ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Справа № 160/9835/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 29, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (вул. Старокозацька, 56, м. Дніпро, 49101, ЄДРПОУ 34984907) про скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 14.12.2018 року ВП №56725088, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконані у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться виконавчий лист Новомосковського міськрайнного суду Дніпропетровської області №804/1353/18, виданий 05.06.2018 року, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, як пенсіонеру органів внутрішніх справ, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23.12.2015 № 900, статей 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з 01.01.2016 року.

Разом із тим, позивач не має можливості виконати рішення суду по справі №160/9835/18 в частині зобов'язання виплати пенсії за період з 01.01.2016 року у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань з Державного бюджету. Крім того, позивачем зазначено, що Пенсійним фондом вживаються дії з виконання рішення суду в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103. Враховуючи наведене, позивач вважає, що підстави накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області штрафних санкцій відсутні.

Ухвалою від 17.01.2019 року відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи неявку представників позивача і відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 року по справі № 804/1353/18 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, як пенсіонеру органів внутрішніх справ, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23.12.2015 № 900, статей 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з 01.01.2016.

На виконання рішення суду від 27.03.2018 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом 05.06.2018 року видано виконавчий лист у справі № 804/1353/18.

10.07.2018 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 804/1353/18, виданого 05.06.2018 року, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, як пенсіонеру органів внутрішніх справ, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23.12.2015 № 900, статей 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з 01.01.2016.

Листом від 19.07.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про фактичне добровільне виконання рішення суду, а саме: про здійснення перерахунку пенсії та виплату перерахованої суми пенсії за період з 01.01.2018 року по 30.04.2018 року. В листі також зазначено, що виплата перерахованої суми пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року буде здійснена в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Проте, 14.12.2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції було винесено постанову про накладення штрафу на позивача за невиконання рішення суду без поважних причин в розмірі 5100 грн. на підставі ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідачем встановлено, що рішення суду щодо виплати ОСОБА_2 перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року позивачем не виконане.

Отже, правомірність, законність та обґрунтованість винесення постанови про накладення штрафу від 14.12.2018 року є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Згідно ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Отже, з аналізу вказаних норм слідує, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. А тому, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Відповідно до положень підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Згідно із Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, бере у межах своїх повноважень участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, планує свої доходи та видатки, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх в установленому порядку Міністру праці та соціальної політики для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.

Статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" визначено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, відповідно до ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що вже перераховану суму пенсії не було виплачено стягувачу у зв'язку з відсутністю державного асигнування.

Такі підстави не виконання судового рішення, на переконання суду, є поважними, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої пенсії, яка належить стягувачу, не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Крім того, суд зазначає, що невиконання судового рішення управлінням в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення. Накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 30.06.2015 та 03.11.2015, 02.02.2016 (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15, 825/3715/14 відповідно), Верховним Судом, у постановах від 24.01.2018 (справа № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18), від 13.06.2018 (справа №757/29541/14-а (К/9901/12146/18) та в ухвалі від 16.07.2018 року (справа № 811/1469/18 (Пз/9901/45/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Вказані обставини не були враховані державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу.

За таких обставин не можливо стверджувати про невиконання позивачем судового рішення, в частині фактичної виплати перерахованої пенсії, без поважних причин, що б було правовою підставою для застосування штрафу, який передбачено ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Наведене не суперечить принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ст. ст. 113, 117 Конституції України, постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання. Так, Кабінетом Міністрів України 21.02.2018 року прийнято Постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою врегульовано порядок проведення виплати перерахованих сум пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" починаючи з 01.06.2016 року та в подальшому.

Аналогічного висновку щодо порядку виплати перерахованих сум пенсії з урахуванням постанови КМУ від 21.02.2018 року № 103 дійшов Верховний Суд в ухвалі від 02.05.2018 року у справі 808/1076/18 (провадження Пз/9901/32/18, № 73763736), де встановлено, що постанова № 103 не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсії, а лише визначає порядок виплати перерахованих пенсій.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини «Великода проти України» суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінитися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти змін у майбутньому. Суд констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.

З огляду на викладене, станом на 14.12.2018 року у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про накладення на позивача штрафу.

В рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України Конституційний Суд України зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Спірні правовідносини у справі №804/1353/18 вирішувались судом у правовому полі, що існувало у період з 01.01.2016 року (час виникнення спірних відносин) по 27.03.2018 року (дата винесення судового рішення). Тож до зобов'язань, покладених цим рішенням, застосовуються нормативно-правові акти, що діяли у цей період.

За таких умов, на переконання суду, позивачем частково виконане рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 року по справі №804/1353/18, у відповідності до вимог чинного законодавства, що діяло на час спірних правовідносин.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно ст. ст. 1, 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути застосоване лише за умови, що судове рішення не виконане без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

В даному ж випадку, позивач не мав та не має реальної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з Державного бюджету, згідно Постанови № 103, на виплату перерахованих сум пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в 2018 році не виділялись, що, на переконання суду, є поважною причиною для не застосування штрафу за не виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 14.12.2018 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Разом із тим, згідно п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

В даному ж випадку, звернення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду з даним адміністративним позовом не пов'язане із виконанням його повноважень, як суб'єктом владних повноважень, а спрямоване на захист його прав, свобод та інтересів, як юридичної особи публічного права та боржника в межах виконавчого провадження.

З огляду на викладене, на думку суду, наявні підстави для стягнення на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплаченого ним при звернені до суду судового збору в сумі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 29, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (вул. Старокозацька, 56, м. Дніпро, 49101, ЄДРПОУ 34984907) про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 14.12.2018 року ВП №56725088, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 29 січня 2019 року.

Суддя В.В. Горбалінський