П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2240/3410/18

Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.

31 січня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М. Моніча Б.С.

за участю:

секретаря судового засідання: Зозуля К.Т.,

представників позивача, представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року (повний текст складено 05.12.2018 року, м Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _2 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 16.04.2018 №0546751-1304-2214 про визначення ОСОБА_2 податкового зобов'язання в сумі 31818,00 грн за податковий період 2017 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості: 18010300.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є співвласником фактично зруйнованих будівель майнового комплексу, що розташований на АДРЕСА_2, який йому подарований батьками 15.09.2009. Вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування йому грошового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, оскільки таке зобов'язання нараховано на фактично відсутній об'єкт оподаткування, який є зруйнованим. Разом з тим зазначив, що навіть за умови здійснення запланованого попередніми власниками переобладнання, реконструкції, перепланування будівель майнового комплексу, вони б також не були об'єктом оподаткування зазначеним вище податком, оскільки є будівлями, спорудами сільськогосподарських товаровиробників, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Вказує, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з порушенням норм підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 (принцип стабільності податкового законодавства) та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Позивач також звертає увагу на те, що рішенням Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області 10 сесії сьомого скликання від 15.07.2016 №5 не встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості. Так, згідно з змістом пункту 1.2 вказаного рішення, відсоткове визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов'язане з мінімальною заробітною платою, встановленою законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів житлової нерухомості. Звернув увагу на відсутність бази оподаткування.

В свою чергу відповідач зазначив, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_2 перебуває 1/2 майнового комплексу (нежитлового приміщення) по АДРЕСА_2, загальною площею 7954,5 кв.м. За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України вказаний об'єкт нерухомості є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказав, що пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Проте, майно, яке належить позивачу, не є будівлею промисловості на час винесення податкового повідомлення-рішення, а тому не звільняється від оподаткування.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VІІІ установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідач стверджує, що позивач помилково посилається на те, що частина будівель знаходиться в аварійному стані, оскільки наявність аварійного стану у об'єктів нежитлової нерухомості не є підставою для звільнення їх від оподаткування. Підставою для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вважає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення винесено на підставі, у межах повноважень контролюючого органу та у спосіб, що передбачений чинним податковим законодавством України, із врахуванням всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування. Вважає, що дата прийняття сільською радою рішення про визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не впливає на обов'язок позивача сплатити зазначений податок.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.11.2018 відкрито провадження в даній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2018 року позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука,17, Хмельницький, Хмельницька область, 2900039492190) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0546751-1304-2214 від 16.04.2018 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області №0546751-1304-2214 від 16.04.2018. Стягнуто на користь ОСОБА_2 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач по справі подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2018 року та ухвалити нове, згідно з яким у задоволенні адміністравного позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначив, що 1.2 Рішенням Полянської сільської ради встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб у відповідності до норм ПКУ та Державного класифікатора будівель та споруд. Відтак, судом першої інстанції неправомірно зроблено висновок, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлено рішенням 10 сесії 7 скликання Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області від 15.07.2016 року №5 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки". Таким чином, Головне управління ДФС у Хмельницькій області позивачу правомірно сформувало податкове - повідомлення рішення від 16.04.2018 року за №0546751 - 1304 - 2214, яким визначено 31 818,00 грн. податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

15.09.2009 між гр. ОСОБА_3, ОСОБА_4 (дарувальники) та гр. ОСОБА_5, ОСОБА_2 (обдаровувані) укладено договір дарування частини майнового комплексу, відповідно до якого дарувальники передали, а обдаровувані, їх діти, прийняли у власність, в рівних частках кожний, майновий комплекс, який знаходиться в селі Полянь Славутського району Хмельницької області по АДРЕСА_2 та розташований на земельній ділянці, що належить Полянській сільській раді Славутського району Хмельницької області (надалі у цьому договорі - майновий комплекс). На цій земельній ділянці розташований майновий комплекс загальною площею 7954,5 кв.м. Опис об'єкта: цегляний блок службових приміщень, площею 403,6 кв.м.; цегляне приміщення телятника №2, площею 1335,5 кв.м.; цегляне приміщення телятника №3, площею 1843,8 кв.м.; цегляне приміщення телятника №4, площею 1825,2 кв.м.; цегляне приміщення телятника №5, площею 1951,0 кв.м.; цегляне приміщення по відгодівлі худоби, площею 470,3 кв.м.; цегляне приміщення блоку штучного осіменіння, площею 125,1 кв.м., зазначені по плану під літерами "А-1; Б; В; Г; Д; Ж; Е".

На підставі зазначеного договору у ОСОБА_2 виникло право власності в формі приватної спільної часткової власності на 1/2 майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 7954,5 кв.м. Зазначена обставина підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 №0546751-1304-2214 про визначення податкового зобов'язання в сумі 31818,00 грн. за податковий період 2017 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості: 18010300.

Отримавши вказане податкове повідомлення-рішення ОСОБА_2 14.05.2018 подав до Головного управлінням ДФС у Хмельницькій області заяву, в якій просив звільнити належну йому 1/2 частину вказаного майнового комплексу від оподаткування, оскільки останній перебуває в аварійному стані, непридатному для використання. До заяви додано копію акта обстеження технічного стану майнового комплексу (нежитлового приміщення). За результатами розгляду заяви від 14.05.2018, Головне управлінням ДФС у Хмельницькій області листом від 11.06.2018 №14872/К/22-01-13-04-18 повідомило позивача про те, що наданий ним акт не є підставою для його звільнення від оподаткування та скасування податкового повідомлення-рішення №0546751-1304-2214 від 16.04.2018.

Не погоджуючись з винесеним Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, рішенню суду першої інстанції судова колегія зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, яке належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, які саме об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, не є об'єктом оподаткування, втому числі і житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;................

Виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширюваному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема, те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 по справі №806/2676/17 (адміністративне провадження №К/9901/28719/18), від 15.05.2018 по справі №806/2461/17 (адміністративне провадження №К/9901/27759/18), від 02.10.2018 по справі №823/1702/16 (адміністративне провадження №К/9901/40145/18).

Пункт "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

У ПК України поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, а саме, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у вказаній нормі визначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом.

З системного аналізу правових норм слідує, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 18.01.2001 №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі; сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Таким чином, наведене визначення "сільськогосподарський товаровиробник" є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Положеннями статті 1 Закону України від 18.01.2001 №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11 - 01.42 та 05.00.1 - 05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97.

При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

В даному випадку ОСОБА_2 на праві власності в формі приватної спільної часткової власності належить 1/2 майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 7954,5 кв.м. Проте, позивачем не надано жодних доказів, на підтвердження його статусу як сільськогосподарського товаровиробника, що б давало можливість застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України. Також не надано доказів реєстрації ОСОБА_2 фізичною особою-підприємцем. Таким чином, ОСОБА_2 не є сільськогосподарським товаровиробником, а наявність у нього тільки частини майнового комплексу з кодом 1271 за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим і введеним в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України.

Стосовно твердження відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних відносин пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України суд зазначає наступне.

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Згідно з підпункту "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, у нежитловій нерухомості виділяють будівлі промислові та склади.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас "Будівлі промислові" за кодом 1251 включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням. Не включає: резервуари, силоси та склади (1252); будівлі сільськогосподарського призначення (1271); комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230).

Відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 11.10.2010 №457, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями частин 1, 4 статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Отже, застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. У межах спірних відносин у позивача відсутня жодна з обов'язкових умов.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018, №806/2461/17 (адміністративне провадження №К/9901/27759/18).

Таким чином відсутні підстави для застосування до спірних відносин пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України. При цьому суд зазначає, що позивач не посилається на пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України, а посилається на віднесення наявної в нього 1/2 частини майнового комплексу до будівель сільськогосподарського призначення з кодом 1271, які, як зазначено вище, не відносяться до будівель промисловості.

Твердження позивача про те, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 16.04.2018 №0546751-1304-2214 є протиправним, оскільки на час його оформлення, об'єкти нежитлової нерухомості фактично є зруйнованим та непридатним до використання, а отже, був відсутній об'єкт оподаткування, передбачений статтею 266 ПК України, суд вважає таким, що суперечить чинному законодавству з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, органи Державної фіскальної служби здійснюють розрахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на підставі інформації про перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у власності фізичних та юридичних осіб, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Оскільки, позивач відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносив і на час складання відповідачем податкового повідомлення-рішення 16.04.2018 №0546751-1304-2214 нежитлова будівля перебувала у власності ОСОБА_2, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд вважає, що є об'єкт оподаткування.

Судова колегія також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII для органів місцевого самоврядування відсутні законодавчі обмеження щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів та їх елементів.

Суд враховує, що відповідно до пункту 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII є законом з питань оподаткування, вносить зміни до ПК України, його положення неконституційними не визнані, відтак підстав для його неврахування відповідачем при визначенні позивачу спірного податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не було.

Крім того, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок. Тобто, ПК України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Стосовно правомірності визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості і зазначив, наступне.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Також, пунктом 3 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлено рішенням 10 сесії 7 скликання Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області від 15.07.2016 №5 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", яке згідно з довідкою Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області про оприлюднення рішення, оприлюднено 15.07.2016 на дошці оголошень сільської ради.

Пункт 1.2 вказаного рішення визначив ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі 0,5 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів житлової нерухомості. Тобто, фактично не визначив ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості. При цьому, доказів наявності житлової площі на території належного ОСОБА_2 1/2 майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, не надано; не здобуто таких доказів і судом.

Як наслідок, за відсутності встановлених ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VІІІ, не було підстав застосовувати коефіцієнт 0,5.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідачем не правомірно визначено податкове зобов'язання в сумі 31818,00 грн. і податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 16.04.2018 №0546751-1304-2214 винесене з порушенням вимог законодавства, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.

З таким твердженням Хмельницького окружного адміністративного суду не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_2 перебуває 1/2 майнового комплексу (нежитлового приміщення) по АДРЕСА_2, загальною площею 7954,5 кв.м.

Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України ( надалі- ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізична особа та юридична особа, в тому числі нерезиденти, які є власником житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 СТ.266 ПКУ).

Відповідно до пп. 14.1.129-1 п.14.1 ст. 14 ПКУ об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема, будівлі промисловості.

Пунктом «є» пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Пунктом «ж» пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

Майно, яке належить позивачу не є будівлею промисловості на час винесення податкового повідомлення-рішення, позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а тому не звільняється від оподаткування згідно вимог ПКУ.

Згідно з пп.266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПКУ базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно пп. 266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органом державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.5.1 п.266.5 ст.266 ПКУ ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територіальних громад, залежно від місця розташування (зональної) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки РОЗМІРУ мінімальної заробітної плати, встановлено законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об'єкта/ об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп.266.7.1 п.266.7 СТ.266 Податкового кодексу України).

Рішенням 10 сесії Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області 7 скликання від 15.07.2018р. № 5 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017рік.

Рішення Полянської сільської ради оприлюднено 15.07.2016р.

Так, відповідно до пп. є. п. 1.2 вказаного рішення ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості-інші будівлі, встановлено розмір 0,5 % мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року) за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості.

При цьому, рішенням Полянської сільської ради, а саме, пунктом 1.1. встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової нерухомості. А пунктом 1.2 рішення Полянської сільської ради встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, в т.ч. їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб у відповідності до норм ПКУ та Державного класифікатора будівель та споруд.

Колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлено рішенням 10 сесії 7 скликання Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області від 15.07.2016 року № 5 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016, № 1791-VIII установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

За таких обставин, апеляційний суд переконаний, що відповідач діяв правомірно у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення по справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом».

У пункті 53 Рішення по справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03), Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом"; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія приходить до висновку, що Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області позивачу правомірно сформовано податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 р. за № 0546751- 1304-2214, яким визначено 31 818,00 грн. податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на обставини, що мають значення для справи, враховуючи норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 лютого 2019 року.

Головуючий

Охрімчук І.Г.

Судді

Капустинський М.М. Моніч Б.С.