Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 466/9105/14

провадження № 61-21154св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представники позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Ірокс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу, ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Львівської області

від 24 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Нікітевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Ірокс» про визнання майнових прав на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2011 року між ними та закритим акціонерним товариством «Ірокс» (далі - ЗАТ «Ірокс»), в подальшому перейменованим на приватне акціонерне товариство «Ірокс» (далі -

ПрАТ «Ірокс»), було укладено договір підряду будівництва (завершення) об'єкта інвестування - двохкімнатної квартири АДРЕСА_2 загальною площею 66,85 кв. м на 10-му поверсі будинку, яка після завершення будівництва збільшилась до 71,9 кв. м, і такі зміни в загальній площі об'єкта інвестиційного будівництва були оформлені шляхом внесення 07 квітня 2014 року змін до договору підряду, з передачею цієї квартири та стрихового приміщення над квартирою площею 51,12 кв. м у їхню власність. Крім того, зазначали, що 02 квітня 2012 року між та ПрАТ «Ірокс» було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору підряду, відповідно до якої підрядник надав їм кладове приміщення проектною площею 2,0 кв. м, яке знаходиться між 9-м та 10-м поверхами цього будинку.

Також зазначали, що свої обов'язки за цим договором виконали, сплативши в повному обсязі вартість зазначеної квартири, в тому числі й за збільшення загальної її площі, та за кладове приміщення. Однак, ПрАТ «Ірокс» взяті на себе зобов'язання, зокрема, передбачені договором підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва від 25 серпня 2011 року обов'язки по оформленню права власності на належний їм об'єкт інвестування та передачу цього об'єкта їм у власність з правовстановлюючими документами не виконав, їхнє право власності на цей об'єкт не було визнано, що змусило їх звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Ураховуючи зазначене та уточнену позовну заяву, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 березня 2015 року у складі судді Глинської Д. Б. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1

Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 було виконано всі зобов'язання за договорами від 25 серпня 2011 року та було сплачено 100 % вартості об'єкта будівництва, а саме: квартири № АДРЕСА_1, а ПрАТ «Ірокс» взяті на себе зазначеними договорами обов'язки по оформленню права власності на належний їм об'єкт інвестування та передачу цього об'єкта їм у власність з правовстановлюючими документами не виконало, їхнє право власності на цей об'єкт визнано не було, тому позовні вимоги про визнання права власності на вказану квартиру підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 січня 2017 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» (далі - ТОВ «Галичбудмонтаж») задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 березня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував характер спірних правовідносин, не застосував до них норми матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню. При цьому зазначив, що предметом спору за позовними вимогами ОСОБА_1 та ОСОБА_2була квартира АДРЕСА_1 яка згідно даних технічного паспорта, виданого обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»)

17 липня 2013 року, розташована на 10-му поверсі будинку + мансарда і складається з трьох житлових кімнат загальною площею 147,8 кв.м, житловою

площею 76,4 кв. м, кухні площею 32,8 кв. м, ванної кімнати площею 3,7 кв. м, вбиральні площею 2,8 кв.м, коридору площею 10 кв. м, з висотою приміщень 2,80 та2,73 м, обладнана 4-ма балконами (лоджіями) площами: 7,3; 3,7; 7,4;

3,7 кв. м. Відповідно до акта приймання-передачі житлових приміщень

від 07 квітня 2014 року ПрАТ «Ірокс» передало у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двохкімнатну квартиру № АДРЕСА_1 Крім того, зазначив, що наданими позивачами довідкою ПрАТ «Ірокс» від 01 вересня 2011 року та квитанціями від 04 вересня 2013 року, 07 квітня 2014 року підтверджується факт оплати ними 100 % вартості квартири загальною площею 71,9 кв. м. Отже, об'єкт інвестиційного будівництва, зазначений і описаний в укладених між позивачами та відповідачем договорах та додатках до них, які позивачі надали на підтвердження правової підстави для набуття права власності на нерухоме майно, і спірна квартира, на яку суд першої інстанції визнав право власності, істотно відрізняються як за площею, так і за якісними характеристиками об'єктів, тому позов не підлягає задоволенню.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було безпідставно відкрито провадження за апеляційною скаргою

ТОВ «Галичбудмонтаж». Вважав, що останнє не мало право на апеляційне оскарження, також судом було проігноровано клопотання позивачів про закриття апеляційного провадження. ТОВ «Галичбудмонтаж» не було долучено до справи проектної документації до договорів від 29 березня 2012 року,

які стосуються приміщення № НОМЕР_1, і це виключає можливість ідентифікувати, чи об'єкт, на який претендував заявник (№ НОМЕР_1), тим самим об'єктом, що й другий (мансардний) поверх квартири НОМЕР_2. У технічному паспорті на квартиру НОМЕР_2 зазначено, що квартира НОМЕР_2 є дворівневою, а другий мансардний поверх є технічно пов'язаний із першим та немає окремого входу. Вважав, що приміщення № НОМЕР_1 відсутнє. Відтак, у матеріалах справи відсутні докази того, що

ТОВ «Галичбудмонтаж» має речові права на приміщення, які є предметом спору у цій справі. Також вважав, що зазначене спростовує факт передачі приміщень другого (мансардного) поверху у володіння ТОВ «Галичбудмонтаж», адже такі приміщення не є окремими та не мають окремого входу. Крім того, зазначав, що після інвентаризації вказаного будинку, проведеної на замовлення ПрАТ «Ірокс», було підтверджено факт будівництва єдиної дворівневої квартири НОМЕР_2, на яку було виготовлено технічний паспорт, який ПрАТ «Ірокс» їм було передано та згідно акту прийому - передачі від 07 квітня 2014 року передано і цю квартиру.

У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПрАТ «Ірокс», в якому вказано про те, що касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - ОСОБА_3, не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у скарзі щодо скасування рішення апеляційного суду, є безпідставними, незаконними та необґрунтованими належними та допустимими доказами, тому вони не відповідають фактичним обставинам справи.

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ТОВ «Галичбудмонтаж», в якому зазначено, що рішення апеляційного суду законне і обґрунтоване, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 25 серпня 2011 року між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір № 027/5, відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання в майбутньому на умовах та в строки, викладені в цьому договорі, укласти договір підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва (пункт 1 договору) (а. с. 4-5).

Пунктом 3 цього договору передбачено, що у відповідності до акту експертизи, який є невід'ємною частиною договору, об'єкт незавершеного будівництва: двохкімнатна квартира НОМЕР_2 (5-та секція) житлового 10-го поверху загальною проектною площею 66,85 кв. м в будинку АДРЕСА_1 знаходиться на стадії 30 % готовності до експлуатації.

Відповідно до пунктів 4- 7 зазначеного договору, вказаний об'єкт незавершеного будівництва переходить у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після повної оплати вартості будівельно-монтажних робіт за договором підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва, який сторони повинні укласти на протязі п'яти календарних днів після оплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартості 20 кв. м площі вказаного об'єкта незавершеного будівництва в розмірі 115 127,00 грн з розрахунку 5 742,00 грн за 1 кв. м, яка зараховувалась як часткова оплата по договору підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва вартості будівельно-монтажних робіт.

У пункті 8 цього договору визначений порядок та умови переходу права власності на об'єкт будівництва, вартість будівельно-монтажних робіт та інші умови будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва.

25 серпня 2011 року на виконання вказаного вище договору, між ЗАТ «Ірокс» (підрядником) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (замовниками) було укладено договір № 27/5 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва за умовами якого (пункти 1.1, 1.2, 1.3), замовник оплачує вартість будівельно-монтажних робіт, необхідних для завершення будівництва об'єкта підрядником, і отримує право власності на об'єкт (завершене будівництво) - квартиру НОМЕР_2 (5-та секція) житлового 10-го поверху загальною проектною площею 66,85 кв м. десятиповерхового будинку АДРЕСА_1 лише за умови виконання ним своїх зобов'язань по цьому договору в повному обсязі (а. с. 6-11).

У відповідності до пункту 2.1 договору підряду, погоджена сторонами договірна вартість будівельно-монтажних робіт становить 268 726,00 грн, що відповідає вартості 46,8 кв. м площі об'єкту з ПДВ 20 %, з розрахунку вартості 5 742,00 грн за 1 кв. м.

У пункті 2.9 договору підряду зазначено, що у випадку, якщо фактична загальна площа об'єкта (завершеного будівництва) згідно даних БТІ перевищує більш, як на 0,5 кв. м загальну (запроектовану) площу об'єкта (завершеного будівництва), то відповідна різниця протягом 5-ти банківських днів оплачується замовником підряднику за визначеною в договорі ціною.

Пунктом 2.11 цього договору визначено, що передача об'єкта (завершеного будівництва) замовнику у власність здійснюється шляхом підписання акта прийому-передачі за умови внесення останнім 100 % договірної вартості об'єкта, яка за умовами названих договорів становить 383 853,00 грн (115 127,00 грн + 268 726,00 грн), як вартість 66,85 кв. м загальної площі об'єкта, з розрахунку вартості 5 742,00 грн за 1 кв. м.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору підряду передбачено, що замовник вправі проводити роботи, які не передбачені цим договором, при цьому він повинен погодити такі роботи із підрядником та/або відповідними службами міста. Порядок та умови проведення таких робіт регулюються окремим додатком до цього договору та окремими угодами, укладеними між сторонами.

Відповідно до пункту 4.1.2 договору підряду, на суму проплачених коштів сторони підписують акт приймання-передачі житлової площі, яка еквівалентна вартості 1 кв. м на час здійснення проплати, він є невід'ємною частиною договору.

У пункті 4.1 договору, підрядник зобов'язаний, зокрема: закінчити виконання будівельно-монтажних робіт по завершенню будівництва об'єкта і передати об'єкт (завершене будівництво) у власність замовника по закінченні виконання будівельно-монтажних робіт, вказаних в «Специфікації», за умови сплати замовником 100% вартості об'єкта, що підтверджується довідкою, виданою підрядником замовнику.

Пунктом 4.1.6 договору підряду передбачено, що підрядник зобов'язаний вчинити усі необхідні дії, спрямовані на оформлення замовником права власності на об'єкт будівництва (квартиру НОМЕР_2, 10 поверх, загальною площею 66,85 кв. м, а також на стрихове приміщення площею 51,12 кв. м).

Відповідно до пункту 4.1.9 цього договору, підрядник зобов'язаний передати замовнику стрихове приміщення (висота стелі по осі В 3 м по осі Б 1,5 м) загальною площею 51,12 кв. м, що знаходиться над квартирою НОМЕР_2, 10 поверх, 5-та секція.

У відповідності до пункту 4.4.1 договору, замовник має право змінювати, за погодженням підрядника, «об'єкт». Така зміна здійснюється обов'язково з відповідним переоформленням додатків до цього договору та до договору

№ 027/5 від 25 серпня 2011 року зі сплатою додаткових коштів, визначених договором.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Пунктом 6.7 договору також передбачено, що досудове врегулювання спорів є обов'язковим для сторін цього договору.

В додатку № 1 до договору підряду № 27/5 від 25 серпня 2011 року зазначені відомості про квартиру, а саме, що це квартира НОМЕР_2 загальною площею (проектною) 66,85 кв. м, складається з двох житлових кімнат, кухні, санвузла, двох лоджій, знаходиться на десятому житловому поверсі в житловому будинку (десятиповерховому) по АДРЕСА_1 та стрихове приміщення площею 51,12 кв. м, що знаходиться над цією квартирою (а. с. 13).

02 квітня 2012 року між ПрАТ «Ірокс», та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено додаткову угоди № 1 до вказаного договору підряду від 25 серпня

2011 року, відповідно до якої, підрядник зобов'язався надати замовникам кладове приміщення проектною площею 2,0 кв. м, що знаходиться між 9-м

та 10-м поверхом вказаного житлового будинку, після сплати замовниками загальної вартості цього приміщення в розмірі 11 000,00 грн в т. ч. ПДВ 20 %

(5 500 грн за 1кв. м) (а. с.16-17).

07 квітня 2014 року були внесені зміни до договору № 027/5 та договору підряду № 27/5 від 25 серпня 2011 року відповідно до яких, загальну проектну площу квартири було визначено 71,9 кв. м, а її вартість - 425 340,36 грн в т. ч. ПДВ 20 % (а. с. 24).

Також судом встановлено, що інших змін до договору підряду та/або інших додаткових угод, які б стосувались збільшення загальної проектної площі квартири, в тому числі й за рахунок мансарди, яка знаходиться на мансардному поверсі над квартирою НОМЕР_2 і площа якої на 25 кв. м перевищує площу стрихового приміщення не приймалося.

Відповідно до довідки ЗАТ «Ірокс» від 01 вересня 2011 року та квитанцій

від 04 вересня 2013 року та 07 квітня 2014 року підтверджується факт оплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 100% вартості квартири загальною

площею 71,9 кв. м (а. с. 12, 18, 21, 22).

Відповідно до акта приймання-передачі житлових приміщень від 07 квітня

2014 року, який відповідно до пункту 2.11 договору підряду є підставою для передачі об'єкта завершеного будівництва замовнику у власність, ПрАТ «Ірокс» передало у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двохкімнатну квартиру НОМЕР_2 в секції № 5 на 10-му житловому поверсі загальною площею 71,9 кв. м

в десятиповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 25).

Також встановлено, що у повідомленнях на оплату житлово-комунальних послуг

від 16 жовтня 2014 року та від 17 листопада 2014 року, загальна площа квартири, яка вказана для розрахунку вартості цих послуг, є 71,9 кв. м (а. с. 22, 23).

Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 876 ЦК України, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Частинами першою та другою статті 883 ЦК України визначено, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Таким чином, вказаними вище нормами матеріального закону передбачено способи захисту прав замовника внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору будівельного підряду.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачі обрали спосіб захисту порушеного права, який не передбачений ні умовами самого договору, ні нормами матеріального закону, які регулюють спірні договірні правовідносини.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема,

у постановах: від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого

2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15,

від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15. Підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

Апеляційний суд встановив, що предметом спору за позовними вимогами позивачів, які задовольнив районний суд є квартира АДРЕСА_1, яка згідно даних технічного паспорту, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 17 липня 2013 року, розташована на 10-му поверсі будинку + мансарда і складається з трьох житлових кімнат загальною площею 147,8 кв. м, житловою площею 76,4 кв. м, кухні площею 32,8 кв. м, ванної кімнати площею 3,7 кв. м, вбиральні площею 2,8 кв. м, коридору

площею 10,0 кв. м, з висотою приміщень 2,80, 2,73 м, обладнана 4-ма балконами (лоджіями) площами: 7,3; 3,7; 7,4; 3,7 кв. м (а. с. 26-32).

Вірним є висновок є висновок апеляційного суду про те, що об'єкт інвестиційного будівництва, зазначений і описаний в укладених між позивачами та відповідачем договорах та додатках до них, які були надані позивачами на підтвердження правової підстави для набуття права власності на нерухоме майно, і спірна квартира, на яку суд першої інстанції визнав право власності, істотно відрізняються як за площею, так і за якісними характеристиками об'єктів.

Таким чином, апеляційний суд з урахуванням встановлених обставин та наведених вимог закону дійшов обґрунтовано висновку про відмову

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки позивачі за зазначеними договорами від 25 серпня 2011 року отримали лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, то підстав для визнання за ними права власності на об'єкт завершеного будівництва - спірну квартиру немає.

При цьому правильно виходив із того, що за захистом порушеного права власності у порядку статті 392 ЦПК України може звернутися лише власник майна, права якого порушені, а позивачі не є власниками спірного майна на час звернення з таким позовом.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційним судом безпідставно відкрито апеляційне провадження за скаргою ТОВ «Галичбудмонтаж», яке не мало права на апеляційне оскарження, є необґрунтованими, оскільки останнє відповідно до укладеного 14 січня 2010 року із ЗАТ «Ірокс» договору підряду на виконання будівельних робіт та додатку до нього було виконавцем будівельно-монтажних робіт зазначеного багатоквартирного будинку та відповідних приміщень, і прийнятим рішенням було вирішено питання про його права та обов'язки щодо спірного майна та виконання ним умов указаного договору.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником -ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта