ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 922/391/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 (головуючий суддя Терещенко О.І., судді Сіверін В.І., Слободін М.М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 (суддя Жельне С.Ч.) у справі № 922/391/18

за позовом Харківської міської ради

до Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє"

про стягнення коштів у сумі 856 582,34 грн,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. 20.02.2018 Харківська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 856 582,34 грн.

2. Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України та зауважує, що сума 856 582,34 грн є розміром несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.02.2015 по 31.01.2018, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 в позові відмовлено повністю.

4. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224, 225 Господарського кодексу України вказав, що заявлена позивачем сума недоотриманої орендної плати є за своєю суттю збитками, а не майном, яке відповідач зберігає без достатньої правової підстави. З огляду на встановлені обставини додержання відповідачем упродовж спірного періоду правил здійснення господарської діяльності, вжиття необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, внесення плати за землю у формі земельного податку та відсутність доказів ухилення відповідача від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладання на нього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 залишено без змін.

6. Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач набув земельну ділянку за існуванням належних правових підстав, у спосіб, що не прямо передбачений цивільним законодавством, з метою його зберігання та використання, та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом. Про наявність наміру оформити право користування свідчать активні дії відповідача щодо такого оформлення. Орендна плата, як майно виникає з моменту укладення договору оренди і не існує самостійно без нього. До укладення договору оренди власник земельної ділянки наділений тільки правом на відшкодування збитків в порядку передбаченому статтями 152, 156 Земельного кодексу України та статтею 22 Цивільного кодексу України та за умови доведення ним в діях відповідача складу господарського правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між: протиправною поведінкою та збитками і вини). Апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна заява в порушення вимог п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України не містить обгрунтованого розрахунку суми, що підлягає до стягнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 21.08.2018 Харківська міська рада подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 у справі № 922/391/18, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Посилаючись на висновок, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, позивач зазначає, що апеляційним господарським судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального права та безпідставно не застосовано положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

9. Суд апеляційної інстанції, вказуючи в постанові про необхідність встановлення в діях особи (заподіювача шкоди) чотирьох елементів цивільно - правової відповідальності, як передумови для виникнення відповідальності за завдану шкоду, не навів мотивів та посилань на фактичні обставини справи, якими обгрунтовується відсутність кожного з елементів, наявність яких є необхідною для застосування інституту цивільно - правової відповідальності.

10. Апеляційним судом був порушений принцип правової визначеності, що призвело до застосування у спірних правовідносинах тих норм матеріального права, які не підлягають застосуванню.

11. Висновок суду про неналежність та недопустимість доказів, наданих позивачем в обгрунтування своїх вимог скаржник вважає необгрунтованим та таким, що зроблений без детального аналізу та вивчення обставин справи.

12. Суд не зазначив, з яких саме підстав він дійшов висновку про використання земельної ділянки відповідачем саме у промислових цілях, не надав оцінки доводам позивача щодо використання земельної ділянки у комерційних цілях, не дослідив ті докази, якими позивач обгрунтовував застосування коефіцієнтів при здійсненні розрахунків, а також не навів мотивів врахування позиції саме відповідача з цього питання, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України.

13. Висновок апеляційного суду стосовно того, що Харківська міська рада не має повноважень стягувати податковий борг та недоїмку зі сплати єдиного внеску, оскільки згідно з вимогами Податкового кодексу такі функції покладені на органи ДФС не відповідає обставинам справи.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

14. Відповідач наголошує на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій були ухвалені судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення. Зокрема, відповідач зазначає, що позивач вимагає стягнення неіснуючих збитків за відсутності договору оренди і без врахування того, що земельний податок сплачується позивачем у повному обсязі, що є недопустимим та протиправним.

15. Крім того, відповідачем подано до суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 296 ГПК України, яке мотивоване відсутністю відповідних повноважень у особи, яка підписала та подала касаційну скаргу. Клопотання обґрунтоване тим, що касаційну скаргу підписано особою, яка є працівником Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, а тому при здійсненні представництва Харківської міської ради ця особа повинна керуватися, окрім наданої довіреності, також і повноваженнями Департаменту, визначеним його Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради, затвердженого рішенням ХМР від 20.11.2015 №7/15, в редакції рішення 20 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.06.2018 №1115/18 (далі - Положення).

Посилаючись на підпункти 3.2.6, 3.2.7, 3.2 Положення, відповідач наголошує, що працівники Департаменту при здійсненні представництва міської ради в судах з питань віднесених до їх повноважень при поданні касаційних скарг, окрім довіреності Харківської міської ради, оформленої відповідно до положень статей 58-60, 290 Господарського процесуального кодексу України, повинні мати відповідне письмове доручення міського голови, яке стосується конкретної касаційної скарги.

Таким чином, на думку відповідача, готування та подання касаційної скарги Харківської міської ради відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради вимагає і передбачає обов'язкове видання міським головою міста Харкова відповідного доручення, яке в свою чергу, повинно бути у письмовій формі і оформлено виключно у вигляду його розпорядження та додано до матеріалів касаційної скарги.

Оскільки, позивачем таких документів до матеріалів касаційної скарги не додано, відповідач вважає, що касаційне провадження у даній справі підлягає закриттю.

16. Ухвалою суду від 13.12.2018 зобов'язано позивача у строк до 03 січня 2019 року, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали подати до суду касаційної інстанції письмові пояснення та зобов'язати подати докази надсилання письмових пояснень та доданих до них документів відповідачу у справі.

17. 14.01.2019 від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких він просить продовжити встановлений судом процесуальний строк для подання письмових пояснень, прийняти такі пояснення до розгляду та клопотання представника відповідача про закриття касаційного провадження у справі залишити без задоволення.

18. Позивач зазначає про отримання вищевказаної ухвали 21.12.2018, однак, посилаючись на перебування повноважного представника у даній справі спочатку у відпустці, а потім на лікарняному, просить продовжити процесуальний строк на підставі ч. 2 ст. 119 ГПК України та визнати причини його пропуску поважними.

19. Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

20. В силу приписів ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

21. Колегія суддів зазначає про неможливість продовження строку на подання пояснень, оскільки такий строк можливо продовжити за наявності заяви учасника справи, поданої до закінчення цього строку. У даному випадку встановлений ухвалою суду від 13.12.2018 строк на подання пояснень сплив, а колегія суддів не вбачає підстав для його продовження з ініціативи суду. Стосовно клопотання про визнання причин пропуску строку поважними, слід зазначити, що представником позивача не наведено обставин, за наявності яких можливо б було встановити поважність причин пропуску строку. З огляду на наведене, письмові пояснення позивача залишаються судом без розгляду відповідно до положень ст. 118 ГПК України.

22. Верховний Суд у складі колегії також відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

23. Відповідно до частини 3 статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

24. Касаційну скаргу від імені Харківської міської ради підписано представником ОСОБА_1., повноваження якої, зокрема на підписання касаційної скарги підтверджені доданою довіреністю від 08.02.2018 №08-21/443/2-18. При цьому, посилання відповідача на необхідність надання відповідного письмового доручення міського голови, яке стосується конкретної касаційної скарги, як то обумовлено Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради, колегією суддів відхиляються, як такі, що не узгоджуються з нормами процесуального закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

25. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є власником нежитлової будівлі "М-1", загальною площею 1 203,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б. 11 на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2000.

26. З урахуванням реконструкції (декларація про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрована ДАБК у м. Харкові від 02.02.2017 № ХК 143170321920) відповідач є власником нежитлової будівлі літ. "М-1", загальною площею 1 398,8 кв.м в м. Харків, вул. Морозова, б.11. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 117706053 від 20.03.2018.

27. 11.04.2001 рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №599 відповідачу було надано у спільне тимчасове користування строком до 01.04.2026 земельну ділянку площею 424,8 кв.м.

28. Після проведення реконструкції об'єкта нерухомості в 2017 році відповідач звернувся до Харківської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі "М-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11.

29. 21.06.2017 рішенням Харківської міської ради №680/17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою Приватній фірмі "Ізобіліє" на земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, площею, орієнтовано 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "М-1", за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11.

30. 06.02.2018 Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по вул. Морозова, 11 у м. Харкові та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1575 га по вул. Морозова, 11 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "М-1" комерційного використання (магазин-склад). За результатами обстеження складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, Морозова, 11, в якому вказано, що ПФ "Ізобіліє" з 26.06.2003 та по день складання акту використовує земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

31. Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

32. У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

33. В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

34. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

35. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

36. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

37. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

38. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

39. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

40. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

41. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

42. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

43. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

44. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

45. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

46. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

47. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

48. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

49. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

50. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

51. В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

52. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

53. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

54. В позовній заяві підставами позову позивач зазначив, що відповідач у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 за відсутності договору оренди земельної ділянки не сплачував за користування земельною ділянкою, а тому безпідставно зберіг кошти за рахунок позивача, які зобов'язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

55. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

56. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).

57. У зв'язку з цим слід визнати такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність у діях відповідача всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

58. Враховуючи правову природу кондикційних зобов'язань (стаття 1212 Цивільного кодексу України), для яких вина не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов'язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.

59. Колегія суддів зазначає, що Порядок №284 не підлягає застосуванню до спірних позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які (правовідносини) склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави.

60. Крім того, Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції хоча й зазначено про врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, однак, висновки у справі зроблені з застосуванням норм матеріального права, якими врегульовано інститут стягнення збитків в господарському судочинстві з посиланням на те, що правові норми та судову практику слід застосовувати таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту, а саме: сталою, найбільш (найчастіше) визнаною та передбачуваною, якою у даному випадку є правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин статей, що регулюють відшкодування збитків в господарському праві, про що свідчить численна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах.

61. Такі висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. В межах чинного процесуального закону як реалізацію принципу правової визначеності, так і формування сталої судової практики неможливо забезпечити без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм матеріального права до спірних правовідносин.

62. З огляду на вказані обставини, доводи касаційної скарги, викладені в п. 8 даної постанови визнаються колегією суддів обгрунтованими.

63. Враховуючи вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

64. Позивач в позові, зокрема, посилається на те, що позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

65. Згідно з положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

66. Виходячи з наведеного, позивач повинен надати суду докази на підтвердження обставин, на які він посилається в позові. При цьому, докази, що подаються до суду, мають відповідати, зокрема, положенням статей 76 і 77 ГПК України щодо їх належності та допустимості.

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обгрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

67. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

68. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має перевірити обставини зазначені в позовній заяві, зокрема, щодо існування земельної ділянки, обгрунтованості здійснення позивачем розрахунку стягуваної суми, а також здійснити оцінку доказів з урахуванням приписів статей 76 і 77 ГПК України та їх відповідності положенням земельного законодавства України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17.

69. Оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права (статей 86, 236, 237 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, яке полягає у помилковому застосуванні до спірних кондикційних правовідносин положень статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статей 156, 157 Земельного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України і положень Порядку №284, які ці правовідносини не регулюють, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та рішення і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

72. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

73. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

74. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 у справі №922/391/18 скасувати.

3. Справу № 922/391/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.