-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 1440/2152/18
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря - Худика С.А.
за участю представника апелянта - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання протиправними дії, скасування наказу про звільнення та поновлення на службі
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання дії щодо видання наказу від 14.08.2018 № 8о/с про звільнення її за п.1 ст.40 КЗпП ( у зв'язку із скороченням штату працівників) - протиправними, скасування наказу від 14.08.2018 № 8о/с про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням штату працівників), поновлення на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку Управління внутрішніх справ України в Миколаївській області.
В обґрунтування позову зазначив, що попередження про наступне звільнення позивач не отримувала. Відповідач протиправно в наказі про звільнення застосував норми Кодексу Законів про працю, а не Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивач вказує, що УМВС України в Миколаївській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясовано намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року - позов задоволено частково.
Скасовано наказ від 14.08.2018 року № 8о/с про звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ст. 40 КЗпП (у зв'язку із скороченням штату працівників).
Поновлено ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.
Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 08592253) виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.08.2018 по 01.11.2018.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 01.11.2018р. скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскільки Закон України «Про міліцію», втратив чинність, наказом ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області від 14.08.2018 №8 о/с позивача було звільнено за п.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України (у зв'язку із скороченням штату працівників), про що позивач була належним чином проінформована. Крім того, зазначив, що якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС» було ліквідовано Управління МВС України в Миколаївській області та створено Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, яке не є правонаступником УМВС.
Наказом МВС України від 06.11.2015 № 1388 повністю скасовано штати органів, підрозділів, установ та підприємств МВС України та скорочено всі посади. На виконання цього наказу, наказом начальника Управління МВС України в Миколаївській області від 06.11.2015 № 1425 скорочено всі посади в УМВС України в Миколаївській області.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 по справі № 814/4326/15 скасовано наказ УМВС України в Миколаївській області № 321 о/с від 06.11.2015 та поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку аналізу та статистики відділу зв'язку УМВС України в Миколаївській області.
Наказом УМВС в Миколаївській області № 135 о/с від 18.05.2015 позивачу відповідно до ст.18 Закону України « Про відпустки» надали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку з 21.05.2015 по 20.05.2016.
Наказом ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області від 11.05.2016 № 8 о/с був скасований наказ УМВС від 06.11.2015 № 321 про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п.64 «г» ( через скорочення штатів).
21.05.2016 після закінчення відпустки по догляду за дитиною позивач повинна була вийти на роботу та приступити до виконання службових обов'язків, але представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що посада позивача, на яку вона була поновлена рішенням суду, була скасована, як і всі інші посади МВС і залишились тільки члени ліквідаційної комісії. Членів ліквідаційної комісії призначає МВС України, тому відповідач не мав повноважень призначити позивача членом ліквідаційної комісії, а позивач не виявила бажання пройти конкурс на зайняття вакантних посад в поліції.
Відтак, з 21.05.2016 року позивач не вийшла на роботу, а відповідач ніяких дій по її звільненню не вживав.
Лист-попередження від 15.06.2018 про наступне звільнення, який надсилався на адресу позивача, за якою вона зареєстрована АДРЕСА_1 повернувся без вручення адресату з вказівкою пошти, «в зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання».
Наказом голови ліквідаційної комісії Управління МВС України в Миколаївській області від 14.08.2018 № 8 о/с відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 « Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС», а також наказу МВС України від 06.11.20165 № 1388 « Про організаційно-штатні питання» та наказу УМВС України в Миколаївській області від 06.11.2015 № 1425 «Про організаційно-штатні питання в УМВС України в Миколаївській області» звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням штату працівників): лейтенанта міліції ОСОБА_2, старшого інженера сектору мереж зв'язку аналізу та статистики відділу зв'язку Управління МВС України в Миколаївській області , з 15.08.2018.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині скасування спірного наказу про звільнення, поновлення позивача на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходив з того, що відповідачем невірно зазначено нормативний акт, на підставі якого звільнено позивача, та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
07.11.2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIlI втратив чинність Закон України «Про міліцію» (відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., №4, ст.20 із наступними змінами).
Згідно з пунктом 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім, пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Як було зазначено вище, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ» було ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі і УМВС України в Миколаївській області.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, УМВС України в Миколаївській області з 05 жовтня 2018 року перебуває в стані припинення, разом з тим, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній.
Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.
З огляду на наведене, колегія суддів також погоджується з доводами апелянта та висновком суду першої інстанції, що позивач 14.06.2018 була особисто повідомлена про наступне вивільнення.
Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Відтак, згідно вищенаведених норм, виникнення права у УМВС України в Миколаївській області щодо звільнення працівників з органів внутрішніх справ безпосередньо пов'язане з моментом попередження таких про наступне вивільнення.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпПУ передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини першої статті 49-2 КЗпПУ про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згідно преамбули Закону України «Про Національну поліцію», вказаний закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Тобто, Закон України «Про Національну поліцію» прийнято на врегулювання відносин пов'язаних з проходженням служби саме в національній поліції.
В той же час, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114).
Пунктом 8 Положення №114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації; за службовою невідповідністю; у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі.
Згідно з п. 40 Положення № 114 призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції, а при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка.
Таким чином, правовідносини з приводу проходження позивачем служби врегульовані спеціальним законодавчим актом, а саме: Положенням №114, відтак норми всіх інших законодавчих актів України до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні №114 та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції.
З аналізу п. 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що звільненню з органів внутрішніх справ підлягають ті працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення.
У відповідності до п. 64 «г» Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Також, відповідно до п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Виходячи з аналізу вищевикладеного вбачається, що фактично відповідачем було позбавлено позивача можливості скористатися своїм правом, як працівника міліції, передбаченого пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», оскільки з ліквідацією посади, яку вона займала до виходу у відпустку по догляду за дитиною, їй не було запропоновано жодної вакантної посади.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно абз. 1 статті 235 КЗпПУ, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи те, що на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач перебував в стадії припинення з 06 листопада 2015 року, а в ЄДР був відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача суд дійшов обґрунтованого висновку, щодо поновлення останнього на займаній на час звільнення посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку аналізу та статистики відділу зв'язку Управління МВС України в Миколаївській області.
Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
При цьому, колегія суддів зважає на те, що припинення трудового договору у сфері публічно-правових відносин має певні відмінності, які обумовлені специфікою виконуваних обов'язків працівниками органів внутрішніх справ. У зв'язку з цим правове регулювання припинення трудового договору у таких відносинах засноване на поєднанні принципу свободи договору та публічно-правових гарантіях трудових прав службовця, з певним обмеженням свободи розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця.
При цьому, звільнення зі служби працівників органів внутрішніх справ може здійснюватися виключно на підставах, передбачених законом, Положенням та Дисциплінарним Статутом.
Сама по собі наявність зазначеної в законі підстави звільнення не припиняє службових (трудових) відносин, необхідним є певний юридичний акт - дія відповідної особи (наказ керівника, рапорт працівника), що відображає волю (ініціативу) сторін щодо припинення служби.
Одним із доводів апеляційної скарги є посилання апелянта на Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, відповідно до якої, на думку апелянта, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Стосовно цього колегія суддів зазначає, що трудові відносини та проходження служби в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати та порядок вирішення трудових спорів не поширюються на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ. Суд не вправі змінювати застосований законодавчий акт, причини звільнення, так як скасування незаконного наказу пов'язане із поновленням на службі та виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Крім того, використання відповідачем неправильного законодавства порушує права позивача на можливість отримання грошової допомоги при звільненні, можливість оформити пенсію. Слід зазначити також, що КЗпПУ не передбачає зазначення у наказі про звільнення вислугу років в ОВС, що є обов'язковим у наказі про звільнення працівника міліції.
Виходячи з встановленого, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що спірний наказ підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посаді.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заявляла позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не було це предметом дослідження і в судовому засіданні. Проте, суд першої інстанції, з метою повного захисту прав позивача, вийшов за межі позовних вимог, та дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Разом з тим, згідно ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати та період вимушеного прогулу. Розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів
Наведене відповідає правовій практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеній в постановах від 21 січня 2012 року № 6-87цс11 та від 14 січня 2014 року № 21-395а13.
Так, суд першої інстанції дійшовши вірного висновку щодо поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в порушення вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив лише період вимушеного прогулу, не зазначивши при цьому кількість днів вимушеного прогулу, за який необхідно стягнути заробітну плату, розрахунок та розмір грошових коштів, які підлягають стягненню, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.
Звернутися з позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правом позивача, якого вона не позбавлена і поза межами розгляду даного спору.
У відповідності до ст.ст. 315, 317 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення на підставі неправильного застосування норм матеріального права.
Згідно до ст. ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд першої інстанції зазначені вимоги закону не виконав, незважаючи на те, що позивач просив стягнути на його користь судові витрати у сумі 704 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання протиправними дії, скасування наказу про звільнення та поновлення на службі - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Скасувати наказ від 14.08.2018 року № 8о/с про звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ст. 40 КЗпП (у зв'язку із скороченням штату працівників).
Поновити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.
В решті позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ( м. Миколаїв, вул. Декабристів, 5, 54001, код ЄДРПОУ 08592253).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Дата складення повного судового рішення 14.02.2019р.
Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.
скопійовано
-
скопійовано
-
