ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/10702/18 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді -доповідача Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

при секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Міжрегіональна Академія управління персоналом про визнання протиправним та скасування наказу в частині №89 від 01 лютого 2018 року, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Міжрегіональна Академія управління персоналом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати абзац 3 пункту 2 наказу Міністерства освіти і науки України від 01 лютого 2018 року №89 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства від 01 лютого 2018 року» в частині скасування рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року, протокол №16, про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та в частині відмови у видачі диплома доктора юридичних наук ОСОБА_4 на підставі висновку;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо відмови затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року, протокол №16, про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та щодо відмови у видачі йому диплома доктора юридичних наук;

- зобов'язати Міністерство освіти і науки України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року, протокол №16, про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та зобов'язати видати ОСОБА_4 диплом доктора юридичних наук;

- встановити Міністерству освіти і науки України 30-денний строк на виконання судового рішення з моменту набрання ним законної сили;

- зобов'язати Міністерство освіти і науки України подати до Окружного адміністративного суду м. Києва звіт про виконання судового рішення в 60-денний строк з моменту набрання ним законної сили;

- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати.

Позов обґрунтований тим, що єдиною формою виявлення можливих невідповідностей дисертаційного дослідження вимогам нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів є проведення експертизи експертною радою в галузі юридичних наук Міністерства освіти і науки України; єдиною підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради є встановлення експертною радою в галузі юридичних наук Міністерства освіти і науки України під час проведення експертизи дисертації конкретних порушень такою спецрадою вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів; єдиним документом, де могли б бути зафіксовані порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів х питань атестації наукових кадрів щодо дисертації може бути лише висновок експертної ради Міністерства освіти і науки України.

Однак, в оскаржуваному наказі Міністерства освіти і науки України відсутні будь-які висновки про те, які саме державні вимоги при атестації наукових кадрів вищої кваліфікації не були виконані ОСОБА_4 чи спеціалізованою вченою радою, як і відсутні матеріали, відповідно до яких підтверджується незгода атестаційної комісії із позитивним висновком експертної ради в галузі юридичних наук Міністерства освіти і науки України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року даний адміністративний позов - залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не було порушено норм законодавства, він діяв на підставі та в межах повноважень, наданих йому законом.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції, 26 березня 2014 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» позивач захистив дисертаційне дослідження «Адміністративно-правові аспекти нормотворчості публічної адміністрації в Україні» (УДК 342.95.3.(477) на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право».

За результатами такого засідання до Міністерства освіти і науки України направлено «Пропозиції щодо затвердження рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 від 26 березня 2014 року з подальшим присудженням наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4 і видачею йому відповідного диплому».

15 квітня 2014 року атестаційна справа та дисертація ОСОБА_4 надійшла до Міністерства освіти і науки України, реєстраційний номер Д 23.04.14-241/2.

При цьому, 03 квітня 2014 року за вх. № К-1069 відповідачу надійшло звернення кандидата юридичних наук, старшого співробітника відділу проблем модернізації господарського права та законодавства Інституту економіко-правових досліджень НАН України ОСОБА_6 щодо прийняття рішення про скасування результатів захисту дослідження за вказаною темою та відмови позивачу у видачі диплома доктора юридичних наук.

20 травня 2014 року на засіданні експертної ради з юридичних наук МОН України з числа членів експертної ради утворено комісію з метою перевірки інформації, викладеної у зверненні ОСОБА_6 та для поглибленого вивчення дисертації ОСОБА_4

04 червня 2014 року на черговому засіданні експертна рада з юридичних наук МОН України заслухала висновок комісії та за результатами розгляду дисертації ОСОБА_4 пропонувала Міністерству освіти і науки України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 про присудження останньому наукового ступеня доктора юридичних наук.

При цьому, у висновку члени комісії спростували та заперечили зауваження, наведені у зверненні ОСОБА_6 та зазначили, що дисертація ОСОБА_4 є актуальною, своєчасною, має наукову і практичну новизну та відповідає паспорту спеціальності 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право».

В подальшому, 19 червня 2014 року відповідачу за вх. № К-1069/2 надійшло друге звернення ОСОБА_6, в якому вона повторно звертає увагу на зміст дисертації ОСОБА_4 та на наявність, на її думку, суттєвих порушень вимог Порядку присудження наукових ступенів та присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

04 вересня 2014 року на черговому засіданні експертна рада з юридичних наук Міністерства освіти і науки України з метою перевірки додаткової інформації щодо дисертації ОСОБА_4 прийняла рішення поновити роботу комісії по розгляду дисертації позивача, додатково включивши до її складу відповідних експертів.

03 грудня 2014 року на засіданні експертна рада з юридичних наук Міністерства освіти і науки України за результатами розгляду доповіді комісії по розгляду атестаційної справи, дисертації та додаткових матеріалів по дисертації вирішила затвердити результати таємного голосування та у зв'язку з тим, що пропозиція Міністерству освіти і науки України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4 та видати йому диплом доктора наук не набрала більшості, рекомендувати атестаційній колегії Міністерства освіти і науки України остаточне рішення щодо присудження ОСОБА_4 наукового ступеня доктора юридичних наук або скасування рішення спецради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» прийняти на черговому засіданні атестаційної колегії.

Надалі 22 грудня 2014 року на засіданні атестаційної колегії Мінстерства освіти і науки України остання прийняла рішення про зняття з розгляду питання про затвердження рішення про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4

02 лютого 2015 року за вх. № 2555/0/2-15 до Міністерства освіти і науки України надійшло чергове звернення ОСОБА_6 від 28 січня 2015 №299/22 на бланку Інституту економіко-правових досліджень НАН України з порівняльною таблицею у додатку щодо текстових запозичень в дисертації ОСОБА_4

26 лютого 2015 року на засіданні атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України остання прийняла рішення про, зокрема, скасування рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року протокол № 16 про присудження ОСОБА_4 наукового ступеня доктора юридичних наук.

Пунктом 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26 лютого 2015 року №217 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 26 лютого 2015 року» скасовано рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року протокол № 16 про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та відмовлено у видачі диплома доктора юридичних наук ОСОБА_4 на підставі висновку.

Даний наказ Міністерства освіти і науки України від 26 лютого 2015 року №217 в частині пункту 4 позивачем було оскаржено до суду.

В межах адміністративної справи №826/7544/15 постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26 лютого 2015 року №217 в частині скасування рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року протокол №16 про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та відмови у видачі диплома доктора юридичних наук ОСОБА_4 на підставі висновку.

В подальшому 01 лютого 2018 року Міністерством освіти і науки України видано наказ №89 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства від 01 лютого 2018 року», зокрема, пунктом 2 якого скасоване рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року протокол №16 про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та відмовити у видачі диплома доктора юридичних наук ОСОБА_4 на підставі висновку.

Як підстава для прийняття даного наказу вказано рішення Атестаційної колегії Міністерства від 01 лютого 2018 року.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до пп.7 п.2 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється закладами вищої освіти та науковими установами і започаткована до 1 вересня 2016 року, продовжується в межах передбаченого строку підготовки відповідно до законодавства, чинного на момент набрання чинності цим Законом. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук у спеціалізованих вчених радах, утворених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук відповідно до законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом, та видається диплом кандидата або доктора наук центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки до 31 грудня 2020 року. Цей строк може бути подовжено на час академічної або соціальної відпустки, військової служби або тривалої хвороби.

Питання присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук регулює Порядок присудження наукових ступенів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року №567.

Пунктом 3 Порядку № 567 встановлено, що розгляд і вирішення питань атестації наукових кадрів здійснює МОН за участю атестаційної колегії, яка діє відповідно до затвердженого ним положення.

Пунктом 6 Порядку №567 передбачено, що наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують спеціалізовані вчені ради за результатами прилюдного захисту дисертацій. МОН затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видає дипломи доктора та кандидата наук.

Відповідно до пункту 7 Порядку №567 спеціалізована вчена рада несе відповідальність за обґрунтованість прийнятих нею рішень і забезпечує високий рівень вимогливості під час розгляду дисертацій та проведення їх захисту. У разі порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук МОН вживає відповідних заходів аж до скасування рішення ради.

Згідно пункту 22 Порядку №567 прилюдний захист дисертації проводиться на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається правоможним у разі, коли в його проведенні взяло участь не менш як дві третини складу, а також не менш як чотири доктори наук з кожної спеціальності докторської і не менш як три доктори наук із спеціальності кандидатської дисертації. Рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня вважається позитивним, якщо за нього проголосувало не менш як три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Пунктом 24 Порядку №567 передбачено, що спеціалізована вчена рада у місячний строк після захисту дисертації надсилає: адміністратору (розпоряднику) Єдиної державної електронної бази з питань освіти електронний примірник заповненої облікової картки дисертації за встановленою формою та електронний примірник дисертації; МОН паперовий примірник дисертації разом з атестаційною справою здобувача наукового ступеня, що оформляється згідно з вимогами, встановленими МОН. Другий примірник атестаційної справи здобувача наукового ступеня зберігається у спеціалізованій вченій раді протягом десяти років.

Пунктом 30 Порядку № 567 передбачено, що рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук набирає чинності з дати набрання чинності наказом МОН про затвердження рішення спеціалізованої вченої ради та видачу відповідного диплома на підставі рішення атестаційної колегії.

Як зазначалось вище, 03 грудня 2014 року на засіданні експертна рада з юридичних наук Міністерства освіти і науки України за результатами розгляду доповіді комісії по розгляду атестаційної справи, дисертації та додаткових матеріалів по дисертації вирішила затвердити результати таємного голосування та у зв'язку з тим, що пропозиція Міністерству освіти і науки України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4 та видати йому диплом доктора наук не набрала більшості, рекомендувати атестаційній колегії Міністерства освіти і науки України остаточне рішення щодо присудження ОСОБА_4 наукового ступеня доктора юридичних наук або скасування рішення спецради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» прийняти на черговому засіданні атестаційної колегії.

Водночас, 22 грудня 2014 року на засіданні атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України остання прийняла рішення про зняття з розгляду питання про затвердження рішення про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4

Аналіз наведених обставин свідчить, що після направлення Міністерству освіти і науки України атестаційної справи та дисертації позивача здійснювалася перевірка звернень ОСОБА_6 на предмет підтвердженості обставин щодо наявності у дисертації запозичень без вказівки джерела, тобто прийняття Міністерством освіти і науки України наказу було об'єктивно неможливим до моменту прийняття атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України рішення щодо розгляду питання про затвердження рішення про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4

У зв'язку з прийняттям судового рішення в адміністративній справі №826/7544/15 атестаційна справа та дисертація ОСОБА_4 підлягала повторному розгляду за процедурою, передбаченою Порядком №567.

08 лютого 2017 року експертною радою з юридичних наук розглянуто висновок комісії з членів експертної ради, яка повторно розглянула атестаційну справу та дисертацію ОСОБА_4, враховуючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, 3 (три) експертні висновки судових експертів, висновок експертного дослідження експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та висновок експертного лінгвістичного дослідження Київського експертно-дослідного центру.

У наданих висновках експертних досліджень об'єктів інтелектуальної власності зазначено, що фрагменти дисертації ОСОБА_4 викладені у порівняльній таблиці до матеріалів атестаційної колегії від 26 лютого 2015 року відносяться до запозичень, що дозволяються законом і не вважаються плагіатом. Крім того, у висновку експертного дослідження науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві зазначено, що текстовий документ з назвою «Дисертація Делія» та супутній текстовий документ «Літ-ра для доктр новая» в цілому, як складові частини однієї роботи, мають ознаки творчого характеру і являються об'єктом авторського права - твором наукового характеру з назвою Дисертація на тему «Адміністративно-правові аспекти нормотворчості публічної адміністрації в Україні».

Експертною радою прийнято висновок від 08 лютого 2017 року, яким визначено, що усі підстави затвердити висновок та рекомендувати Атестаційній комісії Міністерства освіти і науки України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_4 та видано диплом доктора юридичних наук.

Аналіз наведеного свідчить, що Експертною радою прийнято висновок від 08 лютого 2017 року, який в подальшому повинен був затверджуватися рішенням Атестаційної комісії Міністерства освіти і науки України, яке в свою чергу затверджуватись наказом Міністерством освіти і науки України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд зробив висновок про те, що при розгляді даної страви, суд перевіряє дотримання вимог чинного законодавства Міністерством освіти і науки Украйні при прийнятті оскаржуваного рішення. При цьому, суд не може давати оцінку рішенню, прийнятим Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України (яке слугувало підставою для прийняття оскаржуваного наказу), оскільки на думку суду суть ухвалених цим органом рішень відноситься до наукової діяльності і не є рішенням суб'єкту владних повноважень.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не правильно застосував норми Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», в якому наведене законодавче визначення поняття «наукова дальність», а також Положення про атестаційну колегію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059.

Так, наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (п.п. 12 абз. 1 статті 1 Закону).

В свою чергу, п.1 вказаного вище Положення закріплено, що атестаційна колегія міністерства є дорадчим органом МОНмолодьспорт, що утворюється з метою виконання повноважень щодо підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, покладених на МОНмолодьспорт.

Підпунктом 2 п.4 Положення № 1059 визначено, що атестаційна колегія відповідно до покладених на неї завдань бере участь у затвердженні рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів.

Пунктом 10 Положення закріплено, що рішення атестаційної колегії затверджується наказом МОНмолодьспорту України.

Отже, атестаційна колегія МОН здійснює саме владні повноваження і затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів не спрямоване на одержання нових знань, а також не є формою фундаментальних та прикладних наукових досліджень (тобто не є науковою діяльністю).

На підтвердження даного висновку свідчить і той факт, що персональний склад Атестаційної колегії МОН, яка брала участь у прийнятті оспорюваного наказу міністерства, був затверджений наказом МОН від 21 березня 2014 року № 257. Згідно цього документа до складу колегії (як і в попередні каденції) увійшли фахівці з різних галузей знань, а саме: педагогічних, соціологічних, технічних, економічних, сільськогосподарських, філософських, фізико-математичних, медичних, біологічних, військових наук, мистецтвознавства, наук з фізичного виховання і спорту.

Крім того, Атестаційна колегія приймає власне рішення, яке надалі затверджується (тобто закріплюється, підсилюється) наказом міністерства.

З наведеного вбачається, що атестаційна колегія не може здійснювати самостійних наукових фундаментальних або прикладних наукових досліджень у кожній з названих галузей знань. Натомість, Атестаційна колегія є процедурним органом.

Таким чином, рішення атестаційної колегії МОН може бути предметом оцінки в ході судового розгляду.

Також апеляційний суд звертає увагу, що роблячи висновок про науковий (а не управлінський) характер діяльності Атестаційної колегії МОН, окружний суд посилався на Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 656.

Однак, суд першої інстанції не врахував, що даний підзаконний акт не підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Як зазначалося вище, спеціальним законодавчим актом у сфері підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації є Закон України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-УІІ, який набрав чинності 06 вересня 2014 року, тобто після захисту позивачем спірної дисертації.

Разом з тим, підпунктом 7 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено правило, за яким «підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється закладами вищої освіти та науковими установами і започаткована до 1 вересня 2016 року, продовжується в межах передбаченого строку підготовки відповідно до законодавства, чинного на момент набрання чинності цим Законом. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук у спеціалізованих вчених радах, утворених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук відповідно до законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом та видасться диплом кандидата або доктора наук центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки до 31 грудня 2020 року».

Використаний судом при прийнятті рішення Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань був прийнятий Урядом відповідно до ч.4-5 статті 54 Закону України «Про вищу освіту» та набрав чинності 01 січня 2016 року, тобто після набрання чинності Законом № 1556-УІІ.

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і рішення вчених (наукових, науково-технічних, технічних) рад про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також скасовує їх у разі невиконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Разом з тим, в ході судового розгляду не було встановлено, які саме державні вимоги при атестації наукових кадрів вищої кваліфікації не були виконані чи були порушені ОСОБА_4 чи спеціалізованою вченою радою Д 26.142.02.

При цьому, посилання на будь-які конкретні порушення конкретних державних вимог при атестації наукових кадрів також не були наведені відповідачем в оскаржуваному наказі МОН України, докази про такі порушення не надавалися відповідачем до матеріалів справи і в ході судового розгляду.

Відтак, оспорюваний наказ МОН в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо твердження суду першої інстанції про те, що позитивний висновок експертної ради в галузі юридичних наук МОН від 08 лютого 2017 року, яким пропонується затвердити рішення спеціалізованої вченої ради та видати ОСОБА_4 диплом доктора юридичних наук, не має вирішального значення, оскільки спірний наказ МОН приймається не на його основі, а на основі рішення Атестаційної колегії.

Відповідно до пункту 26 Порядку №567 у МОН розглядаються документи атестаційних справ здобувачів наукових ступенів та проводиться експертиза дисертацій з метою здійснення контролю за дотриманням спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, про що готується висновок, який подається на розгляд атестаційної колегії МОН.

Цим же пунктом Порядку передбачено, що якщо під час проведення експертизи дисертації встановлено порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, то МОН скасовує рішення ради про присудження наукового ступеня, вживає заходів, зокрема: вказує на недоліки під час розгляду дисертації та проведення її захисту; звужує профіль ради; пропонує керівнику вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено раду, подати інші кандидатури для призначення голови ради, його заступника або вченого секретаря; позбавляє офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду права участі в атестації наукових кадрів; припиняє діяльність ради з визначенням строку, протягом якого нове клопотання про утворення ради не подасться.

Пунктом 27 Порядку регламентовано, що контроль за науковим рівнем дисертацій, роботою спеціалізованих вчених рад МОН здійснює за участю експертних рад з питань проведення експертизи дисертацій.

Порядок утворення, функціонування та діяльності експертних рад з питань проведення експертизи дисертацій визначається положенням про експертну раду, яке затверджує МОН. Експертні ради з питань проведення експертизи дисертацій проводять експертизу захищених дисертацій, розглядають питання, що належать до їх компетенції, готують експертні висновки про відповідність встановленим вимогам і відповідають за якість та об'єктивність підготовлених ними висновків.

При цьому, Положенням про атестаційну колегію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1059 чітко врегульована процедура відступу від позитивного висновку експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт.

Так, відповідно до абз. 5 підпункту 1 пункту 4 Положення № 1059 атестаційна колегія відповідно до покладених на неї завдань бере участь у прийнятті рішень щодо розгляду дисертацій, які розглянуті експертною радою з порушенням встановленої процедури або щодо яких до МОНмолодьспорту надійшла додаткова інформація, яка не була врахована експертною радою, шляхом повернення до експертної ради для повторного розгляду або надсилання на додатковий розгляд до однієї зі спеціалізованих вчених рад або провідним ученим, фахівцям з відповідного наукового напряму.

З аналізу наведених норм вбачається, що атестаційна колегія МОН України як дорадчий орган при ньому не наділена самостійним правом відступити від позитивного висновку експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт міністерства шляхом прийняття на власний розсуд остаточного рішення про відмову у видачі диплома про науковий ступінь.

Причиною для можливої незгоди атестаційної колегії МОН України із позитивним висновком експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт міністерства можуть бути лише дві обставини: 1) виявлення конкретних порушень процедури розгляду дисертації зі сторони експертної ради міністерства; 2) надходження додаткової інформації, яка не була врахована експертною радою при розгляді дисертації.

У разі встановлення наявності однієї з двох конкретних підстав для незгоди атестаційної колегії МОН України із позитивним висновком експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт міністерства, дана колегія не може ухвалити негативне остаточне рішення щодо здобувача наукового ступеня, а має право лише на дві дії: 1) повернути дисертацію на повторний розгляд до експертної ради міністерства, або 2) надіслати дисертацію на додатковий розгляд до однієї зі спеціалізованих вчених рад або провідним ученим, фахівцям з відповідного наукового напряму.

Слід зазначити, що Атестаційна колегія на своєму засіданні не досліджувала звернень Кременовської 1.В., поданих ще у 2015 року щодо нібито плагіату та низького наукового рівня в дисертації ОСОБА_4 Цим зверненням була надана оцінка раніше при першому розгляді атестаційної справи ОСОБА_4 у 2015 році, а діям МОН у зв'язку з цим була надана оцінка у наведеній вище постанові Окружного адміністративного суду м. Києва 16 червня 2015 року по справі № 826/7544/15.

Крім того, в основу рішення Атестаційної колегії МОН та наказу міністерства не були покладені виявлені першим заступником міністра ОСОБА_8 текстові запозичення (плагіат) у науковій роботі ОСОБА_4, про що вказував відповідач.

Між тим, 06 квітня 2018 року представник позивача звернувся до МОН України із адвокатським запитом, в якому просив надати засвідчену копію оскаржуваного наказу, а також надати копії усіх матеріалів, які були покладені в основу рішення Міністерства освіти і науки України щодо ОСОБА_4 при видачі наказу від 01 лютого 2018 року.

18 квітня 2018 року МОН України направило на адресу представника ОСОБА_4 копії документів: 1) оскаржуваного наказу № 89 від 01 лютого 2018 року; 2) позитивного висновку експертної ради в галузі юридичних наук МОН України від 08 лютого 2017 року, яким пропонується затвердити рішення спеціалізованої вченої ради та видати ОСОБА_4 диплом доктора юридичних наук; 3) документа під заголовком «Розгляд відповідно до рішення суду», за яким Міністерство пропонує Атестаційній колегії МОН України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради та видати ОСОБА_4 диплом доктора юридичних наук.

Описані в рішенні суду першої інстанції звернення ОСОБА_6 та документи за результатами виявлення першим заступником міністра ОСОБА_8 плагіату відсутні в атестаційній справі ОСОБА_4 Наведені матеріали також не надавалися суду МОН і в ході розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що нею не приймаються до уваги посилання представника відповідача на роздруківки порівняльних таблиць стосовно роботи наукової позивача, які начебто надала скаржниця ОСОБА_6, позаяк з роздрукованих фото, що містяться у справі неможливо встановити, що це за фото, з чого вони зроблені, хто складав таку таблицю, звідки бралися матеріали тощо. Наведений доказ на думку суду є неналежним.

Отже, з наведеного вбачається, що на розгляд Атестаційної колегії МОН України були винесені лише позитивні рекомендації про затвердження рішення спецради та видачу ОСОБА_4 диплома про здобутий науковий ступінь. Будь-які інші докази не були покладені в основу оспорюваного рішення МОН, протилежного відповідач в ході розгляду справи не довів.

Натомість, з незрозумілих причин суб'єктом владних повноважень було прийнято щодо позивача протилежне негативне рішення, що не містило жодного обґрунтування з даного приводу.

Отже, підсумовуючи викладене вище, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

ОСОБА_4 успішно провів публічний захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук у спеціалізованій вченій раді.

Спеціалізована вчена рада Д 26.142.02 Вищого навчального закладу «Міжрегіональна академія управління персоналом» своїм рішенням присудила ОСОБА_4 науковий ступінь доктора юридичних наук.

Експертна рада в галузі юридичних наук МОН України у висновку від 08 лютого 2017 року не встановила порушень нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів по даній дисертації, прийняла позитивний висновок та рекомендувала видати ОСОБА_4 диплом доктора юридичних наук.

Позитивний висновок також був прийнятий експертною радою в галузі юридичних наук МОН України і 04 червня 2014 року при першому проходженні дисертації в міністерстві.

Атестаційна колегія МОН України не висловлювала незгоду із позитивним висновком експертної ради в галузі юридичних наук МОН України та не приймала рішення про повернення дисертації на повторний розгляд до експертної ради міністерства, або про направлення дисертації на додатковий розгляд до однієї зі спеціалізованих вчених рад або провідним ученим, фахівцям з відповідного наукового напряму.

За таких умов, на переконання суду апеляційної інстанції, Атестаційна колегія МОН України не мала права та дискреції прийняти будь-яке інше рішення, окрім як про затвердження рішення спеціалізованої вченої ради та про видачу диплома доктора юридичних наук.

Натомість, МОН України прийняло оскаржуваний наказ, вдруге відмовивши ОСОБА_4 у видачі диплома доктора юридичних наук, всупереч судового рішення, яким скасовано попередній наказ міністерства. При цьому, в мотивувальній частині судового рішення ще у 2015 року були спростовані всі сумніви щодо можливості видачі згаданого диплома.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявні всі підстави для задоволення позову.

За змістом норми ч. 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31 липня 2018 року у справі №235/7638/16-а.

Як наслідок, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

Дослідивши наявні матеріали справи суд встановив, що під час судового розгляду справи позивачем заявлялась вимога щодо встановлення судового контролю за рішенням суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, однак не було наведено доводів та не було надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду, після набрання таким рішенням законної сили.

Крім того, суд враховує те, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Так, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Таким чином, позивач має право і можливість вдатися до заходів примусового виконання рішення суду, отримати виконавчий лист та звернутися до виконавчої служби.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позову в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду немає.

Так, відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, враховано не всі обставини справи, тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Відтак, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Згідно п. 2 ч. 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 до Міністерства освіти і науки України задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати абзац 3 пункту 2 наказу Міністерства освіти і науки України від 01 лютого 2018 року № 89 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства від 01 лютого 2018 року» в частині скасування рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року, протокол №16, про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та в частині відмови у видачі диплома доктора юридичних наук ОСОБА_4 на підставі висновку.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо відмови затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року, протокол №16, про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та щодо відмови у видачі йому диплома доктора юридичних наук.

Зобов'язати Міністерство освіти і науки України затвердити рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 26 березня 2014 року, протокол №16, про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та зобов'язати видати ОСОБА_4 диплом доктора юридичних наук.

Стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати в суді апеляційної інстанції у розмірі 2115 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.