ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р. Справа№ 910/4647/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018

у справі №910/4647/18 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (надалі - ТОВ «БаДМ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (надалі - АМКУ, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення АМКУ №26-р від 01.02.2018 у справі №143-26.13/109-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18 позивачеві у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що інформація позивачем у встановлені вимогою відповідача строки була надана в неповному обсязі; спірне рішення прийняте відповідачем у відповідності до норм Закону України «Про захист економічної конкуренції»; позивачем не доведено обставин з якими закон пов'язує можливість визнання недійсними та скасування рішень АМКУ.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «БаДМ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що спір у даній справі виник у зв'язку з поданням інформації відповідачеві в неповному обсязі, а не у зв'язку з поданням її невчасно або неподанням такої інформації; суд не взяв до уваги тих обставин, що вся інформація, якою володіло ТОВ «БаДМ» була надана останнім в розпорядження АМКУ в тій формі, в якій вона була наявна; законодавством не передбачено певної спеціальної форми та порядку надсилання відповіді на запит АМКУ про надання інформації; судом не враховано, що позивач не має можливості систематизувати відсутню в нього інформацію; суд неправильно використав посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.04.2018 у справі №917/637/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «БаДМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18, встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на безпідставність доводів апелянта, зокрема, щодо відсутності передбаченої законом форми надання інформації на запит АМКУ, оскільки відповідач у своїй вимозі конкретизував яку саме інформацію та в якій формі необхідно її надати; надаючи відповідь на вимогу АМКУ, позивач не повідомив відповідача про неможливість надати відповідну інформацію; ненадання запитуваної АМКУ інформації без будь-яких пояснень розцінюється останнім як надання інформації в неповному обсязі та є порушенням, передбаченим п. 14 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 апеляційну скаргу ТОВ «БаДМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18 призначено до розгляду на 17.10.2018.

У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2018 апеляційну скаргу ТОВ «БаДМ» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2018 апеляційну скаргу ТОВ «БаДМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, поновлено ТОВ «БаДМ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито Північним апеляційним господарським судом апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою та призначено до розгляду на 06.12.2018.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 та 14.01.2019, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, у розгляді справи №910/4647/18 оголошувались перерви на 14.01.2019 та 17.01.2019 відповідно.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

17.01.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у зв'язку з розглядом АМКУ справи №143-26.13/224-14/142-26.13/65-13/291-12 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктами господарювання, що діють на ринках, де реалізуються лікарські засоби компанії «Ф.Хоффман-Ля Рош Лтд», на адресу позивача АМКУ направлено вимогу державного уповноваженого від 07.02.2017 №143-26/04-1235 (надалі - Вимога), у якій запропоновано позивачеві надати інформацію, необхідну для розгляду вказаної справи, зокрема:

1. Інформацію про загальні обсяги придбання ТОВ «БаДМ» лікарських засобів виробництва компанії «Ф.Хоффман-Ля Рош Лтд» протягом періоду з 01.01.2013 до 31.12.2016;

2. Інформацію про обсяги лікарських засобів виробництва компанії «Ф.Хоффман-Ля Рош Лтд», реалізованих ТОВ «БаДМ» через процедури державних закупівель протягом періоду з 01.01.2013 до 31.12.2016;

3. Інформацію про загальні обсяги реалізації ТОВ «БаДМ» лікарських засобів виробництва компанії «Ф.Хоффман-Ля Рош Лтд» протягом періоду з 01.01.2013 до 31.12.2016 (за виключенням обсягів реалізації через процедури державних закупівель відповідно до п. 2 Вимоги);

4. Копії актів про розмір та виплату бонусів, що є в наявності у товариства та стосувались надання ТОВ «Рош Україна» бонусів для ТОВ «БаДМ» за період з 01.01.2013 по 31.12.2016 (а.с. 20-24, т. 1).

Листом № 504 від 28.02.2017 позивач звернувся до АМКУ з клопотанням щодо продовження терміну надання інформації на вимогу до 14.04.2017, у відповідь на який відповідач листом № 143-26/04-2535 від 09.03.2017 повідомив позивача про продовження терміну для надання інформації на вимогу до 03.04.2017 (а.с. 25, т. 1).

01.04.2017 позивач листом № 519 надав відповідачеві інформацію на вимогу (а.с. 27-191, т. 1).

Разом з тим, рішенням АМКУ № 26-р від 01.02.2018 визнано, що позивачем вчинено порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМКУ на вимогу державного уповноваженого АМКУ від 07.02.2017 № 143-26/04-1235 у встановлений ним строк, а саме: інформація в табличній формі на оптичному носії інформації компакт-диску Verbatim CD-R № 2269 43RD/2940 на пункт 1 вимоги позивачем була надана в неповному обсязі, оскільки у стовпчику 8 таблиці «Сума знижки, бонусів тощо, наданих постачальником товариству» позивач надав інформацію лише про суму бонусів у розмірі 5 відсотків, які він отримував за придбання продукції за умови належної попередньої оплати, та не надав повної інформації щодо бонусів, які позивач отримував за умов реалізації відповідних лікарських засобів через продажі за кошти державного бюджету та за умови дії Програми підтримки пацієнтів. Окрім того, у стовпчику 9 таблиці «Сума знижки, бонусів тощо, наданих постачальником товариству в межах програми підтримки пацієнтів» позивач надав інформацію помісячно, але не з розбивкою щодо кожного лікарського засобу, як це вимагалося відповідно до табличної форми, наведеної в додатку 1 до вимоги державного уповноваженого ТОВ «БаДМ» та за вказане порушення на позивача накладено штраф у розмірі 108 000,00 грн (а.с. 200-204, т. 1).

Посилаючись на те, що у вказаному рішенні АМКУ не доведено існування обставин, які б свідчили про неповноту наданої позивачем інформації на вимогу відповідача, ТОВ «БаДМ» звернулося з даним позовом до суду про визнання недійсним рішення АМКУ №26-р від 01.02.2018 у справі №143-26.13/109-17.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 №2210-III (далі - Закон) законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону АМКУ є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Стаття 3 Закону до основних завдань АМКУ відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною 1 ст. 48 Закону визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМКУ приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду.

Статтею 59 Закону визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1 резолютивної частини оскаржуваного рішення АМКУ №26-р від 01.02.2018 було встановлено, що ТОВ «БаДМ» вчинило порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яке полягає у поданні інформації в неповному обсязі АМКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АМКУ, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у пункті 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26 грудня 2011 року № 15, у перевірці правильності застосування органами АМКУ пунктів 13 та 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» судам необхідно враховувати, що зазначені органи не обмежені у виборі джерела для отримання інформації, необхідної для виконання їх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Обов'язок з надання інформації передбачено статтею 22 -1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», а обсяг запитуваної інформації повинен відповідати змістовному колу цих завдань.

Судам у розгляді справ про неподання інформації чи подання інформації в неповному обсязі АМКУ, його територіальному відділенню слід з'ясовувати, чи було повідомлено суб'єкта господарювання про необхідність надання ним відомостей та у який саме спосіб, а також причини, з яких відомості не було надано або надано невчасно.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Голова Антимонопольного комітету України має статус державного уповноваженого, передбачений цим Законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 16 вказаного Закону державний уповноважений АМКУ має право при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимоги уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 22-1 вказаного Закону документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, надаються на вимогу органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Як встановлено місцевим господарським судом, інформація позивачем у встановлені вимогою відповідача строки була надана в неповному обсязі, що також підтверджується поясненнями позивача викладеними в позовній заяві.

При цьому, посилання позивача на те, що згідно з п. 1 вимоги АМКУ не запитував інформацію про суму знижки, бонусів тощо, наданих постачальником позивачеві, оскільки пункт 1 вимоги запитує про загальні обсяги придбання лікарських засобів у постачальника «Ф.Хоффман-Ля Рош Лтд» протягом періоду з 01.01.2013 по 31.12.2016, правомірно відхилено судом першої інстанції з огляду на те, що у пункті 1 вимоги вказано, що інформацію про загальні обсяги придбання лікарських засобів у постачальника «Ф.Хоффман-Ля Рош Лтд» протягом періоду з 01.01.2013 по 31.12.2016 необхідно надати за табличною формою наведеною в додатку № 1, у якому і було конкретизовано яка саме інформація необхідна відповідачеві.

Отже, у додатку №1 вимоги відповідача було зазначено яка саме інформація необхідна відповідачеві для виконання завдань та позивач був зобов'язаний надати таку інформацію у відповідності до додатку №1 вимоги.

Доводи позивача про те, що для надання такої інформації позивачем необхідно було провести спеціальний дуже значний за обсягом аналіз правомірно визнано місцевим господарським судом безпідставними, оскільки це не звільняє позивача від обов'язку провести такий аналіз наявних у нього даних та надати інформацію, яка вимагається відповідачем.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, у разі, якщо позивачеві для надання запитуваної інформації необхідно було більше часу, ніж до 03.04.2017, останній не був позбавлений права повторно звернутись до відповідача з клопотанням про продовження строку для надання відповіді на вимогу.

Проте, позивач з таким клопотанням до відповідача не звертався, при цьому, надавши відповідь за два дні до встановленого АМКУ терміну.

За таких обставин, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №917/637/17, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач мав можливість та зобов'язаний був за необхідності систематизувати наявну в нього інформацію для її надання, а не надавати формальну відповідь з наданням для прикладу не всіх запитуваних АМКУ документів та надавати інформацію в неповному обсязі.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо неправомірного врахування місцевим господарським судом вказаної правової позиції Верховного Суду, з огляду на те, що у відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, вказана правова позиція була врахована судом першої інстанції саме в контексті доводів позивача щодо неможливості надання певної інформації на вимогу АМКУ з посиланням на її відсутність.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про неможливість надання запитуваної АМКУ інформації у повному обсязі, оскільки ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження своїх тверджень.

У вимозі позивачу було повідомлено, що відповідно до статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» вимоги АМКУ є обов'язковими для виконання у визначений строк. Згідно зі статтею 22-1 цього ж закону суб'єкти господарювання зобов'язані на вимогу АМКУ подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання АМКУ завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Одночасно у вимозі було повідомлено, що згідно з пунктами 13, 14, 15 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» дії з неподання інформації у встановлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки або подання недостовірної інформації АМКУ є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 52 цього Закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, доказів на підтвердження того, що позивач подав АМКУ інформацію у встановлені строки та в необхідних обсягах, яка вимагалась відповідачем, матеріали справи не містять, а позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів не надано.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач в оскаржуваному рішенні дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем у встановлений строк не надано запитуваної на вимогу державного уповноваженого АМКУ від 07.02.2017 №143-26/04-1235 інформації у повному обсязі, а тому такі дії ТОВ «БаДМ» є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

При цьому, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про Антимонопольний комітет України» та інші нормативно-правові акти не містять положень про право суб'єктів господарювання на відмову від виконання вимоги АМКУ щодо подання інформації, необхідної для реалізації завдань, покладених на органи АМКУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 вказаного Закону невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимог уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 2 статті 52 вказаного Закону за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 14 статті 50 даного Закону, накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Дослідивши зібрані у справі документи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення АМКУ діяв у межах власних повноважень, у порядку та спосіб, встановлений законом, висновки, викладені в оспорюваному рішенні АМКУ, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсними та скасування рішень АМКУ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання недійсним рішення відповідача №26-р від 01.02.2018 у справі №143-26.13/109-17.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «БаДМ» має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №910/4647/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4647/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.01.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська