КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2019 року м.Київ справа № 810/4205/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом №15 від 18.06.2018, у частині визначення суми одноразової грошової допомоги у розмірі 158580,00 грн., що на 161420,00 грн. менше, ніж передбачено законом;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області згідно з вимогами чинного законодавства внести зміни до рішення, оформленого протоколом №15 від 18.06.2018 при призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського ОСОБА_1 у частині визначення суми одноразової грошової допомоги у розмірі 320 000,00 грн.;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області подати до Національної поліції України додатково розрахунок потреби в коштах на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності в розмірі 161 420,00 грн. у зв'язку з внесенням змін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.10.2017 року по справі № 357/8815/17 з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 року по справі №357/8815/17 позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, викладену в листі № 29/П-601 від 29.06.2017.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» за його заявою та прийняти відповідне рішення.

Листом ГУ НП в Київській області від 19.06.2018 № 29/667 позивача повідомлено, що згідно з протоколом засідання Комісії Головного управління Національної поліції в Київській області з розгялду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 18.06.2018 р. № 15 матеріали позивача затверджені на виплату та поданий до Національної поліції України розрахунок потреби в коштах на виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 158 580,00 грн.

Відповідно до п. 7 Розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 з подальшими змінами, одноразова грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення, а в разі надходження коштів пізніше цього - протягом п'яти робочих днів після їх надходження, в межах та за рахунок передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції або навчальних закладів.

Повідомлено позивача, що кошти будуть перераховані після надходження фінансування на зазначені цілі.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 38-42), в якому зазначив, що 07.11.2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» №580-VІІ, відповідно до п.5 розділу ХІ Прикінцевих і перехідних положень якого Закон України «Про міліцію» втратив чинність. Право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло в період дії Закону України №850-VIII «Про Національну поліцію», а не Закону України № 565-XII «Про міліцію», оскільки позивача звільнено зі служби в поліції, а підстави для її виплати виникли під час проходження служби поліцейського, а тому відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про Національну поліцію», при встановленні ІІ групи інвалідності передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 90 розмірів прожиткового мінімуму.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, витребувано у сторін документи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Присутній у судових засіданні 23.10.2018 та 10.12.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Присутній у судових засіданнях 23.10.2018 та 10.12.2018 представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

28.11.2018 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

У судовому засіданні 10.12.2018 суд поставив на обговорення представників сторін питання щодо поданого представником позивача клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Присутній у судовому засіданні представник позивача подане клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника підтримав, а присутній у судовому засіданні представник відповідача проти здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 року, врахувавши клопотання представника позивача, суд вирішив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим Жовтневим РУ ГУ МВС України в місті Києві 11.12.1997 (а.с. 8).

Позивач з 29 липня 2002 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року по 21 січня 2016 року проходив службу в органах Національної поліції, про що свідчить довідка (а.с. 125-126).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 21 січня 2016 року № 14 о/с, позивача звільнено з посади начальника сектора відділення поліції № 1 Білоцерківського відділу поліції з 21 січня 2016 року на підставі пп. 2 п. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію». Вислуга років на день звільнення: календарна 13 років 05 місяців 21 день; пільгова- 17 років 09 місяців 11 днів. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 20.01.2016, свідоцтво про хворобу від 20.01.2016 № 28/Зв (а.с. 58).

Свідоцтвом про хворобу № 28/Зв від 20 січня 2016 року, виданим Військово-лікарською комісією ГУ МВС України в Київській області, підтверджено наявність у позивача захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 59).

Згідно свідоцтва про хворобу № 28/Зв від 20 січня 2016 року позивачу поставлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., кризовий перебіг, стенокардія напруги Фк. ІІ, Атеросклеротичний кардіосклероз СН І-ІІ А з правобічною пірамідною недостатністю, стійкими церебрастенічними вестибулокоординаторними порушеннями. Гіпертонічна ангіопатія сітківки. Хронічний холецистит, стадія ремісії. Хронічний панкреатит, стадія ремісії. Захворювання ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0006959 від 16 березня 2016 року, позивач має ступінь втрати професійної працездатності 70% (а.с. 60).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0214410 від 16 березня 2016 року, позивачу, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, встановлено другу групу інвалідності на строк з 16 березня 2016 року до 01 квітня 2017 року (а.с.50).

Згідно виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії до довідки серії АВ № 0214410, позивачу встановлено другу групу інвалідності з 16.03.2016 року, причина інвалідності: захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 61).

Позивачу у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ встановлено ІІ групу інвалідності довічно, про що свідчить довідка до акта огляду МСЕК від 28 березня 2017 року серії АВ №0774764 (а.с. 51).

19.06.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.06.2017 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб (а.с. 45).

Листом від 29 червня 2017 року № 29/П-601 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги з огляду на те, що виплата здійснюється відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та після підписання Президентом України відповідного законопроекту виплата була б здійснена (а.с. 52-53).

Не погоджуючись із відмовою відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.10.2017 року у справі № 357/8815/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» за його заявою та прийняти відповідне рішення (а.с. 127-129).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 року по справі № 357/8815/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.10.2017 скасовано у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції в Київській області, викладеної в листі № 29/П-601 від 29.06.2017. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції в Київській області, викладеної в листі № 29/П-601 від 29.06.2017 задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, викладену в листі № 29/П-601 від 29.06.2017.

В решті постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін (а.с.13-15).

16.05.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) від 16.05.2018 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності (а.с. 54).

Згідно протоколу засідання комісії Головного управління Національної поліції в Київській області з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 18.06.2018 № 15 комісія дійшла висновку призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ст. 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 11.01.2016 № 4 у сумі 158580,00 грн. (а.с. 155-157).

Листом ГУ НП в Київській області від 19.06.2018 № 29/667 позивача повідомлено, що згідно з протоколом засідання Комісії Головного управління Національної поліції в Київській області з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 18.06.2018 р. № 15 матеріали позивача затверджені на виплату та поданий до Національної поліції України розрахунок потреби в коштах на виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 158 580,00 грн.

Повідомлено позивача, що кошти будуть перераховані після надходження фінансування на зазначені цілі (а.с.16).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 23.06.2018 №1360 передбачено провести виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності відповідно до протоколу засідання комісії Головного управління Національної поліції в Київській області з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 18.06.2018 № 15 начальникові сектора відділення поліції № 1 Білоцерківського відділу поліції ГУНП в Київській області майору поліції ОСОБА_1 (а.с. 68).

Згідно висновку про призначення одноразової грошової допомоги, затвердженого начальником ГУ НП в Київській області 18.06.2018 року позивачу нараховано одноразову грошову допомогу у розмірі 158 580,00 грн., на підставі пп. 4 п.1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 154).

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п.5 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 7 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у звязку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Згідно з п.8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (п.9 Порядку №850).

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Національну поліцію» право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про нерозповсюдження на позивача положень Закону України «Про міліцію» щодо порядку виплати одноразової грошової допомоги. При цьому відповідач виходить з того, що останнім місцем служби позивача було ГУ Нацполіції, а тому на позивача, як на поліцейського, поширюються норми Закону № 580-VIII, у зв'язку з чим позивач за твердженням відповідача має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно пункту 4 частини першої статті 97 Закону України №580-VIII та Порядку № 4.

Протягом проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію", відповідно до якої у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення інвалідності IІ групи.

Зазначені соціальні гарантії були покликані на забезпечення належної компенсації працівникам органів внутрішніх справ шкоди, яка могла бути нанесена їх здоров'ю під час проходження служби. Встановлений Законом України «Про міліцію» розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності IІ групи мав гарантувати працівникам органів внутрішніх справ сподівання на соціальний захист та забезпечення високих гарантій матеріальної компенсації у разі настання випадків, встановлених у ст. 23 Закону України «Про міліцію».

При цьому, незважаючи на те, що Закон України «Про міліцію» пов'язує виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності з датою її встановлення, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, об'єктивні процеси, що призвели до виникнення у позивача стану, за якого йому було встановлено інвалідність, безумовно, відбувалися протягом тривалого часу до дати встановлення інвалідності, яка зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що позивач протягом більше 13 років, а саме, в період з 29.07.2002 року по 07.11.2015 року проходив службу на різних посадах в структурних підрозділах ГУ МВС України в Київській області.

З 07.11.2015 року (з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію») позивача було прийнято на службу до Національної поліції України, у зв'язку зі скороченням всіх штатів органів внутрішніх справ, а 21.01.2016 року, тобто менше, ніж через три місяці, звільнено зі служби в поліції у запас через хворобу.

16.03.2016 року позивачу встановлено другу групу інвалідності через захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, ступінь втрати працездатності у відсотках склала 70 %.

Таким чином, з огляду на те, що об'єктивні процеси, які призвели до виникнення у позивача стану здоров`я, за якого йому було встановлено інвалідність, тривали протягом проходження служби в органах внутрішніх справ за чинності положень ст. 23 Закону України «Про міліцію», за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року по справі №822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі №808/1866/16, від 13 лютого 2018 року по справі №806/845/16 та від 15 травня 2018 року у справі №161/16343/17, від 19 вересня 2018 року у справі №750/2250/17.

Той факт, що позивач після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ був прийнятий на службу в органи поліції, не позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850.

При цьому визначальним для визначення розміру одноразової грошової допомоги в даному випадку є те, під час служби в якому органі отримане захворювання, яке призвело до встановлення інвалідності.

Суд презюмує, що встановлення інвалідності у вигляді конкретної дати, яка в даному випадку пов'язується відповідачем з дією нового закону, є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що безумовно свідчить про помилковість позиції відповідача, який необґрунтовано пов'язує право на отримання допомоги з датою, коли особі встановлено інвалідність, в той же час по суті право лише виникло в певну дату, в той же час для розміру одноразової грошової допомоги має значення, під час служби в якому органі (міліція або поліція) отримано захворювання, яке призвело до встановлення інвалідності.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справі «Рисовський проти України» (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Отже, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової допомоги в розмірі, передбаченому ст. 23 Закону України «Про міліцію», дії органу державної влади не були послідовними з огляду на те, що той факт, що останнє місце служби позивача було пов'язане з органом Національної поліції у зв'язку з ліквідацією органів внутрішніх справ та втратою чинності Законом України «Про міліцію», завадив останньому отримати одноразову грошову допомогу в розмірах, на який позивач мав законні сподівання протягом служби в органах внутрішніх справ, проходження служби в якому й зумовило виникнення інвалідності у позивача, що не може свідчити про дотримання принципу "належного урядування".

У своїх висновках Європейський Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, №71917/01 та № 10260/02).

Європейський Суд зауважує, що принцип захисту легітимних очікувань належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Протягом служби позивача в органах внутрішніх справ, з якою пов'язане виникнення захворювання, яке слугувало підставою встановлення позивачу інвалідності, діяла норма ст. 22 Закону України «Про міліцію», відповідно до якої держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, зокрема у постановах Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

У рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.

Отже, з огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, обмежує право позивача на мирне володіння своїм майном, під яким в даному випадку розуміється право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі, на який позивач мав легітимні очікування.

Європейський Суд враховує, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди мають проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п.111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевнізаложнапріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телеквіжнлтд. проти Кіпру»; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства»; п.п 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телеквіжнлтд. проти Кіпру»; п.4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі «ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства»; п. 47-56 рішенні від 2 грудня 2010 року в справі «Путтер проти Болгарії».

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що отримання позивачем стану, який призвів до встановлення йому інвалідності, протягом служби в органах внутрішніх справ та позбавлення його компенсації, на яку він мав легітимні сподівання, свідчить про порушення прав позивача, гарантованих статтею 8 Конвенції.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності рішення, оформленого протоколом № 15 від 18.06.2018 у частині визначення позивачу суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 158580,00 грн. (що дорівнює 90-кратному розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб).

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом № 15 від 18.06.2018 у частині визначення позивачу на підставі підпункту 4 пункту 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 158580,00 грн. (що дорівнює 90-кратному розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб).

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача згідно з вимогами чинного законодавства внести зміни до рішення, оформленого протоколом №15 від 18.06.2018 при призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського ОСОБА_1 у частині визначення суми одноразової грошової допомоги у розмірі 320 000,00 грн. суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітету Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п.5 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як встановлено судом, позивачу встановлено інвалідність 16.03.2016 року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 01 січня 2016 року - 1378 грн., з 01 травня 2016 - 1450,00 грн., з 01 грудня 2016 - 1600,00 грн.

З урахуванням положень ст. 23 Закону України «Про міліцію» та п. 3, 5 Порядку № 850 розмір одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського ОСОБА_1 має становити 275 600,00 грн. (1378 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на день встановлення інвалідності 16.03.2016 р.)*200).

Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Проте, вказаною нормою встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням, отриманим при проходженні служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 275 600,00 грн. відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача обов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області провести дії по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням, отриманим при проходженні служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 275 600,00 грн. відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

З урахуванням тієї обставини, що рішення відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача обов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області провести дії по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням, отриманим при проходженні служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 275 600,00 грн. відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача подати до Національної поліції України додатково розрахунок потреби в коштах на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності в розмірі 161 420,00 грн. у зв'язку з внесенням змін суд зазначає таке.

Пунктами першим - третім, п'ятим, розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 з подальшими змінами, визначено, що у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу ІІІ, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою.

Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належить до сфери управління Національної поліції України - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Розрахунок потреби в коштах для виплати ОГД в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається органами поліції до фінансового підрозділу центрального органу управління поліції, навчальними закладами до фінансового підрозділу Міністерства внутрішніх справ за встановленою формою.

Виділення коштів органам поліції для виплати ОГД здійснюється фінансовим підрозділом центрального органу управління поліції шляхом розподілу асигнувань в межах коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції України на зазначені цілі.

При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена Верховним Судом в постанові від 07.03.2018 по справі №464/5571/16-а.

Отже, Порядком №4 визначено, що виплата ОГД здійснюється в порядку черговості.

У пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, вказано: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості…».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення порушених прав позивача, є зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області провести дії по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням, отриманим при проходженні служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 275 600,00 грн. відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (16.03.2016).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції № ПН 3446 від 09.08.2018 року (а.с. 2). Витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) у розмірі 704,80 грн. підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом №15 від 18.06.2018, у частині визначення ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням, отриманим при проходженні служби в органах внутрішніх справ у розмірі 158580,00 грн.

3.Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області провести дії по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням, отриманим при проходженні служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 275 600,00 грн. відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (16.03.2016).

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції в Київській області (ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження 01601 м. Київ вул. Володимирська, 15).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 31.01.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.