-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 2-а-403/2010
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22 лютого 2010 року м. Лозова, Харківської області
Суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області Горчакова О.І. розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Лозівського міськрайонного суду Харківської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі, Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовом, у якому просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.06 року по 31.12.08 року, зобов’язати відповідача нарахувати на користь позивача недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.
Позивач є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2008 років не виплачувалася доплата до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
В судове засідання позивач не прибув, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача позов не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити та надав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів у письмовому провадженні.
В обґрунтування своїх доводів Відповідач зазначив наступне.
Відповідач вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” правомірним через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому відповідач зазначив, що необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.
Також, відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.
Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Позивач ОСОБА_1 народився 15 серпня 1944 року.
Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Даний факт підтверджується копією посвідчення позивача № АГ № 705711 з проставленим в ньому штампом «Дитини війни». Відповідач не заперечує того факту, що Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій безпосередньо призначає (здійснює) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже, є відповідаче5м у справах щодо здійснення перерахунку підвищення до пенсій за позовами ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України„ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Згідно з пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено і встановлено, що підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Лозівському районі, Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 - є Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі, Харківської області.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі, Харківської області відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважний визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі, суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі, Харківської області, за місцем проживання позивача.
Відповідачем надана суду інформація про те, що позивачу за 2006-2007р.р. грошові суми згідно Закону України «Про соціальний статус дітей війни» не нараховувалися та не виплачувалися у повному обсязі. Хоча згідно з вимогами ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» позивачу, як «дитині війни» підлягають виплаті за 2007-2008 роки певні суми, які відповідач повинен нарахувати позивачеві.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.
Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Лозівському районі, Харківської області, по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.
Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.
Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 46, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V, Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, ст. ст. 1, 3, ч.2 ст. 11, ч. 2 ст. 72, 94, 99, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, ст.ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі, Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі, Харківської області по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
3. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі, Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, мн 1АДРЕСА_1) з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, мн 1АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 03 гривні 40 копійок (три гривні сорок копійок).
6. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
7. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І.Горчакова
скопійовано
-
скопійовано
-
