ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/7066/16-ц Головуючий суддя І інстанції Скотар А.Ю.

Провадження № 22-ц/818/108/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В.,Кіся П.В.,

за участю секретаря : Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 29 травня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Скотар А.Ю. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_6 про стягнення боргу, моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював та збільшував позовні вимоги, до ОСОБА_7С, ОСОБА_5, Департаменту реєстрації Харківської міської ради про стягнення боргу, моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 30.04.2014 року між ним та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачці 132000,00 грн, що на день підписання договору складало 11000,00 доларів США. Відповідно до умов Договору та договору № 1 про внесення змін до нього від 29.10.2014 відповідачка зобов'язалась повернути до 01.05.2015 року борг у гривнях, який буде еквівалентний сумі 11000,00 доларів США на день повернення. Пунктами 1, 2 Договору встановлено, що борг відповідачка має повернути єдиною сумою.

В забезпечення виконання договору позики між сторонами 30.04.2014 року укладений договір іпотеки, за яким відповідачка передала позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1

На виконання умов договору між сторонами була досягнута домовленість про сплату відповідачкою на користь позивача щомісячно 5% від суми позики за користування грошима, що складає 550 доларів США на місяць, підтвердженням чому є відповідні розписки, які позивач надавав відповідачці у період з квітня 2014 року по квітень 2015 року.

З 01.05.2015 року відповідачка припинила виплату процентів та до вказаної дати не повернула позику.

На підставі вищевикладеного, остаточно ОСОБА_3 просив стягнути з останньої загальну суму боргу, яка становить 33250,00 доларів США та складається з боргу з урахуванням інфляції за період з 30.04.2015 року по 20.09.2017 року в сумі 16742,00 доларів США, що складає 441 196,90 грн, трьох відсотків річних від простроченої суми боргу, що складає 588 доларів США, або 14704,81 грн, а також заборгованості за процентами за вказаний період часу в сумі 15950,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 420325,57 грн., а усього 33250 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 876 227 грн.28 коп.

Також позивач просив зобов'язати відповідача виконати умови договору іпотеки і сплатити заборгованість по квартплаті в сумі 12054,13 грн та зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради зняти відповідачів з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення боргу за договором позики від 30.04.2014 року - 192721 грн. 08 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення боргу за договором позики від 30.04.2014 року три відсотки річних від простроченої суми - 13844 грн 24 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 2065 грн 65 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення вимог закону суд першої інстанції не зазначив еквівалент суми боргу у доларах США. Вважає, що ОСОБА_4 повинна повернути борг у повному розмірі еквівалент 11000 доларів США, з урахуванням індексу інфляції 5742 доларів США, всього 16742 доларів СЩА, що еквівалентно 442234 грн. Зазначає, що судом зроблено помилковий висновок про те, що платежі, які були здійснені відповідачем є сумою боргу, оскільки з розписок вбачається, що відповідач сплачувала проценти від позики, а не виплачувала основну суму боргу. Окрім цього п.7 договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець зобов'язана сплачувати за предмет іпотеки всі нараховані комунальні платежі, що нею зроблено не було.

У своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вказала, що посилання ОСОБА_3 на те, що п.1,2 Договору позики встановлено, що борг повинен бути повернутий йому єдиною сумою є не обґрунтовані та суперечать п. 4, 5 Договору позики, де зазначено, що повернення позики підтверджується розпискою та позичальник вправі сплатити позику і раніше зазначеного строку.

Зазначила, що при укладанні Договору позики між сторонами не були оговорені та прописані відсотки за користування позикою, їх розмір, строки сплати процентів та умови їх сплати (дата, час та місце). Згідно з вимогами ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Посилання Відповідача на усну домовленість щодо сплати кожного місяця 5 % від суми позики не відповідають дійсності. ОСОБА_3 скористався її необізнаністю та запевнив її що вона має можливість повертати борг частинами, щомісячно, та повернути її раніше. 01.05.2015 року - остаточна дата повернення позики.

Як тільки у неї з'явились кошти, тобто з травня 2014 року по квітень 2015 року вона повертала суму позики частинами, як було обумовлено сторонами. За цей період вона повернула 61 961 гривню, що за усною домовленістю між сторонами склало еквівалент 3630,00 доларів США. При цьому, гривня в еквіваленті до долару взагалі не відповідає ані офіційному курсу гривні щодо іноземних валют, встановленого НБУ, ані комерційному курсу долара США до гривні. Розписки складав безпосередньо ОСОБА_3, гроші повертались частково у гривні, частково у доларах, як було зручно йому. Зазначені обставини підтверджуються розписками ОСОБА_3 При цьому, 09 квітня 2015 року при поверненні чергової частини позики вона вирішила обговорити умови повернення позики з урахуванням виплаченої суми позики у розмірі 61961 гривень (еквівалент 3630,00 доларів США). Однак, Позивач, повідомив, що вона повинна повернути 11000,00 доларів США та сплачувати додатково 5 % щомісячно від цієї суми. ОСОБА_3 категорично заявив, що він згоден тільки на таку суму й зазначив, що у розписках він зазначав, що суми, які нею повернуті є процентами за користування позикою. Таким чином, ОСОБА_3 в односторонньому порядку змінив умови Договору позики, скориставшись її неуважністю та їхніми приятельськими відносинами.

При цьому звертає увагу суду, що вона повертала позику різними сумами у різні дати, що свідчить, про те, що вона сама вирішувала, яку суму та коли повертати, і заздалегідь це не було договорено сторонами. Тому, розрахунок процентів у розмірі 550,00 доларів США є неправомірним, а розрахунки заборгованості процентів взагалі не відповідають нормам діючого законодавства, у зв'язку з тим, що загальна сума позики за договором складає 132000,00 гривень. В Договорі позики від 30.04.2014 року не встановлений розмір і порядок одержання процентів за використання позикою.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, за відсутності інших учасників справи, які неодноразово повідомлялись про судові засідання, однак своїми процесуальними правами не скористалися, що не перешкоджає розгляду скарги за їх відсутності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Наведений зміст норм матеріального права при їх застосуванні був викладений в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до норм статтей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

При цьому відповідно до положень частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судовим розглядом встановлено, що 30.04.2014 між ОСОБА_3 (позикодавець) і ОСОБА_4 (позичальник) укладений договір позики строком до 01.11.2014, за яким позивач передав відповідачці 132000,00 грн., що на день підписання договору складало еквівалент 11000,00 доларів США. Згідно п. 2 Договору у разі зміни середнього комерційного курсу долара США, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю суму у гривнях, яка буде еквівалентна сумі 11000 доларів США за середнім комерційним курсом долара США на день повернення позики. Пунктами 4 та 5 Договору передбачено, що повернення позики підтверджується розпискою позикодавця, яка засвідчує передання йому позичальником грошей. Позичальник вправі сплатити позику і раніше зазначеного строку, а позикодавець зобов'язаний прийняти цей платіж (а.с. 9).

Договором № 1 про внесення змін до договору позики від 29.10.2014 продовжено строк повернення грошей за договором позики до 01.05.2015 (а.с. 10).

У забезпечення виконання договору позики між сторонами 30.04.2014 укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_8 (іпотекодавець) передала ОСОБА_3 (іпотекодержатель) в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, вартістю 393800,00 грн., пунктом 5 якого передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцем сплати боргу за договором позики більш ніж на п'ять днів. Іпотекодавець, згідно п. 7 договору іпотеки зобов'язаний сплачувати за предмет іпотеки всі нараховані комунальні платежі (а.с. 11-13)

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що за договором позики від 30.04.2014 у розмірі 192721,08 грн. та 3% річних від простроченої суми, що складає 13844,24 грн., оскільки позивачем не надано доказів та не приведено належного законного обґрунтування для задоволення позову в повному обсязі, так само як і відповідач не довів обставини, на які посилається як на підставу своїх заперечень, що б дало суду змогу задовольнити позов у межах, на яких наполягав останній.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Досліджуючи боргову розписку, суд першої інстанції правильно виявив справжню правову природу укладеного договору позики, незалежно від найменування цього документу, і залежно від установлених результатів обґрунтовано встановив вказані обставини та зробив правові висновки, які належним чином вмотивував і виклав у своєму рішенні, що доводами скарги не спростовується.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За користування чужими грошовими коштами, як зазначено в ст. 536 ЦК України, боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналіз зазначених договорів дозволяє дійти висновку, що вони не містять будь-яких домовленостей щодо сплати позичальником на користь позикодавця щомісячно 5% від суми позики. Не містить договір позики та договір про внесення змін до нього й положень, які б зобов'язували позичальника повернути борг єдиною сумою. Отже, посилання на це в доводах скарги є необґрунтованими, тому суд першої інстанції з цих мотивів правильно не взяв до уваги відповідні розрахунки позивача.

Колегія суддів також зважає на те, що вимоги про стягнення процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України у розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України не були предметом розгляду в суді першої інстанції, відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України перебувають поза межами апеляційного розгляду справи, тому колегія суду ці обставини не досліджує. Позивач має право звернутися до суду про стягнення таких процентів з окремим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 від 02 липня 2014 року, у справі 6-284цк17 від 01 березня 2017 року).

З досліджених судом розписок вбачається, що протягом з 29.05.2014 по 09.04.2015 ОСОБА_4 частково повернула борг і сплатила на користь ОСОБА_3 3630 доларів США, інших коштів відповідачка позивачеві не повертала. Отже, на момент настання строку повернення грошових коштів за договором позики й до тепер невиплаченою залишається сума, еквівалентна 7370 доларів США, яка не підлягає індексації, так як індекс інфляції - це зниження купівельної спроможності грошової одиниці України, а не іноземної валюти. Таким чином, положення Договору про повернення позики у національній валюті, але у доларовому еквіваленті убезпечило позивача від наслідків знецінення гривні.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 3 ст. 258 ЦК України (у редакції, що була чинна на час укладення спірного договору) позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Частинами 1 та 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Згідно курсу НБУ станом на 29.05.2018 (день ухвалення рішення) вартість одного долару США складає 26,1494 грн., отже заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 становить 192721,08 грн. (7370 х 26,1494).

Таким чином, стягнувши три відсотки річних від суми заборгованості за період з 01.05.2015 по 20.09.2017 (період, за який позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від суми заборгованості згідно останніх уточнених позовних вимог) розраховуються за формулою: 3% річних = (сума боргу) х (відсоткова ставка)/100%/365 днів в році х (кількість днів прострочення), та складає 13844,24 грн. (192721,08 х 3% / 100% / 365 х 874).

Таким чином, загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 за договором позики від 30.04.2014 року складає 206565,32 грн. (192721,08 + 13844,24).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у даному випадку підстав для застосування до вимог про стягнення 3% річних спеціального строку позовної давності, про що просив представник відповідача (т. 1, а.с. 218), немає, і суд правильно відхилив заяву, так як нарахування процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер.

Дії позивача не можна вважати простроченням кредитора (ст. 613 ЦК України), на чому наполягає представник відповідача, з тих підстав, що кредитор відмовився прийняти виконання відповідача, надаючи суду нотаріально посвідчені заяви та свідоцтва, згідно з якими останній пропонував позивачеві отримати суму боргу за договором.

Такі дії відповідача не відповідають положенням ч. 1 ст. 537 ЦК України згідно до яких боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті Кодексу нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Оскільки відповідач не дотримався передбаченого у ст. 537 ЦК України порядку виконання свого обов'язку перед позивачем - суд першої інстанції правильно відхилив ці заперечення проти позову.

Щодо вимоги про зобов'язання ОСОБА_4 виконати умови договору іпотеки та сплатити заборгованість по квартплаті станом на 01.07.2016 року у розмірі 12054,13 грн. слід зазначити, що вона не підлягає задоволенню, так як договір іпотеки на теперішній час діє, як і п. 7 даного договору, де не обмежено певним часом чи строком обов'язок іпотекодавця сплачувати комунальні платежі за предмет іпотеки.

Також суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що не може бути задоволена вимога про зобов'язання Департаменту реєстрації Харківської міської ради зняти відповідачів з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, так як будь-яких порушень діючого законодавства під час реєстрації місця проживання відповідачів за вказаною адресою не встановлено. У ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» міститься перелік підстав для зняття з реєстрації місця проживання особи, серед яких зазначені певні види судових рішень: про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Такої вимоги, за результатами розгляду якої суд міг би ухвалити одне з перелічених рішень, позивачем не було заявлено, тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив ці доводи позову.

Також у мотивувальній частині первісного позову ОСОБА_3 посилався на завдання йому моральної шкоди, яку оцінює у 10000 грн., разом з тим вимог про її відшкодування він не заявляє.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, від яких Велика палата Верховного Суду не відступила, а тому відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд апеляційної інстанції враховує їх.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Виходячи з вищевикладеного, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з апеляційним розглядом, покладаються на позивача, який подав апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 268, 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3- залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 29 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 21 січня 2019 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

П.В.Кісь.