ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа
№ 554/7908/17 Номер провадження 22-ц/814/287/19
Головуючийу 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2019 року
м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Одринської Т.В., Дорош А.І.
секретар Ряднина І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконачої служби м. Полтави ГТУЮ у Полтавської області про зняття арешту
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
в с т а н о в и в :
09.10.2018 року позивач звернувся до суду із заначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у Шевченківському ВДВС м.Полтава ГТУЮ у Полтавській області на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження №17628360, у якому 20.04.2012 року державним виконавцем Явір Ю.О. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, а саме щодо 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику. Також посилається на те, що відповідно до довідки-розрахунку від 22.09.2017 року за вих.№48926 по виконавчому провадженню на підставі виконавчого листа 2-1816/10 від 19.02.2010 року (розраховується з 26.02.2013 року) переплата ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей становить 1933,87 грн., а тому вважав, що необхідність в арешті майна відсутня.
На думку позивача, наявність арешту (обтяження), накладеного на майно, порушує його право приватної власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, оскільки підстав для продовження обтяження на майно немає у звязку з відсутністю заборгованості та сплатою аліментів (щомісячно з січня 2014 року).
На підставі викладеного, позивач просить зняти арешт з нерухомого майна, а саме 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, який накладений згідно постанови державного виконавця від 20.04.2012 року по ВП №17628360 згідно виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
З рішенням суду не погодився ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове про задоволення позову.
Зокрема посилається на те, що арешт на нерухоме майно було накладено в рамках виконавчого провадження ВП №17628360, яке було закінчене ще 29 грудня 2012 року, на даний час ні якої заборгованості перед будь якими особами він не має тому і підстави для накладення арешту на майно відсутні.
ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що на даний час в провадженні Шевченківського ВДВС ГУЮ Полтавської області перебуває виконавче провадження ВП № 17628360 з виконання виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей сина ОСОБА_4, доньок ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку кожного місяця, але не менше одного прожиткового мінімуму доходів громадян на кожну дитину, починаючи з 09.11.2009 року до досягнення дітьми повноліття. На даний час заборгованість по аліментам сплачена позивачем лише за період з 26.11.2009 року до 01.03.2010 року, тобто за 4 -ри місяці, а з 01.04.2010 року до 26.02.2013 року заборгованість по аліментам не погашена, докази чього є в матеріалах справи. Цей факт, також не спростований позивачем у суді першої інстанції, а тому зняття арешту на майно унеможливить забезпечення виконання судового рішення про стягнення аліментів. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення районного суду залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено,що на виконанні Шевченківського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області знаходится виконавче провадження ВП № 17628360 з виконання виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей сина ОСОБА_4, доньок ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку кожного місяця, але не менше одного прожиткового мінімуму доходів громадян на кожну дитину, починаючи з 09.11.2009 року до досягнення дітьми повноліття.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Явір Ю.О. від 20.04.2012 року по ВП №17628360, відкритому згідно виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, було накладено арешт на нерухоме майно, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, із забороною боржнику відчуження будь-якого майна, яке йому належить (а.с.16).
Відповідно до копії довідки про сплату аліментів №22768 від 23.04.2018 року борг по ВП №17628360 на користь ОСОБА_3 згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2012 року на суму 3520,54 грн. (а.с.63) погашений за період з листопада місяця 2009 року до березня 2010 року, Але в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження факту повного розрахунку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зазначеним раніше виконавчим листом по сплаті ним аліментів за період 2010, 2011, 2012 та в подальші роки. На ці обставини посилається ОСОБА_3 та цей факт не спростований відповідними доказами позивачем.
З наведеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли виконавчо-процесуальні відносини, виконавче провадження триває.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному,обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази немають для суду заздалегідь встановленої сили.Суд оцінює належність,допустимість,достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ч.ч.1,2 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили,обовязкові длявсіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадяні підлягають виконанню на всій території України,а увипадках, встановлених міжнародними договорами,згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України,-і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції.
За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободє попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).
У відповідності до вимог ст. 71 ЗУ "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Оскільки на даний час відповідно до зібраних по даній цивільній справі доказів слідує, що позивачем не доведено факт відсутності заборгованісті по аліментам на даний час, підстав для зняття арешту на майно позивача, який був накладений з метою забезпечення виконання рішення суду про стягнення аліментів, не має.
Відповідно доч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Доводи апеляційної скарги про те що виконавче провадження ВП 17628360 було закінчене, а отже відпали підстави для арешту на майно позивача, не заслуговують на увагу, так як арешт був накладений державним виконавцем для забезпечення виконання рішення суду про стягнення аліментів, а виконавче провадження за вказаним номером було закрито не у зв"язку з погашенням заборгованості по аліментам, а у зв"язку з виїздом боржника до Російської Федерації для подальшого проживання де і був зареєстрований.
19.12.2011 року на території України виконавче провадження зі стягнення заборгованості по аліментам з позивача було відновлено. Доказів сплати заборгованості позивачем судам першої та апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до обгрунтувань позовної заяви та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Останні відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382-384, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2018 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: /підписи/ Триголов В.М.
Судді : /підписи/ Дорош А.І.
Одринська Т.В.
Копія вірно :
