-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
У Х В А Л А
05.02.2019 Справа № 21/200
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М.,
при секретарі судового засідання Мунтяну Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за
скаргою Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м.Київ (вул.Металургійна,47, м. Макіївка, код ЄДРПОУ 24584661)
в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (вул. Промислова, 133, Енергодар, Запорізька область, 71504, код ЄДРПОУ 19355964)
на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул.Городецького, буд.13, Київ 1, 01001, код ЄДРПОУ 00015622)
у справі №21/200
за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція»
до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат»
про стягнення стягнення 21374187,53грн.
Представники :
від стягувача: ОСОБА_2 адвокат діє відповідно до довіреності №2303 від 17.08.2018 (св. ЗП 001593)
від боржника: не з'явився
від органу ДВС: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
21.01.2019 до господарського суду Донецької області надійшла скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» на бездіяльність посадової особи відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час виконання судового рішення у справі №21/200.
Скаржник - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», м.Енергодар, просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність посадової особи органу стягнення Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби щодо нескасування постанови від 27.09.2018 про зупинення вчинення виконавчих дій та у невідновленні виконавчого провадження;
- зобов'язати посадову особу органу стягнення Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби скасувати Постанову від 27.09.2018 (ВП№57028712) про зупинення вчинення виконавчих ій та відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №21/200.
Скарга мотивована тим, що посадовою особою органу стягнення Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби порушені вимоги ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки після звернення скаржника не вчинені дії на виконання ухвали господарського суду Донецької області від 29.11.2018 по справі № 21/200. Скаржник посилається на те, що ухвалою суду від 29.11.2018 були визнані неправомірні дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 щодо зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 10.07.2001р. у справі №21/200. Отже, на думку скаржника, посадова особа органу стягнення повинна була після отримання клопотання скаржника та ухвали суду, вчинити дії щодо скасування постанови про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 10.07.2001 у справі №21/200 та відповідно відновити виконавче провадження.
Скаржником в судовому засіданні 05.02.2019 подано уточнення до скарги на дії органу Державної виконавчої служби, в яких останній просить суд:
скасувати постанову від 27.09.2018 про зупинення вчинення виконавчих дій та зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження, з примусового виконання наказу №21/200.
Представник скаржника підтримав уточнення до скарги та просив здійснювати розгляд скарги саме за уточненими вимогами.
Боржник та орган Державної виконавчої служби, явку своїх представників не забезпечили, вимог суду не виконали, жодних документів та/або пояснень не надали.
Орган Державної виконавчої служби про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна у матеріалах справи телефонограма.
Боржник про місце, час та дату судового засідання повідомлений шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці господарського суду Донецької області (у розділі «Новини та події суду») офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudu/), оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням даної юридичної особи є: м.Макіївка, Донецька область.
Вирішуючи питання про прийняття уточнень до вимог скарги суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 340 та розділу VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов'язок сторони виконавчого провадження, при зверненні до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність органу виконання судового рішення, надсилати копію такої скарги державному виконавцю чи іншій посадовій особі органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю.
Відповідно до ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
З урахуванням приписів ч. 2 ст. 340 та ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що у разі надходження до господарського суду скарги на дії чи бездіяльність органу виконання судового рішення, яка подана з урахуванням вимог ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає таку скаргу з урахуванням принципу процесуальної економії.
Принцип процесуальної економії господарського судочинства - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу та/або сторони виконавчого провадження економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.
Таких висновків дійшов Верховний суд під час розгляду касаційної скарги на ухвалу по справі №24/87 у постанові від 23.11.2018.
За таких обставин, оскільки нормами процесуального закону не передбачено надіслання копії скарги державному виконавцю та учасникам справи, то відповідно відсутні положення про надіслання уточнень до скарги.
Суд дослідивши первинні вимоги скарги та вимоги згідно уточнень, приймає уточнення до скарги та подальший розгляд скарги здійснює з урахуванням вимог викладених в уточненнях до скарги, поданих 05.02.2019.
Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Беручи до уваги, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, в дану випадку на скаржника, суд, враховуючи належне повідомлення учасників судового процесу про дату судового засідання, а також обмеженість розгляду скарги процесуальним строком, розглядає скаргу за наявними матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001 позовні вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» задоволені в повному обсязі.
Вирішено стягнути на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» 21374187,53 грн. основного боргу, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700,00грн.
На виконання рішення суду по справі №21/200 виданий наказ від 27.06.2001.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.12.2017 за заявою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» виданий дублікат наказу на виконання рішення арбітражного суду Донецької області у даній справі.
Ухвалою господарського суду від 30.07.2018 за заявою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» поновлено стягувачу пропущений строк для пред’явлення виконавчого документа у справі №21/200 до виконання.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3, 17.08.2018 відкрито виконавче провадження №57028712 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області справі №21/200 про стягнення з ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» на користь ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” боргу у розмірі 21374187,53грн. та 1700,00грн. на відшкодування витрат по оплаті держаного мита.
27.09.2018 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57028712 на підставі вимог п.4.ч.1ст.34 та ст.35 Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на те, що відносно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство згідно ухвали Арбітражного суду Донецької області від 21.04.1997 у справі №35/1-1б та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Проте на думку скаржника такі дії державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій є неправомірними.
У зв'язку з чим, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” звернулось до суду зі скаргою від 24.10.2018.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 29.11.2018 визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 щодо зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 10.07.2001 у справі №21/200 та відмовлено у задоволенні скарги про зобов‘язання Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби скасувати постанову від 27.09.2018 (ВП №57028712) про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №21/200.
Ухвалою суду від 29.11.2018 встановлено наступне. Вимоги Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”, стягнуті рішенням Арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001р. у справі №21/200 виникли в період після порушення провадження у справі про банкрутство, а тому в силу ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є поточними. Таким чином, у відповідності до наведених приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на вимогу стягувача до боржника ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» про стягнення заборгованості, згідно рішення Арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001 у справі №21/200 дія мораторію введеного ухвалою Арбітражного суду Донецької області від 21.04.1997 не поширюється. Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що державний виконавець, зупиняючи вчинення виконавчих дій, діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Окрім того, ухвалою суду встановлено, що стягувачем при зверненні до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження ухилення відділу органів виконавчої влади від вчинення дій визначених ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», тому вимоги про зобов‘язання орган державної виконавчої служби скасовувати постанову від 27.09.2018 відсутні.
Вказана ухвала суду набрала законної сили – 29.11.2018 та є чинною.
Отримавши ухвалу суду від 29.11.2018 Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” звернулось до начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України, з клопотанням «Про скасування Постанови від 27.09.2018 про зупинення вчинення виконавчих дій та про відновлення виконавчого провадження».
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, зазначене клопотання направлено до відділу примусового виконання рішень 18.12.2018.
З офіційного веб-сайту «Укрпошта» вбачається, що адресатом - відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України отримано вказане клопотання 25.12.2018.
Скаржником до суду надано витяг з реєстру виконавчих проваджень, сформований станом на дату судового засідання, тобто на 05.02.2019, відповідно до якого виконавче провадження № 57028712 - зупинено.
Отже станом на 05.02.2019 жодних дій відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України, у рамках ВП №57028712 вчинено не було.
Не вчинення дій щодо скасування постанови про зупинення вчинення виконавчих дій та щодо відновлення виконавчого провадження № 57028712 з примусового виконання наказу по справі №21/200 стало підставою для звернення Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” до суду зі скаргою від 15.01.2019, результати розгляду якої викладаються в цій ухвалі суду.
Дослідивши докази наявні в матеріалах скарги, повно та всебічно встановивши усі обставини, які підлягають встановленню при розгляді даної скарги, суд прийшов до висновку про її обґрунтованість, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до положень Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Однією з засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст.ст.115, 116 Господарського процесуального кодексу України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження).
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, ухвалою господарського суду Донецької області від 29.11.2018 №21/200 при розгляді скарги від 24.10.2018 вже встановлена та визнана неправомірність дій старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 щодо зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 10.07.2001 у справі №21/200. Отже неправомірність дій державного виконавця при винесенні постанови 27.09.2018 ВП №57028712 не доводиться знову.
Разом з тим, суд при вирішенні скарги від 15.01.2019 щодо наявності підстав для скасування постанови від 27.09.2018 виходить з наступного.
Пунктом 4 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено зупинення вчинення виконавчих дій у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Частиною 5 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків.
Згідно з ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Системний аналіз наведених норм права свідчить, що Закон України «Про виконавче провадження» пов'язує підстави зупинення вчинення виконавчих дій не з самим юридичним фактом порушення провадження у справі про банкрутство, а з характером вимог до боржника (поточні чи конкурсні).
Як убачається з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» (боржника за виконавчим провадженням у даній справі) 21.04.1997 ухвалою Арбітражного суду Донецької області порушено провадження у справі №35/1-1-б про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.01.2002 у справі №35/1-1-б введена процедура санації боржника ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат».
Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.09.2004 у справі №35/1-1-б затверджений план санації боржника ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат».
Заявою №28-22/1644 від 11.02.2004 - стягувач звернувся до керуючого санацією ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» - арбітражного керуючого ОСОБА_4 про визнання грошових вимог, які виникли у зв’язку із невиконанням боржником рішення Арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001 у справі №21/200, яким задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» про стягнення заборгованості на суму 21374187,53грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.07.2012 у справі №35/1-1-б встановлено, що заборгованість боржника перед Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», у тому числі в сумі 21374187,53 грн., стягнута за рішенням Арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001 у справі №21/200 є поточною.
Господарський суд встановив, що вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», стягнуті рішенням Арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001 у справі №21/200 виникли в період після порушення провадження у справі про банкрутство, а тому в силу ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є поточними.
Отже відповідно до наведених приписів закону, на вимогу стягувача, до боржника ОСОБА_1 акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат», згідно рішення Арбітражного суду Донецької області від 27.06.2001 у справі №21/200 дія мораторію введеного ухвалою Арбітражного суду Донецької області від 21.04.1997 не поширюється.
Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні правові підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, з посиланням на п.4.ч.1ст.34 та ст.35 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною.
Таким чином, державний виконавець зупиняючи вчинення виконавчих дій, діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», що також встановлено ухвалою суду від 29.11.2018, тому постанова про зупинення вчинення виконавчих дій від 27.09.2018 ВП №57028712 є такою, що підлягає визнанню недійсною.
Скарга в частині зобов’язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання наказу №21/200, підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. Положеннями статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення від 20.09.2005 у справі «Трихліб проти України», рішення від 28.07.1999 у справі «ОСОБА_5 проти Італії»), тому безпідставне зупинення виконавчого провадження, є порушенням положень Конвенції та Протоколу № 1.
Враховуючи, що у державного виконавця були відсутні, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, останній зобов'язаний вчинити передбачені цим Законом дії з виконання судового рішення, тому суд має право зобов'язати державного виконавця вчинити такі дії для поновлення прав Стягувача, порушених внаслідок неправомірних дій державного виконавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/7367/16, від 01.06.2018 у справі №905/2461/16.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи вищевикладене, скарга підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, заявником заявлені не були, а тому відповідно їх розподіл, в порядку ст.344 Господарського процесуального кодексу України , господарським судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст.234, 339, 342, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
УХВАЛИВ :
1. Скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною постанову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.09.2018 про зупинення вчинення виконавчих дій при примусовому виконанні наказу господарського суду Донецької області від 10.07.2001 №21/200 (ВП №57028712).
3. Зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 10.07.2001 №21/200 (ВП №57028712).
Ухвала набирає законної сили 05.02.2019 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (підпункт 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України) шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.
У судовому засіданні 05.02.2019 оголошено вступну та резолютивна частини ухвали, повний текст ухвали буде складено та підписано 06.02.2019.
Повний текст ухвали складено та підписано 06.02.2019.
Суддя Д.М. Огороднік
скопійовано
-
скопійовано
-
