Ухвала

Іменем України

21 січня 2019 року

м. Київ

справа № 510/3924/17

провадження № 61-22630ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Лесько А. О., (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Омегабанк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання договорів частково недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Омегабанк» (далі - ПАТ «Омегабанк»), публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року та від 15 червня 2012 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 та призначено справу до судового розгляду.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргуПАТ«Альфа-Банк»задоволено частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову.

Направлено справу на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

21 березня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_3 направив касаційну скаргу, в якій просив скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно направив справу за підсудністю до іншого суду, оскільки ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПАТ «Омегабанк», ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Дельта Банк» як споживач, а тому відповідно до частини п'ятої статті 110 ЦПК України, у редакції, чинній на момент пред'явлення позову (далі - ЦПК України 2004 року), мав право подати позовну заяву до суду за місцем свого проживання, тобто до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

При цьому вказано, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір між сторонами не є спором, що стосується захисту прав споживачів, помилковий, оскільки предметом оспорюваних договорів є відступлення права вимоги за споживчим кредитним договором, позичальником у якому є позивач ОСОБА_3

У зв'язку з несплатою судового збору ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення зазначених недоліків до 27 липня 2018 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року продовжено ОСОБА_3 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, у зв'язку з відсутністю підтвердження отримання ним рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

10 листопада 2018 року ОСОБА_3 вручено копію зазначеної ухвали Верховного Суду.

20 листопада 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_3 усунув недоліки касаційної скарги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що позовна заява подана з додержанням вимог статей 119, 120 ЦПК України 2004 року та передбачених статтею 121 ЦПК України 2004 року підстав для залишення її без руху чи повернення немає.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що місцезнаходженням відповідачів є Оболонський, Шевченківський та Печерський райони міста Києва, а тому відповідно до вимог статей 109, 113 ЦПК України 2004 року ОСОБА_3 мав пред'явити позов не до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, а в суд за місцезнаходженням одного з відповідачів.

Водночас апеляційний суд посилався на те, що позов ОСОБА_3 про визнання частково недійсними договорів відступлення права вимоги не є позовом про захист прав споживачів, оскільки до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 380 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про відкриття провадження у справі та приймає постанову про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, якщо таку ухвалу прийнято судом із порушенням правил підсудності.

Частиною другою статті 109 ЦПК України 2004 рокупозови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до частини першої статті 113 ЦПК України 2004 року позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

У частині п'ятій статті 110 ЦПК України 2004 року визначено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Предметом позову ОСОБА_3 є визнання недійсними договорів купівлі-продажу прав вимоги, укладених 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк», та ПАТ «Дельта Банк» і 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», в частині, що стосується передачі прав вимоги за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 0307/0508/71-119, за умовами якого позивач є позичальником.

Правова природа спірних правовідносин свідчить про те, що вони регулюються загальними положеннями цивільного законодавства про визнання правочинів недійсними, а також положеннями, що регулюють правочини купівлі-продажу права вимоги, а не нормами Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на викладене, а також те, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, суть спору в даній справі не стосується захисту прав споживачів, а тому ОСОБА_3 не наділений правом вибору підсудності, передбаченим частиною п'ятою статті 110 ЦПК України.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, дослідив правову природу спірних правовідносин та дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_3 не є спором про захист прав споживача.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, встановивши, що позов у справі мав пред'являтися у порядку статей 109, 113 ЦПК України 2004 року за місцезнаходженням одного з відповідачів, а провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності, оскільки місцезнаходженням відповідачів є Оболонський, Шевченківський та Печерський райони міста Києва, а не місто Кривий Ріг Дніпропетровської області, скористався наданим статтею 380 ЦПК України правом і прийняв законну та обґрунтовану постанову про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків.

За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до положень пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням того, що оскаржуваною постановою апеляційного суду про направлення справи за встановленою підсудністю незакінчено розгляд справи, а апеляційний суд при її прийнятті правильно застосовував норми права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частиною п'ятою, пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Омегабанк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання договорів частково недійсними.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська