ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 лютого 2019 року № 640/19093/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління державної охорони України,

Комісії з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності Управління державної охорони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

Суд прийняв до уваги таке:

Позивачі заявили вимоги про:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності Управління державної охорони України про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язати Управління державної охорони України призначити і виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, грошову допомогу у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок захворювання внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідачів щодо не призначення та невиплати ОСОБА_1, та її неповнолітньому сину одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 (чоловіка та батька), що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

ОСОБА_1 є дружиною, а неповнолітній ОСОБА_2 дитиною померлого ОСОБА_3

06.12.2018 року представником відповідача - 1 через канцелярію суду подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що смерть ОСОБА_3 настала після звільнення, а не під час проходження військової служби.

Відповідач 2 відзиву на позов не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - встановив:

ОСОБА_3 перебував на військовій службі в органах КБД СРСР, СБУ та Управлінні державної охорони з 07.10.1974 по 05.12.2005, що підтверджується довідкою від 16.03.2018 № 577, був ветераном військової служби (посвідчення серії НОМЕР_1).

Під час проходження військової служби з 26.04.1986 по 01.01.1991 ОСОБА_3 працював на території зони посиленого радіологічного контролю, що підтверджується довідкою від 16.03.2006 № 164, та мав статус особи постраждалої внаслідок чорнобильської катастрофи, о підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, виданого 17.03.1993.

Внаслідок проходження служби з 26.04.1986по 01.01.1991 на території зони посиленого радіологічного контролю, у лютому 2005 року у ОСОБА_3 діагностовано центральний рак правої легені Т3N2M0 ст. ІІІА кл.гр., виникнення якого згідно свідоцтва про хворобу № 729/5333 від 15.11.2005 виданого ВЛК госпіталю ВМУ СБУ за розпорядженням УРЛС СБУ, пов'язано з проходженням військової служби у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказаним свідоцтвом ОСОБА_3 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст.ст. 9а,39в,40в,41б,55в,54в,42б,71в графи Наказу Голови СБУ № 40-02.2003 г (Т.1 а.с. 24-26).

Наказом УДО України від 03.12.2005 № 185 - ос ОСОБА_3 звільнено з військової служби з 05.12.2005 у відставку згідно пп. «в» п. 66 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001, за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби.

З 06.12.2005 ОСОБА_3 після звільнення з військової служби через непридатність до військової служби внаслідок вказаної хвороби перебував на пенсії за вислугою 38 років, що підтверджується посвідченням серії УДО № 000378 від 22.12.2005.

14.03.2006 за результатами огляду спеціалізованою радіологічною МСЕК у ОСОБА_3 встановлено 70% втрати працездатності з 05.12.2005 у зв'язку з виконанням військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою КА-2 № 001227 від 14.03.2006, визнано безстроково інвалідом ІІ групи (довідка КА-1 №030605 від 14.03.2006, посвідчення серії НОМЕР_5 від 21.03.2006) (Т. 1 а.с. 29,30).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3.

Згідно довідки №19/ЦГ від 18.03.2018 наданої суду, причиною смерті ОСОБА_3 стали рак легені, ракова інтоксикація.

Згідно постанови Центральної військово-лікарської комісії захворювання ОСОБА_3, яке призвело до смерті 17.03.2018 пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи в період проходження військової служби, що підтверджується витягом № 684 з протоколу № 29 від 12.04.2018.

02.05.2018 позивачі звернулися до Управління державної охорони України, де проходив службу ОСОБА_3, з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

17.05.2018 Управління державної охорони України листом № 2/20-715 повідомлено, що Комісією з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності Управління державної охорони України у задоволенні заяви відмовлено. Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 на час смерті не перебував на військовій службі, не був військовозобов'язаним або резервістом.

Вважаючи відмову відповідачів протиправною, позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється, зокрема, на членів сімей військовослужбовців, які померли.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі:

- загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;

- смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.

Норми статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.

Якби законодавець пов'язував право сім'ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.

Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Враховуючи зазначене, висновки викладені у відзиві відповідача 1, що позивачі не мають права на одноразову грошову допомогу є помилковими, а тому є обґрунтованими вимоги позивачів про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності Управління державної охорони України про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, відповідачі порушили право позивачів на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідачі уникають виконання покладених на них законодавчими актами обов'язків.

Крім того, суд критично ставиться на посилання відповідача 1 як на доказ - на думку окремих народних депутатів викладених в пояснювальній записці до проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» від 07.04.2017 № 6268-1, а також Висновок Головного науково-експертного управління ВРУ від 14.06.2017, з огляду на те, що як думка окремих народних депутатів України так і висновок ГНЕУ ВРУ не є джерелом права відповідно до законодавства України, а є лише певною думкою визначеної групи осіб, яка нормативно не закріплена в законодавстві України. Відтак суд відхиляє вказані посилання відповідача.

Враховуючи наявність всіх фактичних і правових підстав для призначення та виплати позивачам одноразової допомоги та з метою усунення допущеного порушення прав позивачів, яке полягає у фактичній відмові позивачам у призначенні та отриманні одноразової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та безпідставного не реагування на його звернення до суб'єкта прийняття рішень, в чому вбачається протиправна бездіяльність, на переконання суду, єдиним ефективним способом захисту прав позивачів є зобов'язання Управління державної охорони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зважаючи, що рішення комісією приймається за результатом розгляду документів заявника, а такі документи позивача, як вбачається з матеріалів справи, скеровані до УДО суд вважає необхідним зобов'язати Управління державної хорони України подати розпорядникові бюджетних коштів документи для розгляду питання щодо виплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд також звертає увагу, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Інші доводи відповідача 1 суд відхиляє у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності Управління державної охорони України про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов'язати Управління державної охорони України призначити і виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, грошову допомогу у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок захворювання внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_4) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної охорони України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 8, код ЄДРПОУ: 0003748) судовий збір у сумі 1409,60 грн.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій