open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

11.02.2019 ЄУН № 337/5468/18

Провадження № 2/337/552/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого судді Гнатик Г.Є.

за участю секретаря Побережної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міністерстваоборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з липня 2017 року він проходив військову службу у Збройних силах України за контрактом. Під час проходження військової служби в жовтні 2017 року у нього з’явилась загальна слабкість, постійна носові кровотечі та запаморочення, різке погіршення зору. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 750 від 08.05.2018 року, госпітальна військово-лікарська комісія терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ» встановила йому захворювання – гемолітична анемія середнього ступеня тяжкості, хронічний гастродуоденіт в стадії ремісії, далекозорість правого та лівого ока, пов'язані з проходженням військової служби. 07.11.2018 року у результаті огляду медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК), йому встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

Посилаючись на те, що внаслідок отриманого під час проходження військової служби його стан здоров'я погіршився, він постійно відчуває больові синдроми та психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, що позбавляє вести повноцінний спосіб життя, просив стягнути з Міністерства оборони України на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн.

Ухвалою суду від 30.11.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з викликом сторін у судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, надав відзив на позов та пояснив, що позивач не надав доказів протиправних винних дій відповідача у завданні йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями і шкодою. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема суд повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральної шкоди. Також вказував на відсутність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, передбачених статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки позивач проходив військову службу з 23.03.2015 року по 29.03.2016 року та з 20.07.2017 року по 22.06.2018 року, був звільнений з військової служби, і не є військовослужбовцем.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов непідлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23.03.2015 року по 29.03.2016 року та з 20.07.2017 року по 22.06.2018 рокупроходив військову службу у Збройних силах України (арк.6-7).

Під час проходження військової служби в жовтні 2017 року у нього з’явилась загальна слабкість, постійна носові кровотечі та запаморочення при ходьбі, різке погіршення зору. З 21.10.2017 року по 30.10.2017 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні у в/ч А3309 з діагнозом: анемія неякісного генезу середнього ступеня тяжкості, хронічний гепатит з переходом в цироз печінки, силеномегалія. В подальшому переведений до ВМКЦ Південного регіону, де перебував з 31.10.2017 року по 20.12.2017 року та йому було діагностовано: спадкова гемолітична анемія Міньковського-Шофара легкого ступеня, силеномегалія. У січні 2018 року направлений на обстеження до НВМКЦ «ГВКГ», де знаходився з 17.01.2018 року по 07.03.2018 року, з 27.03.2018 року по 11.04.2018 року та з 19.04.2018 року по 16.05.2018 року (арк. 10-18).

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 750 від 16.05.2018 року ОСОБА_1 встановлено захворювання - гемолітична анемія середнього ступеня тяжкості, хронічний гастродуоденіт в стадії ремісії, далекозорість правого та лівого ока, пов'язані з проходженням військової служби. пов'язане з проходженням військової служби (арк.10-11) .

Наказом командирав/ч А 1978 від 22.06.2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров'я (арк.6-7).

Відповідно до виписки із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №1024039 від 07.11.2018 року, ОСОБА_1 була встановлена друга група інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (арк.9).

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії АГ №0010030 від 07.11.2018 року, ступень втрати професійної працездатності у ОСОБА_1 становить 30 % (арк.10).

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема за змістом визначення, наведеного у пунктах 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї, чи близьких родичів.  

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частинами першою та другою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, є Міністерство оборони України.

Згідно пункту 1 Положення про Міністерство оброни України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, в редакції, що є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі Положення), Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

До повноважень Міністерства оборони України віднесено здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки; здійснення відповідно до законодавства правового і соціального захисту військовослужбовців, резервістів Збройних Сил, військовозобов'язаних, призваних на збори, членів їх сімей та працівників Збройних Сил (підпункти 81, 82 пункту 4 Положення).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно усі обставини справи, оцінивши надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв’язку, враховуючи вищевикладені вимоги законодавства, суд виходить з того, що оскільки моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України), то факт заподіяння позивачу моральних страждань внаслідок захворювання є доведеним.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода.

Позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між захворюванням позивача, яке настало внаслідок проходження військової служби, та протиправним діянням Міністерства оборони України, тобто між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Доводи позивача про те, що наявність у ньогоморальної шкоди череззахворювання, які виникли внаслідок проходження військової служби, породжує у Міністерства оборони України обов'язок її компенсації за відсутності усіх елементів цивільно-правової відповідальності, є безпідставними.

Таким чином передбачені законом підстави для задоволення позову відсутні.

Ураховуючи, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати покладаються на позивача. Разом з тим, оскільки він є інвалідом 2-ї групи та звільнений від сплати судового збору, судові витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 23,1167,1173 ЦК України, ст. ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,142,259,263-265,430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:                                                                              Г.Є. Гнатик

                                                                                

Джерело: ЄДРСР 79769512
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку