Провадження № 2/159/420/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 лютого 2019 року м. Ковель

Ковельський міськрайсуд Волинської обл..

в складі: головуючого - судді Логвинюк І. М.,

при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міської ради Волинської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності на частку у квартирі в порядку спадкування та на частку у квартирі в порядку приватизації державного житлового фонду,

в с т а н о в и в:

Позивач 10.01.19 р. звернувся до суду з вказаним вище позовом, просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 06.01.94 р., видане Ковельською дистанцією цивільних споруд Рівненського відділку Львівської залізниці на підставі розпорядження від 24.12.93 р. № 352 на ім»я ОСОБА_3; визнати за ним право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_3, яка померла 15.03.06 р.; визнати за ним право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 в порядку приватизації, проведеної за розпорядженням органу приватизації № 352 від 24.12.93 р.. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 15.03.06 р. померла його матір – ОСОБА_3, яка постійно проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1.Спадкоємцями за законом були: він та його сестра – ОСОБА_4, яка на протязі 6 – ти міс. після смерті матері відмовилась від прийняття спадщини за законом, про що подала відповідну заяву нотаріусу. Він спадщину прийняв з огляду на те, що постійно проживав разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини. До складу спадщини, зокрема, увійшло право власності на вказану вище квартиру (далі – спірна квартира). Спірна квартира була приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» 06.01.94 р. згідно з розпорядженням (наказом) від 24.12.93 р. № 352, видано свідоцтво про право власності на житло, за яким спірна квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_3. Спірна квартира була зареєстрована у Волинському облбюро техінвентаризації на праві приватної спільної сумісної власності на підставі оспорюваного свідоцтва; записана у реєстрову книгу за № 8 116. Зазначає, що, однак, на момент приватизації спірної квартири у ній був зареєстрованим та проживав, крім ОСОБА_3, і він. Згідно з розпорядженням органу приватизації від 24.12.93 р. № 352 спірна квартира була передана у приватну спільну сумісну власність. У зв»язку з наведеним вище він позбавлений можливості зареєструвати право власності на спірну квартиру відповідно до закону і отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса. Покликаючись на ст. 41 Конституції України, ст. 86 ЦК України (в ред. 1963 р.), ст. ст. 55, 57 Закону України «Про власність», що був чинним за станом на час приватизації спірної квартири; ст. ст. 328, 355 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», зазначає, що за матеріалами приватизаційної справи на спірну квартиру, на момент її приватизації у ній проживали та були зареєстровані: він та його матір. Реєстрація спірної квартири на ім»я лише ОСОБА_3 порушує право іншого співвласника, для відновлення якого слід внести зміни у реєстраційні записи. Покликаючись на ст. ст. 182, 331 ЦК України, зазначає, що у оспорюваному свідоцтві вказано, що спірна квартира належить лише його матері, однак, зареєстрована на праві приватної спільної сумісної власності. У заяві ОСОБА_3, поданій у 1993 р. органу приватизації, зазначені підписи наймача та повнолітніх членів сім»ї. Покликаючись на ст. 357 ЦК України, зазначає, що кожному із співвласників спірної квартири належить по Ѕ її частці. Оскільки 15.03.06 р. його матір померла, то після смерті останньої відкрилась спадщина на Ѕ частку спірної квартири. Однак нотаріусом було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері, так як у правовстановлюючих документах на спірну квартиру, а саме: у оспорюваному свідоцтві – він не вказаний власником квартири. У 2018 р. він звернувся до відділу обліку, розподілу та приватизації житла виконкому Ковельської міськради Волинської області за свідоцтвом про право власності на житло. Розпорядженням органу приватизації від 11.06.18 р. № 14 «Про внесення часткових змін у свідоцтво про право власності на житло» внесено часткові зміни у оспорюване свідоцтво, видане згідно з розпорядженням органу приватизації від 06.01.94 р. № 637 – включено членів сім ОСОБА_3 та його. 06.12.18 р. він з документами звернувся із заявою до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину за законом, однак, отримав відмову у зв»язку з тим, що свідоцтво про право власності на житло видане неналежним чином та не зареєстроване у держреєстрі нерухомого майна. Покликаючись на ч. 1 ст. 357, ч. ч. 1, 4 ст. 368, ст. ст. 392, 1 216 - 1 21, 1 268, 15, 16 ЦК України, судову практику, зазначає, що за життя спадкодавиці жодних договорів про зміну розміру часток у праві спільної сумісної власності не укладалось. Просить позов задовольнити.

Позивач та його представник – адвокат у судовому засіданні позовні вимоги, кожен зокрема, підтримали у повному обсязі. Надали, кожен зокрема, пояснення, що є аналогічними змісту позовної заяви. Просять позовні вимоги задовольнити. Позивач суду додатково пояснив, що підпис у заяві ОСОБА_3 органу приватизації про приватизацію спірної квартири, належить саме йому, лише ініціали зазначені російською мовою.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, хоча відповідач належно повідомлений. Про причини неявки свого представника суду не повідомив, відзиву на позовну заяву до суду не подав.

На думку суду, розгляд справи можливий у відсутності особи, яка не з»явилась. Позивач та його представник - адвокат не заперечують проти заочного розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника – адвоката, дослідивши докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з копією свідоцтва про смерть, виданого 15.03.06 р. відділом рацсу по м. Ковелю Ковельського МРУЮ Волинської області, ОСОБА_3 померла 15.03.06 р. у м. Ковелі Волинської області.

Як слідує з копії паспорта позивача, виданого 29.01.97 р. Ковельським МРВ У МВС України, він зареєстрований проживаючим у спірній квартирі з 22.02.94 р., тобто, постійно проживав разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини і належить до кола спадкоємців.

Останнє стверджується також копіями матеріалів спадкової справи № 158/2007 до майна померлої 15.03.06 р. ОСОБА_3.

Згідно з копією оспорюваного свідоцтва про право власності на житло № 637 від 06.01.94 р., виданого Ковельською дистанцією цивільних споруд Рівненського відділку Львівської залізниці згідно з розпорядженням (наказом) від 24.12.93 р. № 352, спірна квартира значиться належною на праві приватної спільної власності ОСОБА_3. Право власності на спірну квартиру зареєстроване на підставі цього свідоцтва і записане у реєстрову книгу за № 8 116 11.01.94 р. Волинським облбюро техінвентаризації.

Відповідно до копії виписки з інвентаризаційних матеріалів КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 12.03.18 р. на спірну квартиру, остання значиться у власності ОСОБА_3 в цілому на підставі оспорюваного свідоцтва.

Як слідує з копії техпаспорта на спірну квартиру, що виготовлений у 1994 р., вона зареєстрована у бюро приватизації НГЧ - 3 ст. Ковель на праві приватної, спільної (сумісної) власності на підставі свідоцтва про право власності на житло і записана у реєстрову книгу за № 637 06.01.94 р. домоуправлінням № 1 Ковельської залізничної дистанцією цивільних споруд на ст. Ковель. Самочинного будівництва немає.

Однак, як слідує з копії заяви ОСОБА_3 як наймача спірної квартири, поданої 02.12.93 р. керівнику органу приватизації – начальнику НГЧ – 3, заявниця просила оформити передачу у приватну (спільну, сумісну, спільну часткову) власність спірну квартиру, яку вона займає разом з повнолітнім членом своєї сім»ї – ОСОБА_5 - на умовах найму, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду - її сім»ї; зазначила прохання уповноваженим власником квартири визначити її. До заяви вона додала довідку про склад сім»ї та займані приміщення, у складі якої вказано і позивача. У заяві маються підписи 2 – х осіб як наймача та повнолітнього члена її сім»ї.

Вказаним вище стверджуються доводи позивача у тій їх частині, що і він як член сім»ї заявниці ОСОБА_3, на момент приватизації спірної квартири правомірно набув права власності і на неї ( її частку) в порядку приватизації, так як на момент приватизації квартири постійно проживав у ній.

Згідно з копією довідки про склад сім»ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення, виданої ВП «Рівненська дистанція залізничних перевезень», у спірній квартирі на час її приватизації мешкали і мали право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» 2 - є осіб, у т. ч. – позивач як член сім»ї наймача квартири – ОСОБА_3.

Наведеною вище довідкою стверджуються доводи позивача про участь у приватизації спірної квартири разом з матір»ю – ОСОБА_3 у повнаному обсязі.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання, за станом на 06.01.94 р. (дата розпорядження органу приватизації про передачу спірної квартири у власність) визначались Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 06.01.94 р.).

За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 06.01.94 р.), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній як за станом на 06.01.94 р.), приватизація здійснюється, серед іншого, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю.

Як слідує з положень ст. 5. Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній як за станом на 06.01.94 р.), до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

За змістом ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції у наведеній тут частині, чинній за станом на 06.01.94 р.), приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) і організація продажу може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків) у власність громадян відповідно до ст. 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок). Це право засвідчується ліцензією, що видається в порядку, який встановлюється КМ України.

Відповідно до копії розпорядження органу приватизації № 637 від 06.01.94 р., таке було видано бюро приватизації квартир з врахуванням того, що від ОСОБА_3 як наймача надійшла заява на приватизацію спірної квартири, що використовується останньою та членом її сім»ї на умовах найму, згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Після розрахунків вирішено таке прохання наймача ОСОБА_3 задовольнити і передати спірну квартиру у приватну, спільну (сумісну) власність.

Однак, відповідно до копії оспорюваного свідоцтва, таке було видано на підставі розпорядження органу приватизації № 637 від 06.01.94 р. з врахуванням того, що саме від ОСОБА_3 надійшла заява на приватизацію спірної квартири, що використовувалась останньою та позивачем як членом її сім»ї, але власником спірної квартири було зазначено лише ОСОБА_3.

Таким чином, судом встановлено, що 06.01.94 р. ОСОБА_3, членом сім»ї якої був позивач, та сам позивач прийняли участь у приватизації державного житлового фонду – спірної квартири - відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 06.01.94 р.). Оспорюване свідоцтво було видане невідповідно розпорядженню № 637 від 06.01.94 р., хоча у подальшому цей недолік орган приватизації виправив своїм розпорядженням № 14 - відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 11.06.18 р.. Таке було видано виконкомом Ковельської міськради Волинської області на посвідчення того, що спірна квартира, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з розпорядженням (наказом) № 14 від 11.06.18 р., належить на праві приватної, спільної (сумісної) власності ОСОБА_3 та позивачеві.

На підтвердження вказаного вище позивачем надано суду копію вказаного вище розпорядження органу приватизації № 14 від 11.06.18 р. «Про внесення часткових змін у свідоцтво про право власності на житло», а саме: у оспорюване свідоцтво шляхом включення позивача як члена сім»ї ОСОБА_3.

Позивач поряд із заявницею ОСОБА_3 шляхом проставляння свого підпису у вказаній вище її заяві, поданій керівнику органу приватизації, безсумнівно, засвідчив про своє право та намір прийняти участь у приватизації спірної квартири поряд із ОСОБА_3 та реалізував таке своє право.

Однак, суд враховує, що дані про реєстрацію права приватної власності на підставі вищезазначеного свідоцтва від 11.06.18 р. на даний час відсутні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

На час виникнення у позивача права власності на Ѕ частку у спірній квартирі в порядку приватизації, право власності врегульовувалось положеннями Закону України «Про власність», що втратив чинність відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.07 р..

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність» у його редакції, чинній за станом на 06.01.94 р., громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок укладення угод, не заборонених законом.

За змістом ст. 4 ЦК України у ред. 1963 р., що був чинним до 01.01.04 р. цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно - правових наслідків.

Передача житла у власність громадянам відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є одним із видів угод (правочином) у розумінні норм цивільного права, що не заборонені законом.

Суд враховує положення ст. ст. 5, 6 ЦК України у ред. 1963 р., відповідно до яких цивільні права охороняються законом. При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни і організації повинні додержувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, зокрема, шляхом, серед іншого, визнання цих прав.

За змістом ст. 41 ЦК України у ред. 1963 р., угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори).

Відповідно до положень ст. ст. 112, 113 ЦК України у ред. 1963 р., майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, зокрема, своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Отже, позивач поряд із ОСОБА_3 прийняв участь у приватизації спірної квартири та у його власність перейшла Ѕ її частка в порядку приватизації державного житлового фонду, оскільки він та його мати як наймачі спірної квартири мали рівні права щодо користування нею та здобули рівні права при її приватизації у отриманні у приватну власність по Ѕ її частці кожен.

Тому майнове право позивача – право власності на Ѕ частку спірної квартири, що було набуто 06.01.94 р. в порядку приватизації, було порушене невключенням його у оспорюване свідоцтво в якості співвласника.

Є підстави для визнання оспорюваного свідоцтва недійсним частково, а саме: в частині невключення позивача як співвласника спірної квартири під час її приватизації спільно з ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Підстав для визнання оспорюваного свідоцтва недійсним в цілому, суд не вбачає, так як мати позивача – ОСОБА_3 - за життя у встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» порядку, безсумнівно, набула права власності на її Ѕ частку в порядку приватизації.

Набуттям матір»ю позивача – ОСОБА_3 – 06.01.94 р. відповідно до оспорюваного свідоцтва у приватну власність частки у спірній квартирі в порядку приватизації, жодним чином не порушено права позивача щодо належності йому іншої Ѕ частки спірної квартири, набутої також в порядку приватизації.

Визнання оспорюваного свідоцтва недійсним в цілому, разом з тим, повністю знівелювало б зміст іншої позовної вимоги позивача – про визнання за ним права власності на Ѕ частку спірної квартири, що була надбана його матері»ю як спадкодавицею в порядку приватизації, після смерті його матері та у порядку спадкування за законом.

Тобто, з огляду на наведене вище, вимогу позивача про визнання оспорюваного свідоцтва недійсним, на думку суду, слід задовольнити частково.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на іншу Ѕ частку у спірній квартирі в порядку приватизації спірної квартири спільно у його матір»ю - ОСОБА_3, то суд вважає, що така вимога підлягає до повного задоволення з врахуванням вищенаведених норм права про приватизацію та того факту, що позивач прийняв участь у приватизаційному процесі разом із своєю матір»ю – ОСОБА_3 як член сім»ї останньої, набувши, таким чином право власності на рівну з нею частку у спірній приватизованій квартирі.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на ту Ѕ частку у спірній квартирі в порядку спадкування за законом після смерті його матері – ОСОБА_3, право на яку в порядку приватизації отримала його матір – ОСОБА_3 за життя, то суд вважає, що така вимога також підлягає до повного задоволення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1 222 ЦК України спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1 216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно з положеннями ст. 1 217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

З матеріалів спадкової справи № 158/2007, заведеної щодо майна спадкодавиці, вбачається, що позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті спадкодавиці у встановленому законом порядку, належить до кола спадкоємців та інших, крім нього, спадкоємців немає.

Однак, свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру чи її частку він не отримав у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності на спірне нерухоме майно як спільне не лише на ім»я спадкодавиці за оспорюваним свідоцтвом, а й на його ім»я як співвласника в порядку приватизації квартири, з приводу чого нотаріусом було надано позивачеві відповідну відмову за № 1 092/02 – 14 від 08.06.18 р..

Позивач також не має можливості оформити право власності на спадкове майно в нотаріальному порядку відповідно свідоцтва про право власності на житло № 14, реєстрація права власності за яким унеможливлена у зв»язку із смертю одного із співвласників, а саме: матері позивача ОСОБА_3.

Ст. 328 ЦК України вказує на те, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.

Таким чином, враховуючи, що позивач являється спадкоємцем за законом після смерті спадкодавиці, він вчасно та у встановленому законом порядку прийняв спадщину, але не має можливості оформити право власності на спадкове майно в нотаріальному порядку, суд дійшов висновку, що слід визнати за позивачем право власності на спірне спадкове нерухоме майно, задовольнивши цю вимогу позивача у повному обсязі.

Позивач як особа з інвалідністю – 2 гр. – звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80 - 82, 89, 141, 209, 223, 263 – 265, п. 9 ст. 1 розд. ХIII «Прикінцеві положення» ЦПК України, на підставі ст. ст. 15, 16, 328, 1 222, 1 258, 1 264, 1 269, 1 270 ЦК України, ст. 1, ч. 1 ст. 3, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 06.01.94 р.), ст. ст. 4, 41, 112, 113 ЦК України в ред. 1963 р., суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло № 637 від 06.01.94 р., виданого Ковельською дистанцією цивільних споруд Рівненського відділку Львівської залізниці на підставі розпорядження від 24.12.93 р. № 352 на ім»я ОСОБА_3, задовольнити частково.

Визнати свідоцтво про право власності на житло № 637 від 06.01.94 р., видане Ковельською дистанцією цивільних споруд Рівненського відділку Львівської залізниці на підставі розпорядження від 24.12.93 р. № 352 на ім»я ОСОБА_3, частково недійсним, а саме: в частині незазначення ОСОБА_1 співвласником АДРЕСА_2.

В решті за цією вимогою – відмовити.

Вимогу про визнання права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 в порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 в порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Вимогу про визнання права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_3, яка померла 15.03.06 р., задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_3, яка померла 15.03.06 р..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ковельський міськрайонний суд Волинської області.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1, 06.11.58 р. н., паспорт серії АС № 192300, і. н. НОМЕР_1, прож. 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 66/33.

Представник позивача – адвокат - ОСОБА_2, 30.06.86 р. н., адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. С. Бандери, 5.

Відповідач - Ковельська міська рада Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051402.

Головуючий:

ОСОБА_6