ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

29 січня 2019 року

справа №812/209/16

адміністративне провадження №К/9901/28335/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у складі судді Шембелян В.С.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у складі колегії суддів Васильєвої І. А., Казначеєва Е.Г., Жаботинської С.В.

у справі № 812/209/16

за позовом Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке науково-виробниче підприємство «Імпульс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке науково-виробниче підприємство «Імпульс» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 березня 2016 року № 0000044500, яким застосовано пеню за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 70 958 грн 34 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

22 квітня 2016 року постановою Луганського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 11 березня 2016 року № 0000044500, яким Товариству нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства в розмірі 70 958 грн 34 коп.

Задовольняючи повні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що позивач є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, відтак, на нього розповсюджуються положення статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині звільнення від відповідальності за порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, у вигляді стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

22 липня 2016 року до податковим органом до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу, в якій відповідач посилається на порушення норм матеріального права, а саме статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94), статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон № 1669). Скаржник вказує, що документ, виданий торгово-промисловою палатою або іншою уповноваженою на це організацією в Україні до перевірки не надано. Крім того, відповідач обґрунтовує, що місто Сєвєродонецьк на сьогоднішній день знаходиться на території, підконтрольній українській владі і остаточний перелік Кабінетом Міністрів України ще не затверджено.

28 липня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Ланченко Л. В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано із Луганського окружного адміністративного суду справу № 812/209/16.

09 серпня 2016 року справа № 812/209/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

23 лютого 2018 року справа № 812/209/16 разом з матеріалами касаційної скарги надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 лютого 2016 року посадовими особами податкового органу прийнято наказ № 12 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ «СНВО «Імпульс» з питань дотримання вимог валютного законодавства за контрактом №20 від 11 квітня 2014 з компанією «Geeley LTD», м. Лондон, Великобританія, за період з 20 травня 2014 року по 25 серпня 2014 року.

24 лютого 2016 року за результатами перевірки, призначеної відповідно до вказаного наказу № 12 від 16 лютого 2016 року, оформлено акт № 5/28-05-45/31393258 з додатками (далі - акт перевірки).

11 березня 2016 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірне у цій справі податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000044500 за порушення статті 2 Закону № 185/94 та згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" нарахована сума грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства в розмірі 70 958 грн 34 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 квітня 2014 року між компанією «Geeley LTD» (Лондон, Великобританія) як продавцем та Товариством як покупцем укладено контракт № 20, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує продукцію (прилади для вимірювання іонізуючого випромінювання) у відповідності з описанням, кількістю, технічними характеристиками та цінами, зазначеними у Додатку, який є невід'ємною частиною цього Контракту. Ціна за цим Контрактом встановлюються в доларах США, загальна сума контракту складає 5 000 000 дол. США.

Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, доводиться податковим органом внаслідок перевищення законодавчо встановлених термінів розрахунків за імпортними операціями за контрактом від 11 квітня 2014 року № 20 з компанією «Geeley LTD» (Лондон, Великобританія), у сумі 596 250 дол. США на три дні. Факт несвоєчасної поставки товару не є спірним у цій справі. Спірним є застосування пені з урахуванням того, що підприємство знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції.

За змістом статті 2 Закону № 185/94 Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

У серпні 2014 року, в якому зафіксовано несвоєчасну поставку товару за імпортним контрактом, відповідно до пункту першого постанови Правління Національного банку України від 16 листопада 2012 року № 475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» та пункту першого постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року № 270 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» зменшувався граничний строк здійснення розрахунку у валюті до 90 днів.

Відповідно до статті 4 Закону № 185/94 порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначав тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено місто Сєвєродонецьк Луганської області.

Дію вказаного Розпорядження зупинено Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05 листопада 2014 року.

Вказані розпорядження втратили чинність згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Вказаним Розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено місто Сєвєродонецьк, Луганської області, де зареєстрований позивач.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що позивач є суб'єктом господарювання, який звільняється від відповідальності за порушення вимог валютного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки самого лише факту здійснення його діяльності на території проведення антитерористичної операції достатньо для визнання його таким.

Верховний Суд вважає помилковими доводи касаційної скарги про те, що відсутність у позивача відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України виключає звільнення останнього від відповідальності, передбаченої частиною першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», враховуючи таке.

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено сертифікат Торгово-промислової палати України як єдиний належний та достатній документ, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань.

Нормами статей 614, 617 Цивільного кодексу України, які кореспондуються із нормами статті 218 Господарського кодексу України, встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, аналізуючи приписи Закону № 1669, слід зробити висновок про те, що невиконання зобов'язання особою може бути підтверджено обставинами непереборної сили, що звільняє таку особу від відповідальності, однак вказані зобов'язання випливають з інших правовідносин, а не тих, які є сферою регламентації Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Норма, передбачена статтею 10 закону № 1669, є загальною і поширюється на інші види невиконаних зобов'язань, а відтак не може бути застосовано до спірних правовідносин з огляду на те, що вони регулюються спеціальною нормою, а саме - статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», яка прямо передбачає застосування відповідальності за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті до резидентів, що порушили терміни розрахунків, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення.

Статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано податковому органу сертифікат №6050 від 28 березня 2016 року №387/05.0-4 Торгово-промислової палати України, яким засвідчено настання форс-мажорних обставин у вигляді актів тероризму на території Луганської області щодо виконання зобов'язання за контрактом від 11 квітня 2014 року №20 між компанією «Geeley LTD» (Продавець) та Позивачем (Покупець), виконання якого встановлено до 19 серпня 2014 року у граничні терміни отримання товару відповідно до вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», які унеможливлюють його виконання в зазначений термін. Періодом дії вказаних форс-мажорних обставин визначено термін часу з 19 серпня 2014 року по 22 вересня 2014 року.

Відтак, хоча з метою застосування статті 4 Закону № 185/94 наявність сертифікату і не обов'язковою, проте такий сертифікат позивачем був наданий, а факт наявності форс-мажорних обставин засвідчений та є загальновідомим.

Суд касаційної інстанції враховує також правову позицію Великої Палати, викладену у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 805/2078/15-а, відповідно до якої в межах спірних правовідносин Торгово-промислова палата України не здійснює публічно-владні управлінські функції, а засвідчення форс-мажорних обставин є статутним завданням цієї організації, а не делегованим повноваженням. До того ж видача Торгово-промисловою палатою України сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є послугою, яка в розумінні статті 178 Господарського кодексу України є публічним зобов'язанням.

Відтак, враховуючи обставини, які повно та всебічно встановлені судами попередніх інстанцій, а також правильну оцінку значення сертифікату з метою застосування статті 4 Закону № 185/94, Верховний Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права у цій справі, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі № 812/209/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер