ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2019 року

Київ

справа №803/1546/17

адміністративне провадження №К/9901/39635/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанови Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Мачульського В.В. від 21 листопада 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Богаченка С.І., суддів Мікули О.І., Старунського Д.М. від 15 лютого 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс Оіл» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс Оіл» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач/ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 серпня 2017 року №0002724003, №0002734003, №0002744003, №0002754003, №0002764003.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Товариством своєчасно, тобто у строки, встановлені підпунктом 222.3.1 пункту 222.3 статті 222 Податкового кодексу України (далі - ПК України), подано до банку платіжні доручення на перерахування акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за листопад - грудень 2016 року, але з незалежних від нього причин (з вини банку) платіжні доручення виконані не були та відповідні кошти своєчасно не поступили до бюджету, що виключає підстави для покладення відповідальності на Товариство за несвоєчасну сплату податку.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2017 року №0002724003, №0002734003, №0002744003, №0002754003, №0002764003.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що платіжні доручення від 30 грудня 2016 року №20, №22, №24, №25 по сплаті зобов'язання з акцизного податку за листопад 2016 року своєчасно подані позивачем для перерахування коштів до бюджету; водночас їх невчасне перерахування відбулося з вини банківської установи, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на Товариство відповідальності за несвоєчасну сплату податку у вигляді застосування штрафних санкцій.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 серпня 2017 року №0002754003 та прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про своєчасність сплати позивачем сум грошового зобов'язання з акцизного податку за листопад 2016 року на підставі платіжних доручень від 30 грудня 2016 року №20 у сумі 51871 грн., №22 у сумі 92260 грн., №24 у сумі 193590 грн., №25 у сумі 290600 грн. та безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій податковими повідомленнями-рішеннями від 07 серпня 2017 року №0002724003, №0002734003, №0002744003, №0002764003. Разом з тим дійшов висновку, що Товариство несвоєчасно перерахувало суму узгодженого грошового зобов'язання з акцизного податку за листопад та грудень 2016 року у розмірі 2 грн. на підставі квитанції від 27 березня 2017 року, у зв'язку з чим відповідачем правомірно застосовані штрафні санкції податковим повідомленням-рішенням від 07 серпня 2017 року №0002754003.

Не погоджуючись із рішеннями судів, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції повністю, а постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем своєчасно не виконано свого обов'язку по сплаті узгоджених грошових зобов'язань з акцизного податку, так як кошти фактично перераховані банком до бюджету поза межами встановлених законодавством строків. Вважає, що відносини позивача і банку з приводу невиконання (несвоєчасного виконання) платіжних доручень мають вирішуватися в досудовому порядку шляхом звернення Товариства до фінансової установи щодо з'ясування причин невчасного виконання платіжних доручень, однак доказів такого звернення позивачем не надано.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є платником акцизного податку в силу вимог статті 212 ПК України.

20 грудня 2016 року позивачем подано до ГУ ДФС електронні декларації акцизного податку, згідно з якими сума акцизного податку за листопад 2016 року становила: по Ковельському районі - 51871 грн.; по Любомльському районі - 92260 грн.; м. Володимир-Волинський - 290601 грн.; м. Нововолинськ - 193590 грн.

Також 19 січня 2017 року Товариством подано до ГУ ДФС електронну декларацію акцизного податку за грудень 2016 року, згідно з якою сума акцизного податку становила 262333 грн.

Граничним строком сплати грошового зобов'язання з акцизного податку за листопад та грудень 2016 року було 30 грудня 2016 року та 30 січня 2017 року відповідно.

На підставі укладеного із ПАТ «Державний ощадний банк України» договору від 27 жовтня 2016 року №320 через систему дистанційного обслуговування «Інтернет-Клієнт-Банк» позивачем здійснено сплату акцизного податку за листопад 2016 року відповідно до розрахункових документів - платіжних доручень від 30 грудня 2016 року №20 у сумі 51871 грн., №22 у сумі 92260 грн., №24 у сумі 193590 грн., №25 у сумі 290600 грн., які цього ж дня надійшли на виконання до банку в операційний час, а саме о 12 год. 52 хв, що підтверджується листом Волинського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 01 серпня 2017 року №102.30.05.2041/3409.

В подальшому відповідачем проведено камеральну перевірку своєчасності сплати акцизного податку Товариством за 2016-2017 роки, за результатами якої складено акт від 21 липня 2017 року №185/03-20-40-03-14/39805519.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пункту 57.1 статті 57, пункту 222.3 статті 222 ПК України у зв'язку з несвоєчасною сплатою акцизного податку по Ковельському районі - в розмірі 51871 грн.; по Любомльському районі - 92260 грн.; м. Володимир-Волинський - 290602 грн.; м. Нововолинськ - 193590 грн.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС 07 серпня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення №№0002724003, 0002734003, 0002744003, 0002754003, 0002764003, якими Товариство зобов'язано сплатити штрафні (фінансові) санкції в загальні сумі 62832,40 грн. відповідно (10% та 20%) за затримку до та більша 30 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання з акцизного податку.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 35.2 статті 35 ПК України).

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

Як визначено підпунктом 222.3.1 пункту 222.3 статті 222 ПК України, суми податку перераховуються до бюджету суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.

Пунктом 35.2 статті 35 ПК України визначено, що сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

У відповідності до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-III ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. При цьому банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Отже виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону №2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом №2346-III, з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету. У разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Враховуючи, що позивачем своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів сплати податкових зобов'язань з акцизного податку за листопад 2016 року, направлено платіжні доручення на перерахування коштів до бюджету від 30 грудня 2016 року №20 у сумі 51871 грн., №22 у сумі 92260 грн., №24 у сумі 193590 грн., №25 у сумі 290600 грн., які, в свою чергу, були прийняті банком, а також беручи до уваги наявність на рахунку позивача відповідної суми коштів, необхідної для їх виконання, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що, у даному випадку, невнесення податку до бюджету відбулося з вини банку, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на Товариство відповідальності за несплату податку.

При цьому наведені вище норми не містять жодних застережень щодо обов'язку платника податку на звернення до фінансової установи у разі невиконання нею платіжного доручення, як передумови для звільнення платника податку від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, а тому доводи касаційної скарги не узгоджуються із положеннями законодавства, що регулює спірні правовідносини, та не доводять правомірності прийнятих відповідачем рішень.

Таким чином Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог прийняті за правильного застосування норм матеріального права.

Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом апеляційної інстанції, то в цій частині рішення відповідачем не оскаржується, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), касаційним судом не переглядається.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанови Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду