господарський суд встановив, що права позивача не порушено, тоді як захисту підлягає лише дійсно порушене, невизнане чи оспорене право.

Тому судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи позивача з посиланням на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо захисту прав особи на мирне володіння належним їй майном та прав, яке вважається майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.12.1950, порядку та умов, за яких судом має бути визнано виправданим позбавлення особи майна або майнових прав, зокрема дотримання принципу пропорційності та справедливого балансу інтересів.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною другою статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За викладеного вище колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; не доведені обставини, що мають значення для справи; викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи; судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що й призвело до прийняття неправильного рішення.

Наведене є підставою для задоволення апеляційної скарги прокурора, повного скасування оспорюваного рішення та прийняття судом апеляційної інстанції, відповідно до повноважень наданих пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України, нового рішення, яким в позовних вимогах позивача до відповідача слід повністю відмовити, як неправомірних та необґрунтованих.

За приписами частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи на результати вирішення даного спору, відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в сумі 3524,00 грн. судового збору, понесені позивачем у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а також судові витрати прокуратури Дніпропетровської області в сумі 5286,00 грн. судового збору, понесені у зв'язку з апеляційним оскарженням, покладаються повністю на позивача. Тому з позивача підлягає стягненню на користь прокуратури Дніпропетровської області сума 5286,00 грн. витрат на судовий збір.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275 ч. 1 п. 2, 277 ч. 1 п.п. 1-4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.102018 у справі №904/3451/18 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення.

"У задоволенні позовних вимог про визнання за фізичною особою-підприємцем Даценко Олегом Георгійовичем (іпн НОМЕР_1) права на користування земельною ділянкою площею 156,4725 га (кадастровий номер НОМЕР_3) сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка; про визнання за фізичною особою-підприємцем Даценко Олегом Георгійовичем (іпн НОМЕР_1) права на користування земельною ділянкою площею 139,5095 га (кадастровий номер НОМЕР_4) сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка - відмовити у повному обсязі.

Покласти на фізичну особу-підприємця Даценко Олега Георгійовича судові витрати в сумі 3524 грн. 00 коп. судового збору у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції".

Стягнути з фізичної особи-підприємця Даценко Олега Георгійовича на користь прокуратури Дніпропетровської області суму 5286 грн. 00 коп. судових витрат на судовий збір у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 05.03.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Джерело:ЄДРСР 80232915

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 20.02.2019 по справі № 904/3451/18 Центральний апеляційний господарський суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

119 005 517

24 719

2 648

529 355

22 686 273

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 20.02.2019 по справі № 904/3451/18 Центральний апеляційний господарський суд

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!