12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4086/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Петросян К.Є.,

за участю: секретаря судового засідання - Грищенко М.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Татаринової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням,-

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 до Луганського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі ГУНП в Луганській області або відповідач) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого з урахуванням уточнення зазначив наступне.

Позивач з 26.12.2016 займав посаду начальника Лисичанського відділення поліції №1 ГУНП в Луганській області згідно наказу ГУНП №886 о/с від 26.12.2016 по 05.12.2017. Відповідно до наказу ГУНП №863 о/с від 05.12.2017 ОСОБА_1 був звільнений з ОВС за ст.77 ч.1 п.6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018, позивача поновлено на службі з 06.12.2017.

На виконання рішення суду наказом ГУНП в Луганській області №237 о/с від 01.06.2018 позивача поновлено на посаді з 06.12.2017.

На письмову заяву позивача до начальника ГУНП в Луганській області від 19.09.2018 з проханням виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, відповідачем надано письмову відповідь від 12.10.2018 №7108/111/22/05 2018, де було зазначено про відсутність законних підстав для нарахування та виплати середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1

Позивач вважає дії ГУНП в Луганській області щодо відмови нарахувати та здійснити йому виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу незаконним, та просить суд стягнути з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням за період з 06.12.2017 по 31.05.2018 в сумі 43189,77 грн, а також допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Ухвалою суду від 11.12.2018 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.01.2019 витребувано додаткові докази по справі за клопотанням представника відповідача.

21.01.2018 позивачем в ході підготовчого провадження у справі надано уточнену позовну заяву (а.с.49-50).

Ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні переловленому позову, просили його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, про що надав відзив на позову заяву, відповідно до якого суду пояснив наступне (а.с.26-34, 58-60).

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою №988 та наказом МВС України від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799, який набрав чинності з дня його опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 6 Порядк№260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

За загальним правилом пріоритетним є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В свою чергу нормами спеціального законодавства не врегульований порядок розгляду спорів, пов'язаних з проходженням публічної служби, а тому, в даному випадку, на думку відповідача, підлягає застосуванню загальне трудове законодавство.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №812/76/18, наказом ГУНП в Луганській області від 01.06.2018 за №237 о/с було відмінено пункт наказу ГУНП в Луганській області від 05.12.2017 та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення поліції №1 Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області з 06.12.3018.

Відповідно до записів №15 та №18, які містяться у копії трудової книжки НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1, позивач у період часу з 14.12.2017 по 16.05.2018 на підставі наказів Лисичанського міського центру зайнятості Луганської області у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» отримав соціальну допомогу по безробіттю.

Крім того. відповідно до запису №16 в трудовій книжці позивача, останній наказом ГО «Фонд громад «Знання і справедливість» (код ЄДРПОУ 41409206) від 02.05.2018 №1 був призначений на посаду юрист. Згідно запису №17, ОСОБА_1 наказом ГО «Фонд громад «Знання і справедливість» від 31.05.2018 №5 звільнений з посади юриста. Отже, позивач на протязі періоду часу з 02.05.2018 по 31.05.2018 працював у ГО «Фонд громад «Знання і справедливість», де отримував заробітну плату.

Таким чином, відповідач вважає, що, оскільки ОСОБА_1 у спірний період отримував соціальну допомогу у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та заробітну плату у ГО «Фонд громад «Знання і справедливість», вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Крім того, зазначив, що рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягало негайному виконанню. Тобто, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає з 06.12.2017 по 17.05.2018.

Відповідно до довідки УФЗБО від 08.01.2019 №15/111/22-2019, загальне грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.10.2017 по 30.11.2017 склало 14884,52 грн; середньоденне грошове забезпечення - 244,01 грн. Виходячи із кількості робочих днів за час вимушеного прогулу:

за грудень 2017 року - 17 робочих днів,

за січень 2018 року - 21 робочий день,

за лютий 2018 року - 20 робочих днів,

за березень 2018 року - 21 робочих днів,

за квітень 2018 року - 19 робочих днів,

за травень 2018 року - 11 робочих днів,

загальна кількість робочих днів у спірний період з 06.12.2017 по 17.05.2018 складає 109 днів.

Отже, сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає 244,01х109 робочих днів=26597,09 грн.

З урахуванням отриманої ОСОБА_1 соціальної допомоги на загальну суму 2772,64 грн, та відсутності відомостей щодо отримання позивачем у травні 2018 року заробітної плати в ГО «Фонд громад «Знання і справедливість», на підставі абзацу 2 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», нарахування грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає 23824,45 грн (26597,09-2772,64).

На підставі вищевикладеного, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 прийнятий до Національної поліції, з 27.07.2016 по 05.12.2017 обіймав посаду начальника Лисичанського ВП №1 ГУНП в Луганській області, що підтверджується трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 та довідкою про проходження служби в органах внутрішніх справ (а.с.11-15).

Наказом ГУНП в Луганській області від 5.12.2017 №863 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №812/76/18 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, зокрема:

- визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Луганській області від 05.12.2017 №863 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1, начальника відділення №1 Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області за ст.77 ч.1 п.6 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби);

- поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділення поліції №1 Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області з 06 грудня 2017 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання (а.с.73-82).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №812/76/18 - залишено без змін (а.с.83-88).

Наказом ГУНП в Луганській області від 01.06.2018 №237 о/с на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 №812/76/18, заяви ОСОБА_1 від 17.065.2018, останнього поновлено на посаді начальника відділення поліції №1 Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області з 06.12.2017 (а.с.30).

В силу вимог частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській , цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За навдених обставин суд вважає, що в спірних відносинах наявні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки незаконність звільнення позивача підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, часом вимушеного прогулу ОСОБА_1 є період з 06.12.2017 по 31.05.2018 (дата, що передує даті видання наказу про поновлення на посаді від 01.06.2018 №237 о/с).

Вирішуючи питання про порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №988-VIII (далі Закон №988).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону №988 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС (далі Порядок №260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів поліції та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Верховний суд у справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799).

Відповідно до пункту 2 згаданого Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

ВпершеЗакон № 580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок № 260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

В спірних правовідносинах період вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить з 06.12.2017 по 31.05.2018 включно, тобто після набрання чинності згаданим спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Пунктом 9 розділу І Порядку №260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Враховуючи, що на дату звільнення позивача зі служби в поліції, набрали законної сили норми спеціального нормативно-правового акта - Порядку № 260, суд дійшов висновку, що при обчисленні суми середньої заробітної плати, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, підлягають застосуванню саме положення Порядку №260.

Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача має проводитись шляхом множення розміру середньоденного заробітку на кількість календарних днів (за період вимушеного прогулу), а не робочих днів як зауважує відповідач. Відповідно, норми постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.21995 №100 до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі №806/2164/16, від 12.12.2018 у справі №821/966/16.

Матеріалами справи встановлено, що згідно із довідкою про доходи УФЗБ ГУНП в Луганській області від 19.11.2018 №983/111/22-2018 та 08.01.2019 №15/111/22-2019 фактичне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становить: жовтень 2017 року - 7790,00 грн, листопад 2017 року - 7094,52 грн, всього 14884,52 грн (а.с.10, 61).

Таким чином, з урахуванням вказаних норм Порядку №260 судом зроблено наступний розрахунок.

Час вимушеного прогулу позивача складає з 06.12.2017 по 31.05.2018 включно: грудень 2017 року - 26 календарних днів, січень 2018 року - 31 календарний день, лютий 2018 року - 28 календарних днів, березень 2018 року - 31 календарний день, квітень 2018 року - 30 календарних днів, травень 2018 року - 31 календарний день, всього 177 календарних днів.

Кількість календарних днів за два місяці становить 61 день. Середньоденна заробітна плата складає 244,01 грн, середньомісячна заробітна плата - 7442,26 грн.

Середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2017 по 31.05.2018 встановить: 244,01х177 календарних днів=43189,77 грн.

Вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з урахуванням належних відрахувань з Головного управління Національної поліції в Луганській області, у якого безпосередньо перебував у трудових відносинах ОСОБА_6

Згідно з пунктами 2,3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.

Одночасно суд вважає необгрунтованим доводи відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму одержаної позивачем допомоги по безробіттю, а також заробтіної платні в ГО «Фонд громад «Знання і справедливість», з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання відповідача на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (№ провадження 11-134ас18).

За наведених обставин, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості уточнених позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки, позивач від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845, місце знаходження 93406, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Вілєсова, 1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса проживання: АДРЕСА_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2017 по 31.05.2018 в сумі 43189,77 грн (сорок три тисячі сто вісімдесят дев'ять гривень 77 копійок) з урахуванням належних відрахувань.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 12 лютого 2019 року.

Суддя К.Є. Петросян