Номер справи місцевого суду: 522/25914/16-ц

Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря Ющак А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, та судових витрат,

встановив:

29 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, який уточнив 23.01.2017 року (а.с.12-13), про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, а також стягнення судових витрат у справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що він є адвокатом, брав участь у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України, законним представником потерпілого ОСОБА_6 була його мати - ОСОБА_4

У судовому засіданні, яке відбулось в приміщенні Малиновського районного суду м.Одеси 20.12.2016 року, ОСОБА_4 зазначила наступне: «Я конечно извиняюсь, но это не уважение к суду. Он не явился. Адвокат в нетрезвом состоянии с ужасным перегаром. Какой может быть суд и как можно относиться, если вот человек сидит с конкретным перегаром. Как можно адекватно к его вопросам и к его работе относиться?».

Вважаючи таку інформацію недостовірною, позивач просив суд його позов задовольнити, визнати заяву відповідача ОСОБА_4 в Малиновському районному суді м. Одеси 20.12.2016 року про те, що позивач ОСОБА_3 прибув в засідання в нетверезому стані, таким, що не відповідає дійсності, стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди компенсацію у розмірі 5 000 грн. та судові витрати у справі.

Моральну шкоду позивач обґрунтував душевними стражданнями, негативним впливом вказаного висловлювання відповідача на його репутацію.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, стверджуючи, що при розгляді кримінальної справи учасники є непримиренними, вказаний вислів є оціночним судженням, імпульсивно висловленим ОСОБА_4 при вирішенні процесуального питання щодо можливості розгляду справи за відсутності обвинуваченого, адвокатом якого є позивач, мети негативно охарактеризувати позивача вона не мала.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року та постановлення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, районний суд виходив з того, що висловлювання ОСОБА_4 в судовому засіданні, яке відбулось в приміщенні Малиновського районного суду м.Одеси 20.12.2016 року, щодо ОСОБА_3, є оціночним судженням.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є адвокатом, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Так, у грудні 2016 року він брав участь у розгляді в суді кримінальної справі за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України, законним представником потерпілого ОСОБА_6 була його мати - відповідач по даній справі ОСОБА_4

Під час судового засідання в приміщенні Малиновського районного суду м.Одеси 20.12.2016 року при вирішенні судом процесуального питання щодо можливості розгляду справи за відсутності обвинуваченого, ОСОБА_4 зазначила наступне: «Я конечно извиняюсь, но это не уважение к суду. Он не явился. Адвокат в нетрезвом состоянии с ужасным перегаром. Какой может быть суд и как можно относиться, если вот человек сидит с конкретным перегаром. Как можно адекватно к его вопросам и к его работе относиться?».

На вказане висловлювання ОСОБА_4 суддя Гарський О.В. зазначив наступне: «Давайте не будемо це обговорювати. Окремо, якщо хочете, то за межами залу обговорюйте. Я перегару не чую, але можливо хтось чує...».

Зазначені обставини не оспорюються відповідачем та окрім того, підтверджуються звукозаписом судового засідання, дослідженим судом, з якого вбачається що за застосуванням мовних засобів акцент у спірній фразі поставлений на «ужасний перегар» позивача.

При цьому в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_4 також заявила, що мети негативно охарактеризувати позивача вона не мала, просто імпульсивно виразила своє ставлення щодо вирішення процесуального питання в кримінальній справі. Більше того, своє висловлювання вона виразила не будь-яким особам, а безпосередньо в суді, оскільки вона була проти перенесення судового засідання через неявку обвинуваченого. При цьому їй показалось, що його адвокат ОСОБА_3 мав «ужасний перегар», що вона і висказала в судовому засіданні, в якості своєї оцінки даним обставинам, не маючи на меті образити позивача ОСОБА_3

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд першої інстанції виходив із того, в даному випадку необхідно визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У відповідності до роз'яснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи не є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Пункт 15 вказаної постанови Пленуму встановлює певні критерії для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням такої інформації.

Єдиною вимогою є юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, який складається з наступного:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Окрім того, при вирішенні питання щодо спростування недостовірної інформації, суд враховує також характер поширеної інформації, а саме чи є вона такою, яка містить фактичні твердження.

Згідно ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до ст. 68 Конституції України такому праву відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, яка ганьбить її гідність, честь, ділову репутацію.

Так , суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що за результатами проведеного 20.12.2016 року медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння, ОСОБА_3 визнаний тверезим (протокол КУ «ООМЦПЗ» №00986), останній раз вживав алкоголь 18.12.2016 року.

При цьому суд виходив із того, що висловлювання в судовому засіданні відповідача ОСОБА_4 є оціночним судженням останньої, оскільки її висловлювання не привернули уваги учасників справи, не порушили особистих немайнових прав позивача, використовується як процесуальна позиція при оскарженні вироку суду по вищевказаній кримінальній справі.

Такого висновку суд дійшов, виходячи із пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які не були вражені вказаним висловлюванням ОСОБА_4, з урахуванням специфіки професії адвоката ОСОБА_3

Що стосується посилання апелянта ОСОБА_3 на те, що внаслідок надання суду недостовірної інформації відповідачем ОСОБА_4, він був змушений звертатись до медичного закладу для встановлення того, що він спиртних напоїв не вживав, із-за чого втратив дуже важливого клієнта, то колегія суддів зазначає, що позивач після вказаного засідання 20.12.2016 року за власним бажанням пройшов експертне дослідження для підтвердження стану тверезості, ніхто його не зобов'язував вчиняти вказаних дій і втрачати дуже важливого клієнта.

На переконання колегії суддів, вказані висловлювання відповідача ОСОБА_4 в судовому засідання відносно позивача ОСОБА_3, який приймав участь у цьому судовому засіданні в якості захисника обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України, на його відношення з друзями, колегами, клієнтами не вплинули.

При цьому судом правильно враховано, що відповідач по даній справі ОСОБА_4 була законним представником потерпілого по вказаній кримінальній справі, свого сина ОСОБА_6, а тому її висловлювання були не чим іншим, як емоційним вираженням своїх оціночних суджень і поглядів.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» громадянам надана певна свобода для висловлювання своїх думок. Така свобода може бути виражена за допомогою оціночних суджень, які мають легальне визначення, закріплене у статті 30 вказаного Закону.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири.

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Тобто, відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Так, відповідно до рішення ЄСПЛ від 8 липня 1986 року у справі Лінгеса проти Австрії, свобода висловлення поглядів становить одну з принципів демократичного суспільства, причому здійснення цієї свободи можливе і в ненейтральній формі й із ненейтральним змістом - вони можуть викликати почуття образи, обурення чи неспокою. Це елементарні вимоги плюралізму.

Крім того, при вирішенні спору суд має враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що межа допустимої критики щодо таких осіб є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

При цьому суд першої інстанції правильно виходив із того, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить вказівок про те, що адвокати є уповноваженими державою особами.

Разом з тим, суворі вимоги до обов'язків адвоката, в тому числі, ряд заборон щодо його дій, а також ціла низка гарантій діяльності адвоката, які мають унеможливити втручання в його діяльність та не допущення розголошення адвокатської таємниці, процесуальний статус адвоката в суді наближають правове становище адвоката до правового статусу суб'єктів, що виконують публічні повноваження та надають публічні послуги, особливо тих, що не є при цьому державними службовцями та (або) посадовими особами місцевого самоврядування (як, наприклад: нотаріуси, аудитори, оцінювачі та ін.).

Така ретельна увага держави до врегулювання та забезпечення функціонування інституту адвокатури свідчить про його особливе загальносуспільне значення, а отже елемент публічності у правовому статусі адвоката має місце.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що образливою на думку позивача стала інформація, яка за своїм характером, змістом, застосуванням мовних засобів містить саме оціночне судження, а тому не порушила його особисті немайнові права, не перешкодила йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Тобто, суд дійшов правильного висновку про те, що юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, в даному випадку відсутній. При таких обставинах, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди та судових витрат у справі також є безпідставними.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.02.2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л .А. Гірняк

Т .В. Цюра