ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №442/8337/17

адміністративне провадження №К/9901/66433/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом директора Дрогобицької гімназії імені Богдана Лепкого Дрогобицької міської ради Львівської області Лепкого Івана Івановича до Дрогобицької міської ради Львівської області, відділу освіти Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання пункту статуту не затвердженим за касаційною скаргою Дрогобицької міської ради Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сеника Р.П., Обрізка І.М., Попка Я.С. від 25 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року директор Дрогобицької гімназії Лепкий І.І. звернувся до суду з позовом до Дрогобицької міської ради, в якому просить: визнати пункт 2.10 Статуту Дрогобицької гімназії ім. Богдана Лепкого, викладений у редакції «Під час вивчення української мови, інформатики, латинської мови, профільних предметів повні класи діляться на дві підгрупи, при поглибленому вивченні першої та другої групи іноземних мов - на три по 8-10 чол. у кожній групі (при дотриманні наповнюваності класів як передбачено у статті 2.09)», затвердженого 15 грудня 2016 року на ХVІ сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради не затвердженим.

В обґрунтування позову покликається на те, що 15 грудня 2016 року на ХVІ сесії сьомого скликання міської ради було прийнято рішення № 510 про затвердження рішення виконавчого комітету від 23 серпня 2016 року № 193 «Про затвердження статутів навчальних закладів мм. Дрогобича та Стебника у новій редакції». Зазначає, що на даному засіданні розглядалося лише питання щодо внесення змін до пункту 6.5 стосовно порядку ведення діловодства та бухгалтерії. Разом з тим, при ознайомлені з новою редакцією Статуту, позивачу стало відомо, що вона відрізняється від редакції Статуту, яка була затверджена відповідачем на пленарному засіданні, що відбулось 15 грудня 2016 року, а саме: з редакції діючого Статуту було вилучено пункту 2.10 у редакції «Під час вивчення рідної мови та літератури, математики, інформатики, латинської мови, профільних предметів повні класи діляться на дві підгрупи, при поглибленому вивченні першої та другої іноземних мов - на три по 8-10 чол. у кожній групі (при дотриманні наповнюваності класів як передбачено у ст. 2.09)» та викладено пункт 2.10 у наступній редакції: «Під час вивчення української мови, інформатики, латинської мови, профільних предметів повні класи діляться на дві підгрупи, при поглибленому вивченні першої та другої групи іноземних мов - на три по 8-10 чол. у кожній групі (при дотриманні наповнюваності класів як передбачено у ст. 2.09)».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позивних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з досліджених редакцій Статуту Дрогобицької гімназії імені Богдана Лепкого Дрогобицької міської ради Львівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 23 серпня 2016 року № 193 (нова редакція), та рішенням № 1372 сесії Дрогобицької міської ради шостого скликання від 28 травня 2014 року (попередня редакція) - пункт 2.10 має ідентичний зміст.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу Директора Дрогобицької гімназії імені Богдана Лепкого задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміст пункту 2.10 нової та попередньої редакцій Статуту відрізняється, хоча відповідні зміни не розглядалися на сесії міськради, не затверджувались та не приймалися у визначеному законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Дрогобицька міська рада Львівської області звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 23 листопада 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І., Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 442/8337/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Від учасників справи письмових клопотань не надходило.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до пункту 1 Статуту Дрогобицької гімназії імені Богдана Лепкого Дрогобицької міської ради Львівської області, затвердженого Рішенням Дрогобицької міської ради ХVІ сесії сьомого скликання від 15 грудня 2016 року № 510, гімназія знаходиться у комунальній власності Дрогобицької міської ради, яка є власником навчального закладу.

Рішенням Дрогобицької міської ради ХVІ сесії сьомого скликання від 15 грудня 2016 року № 510 затверджено рішення виконавчого комітету від 23 серпня 2016 року № 193 «Про затвердження статутів навчальних закладів мм. Дрогобича та Стебника у новій редакції», зокрема, з внесеними змінами та доповненнями пункт 6.5 статутів загальноосвітніх навчальних закладів м. Дрогобича та Стебника викладено у такій редакції: «Порядок діловодства і бухгалтерського обліку в навчальному закладі визначається законодавством та нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади. Бухгалтерський облік здійснюється самостійно або через централізовану бухгалтерію». Крім цього судами встановлено та не заперечується сторонами, що на вказаному скликанні Дрогобицької міської ради 15 грудня 2016 року не розглядалися та не вносилися будь-які інші зміни та доповнення до діючого Статуту, у тому числі до пункту 2.10.

Відповідно до витягу з протоколу ХVІ сесії Дрогобицької міської ради VІІ скликання на І пленарному засіданні 15 грудня 2016 року слухали питання: про затвердження рішення виконавчого комітету від 23 серпня 2016 року № 193 «Про затвердження статутів навчальних закладів мм. Дрогобича та Стебника у новій редакції». Проголосували 26 - за, проти - 0, утрималось - 0. Вирішили - рішення прийняти.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що зміст пункту 2.10 Статуту у новій та у попередній редакціях відрізняються, оскільки міська рада вносила зміни тільки до пункту 6.5 цього Статуту. Також зазначає, що позивач не обґрунтовує, які його права порушені оскаржуваним пунктом рішення.

Від Директора Дрогобицької гімназії імені Богдана Лепкого Дрогобицької міської ради Львівської області Лепкого І.І. надійшов відзив на касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області, у якому вказується на законність рішення суду апеляційної інстанції, який дійшов до обґрунтованого висновку про те, що зміст оскаржуваного пункту нової редакції Статуту відрізняється від попередньої редакції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Дрогобицької міської ради у спірних правовідносинах визначено, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про загальну середню освіту».

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про загальну середню освіту» основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти та забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти.

Частинами першою та третьою статті 10 цього Закону визначено, що загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою. За своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Статус комунального має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.

Державні та комунальні загальноосвітні навчальні заклади створюються відповідно центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних потреб за наявності необхідної кількості учнів (вихованців) відповідно до встановлених нормативів наповнюваності класів, необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 11 Закону України «Про загальну середню освіту»).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про загальну середню освіту» заклад загальної середньої освіти діє на підставі статуту, який затверджується засновником або уповноваженим ним органом.

Абзацом другим частини першої статті 11 Закону України «Про загальну середню освіту» передбачено, що засновником закладу загальної середньої освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що статут навчального закладу комунальної форми власності затверджується відповідною радою від імені територіальної громади (громад).

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, повноваження щодо управління закладами освіти, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Частиною другою статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради попередньо розглядає проекти рішень з питань, що вносяться на розгляд відповідної ради.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення місцевої ради приймаються на сесії місцевої ради у порядку, визначеному законом та регламентом відповідної ради.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23 серпня 2016 року виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради прийнято рішення № 193 «Про затвердження статутів навчальних закладів мм. Дрогобича та Стебника у новій редакції», яким, зокрема, пункт 6.5 викладено у новій редакції (визначено порядок організації діловодства та бухгалтерського обліку).

15 грудня 2016 року відбулось пленарне засідання Дрогобицької міської ради, на якому прийнято рішення № 510 про затвердження рішення виконавчого комітету міськради від 23 серпня 2016 року № 193.

З протоколу пленарного засідання Дрогобицької міської ради від 15 грудня 2016 року судами попередніх інстанцій встановлено, що обговорювалось питання про внесення змін до пункту 6.5, яке було погоджено більшістю голосів. Разом з тим, питання щодо внесення змін до пункту 2.10 не виносилось на обговорення та щодо нього рішення не приймалось.

Суд першої інстанції, дослідивши зміст спірного пункту Статуту у новій та попередній редакціях, дійшов до висновку про їх ідентичність, на підставі чого відмовив у задоволені позову. Натомість, апеляційний суд дійшов до протилежного висновку. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, пункт 2.10 Статуту у редакції, затвердженій рішенням Дрогобицької міської ради шостого скликання № 1372 від 28 травня 2014 року, викладено у такій редакції «Під час вивчення рідної мови та літератури, математики, інформатики, латинської мови, профільних предметів повні класи діляться на дві підгрупи, при поглибленому вивченні першої та другої іноземних мов - на три по 8-10 чол. у кожній групі ( при дотриманні наповнюваності класів як передбачено у статті 2.09)».

Разом з тим, пункт 2.10 Статуту у новій редакції, затвердженій рішенням Дрогобицької міської ради № 510 від 15 грудня 2016 року, викладено у редакції: «Під час вивчення української мови, інформатики, латинської мови, профільних предметів повні класи діляться на дві підгрупи, при поглибленому вивченні першої та другої групи іноземних мов - на три по 8-10 чол. у кожній групі ( при дотриманні наповнюваності класів як передбачено у статті 2.09)».

Співставлення змісту пункту 2.10 Статуту у вказаних редакціях дає підстави дійти до висновку про їх неоднаковість, зокрема, у пункті 2.10 нової редакції Статуту вилучені слова «літератури», «математики».

Визначаючи характер спірних правовідносин, колегія суддів доходить до висновку про те, що предметом оскарження є порушення органом місцевого самоврядування зобов'язання щодо гарантування передбаченого статтею 53 Конституцією України права на освіту, невід'ємною складовою якого є належне фінансування закладів освіти.

Зокрема, як визначено статтею 53 Конституції України, повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

За приписами статті 6 Закону України «Про освіту» одними із основних принципів освіти в Україні є доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про освіту» загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, мовними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватись у різних типах навчальних закладів.

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту, визначеними статтею 2 Закону України «Про загальну середню освіту» є, зокрема: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про загальну середню освіту» громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються.

Статтею 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено, зокрема: забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти; забезпечення в межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти на відповідній території.

Одним із елементів доступності освіти є забезпечення належного фінансування закладів освіти, яке здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі такому закладу освіти цільового обсягу коштів у розмірі фінансового нормативу (з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів) бюджетної забезпеченості одного учня, який здобуває повну загальну середню освіту (частина третя статті 43 Закону України «Про загальну середню освіту», пункт «б» частини першої статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

При цьому, скорочення переліку предметів, при вивченні яких повні класи діляться на дві підгрупи, за рахунок виключення з відповідного переліку математики та літератури, фактично означає звуження обсягів фінансування та звуження гарантій доступності права на загальну середню освіту. Вирішення таких питань належить до компетенції сільської, селищної або міської ради (пункт «а» частини першої статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У силу вимог статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» всі рішення (крім визначених законом випадків) місцева рада приймає на сесії, після обговорення, більшістю голосів у порядку визначеному законом та регламентом, прийнятим на першій сесії ради. Прийняті рішення набирають чинності лише після їх офіційної публікації або пізніше - з дати вказаної в рішенні.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 495/7147/16-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 359/6814/17.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що викладення пункту 2.10 Статуту навчального закладу у новій редакції без попереднього розгляду відповідного питання на пленарному засіданні Дрогобицької міської ради, проведення голосування та прийняття по ньому рішення, дає підстави вважати пункту 2.10 у новій редакції не затвердженим.

Стосовно доводів скаржника про те, що позивачем не обґрунтовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів спірними діями відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України «Про загальну середню освіту» керівництво закладом загальної середньої освіти здійснює директор, повноваження якого визначаються законом, статутом закладу освіти та трудовим договором.

Колегіальним органом управління закладу загальної середньої освіти є педагогічна рада, повноваження якої визначаються цим Законом і статутом закладу освіти.

Таким чином, повноваження директора закладу загальної середньої освіти визначаються, крім іншого, статутом такого закладу, відтак, будь-які зміни та доповнення до статуту впливають на обсяг повноважень керівника закладу освіти.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та/або апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки апеляційний суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко