ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №818/674/17

адміністративне провадження №К/9901/23597/18, К/9901/23604/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Головуючого судді (судді-доповідача) - Бевзенка В.М.,

суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 818/674/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди провадження по якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду (прийняту у складі головуючого судді - Шаповала М.М., суддів - Соколова В.М., Сопяненка О.В.) від 19 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Шевцової Н.В., суддів: Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.) від 11 жовтня 2017 року та Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду (прийняту у складі головуючого судді - Шаповала М.М., суддів - Соколова В.М., Сопяненка О.В.) від 19 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Шевцової Н.В., суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.) від 11 жовтня 2017 року ,-

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 05.05.2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, в якому просила:

1.1. Зобов'язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити їй компенсацію за порушення строку виконання судового рішення по справі № 6а-577/145/13 від 05.11.2013 року Конотопського міськрайонного суду Сумської області за весь час прострочення, з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми;

1.2. Стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 86040 гривень.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі № 6а-577/145/13 від 05.11.2013 року залишається невиконаним, тоді як перерахування коштів мало бути виконано протягом трьох місяців з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Лише 30.03.2017 року на картковий рахунок позивача було перераховано 1785 грн. У той же час, позивачеві не було виплачено компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочки з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми. Тому просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочки з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми та стягнути з відповідача грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 86040 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року адміністративний позов задоволено частково.

3.1. Зобов'язано Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа, виданого Конотопським міськрайонним судом Сумської області 13.11.2013 року по справі №6а-577/145/13, нараховану рішенням Державної казначейської служби України від 25.05.2017 року №61.

3.2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 86040 грн. є необґрунтованими та не можуть бути задоволені на підставі того, що згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", в якому Верховний Суд України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням, під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Позивачем не надано суду жодних доказів заподіяння їй моральної шкоди, а також в чому така шкода полягає, тому в цій частині позов є безпідставним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 11 жовтня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:

5.1. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

5.2. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

5.3. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року по справі № 818/674/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

5.4. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

5.5. Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 копійок.

5.6. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року по справі № 818/674/17 залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що в межах розгляду цієї справи, права позивача порушені бездіяльністю відповідача мають бути відновлені шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначається судом за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача національним судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву на неї

7. 02.11.2017 року ОСОБА_2 (далі - касатор 1) подала касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі касатор 1 просить:

8.1. Скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року у справі № 818/674/17 в частині відмови в задоволенні позову в частині вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 86040 грн., в іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року - залишити без змін.

8.2. Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 року у справі № 818/674/17 в частині щодо стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп., ухвалити нове рішення в цій частині вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації касатору 1 моральної шкоди у розмірі 86040 гривень.

9. 01.11.2017 року Державна казначейська служба України (далі - касатор 2) подала касаційну скаргу.

10. У касаційній скарзі касатор 2 просить:

10.1. Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 року у справі № 818/674/17 та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року у справі № 818/674/17 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

11. 21.12.2017 року касатором 1 було подано заперечення на касаційну скаргу касатора 2, в якому касатор 1 просить відмовити у касаційній скарзі касатору 2 у повному обсязі, судове рішення винести без участі касатора 1, судові витрати покласти на касатора 2.

РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

13. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

14. Аргументи сторін, які подали касаційні скарги:

14.1. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.11.2013 року ОСОБА_2 було пред'явлено до виконання виконавчий лист по справі № 6а-577/145/13 до Конотопського управління Державної казначейської служби України в Сумській області.

16. Листом від 02.12.2013 №03-35/292-3049 Конотопське управління ДКС у Сумській області повідомило позивача про те, що виконавчий документ направлено до головного управління ДКС України в Сумській області для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету по бюджетній програмі для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

17. Листом №15-37/1531-9605 від 19.12.2013 року головне управління ДКС України в Сумській області повідомлено позивача про направлення виконавчого листа до Державної казначейської служби України.

18. 30.03.2017 року на картковий рахунок ОСОБА_2 надійшло 1785 гривень.

19. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05.11.2013 року № 6а-577/145/13 виконано відповідачем 30.03.2017 року шляхом перерахування грошових коштів в сумі 1785 грн. на картковий рахунок позивача.

20. Державною казначейською службою України прийнято рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів від 25.05.2017 року № 61, яким нарахована компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні виконавчого листа, виданого 13.11.2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області по справі № 6а-577/145/13.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

21. Конституція України від 28 червня 1996 року

21.1. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

21.2. Суб'єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи.

21.3. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21.4. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21.5. Частиною 5 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

21.6. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

22. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV

22.1. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

22.2. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

22.3. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

22.4. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

22.5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

23. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР

23.1. Відповідно до положень ст. 11 Закону шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

24. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР

24.1. У пункті 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

25. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV

25.1. Статтями 13, 17 Закону передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

26. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4

26.1. У п. 101 Постанови Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

27. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»

27.1. Пленум Верховного Суду України у п. 16 Постанови роз'яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

28. Рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік»

28.1. У рішенні від 03.10.2001 N 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суду дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Оцінюючи обґрунтованість поданих касаційних скарг, Суд виходить з таких міркувань.

30. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

31. Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

32. У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року).

33. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

34. В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).

35. Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

36. У справі «Скордіно проти Італії» Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.

Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, від 10 квітня 2008 року, пп. 49 і 51), вимагають таке:

- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 195);

- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 198);

- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 200);

- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 201);

- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).

37. У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

38. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року, п. 100).

39. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.

40. Виходячи з наведеного, Суд зазначає, що відповідач є суб'єктом, що належить до суб'єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

41. Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, Суд зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.

42. Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, Суд приходить до висновку, що в даному випадку, моральна шкода має бути відшкодована у межах одного прожиткового мінімуму, в розмірі, встановленому станом на дату розгляду справи, що складає 1600 гривень.

43. При цьому, Суд доводи касатора 1 про те що розмір відшкодування моральної шкоди, повинен бути стягнутий в сумі, еквівалентній 3000 Євро, оскільки в таких розмірах стягується моральна шкода Європейським Судом з прав людини, вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, згідно практики Європейського Суду з прав людини, Суд у своїх рішеннях, дійсно, присуджував з держави у рахунок відшкодування моральної шкоди її розмірі в середньому від 1500 до 3000 Євро, посилаючись на встановлення тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

44. Суд наголошує на тому, що таке відшкодування моральної шкоди обґрунтовується у рішеннях ЄСПЛ саме відсутністю ефективного національного засобу захисту.

45. У зв'язку з наведеним, Суд зазначає, що в межах розгляду даної справи, права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача було відновлено шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом за критеріями, що мають істотне значення та відносяться до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача національним судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.

46. Таким чином, доводи касатора 1 щодо стягнення з касатора 2 грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 86040 грн. є необґрунтованими.

VI. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВЕРХОВНОГО СУДУ У АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

47. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

48. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

49. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

50. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

51. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

52. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.

3. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді В.М. Шарапа

Н.А. Данилевич