ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа №564/2029/16-а

адміністративне провадження №К/9901/16855/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмово провадження за наявними у справ/ матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 564/2029/16

за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області (далі - управління ПФУ, ПФУ, відповідно) визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бучик А.Ю., суддів Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., -

ВСТАНОВИВ:

04 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у припиненні виплати йому пенсії по інвалідності у відповідності до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV);

- зобов'язати відповідача поновити та виплачувати йому пенсію по інвалідності у відповідності до Закону № 1058-IV, починаючи із 01 квітня 2015 року у попередньому розмірі.

Позов ОСОБА_2 обґрунтував тим, що з 01 червня 2015 року посада, на якій він працює, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку із чим, відпади підстави для невиплати йому пенсії передбачені частиною першою статті 47 Закону № 1058-ІV в редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII).

Костопільський районний суд Рівненської області постановою від 16 січня 2017 року частково задовольнив позовні вимоги:

- визнав протиправними дії управління ПФУ, які полягають у протиправному припиненні виплати ОСОБА_2 пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);

- зобов'язати управління ПФУ відновити виплату ОСОБА_2, починаючи з 04 травня 2016 року пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону № 796-XII.

В задоволенні позовних вимог щодо відновлення виплати пенсії ОСОБА_2, починаючи з 01 квітня 2015 року по 03 травня 2016 року - відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 травня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ухвалив в цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову Костопільського районного суду Рівненської області від 16 січня 2017 року - залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що на час прийняття рішення відповідачем та судом першої інстанції не визнані не конституційними норми Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 911-VIII) в частині викладення статті 47 Закону № 1058-IV з 01 січня 2016 року в новій редакції, якою зокрема передбачено, що тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ, Закон про державну службу 1993 року, відповідно), призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Відтак, припиняючи ОСОБА_2 виплату пенсії на підставі Закону № 911-VIII, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, а постанову Костопільського районного суду Рівненської області від 16 січня 2017 року - залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що апеляційний суд не врахував норми частини другої статті 30 Закону № 1058-IV, відповідно до якої пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Також управлінням ПФУ, а потім апеляційним судом не взято до уваги вимоги статті 36 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Так визначив своїм рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суду України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 травня 2017 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

12 червня 2017 року від відповідача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких Костопільське об'єднане управління ПФУ Рівненської області (правонаступник управління ПФУ) просить залишити без змін оскаржувану позивачем постанову суду апеляційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Провадження в адміністративних справах здійснюється ВІДПОВІДНО ДО закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті З КАС України).

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_2 як інвалід ІІІ групи перебуває на обліку в управлінні ПФУ та йому призначено довічно пенсію у відповідності до положень Закону № 1058-IV. При цьому позивач продовжує працювати державним службовцем. У зв'язку з цим з травня 2015 року виплату пенсії припинено.

У травні 2015 року позивача поінформовано, що виплата призначеної пенсії надалі неможлива через його зайнятість на посаді, яка передбачена Законом № № 3723-ХІІ. Відновлення виплати пенсії по інвалідності буде можливим лише у разі звільнення позивача із займаної посади.

03 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV з 01 червня 2016 року.

Листом від 17 жовтня 2016 року № 4065/02 управління ПФУ відмовило позивачу у нарахуванні та поновленні виплати пенсії по інвалідності з посиланням на статтю 47 Закону № 1058-IV (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII та №911-VIII).

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIII, яким внесено зміни до статті 47 Закону № 1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 01 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, Законом про державну службу 1993 року, пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058-IV, не виплачуються.

Отже, з 01 квітня 2015 року призначені за Законом № 1058-IV пенсії по інвалідності не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом №3723-ХІI.

Водночас пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон № 213-VIII не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 3723-ХІІ.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом № 3723-ХІІ, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону №1058-IV.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року у справі №333/6710/15-а та постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 136/61/17.

Однак, з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон № 911-VIII яким внесено зміни до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV, абзаци другий і третій якої викладені в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються».

Отже, з 01 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом № 3723-ХІІ.

При цьому, з 01 січня 2017 року редакція статті 47 Закону № 1058-IV була чинна зі змінами внесеними Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якої тимчасово (далі - Закон № 1774-VIII), по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;

Таким чином, Законом №1774-VІІІ фактично продовжено тимчасовий порядок обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Отже, позивач мав право на відновлення виплати пенсії лише з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року, оскільки з 01 січня 2016 року її виплата знову обмежена Законом № 911-VIII.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з 04 травня 2016 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (04 листопада 2016 року) позовні вимоги за період з 04 квітня 2015 року по 03 травня 2016 року підлягають залишенню без розгляду.

При цьому колегія суддів зазначає, що положення статті 46 Закону № 1058-IV, якою передбачено виплату пенсії за минулий час, не може бути застосована в даному випадку, оскільки пенсія позивачу нарахована не була.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені й у статті 123 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року), за правилами частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції правильно застосувавши норми матеріального права, не вірно визначився правовими наслідками пропуску шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого положеннями КАС України.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 04 квітня 2015 року по 03 травня 2016 року. В іншій частині рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 04 квітня 2015 року по 03 травня 2016 року. В цій частині позов залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 564/2029/16-а - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук,

Судді Верховного Суду