Справа № 548/2343/18

Провадження №2/548/142/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2019 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Коновод О.В.

за участю : секретаря судового засідання - Вовк М.І.

розглянувши у підготовчому судовому засідання у залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи його тим, що 15 червня 2018 року вона, ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Литовської Республіки ОСОБА_2, який був зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що 15.06.2018 року складено відповідний актовий запис № 1002, що доводиться свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим 15.06.2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Від даного шлюбу спільних дітей сторони не мають.

Через постійні конфлікти та суперечки спільне життя з ОСОБА_2 стало неможливим. Кожен із них має різні погляди на сімейне життя, ведення спільного господарства. Відсутність між ними взаєморозуміння і довіри, слугували причиною фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем з серпня 2018 року.

За вказаних обставин, шлюб носить лише формальний характер, спільне проживання, збереження сім"ї та примирення з відповідачем позивач вважає неможливим. Сім'я фактично розпалась, а тому поновлення подружнього життя виключається. Враховуючи викладене, виникла необхідність в юридичному оформленні розлучення.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з»явилася, але в позовній заяві прохала суд провести розгляд справи у її відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений відповідно до ч. 5 ст.128 ЦПК Українипро дату, час і місце розгляду справи, відзиву не подав, а тому на підставіст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти чого заперечень від позивача не надходило.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді цієї справи, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.

Суд, з"ясувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку,що позов підлягає до задоволенняз наступних підстав.

З огляду на те, що відповідач є громадянином Литовської Республіки, прововідносини пов'язані із розірванням шлюбу із позивачем, як громадянкою України, є такими, що містять «іноземний елемент».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до роз'яснень, викладених у листі ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.

Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини (частина друга статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Згідно зі статтею 496 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

При цьому суди повинні враховувати, що суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Статтею 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Статтею 60 вказаного Закону визначено правові наслідки шлюбу. Так, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Частиною 2 статті 26 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993 року, ратифікованого Постановою ВР N 3737-XII (3737-12) від 17.12.1993року, що набув чинності 20.11.1994 року визначено, що якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони і один з них проживає

на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

Стаття 27 визначає порядок розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним . Так, по справам про розірвання шлюбу застосовується законодавство і компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було до моменту подання заяви. Якщо подружжя має місця проживання на території іншої Договірної Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони.

Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то компетентні установи обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

По справам про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 25 цього Договору застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому компетентність судів визначається відповідно на підставі пунктів 1 та 2 цієї статті.

Пунктом 3 Листа ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 встановлено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (статтею 497 ЦПК України).

Слід звернути увагу на те, що питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у підготовчому судовому засіданні.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" (частина перша статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право").

З огляду на те, що позивач та відповідач мали останнє спільне місце проживання на території України, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Вишняківської сільської ради № 1553 від 23.11.2018 року, вказаний позов є підсудним Хорольському районному суду Полтавської області за правилами ст. 28 ЦПК України.

З наданих до суду доказів, встановлено, що спільне життя позивача та відповідача не склалося, шлюб носить формальний характер. Між сторонами припинені подружні стосунки і відновлювати їх вони не мають наміру.

Відповідно до ч.3ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позовпро розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно дост. 112 ч.2 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3ст. 115 Сімейного кодексу України- документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Задовольняючи позов пророзірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позовпро розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що між сторонами втрачено почуття любові одне до одного. Сім'я розпалася та існує формально.

Приймаючи до уваги пояснення сторін, суд вважає, що причини, що спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими,зваженими та обміркованимиі подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, в родині позивача та відповідача втрачена основа сім'ї, почуття довіри, поваги та любові один до одного, а тому суд не може примусити сторони до збереження подружніх відносин, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки та може бути припинено внаслідок волевиявлення як одного так і обох з подружжя шляхом його розірвання.

Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст.105,109,110,112 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,280-283 Цивільного процесуального кодексу України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- задовольнити повністю.

Шлюб, між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та відповідачем ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що 15 червня 2018 року складено відповідний актовий запис № 1002 - розірвати.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Хорольський районний суд Полтавської області.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу 06.02.2019 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, що проживає АДРЕСА_1

Відповідач : ОСОБА_2, що проживає АДРЕСА_1

Суддя : О.В. Коновод