РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 лютого 2019 р. Справа № 120/4406/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.

позивача: ОСОБА_1

відповідача: Тимошевська Ю.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що ГУ ДФС у Вінницькій області прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 №0022057-550-0222, яким визначено ОСОБА_3 суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за період 2017 року в сумі 33 250,30 грн.

Так, позивач є власником нерухомого майна, а саме будівлі складу запчастин, літера 2В", загальною площею 1 064, 20 кв.м., що становить 19/100 частин комплексу будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до біржового контракту купівлі-продажу нерухомості від 21.05.2005 №31414 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2006 №11364817. Вказаний об'єкт становить собою дільницю по виробництву залізобетонних виробів площею 1050,00 кв.м. Вказане майно відносить до будівель промисловості, що використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем для виготовлення та зберігання продукції - бетонних виробів, є дільницею по виробництву залізобетонних виробів.

Вказавши, що Податковий кодекс не містить положень щодо визначення фізичної особи-підприємця, обсягу майна, що відносить до майна фізичної особи-підприємця. Відтак, податковий орган довільно виокремив майно до майна фізичної особи, при цьому застосувавши правові наслідки шляхом визначення податкових зобов'язань.

Посилаючись на ст.265, п.п.266.1.1 п.266, п.п.266.3.2 п.266 ст.266, п.п. 266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України, вказав що об'єкт нерухомого майна належний позивачу не є об'єктом оподаткування, оскільки є будівлею промисловості.

Ухвалою суду від 07.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

26.12.2018 представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_3, зі змісту якого зазначив що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Кодексу).

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Кодексу).

Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу -визначено, що не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пунктів 1 та 4 статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Таким чином, суб'єктом права власності законодавством визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичної особи, і, водночас, не відокремлюється такий суб'єкт права власності як фізична особа - підприємець.

Отже, об'єкти нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у т.ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу як об'єкти нерухомості, що не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості виходячи з загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт. Згідно зі ст. 2 Закону №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційну визнання і підтвердження державою .фактів виникнення , переходу або припинення прав на нерухоме майно , обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що ОСОБА_3, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об'єкта 327069005243) є власником нежитлових будівель та споруд, він Не підпадає під дію пп. „є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ, відповідно до якого не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Зазначена норма податкового кодексу стосується промислових підприємств - юридичних осіб. Фізичні особи, що мають у власності нежитлові приміщення, які використовуються ними для виготовлення продукції, сплачують податок на загальних підставах.

Згідно даних АІС Податковий Блок та відповідно до вимог пп.1 п.2. ст.266 , пп.2 п.З ст. 266 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ Немирівським управлінням ГУ ДФС у Вінницькій області було проведенно нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки платнику: РНОКПП НОМЕР_1, громадянину ОСОБА_3, АДРЕСА_2. За даними АІС Податковий блок та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в платника рахується : АДРЕСА_1, загальна площа об'єкта 5468,8 кв.м., форма власності - приватна спільна часткова. Розмір частки власності 19/100, розмір частки у праві спільної власності 1039,07 кв.м.

Вказав, що ГУ ДФС у Вінницькій області є державним органом та діяв відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України.

В судовому засіданні представник позивача надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просила задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечила щодо заявленого позову з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

ОСОБА_3 згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.11.1998 зареєстрований як фізична особа-підприємець, види діяльності 23.69 виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у та інше.

Позивач є власником нерухомого майна, а саме Будівлі складу запчастин, літера "В" (технічний паспорт), загальною площею 1 064,20 кв.м., що становить 19/100 частин комплексу будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 (далі - Майно) відповідно до Біржового контакту купівлі-продажу нерухомості від 21.05.2005 №314 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2006 №11364817.

Відповідно Технічного паспорту на комплекс будівель та споруд від 23.02.2017, інвентаризаційна справа №22-000646 реєстровий №85,86 вказаний вище об'єкт становить собою дільницю по виробництву залізобетонних виробів площею 1050,00 кв.м.

16.04.2018 ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення - рішення №0022057-5502-0222 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік в розмірі 33 250,3 грн.

Отримавши податкове повідомлення-рішеня ОСОБА_3, звернувся з скаргою на рішення контролюючого органудо ГУ ДФС України.

Рішенням ГУ ДФС України від 10.08.2018 №11969 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 №0022057-5502-0222, а скаргу ОСОБА_3. - без задоволення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об'єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII (далі - Закон № 909-VIII) доповнений підпункт 266.7.1. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що рішенням про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік № 112 від 08.07.2016 Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області та рішенням про внесення змін до рішення 8 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 08.02.2017 року №112 від 08.02.2017 року № 180, ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, які використовують об'єкти житлової та нежитлової нерухомості для здійснення підприємницької діяльності встановлюється в розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за один кв.м.бази оподаткування.

Як встановлено судом, контролюючим органом було обчислено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік виходячи з частки площі об'єктів нежитлової нерухомості, що належать ОСОБА_3 та з урахуванням ставки податку, про що винесено податкове повідомлення-рішення № 0022057-5502-0222 від 16.04.2018 на суму 33250,30 грн.

Враховуючи наведені положення, суд вважає, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов'язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, та про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов'язання за 2017 рік.

Суд не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на нього пільги встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин жодна з обов'язкових умов не дотримана, оскільки згідно відомостей про об'єкт нерухомого майна, комплекси, які на праві власності належать позивачу, частина комплексу будівель та споруд, а саме склад запасних частин літ."В" , що не є будівлями промисловості, крім того пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №819/314/18.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Вказана норма застосовується до промислових підприємств, які мають статус юридичних осіб.

Натомість, позивач як фізична особа є власником 19/100 частини будівель та споруд, а саме складу запасних частин, який становить собою дільницю по виробництву залізобетонних виробів.

А тому положення вказаної статті до позивача не застосовуються, а його доводи з цього приводу суд вважає безпідставними.

Відтак, суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що у випадку коли промислова будівля належить не промисловому підприємству, то така будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 38.1 ст.38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у податковому повідомленні - рішенні № 0022057-5502-0222 від 16.04.2018 на суму 33250,30 грн., відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, обґрунтував правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Підстави для відшкодування судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України - відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідент.номер НОМЕР_1)

Головне управління ДФС у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 41984990)

Повний текст рішення суду складено 12.02.2019

Суддя Томчук Андрій Валерійович