ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р. Справа№ 925/291/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання: Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 17.01.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 21.08.2018 (повний текст складено 31.08.2018)

у справі №925/291/18 (суддя - Єфіменко В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартпост"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_2

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Смартпост» (далі - ТОВ «Смартпост», позивач) звернулося до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК-Імператор» (далі - ТОВ «ЧК-Імператор», відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова), укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір купівлі-продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова) є фіктивним в силу ст. 234 Цивільного кодексу України, оскільки був вчинений без мети настання правових наслідків та без вчинення будь-яких дій щодо реального виконання правочину. Зокрема, позивач посилався на те, що поставка товару за договором реально не могла бути здійснена 01.12.2014, оскільки легковий автомобіль не мав технічних можливостей для разового перевезення товару (вантажу) загальною вагою більш як 30 340 кг, а також буксирувати причіп, призначений для вантажних автомобілів. Крім того, позивач посилався і на те, що в діях учасників правочину є ознаки, які в своїй сукупності характерні для фіктивних правочинів, а саме: директор відповідача - ОСОБА_3 та директор позивача - ОСОБА_4, підписуючи 27.11.2014 оспорюваний договір купівлі - продажу та інші, пов'язані з ним документи (податкова накладна, видаткова накладна, товарно - транспортна накладна), усвідомлювали той факт, що його укладено без наміру виконання взаємних обов'язків. Тобто, дії керівників товариств характеризуються умислом, який виник у них до моменту укладення правочину, спрямований на вчинення фіктивного договору без мети настання правових наслідків, обумовлених договором. Також, факт поставки, оформлений товарно - транспортною накладною від 01.12.2014 № 360260, спростовується належним доказами.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 27.11.2014 відповідачем згідно видаткової накладної № 2 від 01 грудня 2014 було відвантажено позивачу олію соняшникову в кількості 30340 кг на суму 467236.00 грн. з ПДВ. Факт отримання вантажу підтверджується підписом в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)". Щодо поставки товару з м. Черкаси в м. Миколаїв згідно ТТН №360260 від 01.12.2014, відповідач зазначав, що питанням перевезення придбаної у ТОВ «ЧК-Імператор» продукції згідно договору купівлі-продажу від 27.11.2014, займалися посадові особи ТОВ «Смартпост», оскільки згідно п.6.1 договору купівлі-продажу від 27.11.2014 право власності на товар переходить до Позивача з моменту підписання накладної про отримання товару. Автомобільний перевізник, а саме: ТОВ "Автосвіт", був визначений позивачем самостійно. Відповідач ніяким чином не визначав пункт розвантаження продукції - м. Миколаїв, оскільки вищевказаний пункт розвантаження був визначений безпосередньо позивачем. Відповідач зауважував, що в товаро-транспортній накладній № 360260 від 01.12.2014 була зазначена інформація щодо автомобіля НОМЕР_1, причіпа/напівпричіпа НОМЕР_2 пункту розвантаження - м. Миколаїв згідно даних наданих перевізником та позивачем. Факт отримання вантажу позивачем підтверджується підписом в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)".

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.08.2018 р. позов задоволено повністю: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова), укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «ЧК-Імператор» та товариством з обмеженою відповідальністю «Смартпост».

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано доведеністю позивачем позовних вимог належними та допустимими доказами. Зокрема, судом першої інстанції враховано, що предмет договору не містить істотної умови ні про ДСТУ ні про вид, ґатунок та марку олії, яку відповідач продавав; договір не містить такої істотної умови, як ціна; суд прийшов до висновку, що сторони визначили в договорі інші істотні умови купівлі-продажу, виконання яких не знайшло свого підтвердження. Також, судом першої інстанції прийнято до уваги пояснення свідка ОСОБА_4, а до свідчень свідка ОСОБА_3 суд поставився критично.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про безтоварність господарської операції згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пославшись на відсутність доказів наявності у ТОВ "Смартпост" будь-яких складських приміщень, в яких можна було б прийняти та зберігати поставлений товар на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2014, а ні договір купівлі-продажу від 27.11.2014, ні товарно-транспортна накладна №360260 від 01.12.2014 не містять тих істотних умов, які необхідні для купівлі-продажу саме олії соняшникової, як не підтверджують і реальність господарської операції.

Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 21.08.2018 у справі № 925/291/18 та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи у вказаній частині, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховані доводи скаржника про те, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 27.11.2014 відповідачем згідно видаткової накладної № 2 від 01 грудня 2014 було відвантажено позивачу олію соняшникову в кількості 30340 кг на суму 467236.00 грн. з ПДВ. Факт отримання вантажу підтверджується підписом в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)". Щодо поставки товару з м. Черкаси в м. Миколаїв згідно ТТН №360260 від 01.12.2014, відповідач зазначав, що питанням перевезення придбаної у ТОВ «ЧК-Імператор» продукції згідно договору купівлі-продажу від 27.11.2014, займалися посадові особи ТОВ «Смартпост», оскільки згідно п.6.1 договору купівлі-продажу від 27.11.2014 право власності на товар переходить до Позивача з моменту підписання накладної про отримання товару. Автомобільний перевізник, а саме: ТОВ "Автосвіт", був визначений позивачем самостійно. Відповідач ніяким чином не визначав пункт розвантаження продукції - м. Миколаїв, оскільки вищевказаний пункт розвантаження був визначений безпосередньо позивачем. Скаржник посилався на те, що в товаро-транспортній накладній № 360260 від 01.12.2014 була зазначена інформація щодо автомобіля НОМЕР_1, причіпа/напівпричіпа НОМЕР_2 пункту розвантаження - м. Миколаїв згідно даних наданих перевізником та позивачем. Факт отримання вантажу позивачем підтверджується підписом в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)". Наведене в сукупності свідчить про необгрунтованість доводів позивача про фіктивність оспорюваного правочину.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2018 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор" передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/291/18, призначено справу до розгляду на 06.11.2018.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Згідно п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

На виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 №475, за актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 справу №925/291/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор" передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2018 у справі №925/291/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 прийнято справу №925/291/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧК-Імператор" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2018 до провадження визначеним складом суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф., призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.01.2019.

17.01.2019 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Смартпост» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Крім того, позивач посилався додатково на те, що кримінальне провадження № 12015100040009366 від 27.06.2015, порушене за заявою відповідача, є закритим згідно постанови слідчого СВ Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 11.06.2018, яка залишена без змін ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 20.09.2018 та ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 09.10.2018 по справі № 712/10427/18. Вказані документи, разом з копією листа ГУНП в Черкаській області № 24/Ж-33 від 05.12.2018, позивач просив долучити в якості доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 17.01.2019 представник ТОВ «Смартпост» проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Скаржник в судове засідання 17.01.2019 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду апеляційної інстанції заяв та клопотань - не подавав.

Суд апеляційної інстанції, керуючись ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що явка скаржника в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а отже, неявка в судове засідання представників скаржника, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом - не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Так, позивачем при зверненні до суду першої інстанції з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова), було додано до матеріалів позову засвідчену належним чином копію вказаного договору, який містить наступні умови:

- пункт 1.1.: постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити олію соняшникову (далі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку продукцію, загальна вартість і кількість товару, що є предметом поставки за цим договором, визначається у накладних;

- пункт 2.1.: постачальник відвантажує товар на адресу покупця за цінами, що визначені у специфікації або накладній постачальника, і які погоджені з покупцем;

- пункт 2.2: доставка товару здійснюється за домовленістю згідно додатку до договору;

- пункт 3.1.: асортимент продукції, що є предметом поставки за цим договором, зазначений у накладній;

- пункт 3.2.: якість продукції, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам державних стандартів, технічних умов до даного виду продукції;

- пункт 3.3.: постачальник зобов'язаний надати покупцю на кожну партію продукції, що є предметом поставки за цим договором, документи, які посвідчують відповідність названої продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов;

- пункт 4.1.: товар відвантажується наливом, шляхом автомобільного перевезення за рахунок продавця;

- пункт 5.1.: здача-приймання товару проводиться уповноваженими представниками покупця і продавця;

- пункт 5.2.: датою передачі вважається дата одержання товару на складі, зазначеного покупцем;

- пункт 6.1.: право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної про отримання товару;

- пункт 7.1.: розрахунки за продукцію по поставці здійснюються з моменту поставки шляхом відстрочки платежу упродовж 21 банківського дня з моменту відвантаження продукції, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або у касу постачальника;

- пункт 7.2.: форма розрахунку - безготівковий або готівковий розрахунок.

Також, в розділі 11 договору купівлі - продажу від 27.11.2014 «місцезнаходження і реквізити сторін» містяться реквізити постачальника (відповідача) та покупця (позивача), підписи уповноважених представників, які посвідчені печатками товариств. Суд апеляційної інстанції враховує, що учасниками спору не заперечувалась обставина підписання договору купівлі - продажу від 27.11.2014 як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача.

Крім того, позивачем при зверненні до суду першої інстанції з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова), було додано до матеріалів позову належним чином засвідчені копії:

- рахунок на оплату № 2 від 01.12.2014 на суму 467 236,00 грн. (товар - олія соняшникова у кількості 30 340 кг);

- податкову накладну від 01.12.2014, сформовану продавцем - ТОВ «ЧК-Імператор» за зобов'язанням продажу товару - олії соняшникової у кількості 30 340 кг, вартість - 467 236,00 грн.; крім того, у вказаній податковій накладній містяться відомості про те, що оригінал паперової податкової накладної видається покупцю; податкова накладна містить дані про підписання податкової накладної представником продавця - ТОВ «ЧК-Імператор» та містить відбиток печатки товариства;

- товаро-транспортну накладну №360260 від 01.12.2014 щодо перевезення товару - олії соняшникової у кількості 30 340 кг, загальна ціна - 467 236,00 грн., яка містить наступні відомості: вид перевезення - автотранспортне; автомобіль, що здійснював перевезення - МАН державний №АА 4142 НB; причіп/напівпричіп до автомобіля - реєстраційний № АА 9354 X І; пункт навантаження - місто Черкаси, проспект Хіміків, 3; пункт розвантаження - місто Миколаїв; замовник - ТОВ «Смартпост», вантажовідправник - ТОВ «ЧК-Імператор»; в графі «здав»: міститься підпис уповноваженої особи відповідача, посвідчений печаткою відповідача, про здачу товару до перевезення; в графі «прийняв» міститься підпис уповноваженої особи позивача про прийняття товару, посвідчений печаткою позивача.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції грунтує свої висновки на дослідженні і видаткової накладної № 2 від 01.12.2014, проте, в матеріалах справи копія зазначеної видаткової накладної - відсутня, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції здійснює розгляд справи згідно наявних у ній документів і в межах доводів апеляційної скарги.

Так, дослідивши умови договору від 27.11.2014, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини за ним є правовідносинами купівлі - продажу, які регулюються параграфом 1 глави 54 підрозділу 1 розділу ІІІ Книги 5 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1). Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 2). Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання. (ч. 3).

Ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Статтею 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16.

В свою чергу, в обґрунтування підстав фіктивності оспорюваного правочину, позивач посилався на те, що в діях учасників правочину є ознаки, які в своїй сукупності характерні для фіктивних правочинів, а саме: директор відповідача - ОСОБА_3 та директор позивача - ОСОБА_4, підписуючи 27.11.2014 оспорюваний договір купівлі - продажу та інші, пов'язані з ним документи (податкова накладна, видаткова накладна, товарно - транспортна накладна), усвідомлювали той факт, що його укладено без наміру виконання взаємних обов'язків. Тобто, дії керівників товариств характеризуються умислом, який виник у них до моменту у кладення правочину, спрямований на вчинення фіктивного договору без мети настання правових наслідків, обумовлених договором.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції вказані доводи позивача відхиляє як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому, як на доказ вини у формі прямого умислу керівників позивача та відповідача, позивач посилався на сукупність дій сторін, а саме те, що керівники сторін при підписанні договору усвідомлювали факт укладення договору без наміру виконання взаємних обов'язків.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не було доведено належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України умисел керівників сторін при підписанні договору у вигляді невиконання взаємних обов'язків.

Так, в матеріалах справи наявні нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_4(директор позивача) та ОСОБА_3 (директор відповідача), в яких вказані особи повідомили обставини, які на їх думку, мають значення для справи.

Зокрема, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що:

- із пояснень свідка ОСОБА_4 вбачається, що після підписання ним товарно-розпорядчих документів із відповідачем, ТОВ "Смартпост" жодних дій, визначених змістом вказаних документів на користь ТОВ "ЧК-Імператор" не здійснювало, як не здійснювало таких дій і ТОВ "ЧК-Імператор" на користь ТОВ "Смартпост";

- свідок ОСОБА_3 стверджує, що олія соняшникова була поставлена позивачу; факт її отримання підтверджується підписами на накладних. Оригінали договору та товарно-розпорядчих документів він видав слідчому;

- пояснення свідка ОСОБА_3 суд першої інстанції оцінив критично, виходячи із змісту повідомлення Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 30.07.2018 № 10534/46/03-2018 про те, що у матеріалах кримінального провадження наявні лише копії документів.

Статтею 87 Господарського процесуального кодексу України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (частина 1). На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (частина 2). Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (частина 3). Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги (частина 4).

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини стосовно існування між позивачем та відповідачем правовідносин купівлі - продажу за договором від 27.11.2014 не можуть встановлюватись на підставі показань свідків, як ОСОБА_4, так і ОСОБА_3, оскільки обставини щодо виникнення між юридичними особами - учасниками спору правовідносин купівлі - продажу внаслідок продажу товару відображені у певних документах, на які учасники спору посилаються в обгрунтування своїх вимог і заперечень, а тому пояснення наведених свідків в контексті спірних правовідносин сторін, не можуть бути прийняті як доказ фіктивності оспорюваного правочину, оскільки відповідні обставини відображаються у відповідних документах, які і підлягають оцінці судом, що узгоджується з приписами ч. 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_4(директор позивача) та ОСОБА_3 (директор відповідача), в яких вказані особи повідомили обставини, які на їх думку, мають значення для справи - судом апеляційної інстанції відхиляються в якості доказів як в підтвердження, так і спростування обставин фіктивності оспорюваного правочину, оскільки такі обставини в силу вимог процесуального закону встановлюються за допомогою певних документів, які надані учасниками спору та наявні в матеріалах справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що листом ГУНП в Черкаській області від 30.07.2018 № 10534/46/03-2018 повідомило, що у матеріалах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040009366 від 27.06.2015 наявні лише копії наступних документів: договору купівлі - продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова), видаткової накладної № 2 від 01.12.2014, податкової накладної № 2 від 01.12.2014 та товарно - транспортної накладної № 360260 від 01.12.2014.

При цьому, позивач посилався додатково на те, що кримінальне провадження № 12015100040009366 від 27.06.2015, порушене за заявою відповідача, є закритим згідно постанови слідчого СВ Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 11.06.2018, яка залишена без змін ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 20.09.2018 та ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 09.10.2018 по справі № 712/10427/18. Вказані документи, разом з копією листа ГУНП в Черкаській області № 24/Ж-33 від 05.12.2018, позивач просив долучити в якості доказів до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених в ст.ст. 124, 129 Конституції України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, а також ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, прийняв надані позивачем до справи на стадії апеляційного розгляду документи, проте, їх оцінка здійснюється судом апеляційної інстанції в сукупності з усіма наявними у справі документами.

Так, суд апеляційної інстанції враховує, що закриття кримінального провадження № 12015100040009366 від 27.06.2015 додатково підтверджує обставину, що вина у формі умислу директора відповідача - ОСОБА_3 та вина директора позивача - ОСОБА_4, на укладення фіктивного правочину - не доведена позивачем належними та допустимими доказами в розумінні вимог процесуального закону та враховуючи припис статті 62 Конституції України, наведені позивачем доводи не є підтвердженням вини у формі умислу вказаних осіб щодо укладення фіктивного правочину.

Крім того, з висновками суду першої інстанції про фіктивність оспорюваного правочину саме внаслідок того, що предмет договору не містить істотної умови ні про ДСТУ ні про вид, ґатунок та марку олії, яку відповідач продавав (п. 1.1 договору купівлі - продажу від 27.11.2014), сторонами не було надано доказів наявності специфікації до договору із визначеною в ній ціною (п. 2.1 договору купівлі - продажу від 27.11.2014), як не надано додатків до договору (п. 2.2 договору купівлі - продажу від 27.11.2014) та відповідачем не надано доказів зазначення місцезнаходження складу покупця і одержання товару покупцем саме на зазначеному складі (п. 5.2 договору купівлі - продажу від 27.11.2014) - суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає вказані висновки суду першої інстанції в цій частині помилковими з огляду на наступне.

Так, виходячи з приписів ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 662 Цивільного кодексу України не вимагають від учасників договору зазначити певні стандарти за ДСТУ стосовно товару, що продається. Сторонами у договорі було погоджено вид товару - олію соняшникову, і ризики не зазначення певного стандарту товару покладаються у даному випадку на сторін спору і стосуються саме умов виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, і жодним чином не стосуються підстав фіктивності оспорюваного правочину.

Крім того, приписи ст. 691 Цивільного кодексу України також визначають порядок визначення ціни договору, а у п. 2.1 договору купівлі - продажу від 27.11.2014 сторонами було узгоджено, що ціна товару може зазначатися у накладній, що жодним чином не суперечить як наведеним приписам цивільного законодавства, так і приписам ст.180 Господарського кодексу України, яка визначає ціну договору, як істотну умову.

При цьому, ціна товару (олії соняшникової) була запропонована відповідачем позивачу у рахунку на оплату № 2 від 01.12.2014 на суму 467 236,00 грн., кількість - 30 340 кг, зафіксована сторонами у товаро-траснпортній накладній №360260 від 01.12.2014 щодо перевезення товару транспортним засобом за певним маршрутом, і в пунктах 5.2, 6.1 оспорюваного договору визначено момент переходу права власності на товар у певному місці.

Крім того, відповідна господарська операція з продажу товару за ціною 467 236,00 грн. відображена відповідачем як підстава податкової звітності у податковій накладній, яка сформована за відповідною господарською операцією.

Також, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину фіктивним внаслідок безтоварності господарської операції щодо купівлі - продажу товару за договором купівлі - продажу від 27.11.2014 - суд апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальній зміни майнового стану платника податків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Крім того, матеріали справи не містять доказів здійснення будь-яких перевірок уповноваженими податковими органами щодо невідображення у податковій звітності позивача та відповідача господарської операції купівлі - продажу товару за договором купівлі - продажу від 14.11.2014 за ціною 467 236,00 грн.

З огляду на встановлене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи (рахунок - фактура, товаро-транспортна накладна, податкова накладна) в сукупності свідчать про те, що сторонами договору купівлі - продажу від 27.11.2014 вчинялись дії на його реалізацію та виконання, і саме наведена обставина виключає визнання оспорюваного позивачем правочину недійсним з підстав його фіктивності згідно з ст. 234 Цивільного кодексу України. А оцінка вищенаведених документів як підстава для визнання оспорюваного правочину неукладеним - виходить за межі предмету дослідження в контексті заявлених позовних вимог.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Так само за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

При цьому, спір між сторонами щодо виконання умов договору купівлі - продажу від 27.11.2014 не може вирішуватись в спорі про визнання наведеного договору недійсним, як фіктивного, оскільки наслідки фіктивності та наслідки неукладеності договору - є різними, і наявність між сторонами погоджених істотних умов договору впливає саме на його виконання, і відповідно, на вирішення спору щодо виконання учасниками спору своїх зобов'язань за договором, проте, жодним чином не спростовують факт відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину фіктивним.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що між ТОВ «Смартпост» та ТОВ «ЧК-Імператор» існує судовий спір в справі № 910/23025/17 про стягнення заборгованості за поставлений товар, в межах якої досліджуються обставини наявності або відсутності правових підстав для стягнення відповідної заборгованості.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені ст. 234 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі - продажу від 27.11.2014 - відсутні і позивачем не було доведено свої вимоги належними, допустимими та достатніми засобами доказування в розумінні вимог процесуального закону, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, встановив, що висновки суду першої інстанції зроблені з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановлені обставини справи, які не доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, застосував норми процесуального права з порушенням та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача, а за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.

Керуючись ст.ст.13 14, 73, 74, 76, 169, 269, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК-Імператор» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2018 у справі №925/291/18 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2018 у справі №925/291/18 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартпост» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК-Імператор» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.11.2014 (предмет договору - олія соняшникова) - відмовити повністю.

4. Судовий збір за подачу позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Смартпост».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартпост» (02026 м.Київ, провулок Червоногвардійський, буд. 8, кім. 108; код ЄДРПОУ 38577388) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК-Імператор» (18000 м.Черкаси, проспект Хіміків, 3; код ЄДРПОУ 38843270) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп.

6. Матеріали справи №925/291/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

А.І. Мартюк

Повний текст постанови складено 28.01.2019