П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-988сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,

представника Вищої ради правосуддя - СклярукЮ.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17, і

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 про притягнення судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

На обґрунтування скарги ОСОБА_4 вказав на те, що після скасування постановою ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 червня 2018 року (провадження № 11-12сап18) рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1412/0/15-17 відповідач повторно розглянув його скаргу на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 та ухвалив оскаржуване рішення з порушенням вимог пунктів 3, 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Крім цього, оскаржуване рішення ВРП прийняте відповідачем без урахування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя, без з'ясування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Зокрема, у скарзі зазначається про те, що ВРП повідомила ОСОБА_4 про засідання, призначене на 31 липня 2018 року, з порушенням десятиденного строку, визначеного статтею 50 Закону № 1798-VIII, оскільки інформацію про дату засідання він отримав лише 24 липня 2018 року. Під час засідання ВРП доповідач (член ВРП ОСОБА_6) проявив упередженість, яка виявилась у тому, що 31 липня 2018 року на 2 годині 51 хвилині 4 секунді засідання ВРП він повідомив про те, що оскільки вперше розглянута 06 червня 2017 року скарга ОСОБА_4 не містила доводів, які викладені в заяві скаржника від 16 липня 2018 року (надійшла до ВРП 24 липня 2018 року), то така заява не повинна розглядатися на засіданні ВРП. До того ж доповідач мав би заявити самовідвід відповідно до положень статті 33 Закону № 1798-VIII, оскільки він був головуючим у засіданні ВРП як заступник Голови цього органу і підписував рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1412/0/15-17, яке було скасоване постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року у зв'язку із участю в цьому засіданні члена ВРП ОСОБА_7, який входив до складу Першої Дисциплінарної палати ВРП під час прийняття нею рішення від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17. На думку скаржника, в оскаржуваному рішенні не наведено посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді істотного дисциплінарного проступку. ВРП порушила норми Конституції України та законодавство України щодо застосування до скаржника дисциплінарного стягнення за вчинення істотного дисциплінарного проступку, оскільки така підстава дисциплінарної відповідальності з'явилася лише з прийняттям Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ), а можливість звільнення судді за порушення присяги цим Законом було виключено. У скарзі також зазначається про порушення ВРП строків розгляду дисциплінарного провадження та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У заяві, яка надійшла до ВеликоїПалати Верховного Суду 03 жовтня 2018 року, ОСОБА_4 доповнив свою скаргу доводами про те, що ВРП не виконала вимог частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII і постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року щодо повторного розгляду саме дисциплінарної справи, а не скарги, та повторно розглянула 31 липня 2018 року його скаргу на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17, не взявши до уваги його додаткових аргументів.

Вказані вище доводи скаржника є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

23 жовтня 2018 року ВРП до ВеликоїПалати Верховного Суду подала відзив на скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, при цьому суддя був належним чином повідомлений про засідання ВРП. Рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. На підставі викладеного ВРП просить відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його скарги.

Скаржник у судове засідання не з'явився, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

За правилами частини четвертої статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник ВРП заперечив проти задоволення скарги ОСОБА_4 з мотивів, наведених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника ВРП, перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.

Матеріалами справи установлено, що Указом Президента України від 25 червня 1997 року № 583/97 «Про призначення суддів» ОСОБА_4 призначено на посаду судді Соснівського районного суду міста Черкаси строком на п'ять років.

Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2002 року № 107-IV ОСОБА_4 обрано на посаду судді місцевого Соснівського районного суду міста Черкаси безстроково.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 03 та 15 грудня 2014 року надійшли заяви координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» ОСОБА_8 від 25 листопада 2014 року, заступника прокурора Черкаської області Семенова В. В. від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) у зв'язку з постановленням ним ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 25 січня 2014 року у справах № 712/820/14-к, 712/821/14-к, 712/822/14-к, 712/829/14-к, 712/830/14-к, 712/831/14-к, 712/835/14-к, 712/836/14-к.

У зв'язку із закінченням повноважень ТСК листом секретаря від 29 лютого 2016 року № 2820/0/9-16 заяви про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_4 та пов'язані з їх розглядом документи надіслано для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ).

ВРЮ ухвалою від 04 серпня 2016 року № 1941/0/15-16 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_4

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів усіх інстанцій, є ВРП та її Дисциплінарні палати.

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви, які передані ТСК ВРЮ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 суддю Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади.

Під час розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП установила, що 25 січня 2014 року до Соснівського районного суду міста Черкаси надійшли клопотання: старшого слідчого слідчого відділу Соснівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області ОСОБА_9 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваним ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12; слідчого слідчого відділу Черкаського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - СВ Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області) ОСОБА_13 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_14; слідчого СВ Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_15 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваним ОСОБА_16, ОСОБА_17; слідчого слідчого відділу Придніпровського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - СВ Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області) ОСОБА_18 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_19 (за підсудністю з Придніпровського районного суду міста Черкаси); слідчого СВ Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_20 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_21 (за підсудністю з Придніпровського районного суду міста Черкаси); слідчого СВ Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_22 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_23 (за підсудністю з Придніпровського районного суду міста Черкаси).

Згідно з вказаними клопотаннями слідчих ОСОБА_24 ОСОБА_25., ОСОБА_26., ОСОБА_27., ОСОБА_28., ОСОБА_29., ОСОБА_30., ОСОБА_32 та ОСОБА_33. підозрювалися у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Клопотання слідчих обґрунтовані тим, що 23 січня 2014 року ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_23 приблизно о 18:00, ОСОБА_14 приблизно о 21:30 прибули на прилеглу до Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація) територію, де умисно в групі з іншими особами вчинили суспільно небезпечні дії, а саме: взяли активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівлі Облдержадміністрації (ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_23, ОСОБА_31.), а також узяли активну участь у побудові живого ланцюга та скупченні великої кількості людей при вході до приміщення Облдержадміністрації, чим було блоковано вхідні двері вказаної державної установи з метою перешкоджання нормальній роботі її працівників та унеможливлення виконання ними своїх службових обов'язків (ОСОБА_19, ОСОБА_34.).

Крім того, як зазначено в клопотаннях, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_23 цього ж самого дня приблизно о 18:35, а також ОСОБА_14 о 21:35, перебуваючи біля приміщення Облдержадміністрації, умисно в групі з іншими особами вчинили суспільно небезпечні дії, а саме: взяли участь у блокуванні будівлі, що забезпечує діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, - Облдержадміністрації з метою перешкоджання її нормальній роботі, а також ОСОБА_19, ОСОБА_21цього ж самого дня приблизно о 18:35, перебуваючи біля приміщення Облдержадміністрації, після блокування вказаної державної установи умисно взяли активну учать у масових заворушеннях, що супроводжувались знищенням майна із наміром захоплення будівлі, опором представникам влади, які перешкоджали вчиненню кримінального правопорушення, що виразилось у тому, що вони, перебуваючи у натовпі людей біля Облдержадміністраціїта не звертаючи уваги на присутність працівників міліції, які охороняли громадський порядок, чинячи їм активний опір у групі з іншими особами, безпосередньо взяли участь у пошкодженні вхідних дверей у будівлю та скла вікон кількох її поверхів, тим самим намагаючись шляхом захоплення потрапити у внутрішнє приміщення будівлі.

За результатами розгляду зазначених клопотань ухвалами слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 від 25 січня 2014 року застосовано до підозрюваних ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а до підозрюваного ОСОБА_35 - запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 діб.

Ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2014 року у справах стосовно ОСОБА_10 (№ 712/820/14-к), ОСОБА_11 (№ 712/821/14-к), ОСОБА_12 (№ 712/822/14-к), ОСОБА_14 (№ 712/829/14-к), ОСОБА_16 (№ 712/830/14-к), ОСОБА_17 (№ 712/831/14-к), ОСОБА_19 (№ 712/835/14-к), ОСОБА_21 (№ 712/836/14-к), ОСОБА_35 (№ 712/838/14-к) були на розгляді в Апеляційному суді Черкаської області.

Ухвалами Апеляційного суду Черкаської області від 03, 04 лютого 2014 року скасовано ухвали слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2014 року щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_21 Постановлено нові ухвали, якими в клопотанні слідчих про обрання ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_21 запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відмовлено та обрано стосовно зазначених осіб запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 діб кожному.

Ухвалами Апеляційного суду Черкаської області від 03, 18, 19 лютого 2014 року закрито апеляційні провадження на ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2014 року щодо застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_35 у зв'язку з відмовою прокурора від своїх апеляційних вимог та на ухвали слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2014 року щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_19 у зв'язку з відмовою захисників указаних підозрюваних від апеляційних скарг.

Оцінюючи дії ОСОБА_4 при розгляді клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21, Перша Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що слідчий суддя ОСОБА_4., обравши вказаним вище особам найбільш суворий запобіжний захід:

- не зазначив обставин на обґрунтування того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання особи під вартою, не зможе запобігти вказаним у клопотаннях ризикам;

- не розглянув можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів;

- указав на наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), проте не зазначив, у чому вони полягають;

- не врахував низки обставин, визначених статтею 178 КПК України (особу підозрюваного, його характеристику);

- не вчинив дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме не забезпечив належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних; не забезпечив повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу;

- не навів належні й достатні мотиви та підстави постановлення ухвал.

Крім цього, Перша Дисциплінарна палата ВРП звернула увагу на те, що у справі № 712/838/14-к стосовно ОСОБА_35, розгляд клопотання у якій відбувся у той самий період (25 січня 2014 року), за майже тотожних обставин і обґрунтування клопотання, а також за аналогічним обвинуваченням, на відміну від висновків у вказаних вище справах, слідчий суддя ОСОБА_4. дійшов висновку про те, що, незважаючи на внесення стороною обвинувачення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідним і достатнім буде застосування до підозрюваного ОСОБА_35 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (у цьому рішенні суд дійшов висновку, що прокурор не довів існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 та 5 частини першої статті 177 КПК України).

Зважаючи на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_4, які свідчать про те, що суддя істотно порушив норми процесуального права, а також на наслідки, що настали за результатами вчинених дій, ураховуючи дані про особу судді, ступінь його вини, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 та застосування до нього стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

14 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її ПершоїДисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_4ВРП прийняла рішення від 06 червня 2017 року, яким залишила без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17.

Рішенням ВРП від 01 серпня 2017 року № 2321/0/15-17 звільнено ОСОБА_4 з посади судді Соснівського районного суду міста Черкаси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 800/271/17 (провадження № 11-12сап18) задоволено скаргу ОСОБА_4 на рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1412/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17, та скасовано рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1412/0/15-17.

Підставою скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1412/0/15-17 було порушення вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII, оскільки вказане рішення ухвалено неповноважним складом у зв'язку з тим, що в його прийнятті брав участь член ВРП (ОСОБА_7), який входив до складу Дисциплінарної палати, що ухвалила рішення від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17.

Крім того, в указаному рішенні зазначено, що Велика Палата Верховного Суду не здійснювала подальший аналіз правильності оскаржуваного рішення ВРП, оскільки це рішення підлягало скасуванню внаслідок порушення процедури його прийняття.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між членами ВРП від 09 липня 2018 року доповідачем щодо скарги судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 визначено члена ВРП ОСОБА_6

24 липня 2018 року від ОСОБА_4 до ВРП надійшла заява з доповненнями до скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17, у якій наведено додаткові аргументи.

За результатами повторногорозгляду скарги ОСОБА_4 на вищезазначене рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП прийняла рішення від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 про притягнення судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

ВРП дійшла висновку, що порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_4 при розгляді справ № 712/820/14-к, 712/821/14-к, 712/822/14-к, 712/829/14-к, 712/830/14-к, 712/831/14-к, 712/835/14-к, 712/836/14-к, правильно кваліфіковані Першою Дисциплінарною палатою як порушення присяги (на час їх вчинення) та як вчинення істотного дисциплінарного проступку (пункт 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII), відтак застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади здійснено з урахуванням принципу пропорційності.

Оцінюючи оскаржуване ОСОБА_4 рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватись з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов'язані зі скаргою, із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Згідно з частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»). У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції, справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

Як зазначено у скарзі ОСОБА_4, рішення про передачу матеріалів з ТСК до ВРЮ було прийнято всупереч статті 131 Конституції України (до внесення змін). Заява координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» ОСОБА_8 не відповідає вимогам частини третьої статті 2 Закону № 1188-VII, зокрема, в частині предмета перевірки, яка на час виникнення спірних відносин була неможливою, тому, на думку скаржника, ТСК повинна була цю заяву залишити без розгляду, а не передавати до ВРЮ. Заява заступника прокурора Черкаської області Семенова В. В. була подана до ТСК з порушенням установленого частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII шестимісячного строку з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про утворення ТСК, а тому, на думку скаржника, така заява також не повинна була розглядатися.

Законом № 1188-VІІ визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ визначено, що суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях.

Відповідно до положень частин другої - п'ятої статті 2 Закону № 1188-VІІ заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності).

ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом.

Заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Отже, наведеними вище положеннями Закону № 1188-VІІ передбачено необхідність передачі ТСК заяв, що надійшли до неї після закінчення визначеного частиною другою статті 2 цього Закону строку, саме до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою, а також визначено, що підставами для повернення заяви заявнику без розгляду є відсутність копій судових рішень або невідповідність заяви вимогам, встановленим цим Законом.

Згідно з матеріалами справи заяви координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» ОСОБА_8, заступника прокурора Черкаської області Семенова В. В. про проведення спеціальної перевірки щодо судді ОСОБА_4 відповідно до Закону № 1188-VII у зв'язку з постановленням суддею 25 січня 2014 року (справи № 712/820/14-к, 712/821/14-к, 712/822/14-к, 712/829/14-к, 712/830/14-к, 712/831/14-к, 712/835/14-к, 712/836/14-к) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно з якими суддя застосував до ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, надійшли до ТСК після закінчення строку, визначеного частиною другою статті 2 Закону № 1188-VІІ. Передбачених частиною четвертою статті 2 Закону № 1188-VІІ підстав для повернення цих заяв вказаним заявникам без розгляду не встановлено.

У зв'язку із закінченням повноважень ТСК листом секретаря від 29 лютого 2016 року № 2820/0/9-16 заяви про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_4 та пов'язані з їх розглядом документи на підставі частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII надіслані до ВРЮдля продовження їх розгляду за загальною процедурою.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закон № 1402-VІІІ, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VІІІ.

Пунктом 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII визначено, що заяви та скарги, передані на розгляд члену ВРЮ за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів ВРП, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених законом.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Рішенням ВРП від 02 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний та персональний склад кожної Дисциплінарної палати.

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви, які передані ТСК ВРЮ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Аналізуючи наведені вище положення статті 2 Закону № 1188-VІІ у взаємозв'язку з нормами пункту 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, статті 108 та пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець визначив ВРП органом, який уповноважений розглянути заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів), що надійшли до ТСК після спливу шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення, були в подальшому передані до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою, однак не були розглянуті ВРЮ до створення ВРП.

Таким чином, дисциплінарне провадження та ухвалення оскаржуваного рішення здійснено ВРП, яка мала відповідні повноваження щодо ухвалення відповідного рішення.

Статтею 18 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

У скарзі ОСОБА_4 зазначив, що копію оскаржуваного рішення ВРП станом на 19 серпня 2018 року він не отримав, тому скаржник не може оцінити таке рішення ВРП на предмет відповідності пункту 2 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

Наявна в матеріалах справи ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні, тому сумніви ОСОБА_4 спростовані.

На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

Відповідно до частини п'ятої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

Згідно із частиною дев'ятою статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Частиною четвертою статті 49 Закону № 1798-VIII передбачено, що у разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.

Як убачається з матеріалів справи, листами від 20 липня 2018 року № 24495/0/9-18 та № 24499/0/9-18 відповідач повідомив ОСОБА_4 про те, що розгляд його скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 призначено на 31 липня 2018 року на 10 годину.

Вказану інформацію було також своєчасно оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП.

При цьому повідомлення про засідання ВРП ОСОБА_4 було надіслано на його домашню адресу, а також на адресу Соснівського районного суду міста Черкаси. Листом виконуючого обов'язки голови Соснівського районного суду міста Черкаси від 24 липня 2018 року № 1.16/53/2018 було повідомлено ВРП про те, що ОСОБА_4 відрахований зі штату суду та повідомлений про призначене на 31 липня 2018 року засідання ВРП телефонним зв'язком.

31 липня 2018 року в засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 ОСОБА_4 не з'явився, про причини неявки не повідомив та клопотання про відкладення розгляду його скарги у зв'язку з несвоєчасним отриманням повідомлення про час та місце розгляду скарги не заявив, тому повторний розгляд дисциплінарної справи відбувся за його відсутності.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

У скарзі ОСОБА_4 зазначив, що в оскаржуваному рішенні ВРП не наведено посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність в діях судді істотного дисциплінарного проступку.

Оцінюючи рішення ВРП від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку.

Згідно із частиною другою статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Як зазначалося вище, 25 січня 2014 року слідчий суддя Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4. постановив ухвали, якими застосував до ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб кожному.

Перша Дисциплінарна палата ВРП установила, що в ухвалах суддя ОСОБА_4. дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 КК України. Суддя дійшов висновку, що у кримінальних провадженнях встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо вказаних вище підозрюваних зазначив про необхідність запобігання їх спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, вчиняти нові злочини, впливати на потерпілих, свідків у цих кримінальних провадженнях.

Вказані ухвали слідчого судді було оскаржено в апеляційному порядку.

Ухвалами Апеляційного суду Черкаської області від 03, 04 лютого 2014 року скасовано ухвали слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2014 року про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10,ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_21 Постановлено нові ухвали, якими застосовано до вказаних підозрюваних запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 діб.

Ухвалами Апеляційного суду Черкаської області від 18, 19 лютого 2014 року закрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами на ухвали слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2014 року щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_19 у зв'язку з відмовою захисників вказаних підозрюваних від апеляційних скарг.

Відповідно до пункту 18 статті 3 КПК України слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Згідно із частинами першою та другою статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Частиною другою статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про:

1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;

2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;

3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;

4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;

5) запобіжний захід, який застосовується.

Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (частина друга статті 194 КПК України).

Водночас ухвали про застосування запобіжних заходів від 25 січня 2014 року містять лише загальні формулювання про те, що, перебуваючи на волі, підозрювані можуть ухилитись від слідства та суду, продовжити злочинну діяльність та вчинити новий злочин, впливати на потерпілих, свідків у цих кримінальних провадженнях за відсутності будь-якого обґрунтування наявності хоча б одного з таких ризиків. Судові рішення ґрунтуються лише на припущенні існування таких ризиків.

Ухвали слідчого судді не містять обґрунтування того, які докази, досліджені слідчим суддею під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу, свідчать про те, що жоден з інших, більш м'яких видів запобіжних заходів, не пов'язаних із позбавленням свободи, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваних.

ВРП та її дисциплінарний орган установили,що під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_4.:

- не зазначив обставин на обґрунтування того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання особи під вартою, у справах № 712/820/14-к, 712/821/14-к, 712/822/14-к, 712/829/14-к, 712/830/14-к, 712/831/14-к, 712/835/14-к, 712/836/14-к не зможе запобігти вказаним у клопотаннях ризикам;

- не розглянув можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів;

- не врахував низки обставин, передбачених статтею 178 КПК України;

- не вчинив дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме не забезпечив належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних;

- не забезпечив повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу;

- у вказаних судових рішеннях (ухвалах) не навів належні й достатні мотиви та підстави їх ухвалення.

Проте у справі № 712/838/14-к стосовно ОСОБА_35, розгляд клопотання у якій відбувся у той самий період (25 січня 2014 року), слідчий суддя ОСОБА_4. за майже тотожних обставин і обґрунтування клопотання, а також за аналогічним обвинуваченням, на відміну від висновків у вказаних вище справах, дійшов висновку про те, що, незважаючи на внесення стороною обвинувачення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідним і достатнім буде застосування до підозрюваного ОСОБА_35 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (у цьому рішенні суд дійшов висновку, що прокурор не довів існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 та 5 частини першої статті 177 КПК України).

Таким чином, встановлені за наслідками розгляду дисциплінарної справи обставини стали підставою для висновку про те, що суддя ОСОБА_4. під час розгляду клопотань слідчих органів допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, та умисне порушення прав людини і основоположних свобод, тобто допущені порушення, визначені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Допущені суддею істотні порушення норм процесуального права були кваліфіковані Дисциплінарною палатою як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді, на підставі чого Дисциплінарна палата вирішила притягнути ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.

Проаналізувавши наведені норми процесуального закону, враховуючи практику ЄСПЛ та положення Конвенції, ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок відповідача про те, що при постановленні вказаних ухвал від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_4. не вчинив дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме не забезпечив належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваних, а також повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.

Приписами статті 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У пункті 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

ЄСПЛ у пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок ВРП про те, що допущені слідчим суддею ОСОБА_4 порушення норм кримінального процесуального законодавства призвели до необґрунтованого застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, які порушили права ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_21 на свободу та особисту недоторканність, та право на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтею 29 Конституції України та статтею 5 Конвенції. Вказане дає підстави для висновку, що суддя ОСОБА_4. вчинив дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Зазначені обставини свідчать про несумлінне ставлення судді ОСОБА_4 до покладених на нього обов'язків слідчого судді, зокрема, щодо об'єктивного розгляду справи та загального захисту прав людини.

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим З'їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Частиною четвертою статті 54 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції, чинній на час постановлення ОСОБА_4 ухвал про обрання запобіжного заходу, визначалося, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Проте, як зазначено в оскаржуваному рішенні ВРП, встановлені її Першою Дисциплінарною палатою порушення процесуального закону, допущенні суддею ОСОБА_4, підпадають під поняття порушення присяги судді, визначене чинним на момент винесення спірних рішень законодавством.

Відповідно до частини першої статті 116 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла на час ухвалення вказаних рішень суддею ОСОБА_4) суддя звільняється з посади у разі порушення ним присяги судді на підставі положень пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_4; далі - Закон № 22/98-ВР) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 2453-VI (у вказаній вище редакції) подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги могло бути внесено, зокрема, у разі якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» статтю 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та частини першої статті 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII установлено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За змістом пунктів 1 та 7 частини дев'ятої цієї статті істотним дисциплінарним проступком, що є несумісним зі статусом судді, може бути визнаний, зокрема, такий факт: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі якщо суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

З огляду на викладене дії, які на момент ухвалення рішень суддею ОСОБА_4 (25 січня 2014 року) розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи сторін, ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРП, що порушення законодавства, допущені суддею, є істотним дисциплінарним проступком і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

При цьому ВРП та її дисциплінарний орган здійснили не перегляд прийнятих суддею судових рішень у непроцесуальному порядку, а встановили порушення слідчим суддею кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження, що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

За таких обставин ВРП та її Перша Дисциплінарна палата правильно застосували до судді ОСОБА_4 дисциплінарне стягнення у виді подання про його звільнення з посади саме за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржника про порушення ВРП строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Так, норми Закону № 2453-VI та Закону № 22/98-ВР у редакціях, чинних на момент постановлення ОСОБА_4 ухвал про обрання запобіжного заходу, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

При цьому частина одинадцята статті 109 Закону № 1402-VIII (у редакції від 02 червня 2016 року), яка діяла на час розгляду Першою Дисциплінарною палатою ВРП дисциплінарної справи судді ОСОБА_4, також передбачала можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з доводами ВРП про те, що запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок), є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування ВРП та її Дисциплінарною палатою трирічного строку давності притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

З копії матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що згідно з відомостями, наданими Соснівським районним судом міста Черкаси, суддя ОСОБА_4. з дати вчинення дисциплінарного проступку (25 січня 2014 року) по день розгляду дисциплінарної справи загалом 340 днів перебував у відпустці та був тимчасово непрацездатним.

З огляду на це Перша Дисциплінарна палата, з якою погодилась і ВРП, дійшли обґрунтованого висновку, що встановлений законом трирічний строк давності притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Всупереч доводам скаржника ВРП та її дисциплінарний орган не порушили наведені вище положення частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання ОСОБА_4 виду дисциплінарного стягнення.

Проте, зважаючи на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_4, а також на наслідки у виді підриву авторитету правосуддя, враховуючи, що у справах № 712/820/14-к, 712/821/14-к, 712/822/14-к, 712/829/14-к, 712/830/14-к, 712/831/14-к, 712/835/14-к, 712/836/14-к він без правових підстав позбавив ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19 та ОСОБА_21 особистої свободи, Дисциплінарна палата ВРП та ВРП вмотивовано дійшли висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому.

Посилання скаржника на те, що під час засідання ВРП доповідач (член ВРП ОСОБА_6) проявив упередженість, яка виявилась у тому, що на 2 годині 51 хвилині 4 секунді засідання ВРП він повідомив про те, що оскільки вперше розглянута 06 червня 2017 року скарга ОСОБА_4 не містила доводів, які викладені в заяві скаржника від 16 липня 2018 року (надійшла до ВРП 24 липня 2018 року), то така заява не повинна розглядатися на засіданні ВРП, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 13.5, 13.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, попередню перевірку скарги здійснює доповідач, визначений автоматизованою системою розподілу справ, який не входить до складу Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення (щодо судді), протягом двадцяти днів із моменту надходження скарги до ВРП; у разі відсутності підстав для залишення скарги без розгляду доповідач складає висновок і передає скаргу на розгляд ВРП.

Матеріалами справи установлено, що відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРП від 09 липня 2018 року ОСОБА_6 визначено доповідачем щодо вказаної дисциплінарної справи і в його повноваження входить вивчення матеріалів скарги судді, написання відповідного висновку та доповідь на засіданні ВРП.

У скарзі ОСОБА_4 також зазначив, що доповідач мав би заявити самовідвід відповідно до положень статті 33 Закону № 1798-VIII, оскільки він був головуючим у засіданні ВРП як заступник Голови ВРП і підписував рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1412/0/15-17 (скасоване постановою ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 червня 2018 року), допустивши у це засідання члена ВРП ОСОБА_7, який входив до складу Першої Дисциплінарної палати ВРП під час прийняття нею рішення від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17.

Вказані вище доводи не заслуговують на увагу, оскільки за змістом частини першої статті 33 Закону № 1798-VIII член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Таким чином, участь доповідача у засіданні ВРП 31 липня 2018 року та його висловлювання з приводу меж перегляду дисциплінарної справи судді ОСОБА_4 не викликає сумнівів у його об'єктивності та упередженості.

Не заслуговують на увагу також доводи заяви ОСОБА_4, яка надійшла до Великої Палати Верховного Суду 03 жовтня 2018 року, про те, що, крім порушень, які зазначені в його скарзі, ВРП не виконала вимог частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII і постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року щодо повторного розгляду саме дисциплінарної справи, а не скарги, та 31 липня 2018 року ВРП повторно розглянула його скаргу на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 і не взяла до уваги його додаткові аргументи, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2018 року повторний розгляд справи здійснено ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIII, тому вказані у заявідоводи ОСОБА_4 не є обґрунтованими.

На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

Ураховуючи те, що, приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_4 про скасування рішення ВРП від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18, яким залишено без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 17 березня 2017 року № 528/1дп/15-17 про притягнення судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що саме по собі порушення Першою Дисциплінарною палатою ВРП строків розгляду дисциплінарної справи, встановлених частиною тринадцятою статті 49 Закону № 1798-VIII, застосування яких визначено пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, не може бути підставою для скасування рішення ВРП від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18, і бере до уваги факт утворення в 2017 році ВРП внаслідок реорганізації ВРЮ, яка 04 серпня 2016 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_4 та пізніше передала таку справу дисциплінарним органам ВРП для розгляду та прийняття рішень.

При цьому дії та рішення ВРП та її дисциплінарного органу не характеризувалися недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «ОлександрВолков проти України» (пункти 109-131) і «Куликов та інші проти України» (пункти 135-137), а подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_4 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

Керуючись статтями 266, 344, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18 залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 31 липня 2018 року № 2472/0/15-18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук І.В. Саприкіна

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко