ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2019 року № 826/4468/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Пенсійного фонду України

про

зобов'язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА _1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Пенсійного фонду України (далі по тексту - відповідач) про:

- зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за віком з дати припинення такої виплати у зв'язку з виїздом позивача з України на підставі Конституції України та постанови Правління Пенсійного фонду України від 20.05.2015р. №10-1.

Ухвалою суду від 28.03.2016р. (суддя Данилишин В.М.) відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 15.02.2017р. справу №826/4468/16 у зв'язку з закінченням повноважень судді Данилишина В.М. прийнято до розгляду суддею Мазур А.С.

Ухвалою суду від 14.11.2017р. відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017р. №5661 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та згідно з п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015р. №25), справу №826/4468/16 розподілено на суддю Амельохіна В.В.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з жовтня 1999 року ОСОБА_2 громадянці України, була призначена та виплачувалась пенсія за віком, яка в подальшому була припинена у зв'язку з виїздом позивача за кордон на постійне місце проживання (а саме - до Ізраїлю). Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 були визнані неконституційними окремі положення Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що стосуються нормативного регулювання питання припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії. Листом від 18.12.2015р. №13642/Г-11 Пенсійний фонд України відмовив позивачу у виплати пенсії.

20 квітня 2016 року відповідачем подані заперечення на позов, відповідно до яких проти задоволення позову заперечує повністю.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ОСОБА_1 звернулась до Правління Пенсійного Фонду України із заявою про поновлення та виплату пенсії, яку вона отримувала в Україні, через територіальний орган Пенсійного фонду України.

Листом від 18.12.2015р. №13642/Г-11 Пенсійний Фонд України повідомив позивача, що оскільки угода між Україною та Державною Ізраїль про соціальне забезпечення на сьогодні не ратифікована Верховною Радою України, призначення та виплата пенсії особі під час проживання за кордоном неможлива.

Крім того, позивачу було роз'яснено, що рішення про призначення їй пенсії може бути прийнято відповідним управлінням Фонду у районі, місті, районі у місті за місцем проживанням (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви встановленої форми разом із документами, необхідними для призначення пенсії (про стаж, заробіток тощо).

В силу вимог ст. 51 Закону №1058-ІV, під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону №1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 цього Закону.

Тобто, із системного аналізу вищенаведеного вбачається, що у позивача існує право на отримання пенсії за віком.

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 до виїзду за кордон отримувала пенсію в Московському районі м. Харкова.

Порядок звернення за призначенням пенсії і строки її призначення встановлено статтями 44, 45 Закону №1058-ІV.

Положеннями вказаних статей Закону передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Абзацом 1 пункту 1 вказаного Порядку № 22-1 визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно приписів п. 1.7 Порядку № 22-1, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі, якщо до заяви про призначення, відновлення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за пенсією вважається день приймання заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком встановлено пунктом 2.1 Порядку № 22-1.

Такими документами, крім інших, є: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Посадова особа підприємства, установи, організації зобов'язана не пізніше місяця до дня досягнення працівником пенсійного віку письмово повідомити його про виникнення права на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах. У 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії посадова особа підприємства, установи, організації оформляє всі необхідні документи і направляє їх до органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням підприємства, установи, організації або передає документи працівнику для їх подачі до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). У необхідних випадках посадова особа підприємства, установи, організації надає працівнику допомогу щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п.п. 3.1, 3.2 Порядку № 22-1).

При цьому, у відповідності до вимог пункту 4.1 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Як зазначено в п. 4.3 Порядку № 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Так, після прийняття рішення Конституційним Судом України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято, що також підтверджує позиція Конституційного Суду України, викладена в ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження від 08 липня 2014 року у справі № 2-62/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 46 цього закону, частини другої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини третьої статті 25, частини першої статті 46 Конституції України, частин другої, третьої статті 67, статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України".

При цьому, Конституційний Суд України у своїй ухвалі зазначив, що наведене суб'єктом права на конституційне звернення обґрунтування та аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які він просить витлумачити, дають підстави для висновку, що питання стосовно виплати пенсій особам, які обрали постійним місцем проживання країну, з якою Україною не укладено міжнародного договору у сфері пенсійного забезпечення, законодавчо не врегульовано. Тому ці прогалини повинні бути заповнені в законодавчому порядку, а не шляхом офіційного тлумачення.

Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом, закріплене в статті 46 Конституції України, і є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутність законодавчо встановленого механізму виплати пенсії громадянину України, який проживає за кордоном, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, передбаченого статтею 46 Конституції України.

Так, позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, яка повинна була бути направлена відповідно до положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» до компетентного органу, тобто до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України.

Натомість, відповідач розглянув вищевказану заяву позивача по суті та фактично прийняв рішення про відмову у поновлені виплати їй пенсії, з підстав відсутності законодавчого врегулювання питання виплати пенсії особам, які проживають за кордоном.

Всупереч положенням ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV та приписам ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», відповідач не направив заяву позивача до відповідного уповноваженого територіального управління Пенсійного фонду України за останнім місцем проживання позивача в Україні для розгляду та прийняття рішення, в порядку ч. 2 ст. 49 № 1058-IV.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч. 2. ст. 9 КАС України, та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не направленні заяви позивача до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України для розгляду по суті та прийняття рішення про поновлення виплати пенсії за віком.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У свою чергу, як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 6 жовтня 2015 року справа № 21-2419а15, з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії, суд зазначає, що вони підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача надіслати заяву позивача про поновлення виплати пенсії до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України за останнім місцем проживання позивача в Україні для розгляду по суті і прийняття рішення.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про зобов'язання правління Пенсійного фонду України визначити уповноважене територіальне управління ПФУ та дати йому вказівку поновити виплату пенсії позивачу, оскільки вищевказані дії є втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Крім того, як вірно зауважив відповідач, чинним законодавством не наділено Пенсійний фонд України повноваженнями щодо надання його територіальним органам тих чи інших вказівок стосовно призначення пенсії конкретній фізичній особи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України (м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) щодо не пересилання уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 про поновлення виплати пенсії за віком, у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Пенсійний фонд України (м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) направити до уповноваженого територіального управління Пенсійного фонду України за останнім місцем проживання ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 її заяву про поновлення виплати пенсії за віком для розгляду по суті та прийняття рішення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з бюджетних асигнувань Пенсійного фонду України (м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20грн. (триста п'ятдесят дві гривні, 40 копійок).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін