ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року м. Житомир справа № 806/2334/18

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд

у складі: судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації щодо відмови у вчиненні дій (видачі довідки) для перереєстрації автомобіля марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2;

- зобов'язати відповідача надати дозвіл на перереєстрацію автомобіля марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2 з покійного тестя ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1.

В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач указав, що рішенням колегії Головного управління праці та соціального захисту населення від 29 квітня 2005 року № 13, його тестю - ОСОБА_2, видано автомобіль ЗАЗ- 11020632 на пільгових умовах (доплата 7 % вартості автомобіля) з правом керування члена сім'ї - ОСОБА_1. Позивач стверджує, що до дня смерті тестя та після смерті проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, здійснював за померлим догляд. У зв'язку з цим, а також ураховуючи те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, вважає, що має право на перереєстрацію вказаного автомобіля на себе. З метою реалізації зазначеного права, 02 квітня 2018 року звернувся до відповідача з відповідною заявою. Листом за вих. №2241/02 від 05 травня 2018 року відповідач відмовив у наданні дозволу на переоформлення ТЗ, оскільки протягом шести місяців з дня смерті тестя ОСОБА_1 до органів соціального захисту населення із заявою та відповідними документами не звертався та не сплатив до державного бюджету розрахункову вартість зазначеного автомобіля. На думку позивача, такі дії відповідача не відповідають дійсності та є протиправними, оскільки ще 23 жовтня 2006 року він звертався до Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської області з відповідною заявою про забезпечення автомобілем.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

Судом під час судового розгляду справи вказано правильне найменування відповідача - Департамент праці та соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації замість зміненої - Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації.

Відповідачем у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в справі, подано до суду відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач указує, що Департамент діяв в межах повноважень та в спосіб, визначений законом, з урахуванням всіх фактичних обставин. Департаментом надавалась можливість позивачу викупити автомобіль, однак такою можливістю позивач не скористався. Відповідач наголошував на тому, що позивачем, після смерті інваліда війни 2 групи ОСОБА_2, якому було надано на пільгових умовах автомобіль марки «ЗАЗ-11020632», 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, право керування яким надано зятю - ОСОБА_1, не були виконані вимоги пункту 16 Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999, тому даний автомобіль повинен бути повернутим до Департаменту у повному комплекті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити, з підстав викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи наведені у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, судом, без виходу до нарадчої кімнати та зі згоди учасників справи, постановлено ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що в травні 2005 року Головним управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.06 № 999, рішення колегії Головного управління праці та соціального захисту населення № 13 від 29.04.2005, акта приймання - передачі транспортного засобу серії МВЧ № 154170 від 05.05.2005, видано інваліду війни 2 групи ОСОБА_2 на пільгових умовах автомобіль марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, з доплатою 7 відсотків його вартості, з правом керування члена сім'ї - ОСОБА_1, який проживає разом з інвалідом і його буде обслуговувати. Дані обставини підтвердженні довідкою Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації від 05.05.2005 № 1548-02, актом приймання - передачі транспортного засобу серії МВЧ № 154170 від 05.05.2005.

ОСОБА_1 є зятем ОСОБА_2, про що свідчать копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 та копія свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_3.

Як видно із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 помер.

02 квітня 2018 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації із заявою, в якій просив здійснити дії (видати довідку) з перереєстрації автомобіля ЗАЗ-11020632 (ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2) на нього, ОСОБА_1.

Листом від 05.05.2018 за вих. № 2241/02 Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації повідомив ОСОБА_1 про те, що оскільки протягом шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю він до органів соціального захисту населення із заявою та відповідними документами не звертався та не сплатив до державного бюджету розрахункову вартість зазначеного автомобіля, то надати дозвіл на переоформлення у власність автомобіля, яким був забезпечений ОСОБА_2 Департамент у даний час не має законних підстав.

Вирішуючи, з урахуванням наведеного, спір по суті, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини між сторонами на момент звернення позивача із заявою від 02.04.2018 були врегульовані Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV), Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (надалі - Закон № 875-XII) та Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999 (далі - Порядок № 999).

Відповідно до абзацу другого статті першої Закону № 2961-IV, особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Частиною першою статті 26 Закону № 2961-IV встановлено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Згідно із абз. 5 ст. 11 Закону № 2961-IV, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами створюють умови для забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів), технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом та реабілітаційними послугами.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону № 875-XII, після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів її сім'ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім'ї померлої особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови забезпечення осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю лікарськими, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначає Кабінет Міністрів України (ч. 9 ст. 38 Закону № 875-XII).

Згідно із абзацом третім пункту 1 Порядку № 999, забезпечення автомобілями інвалідів за місцем реєстрації здійснюється Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, відповідними структурними підрозділами соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - управління виконавчої дирекції).

Абзацом першим пункту 16 Порядку № 999 визначено, що інваліду, законному представнику недієздатного інваліда чи дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті інваліда, дитини-інваліда такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім'ї (за бажанням такого члена сім'ї), який на час смерті інваліда були зареєстровані за місцем реєстрації інваліда, дитини-інваліда.

Відповідно до абз. 3-6 п. 16 Порядку № 999, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років (крім випадку, зазначеного в абзаці другому цього пункту), після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є інвалід, який: мав підстави для забезпечення автомобілем на час смерті інваліда або протягом не більше 6 місяців з дня його смерті; був зареєстрований на час смерті інваліда за місцем його реєстрації; не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції.

За змістом абзацу сьомого пункту 16 Порядку № 999 перереєстрація автомобіля на ім'я інваліда з числа членів сім'ї, законного представника недієздатного інваліда, дитини-інваліда проводиться підрозділом МВС протягом 10 діб з моменту визначення особи, що буде експлуатувати автомобіль на законних підставах, шляхом видачі письмової довідки, форма якої затверджується Мінсоцполітики. До визначення такої особи автомобіль перебуває на зберіганні у членів сім'ї померлого інваліда, а у разі їх відсутності повертається структурному підрозділу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції. Довідка видається інваліду, законному представнику недієздатного інваліда, дитини-інваліда структурним підрозділом соціального захисту населення, в якому інвалід перебував на обліку, а інваліду внаслідок трудового каліцтва - відповідним управлінням виконавчої дирекції.

Член сім'ї померлого інваліда, який є також інвалідом, має право повторно стати на облік, але не раніше закінчення строку експлуатації автомобіля, отриманого за життя інвалідом чи законним представником недієздатного інваліда, дитини-інваліда (абз. 8 п. 16 Порядку № 999).

Відповідно до абз. 9 п.16 Порядку № 999, іншому члену сім'ї померлого інваліда, який зареєстрований за місцем реєстрації інваліда на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті інваліда до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього інвалідом.

В іншому разі автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, повертається (вилучається) структурному підрозділу чи органу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції у повному комплекті (абз. 11 п. 16 Порядку № 999).

Згідно із абз. 12 п. 16 Порядку № 999, якщо померлий інвалід був забезпечений автомобілем на пільгових умовах (за 7 або 30 відсотків вартості), його спадкоємцю за заявою, поданою не пізніше ніж через шість місяців з дня смерті інваліда, повертається сума, що була сплачена інвалідом, законним представником недієздатного інваліда, дитини-інваліда за автомобіль, згідно з розрахунковою вартістю автомобіля на день подання заяви.

В розумінні абз. 9 п. 3 Порядку № 999 до членів сім'ї інваліда належать громадяни України, які проживають разом з ним, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

Суд ураховує, що на момент смерті ОСОБА_2 пунктом 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999, було передбачено, що після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений через головне управління соціального захисту, залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є інвалід, у разі: наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, встановлених облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК); проживання і реєстрації на час смерті інваліда за місцем його проживання і реєстрації; відсутності іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління соціального захисту.

Перереєстрація автомобіля на ім'я інваліда з числа членів сім'ї, законного представника дитини-інваліда проводиться підрозділом МВС на підставі письмової довідки, форма якої затверджується Мінпраці. Зазначена довідка видається інваліду, законному представнику дитини-інваліда головним управлінням соціального захисту, де інвалід перебував на обліку як отримувач автомобіля, а інваліду унаслідок трудового каліцтва - управлінням виконавчої дирекції.

Примусове вилучення автомобіля, отриманого інвалідом, законним представником дитини-інваліда, здійснюється відповідними органами державної виконавчої служби на виконання рішення суду за поданням головного управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції.

Аналіз наведених норм пункту 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999, як у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_2, так і на час звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про перереєстрацію автомобіля, свідчать на користь висновку, що автомобіль, яким інвалід користувався менше ніж 10 років, після смерті інваліда може залишитись у користуванні його сім'ї безоплатно, якщо в ній є інвалід, у разі: наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, встановлених облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК); проживання і реєстрації на час смерті інваліда за місцем його проживання і реєстрації; відсутності іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління соціального захисту.

У контексті наведеного судом установлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідність, що підтверджено довідками до акту огляду МСЕК серії ЖИА № 036534 від 10.03.2006 та серії 10 ААБ № 250295 від 02.10.2012.

Так, з 01.02.2006 йому встановлено ІІІ групу інвалідності на підставі загального захворювання, а з 28.09.2012 - другу, безтерміново.

Транспортні засоби за ОСОБА_1 не значаться.

Факт приналежності позивача до членів сім'ї померлого інваліда ОСОБА_2 та проживання з ним до дати смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) не заперечується.

Також суд ураховує, що 23.10.2006 позивач звертався до Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира із заявою про забезпечення його автомобілем зі звичайним керуванням. Однак, відповідним автомобілем позивач забезпечений не був.

Крім того, слід указати, що рішення суду про вилучення автомобіля, отриманого інвалідом, на час звернення позивача із заявою від 02.04.2018 прийнято не було.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 вказаного Кодексу).

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, а також ураховуючи те, що після смерті ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) виданий йому Головним управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації на пільгових умовах автомобіль марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, з доплатою 7 відсотків його вартості, залишився в користуванні його сім'ї, в якій як на момент смерті так і на даний час є особам з інвалідністю ОСОБА_1, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості надання позивачу дозволу на переоформлення у власність автомобіля, яким був забезпечений ОСОБА_2.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу дозволу на перереєстрацію автомобіля марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, та зобов'язання Департаменту праці та соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 дозвіл на перереєстрацію вищевказаного автомобіля.

В силу приписів ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_3) до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації (вул.Чуднівська,105, м.Житомир, 10005, код ЄДРПОУ: 03192833) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на перереєстрацію автомобіля марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2.

Зобов'язати Департамент праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 дозвіл на перереєстрацію з ОСОБА_2 автомобіля марки ЗАЗ-11020632, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, на ОСОБА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко