ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2389/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави, в особі Міністерство аграрної політики та продовольства України до 1. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо -зернова корпорація України " , м. Київ, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків, 2. Приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, м. Харків про визнання недійсним рішення, визнання права власності за участю представників сторін:

прокурор - Хряк О.О., службове посв. № 028256 від 15.08.2017;

позивача - не з'явився;

першого відповідача - Таволжанський М.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія НОМЕР_1 від 18.11.2016;

другого відповідача - ОСОБА_11, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія НОМЕР_2 від 19.04.2017;

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ (позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до 1. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ (перший відповідач), 2. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, м. Харків (другий відповідач), в якому просить суд:

1. Визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 13.09.2016, індексний номер 31357754, про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майї 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ "ДПЗКУ".

2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України право власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114.

3. Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою господарського суду від 03.09.2018 позовну заяву прокурора залишено без руху, з наданням 5-денного строку з дня вручення даної ухвали суду для усунення встановлені при поданні позовної заяви недоліки.

Ухвалою господарського суду від 12.09.2017 відкрито провадження у справі № 922/2389/18, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 08.10.2018 об 10:45 год.

03.10.2018 представником першого відповідача, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 28793), в якому, зокрема зазначив наступне. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року №764 «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», згідно відповідних Актів приймання-передачі до статутного капіталу Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - ПАТ «ДПЗКУ») передані цілісні майнові комплекси дочірніх підприємств компанії ДАК "Хліб України" в т.ч. і дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Харківський комбінат хлібопродуктів №2». Статутний капітал ПАТ «ДПЗКУ» сформовано не на базі майна дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Харківський КХП №2», а на базі майна державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яке не входило в перелік об'єктів, що не підлягають приватизації . Спірне нерухоме майно було передано ПАТ «ДПЗКУ» за актом приймання передачі від 18.11.2018 саме Державним підприємством «Державна продовольчо-зернова корпорація України», а не дочірнім підприємством державної акціонерної компанії «Хліб України» Харківський КХП №2». Отже, формування статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ» здійснено за рахунок майна ДП «ДПЗКУ» у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Отже, до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ» було передано спірне нерухоме майно саме на праві власності. Разом з тим, на думку першого відповідача, прокуратурою не надано жодного належного і допустимого доказу, який підтверджував би, що майно «Харківського КХП №2» передано не до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ». Відтак, ПАТ «ДПЗКУ», здійснюючи заходи з реєстрації права власності на нерухоме майно, передане до його статутного капіталу, зокрема, і на цілісний майновий комплекс філії ПАТ «ДПЗКУ» «Харківський КХП №2», жодним чином не порушило інтересів Держави, а лише реалізувало своє право на отримання правовстановлювальних документів на це майно, Держава в свою чергу стала акціонером ПАТ «ДПЗКУ» та набула весь обсяг прав з управління юридичною особою. Окрім цього, на думку першого відповідача, прокурор звернувся до суду з позовом за відсутністю порушень прав та законних інтересів позивача; також зазначає про відсутність правових підстав у органів прокуратури для представництва інтересів держави, у відповідності до ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", окрім цього, відповідач наголосив на тому, що звертаючись до суду з позовом, прокурор не врахував ризиків задоволення позову, що можуть призвести до завдання істотної шкоди державі. Всі ці підстави, на думку, першого відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову.

23.10.2018, через канцелярію суду прокурором надано відповідь на відзив (вх. № 30295), в якій прокурор зазначив про правомірність заявлених позовних вимог та просив суд задовольнити позов. Зокрема, зазначив, що порушення інтересів держави полягає у неправомірному вибутті майнового комплексу з державної власності та здійснення передачі його у приватну власність та, враховуючи, що власником спірного нерухомого майна є держава Україна, в особі вказаного Міністерства (позивача), виникає необхідність визнати за державою Україна в особі останнього права власності на даний майновий комплекс. Окрім цього, прокурор зауважив, що позов не спрямований на припинення права користування майном ПАТ «ДПЗКУ», адже, при задоволенні позовних вимог, ПАТ «ДПЗКУ» продовжуватиме його використання на праві господарського відання.

Протокольною ухвалою від 08.10.2018 розгляд підготовчого засідання відкладався, в порядку п. 2 ч. 3 ст. 183 ГПК України.

01.11.2018 першим відповідачем, через канцелярію суду, надано додаткові пояснення (вх. № 31129), з яких вбачається, що умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. За твердженням відповідача, прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявності у Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на нерухоме майно, з приводу якого виник спір. відповідач вважає, що відповідач набув право власності на майно, передане засновником до статутного капіталу, внаслідок волевиявлення Держави на передачу цього майна саме у власність ПАТ «ДПЗКУ», яке виражається у Постанові №593, Наказі Мінагрополітики №325 та Статуті ПАТ «ДПЗКУ». Також перший відповідач зауважив, що прокурором оскаржується право власності на майно, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 , отже прокурором не надано належних доказів, що майно ПАТ «ДПЗКУ», яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114, містилось чи міститься в переліку об'єктів державної власності, що не підлягає приватизації, наголосивши, що Державною аудиторською службою встановлено факт, що станом на 29.11.2013 року ні державне підприємство «ДПЗКУ», ні ПАТ «ДПЗКУ» не було включено в перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Всі ці факти, на думку першого відповідача, є підставою для відмови в задоволенні заявлених прокурором позовних вимог.

Ухвалою господарського суду від 05.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 12 грудня 2018 року. Відкладено підготовче засідання на 26.11.2018 об 11:00 год.

19.11.2018 першим відповідачем надано до суду заперечення (вх. № 32467), в яких зауважив, що прокурор у відповіді на відзив зазначає, що Харківський державний комбінат хлібопродуктів №2 (вул. Плеханівська, 114, м. Харків) не було виключено з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, з огляду на вказане, набуття ПАТ "ДПЗКУ" приватної власності на спірний цілісний майновий комплекс є неправомірним. Однак, дане твердження прокурора, на думку відповідача, є необгрунтованим, оскільки в переліку, визначеному Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" взагалі не включено об'єкт - Харківський державний комбінат хлібопродуктів №2 (вул. Плеханівська, 114, м. Харків ), ні станом на момент передачі спірного майна до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ", ні станом на момент проведення реєстраційної дії.

Ухвалою господарського суду від 05.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/2389/18 до судового розгляду по суті на 06.12.2018 об 12:30 год.

Протокольними ухвалами від 06.12.2018, 26.12.2018 у судових засіданнях оголошувалась перерва, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 08.01.2019 прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

У судовому засіданні 08.01.2019 представники відповідачів проти позову заперечували.

Представник позивача та третьої особи у судове засідання 08.01.2019 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 08.01.2019 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Державна акціонерна компанія «Хліб України» створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000 «Про утворення Державної акціонерної компанії «Хліб України» у формі відкритого акціонерного товариства, до статутного фонду якого також увійшло майно державних підприємств згідно з додатком 2, в тому числі і майно Харківського державного комбінату хлібопродуктів № 2 (ЄДРПОУ 00952249), шляхом їх перетворення у дочірні підприємства Компанії (з урахуванням постанови КМУ 05.11.1997 № 1218 «Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств»). При цьому виходячи зі змісту статуту ДАК «Хліб України», затвердженого постановою КМУ від 12.11.1996 № 1375, майно Компанії є власністю держави і закріплюється за Компанією на праві повного господарського відання (п. 8).

Постановою КМУ від 14.03.2001 № 240 було затверджено новий статут ДАК «Хліб Україна» (в редакції постанови КМУ від 02.07.2007 № 887), згідно з яким джерелами формування майна Компанії є, зокрема майно, що передане засновником. Майно передане засновником до статутного фонду Компанії на праві господарського відання. Компанія стосовно переданого їй засновником до статутного фонду державного майна, яке включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо, до виключення такого майна із зазначеного переліку об'єктів.

ДП «Державна продовольчо - зернова корпорація України» було утворено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 постановлено ліквідувати ДП ДАК «Хліб України», в тому числі Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (ЄДРПОУ 00952249), утворити ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ДП «ДПЗКУ»), статутний капітал якого сформувати шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємств. Зобов'язано Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з утворенням підприємства, його державною реєстрацією та включенням до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (з урахуванням внесених змін постановою КМУ № 85 від 09.02.2011).

За умовами установчих документів ДП «ДПЗКУ» засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, майно, що передане йому на баланс відповідно до рішення про створення підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.п. 1.1, 4.1, 5.1, 5.3 Статуту з урахуванням змін та доповнень).

16.09.2010 було проведено державну реєстрацію юридичної особи ДП «ДПЗКУ» за № 1 070 102 0000 041235. Статутний капітал ДП «ДПЗКУ» було сформовано за рахунок передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб Україна», що ліквідувались, в тому числі ДП ДАК «Хліб України» Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (ЄДРПОУ 00952249).

На підставі акта приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 30.03.2011 за № 44, комісія з ліквідації дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 передала, а ДП "ДПЗКУ" прийняла цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114. Акт підписаний головою комісії з ліквідації ДП ДАК "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, генеральним директором ДП "ДПЗКУ" та затверджено Міністерством аграрної політики та продовольства України.

06 червня 2011 року Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та прийняв постанову № 593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764".

Постановою від 06.06.2011 за № 593 Кабінетом Міністрів України встановлено, що 100 відсотків акцій Державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо. Кабінет Міністрів України установив, що повноваження з управління корпоративними правами держави щодо державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України та зобов'язав останнього здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

На виконання постанов Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 та № 593 від 06.06.2011, Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ від 07.07.2011 року за № 325, згідно з яким Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" мало бути реорганізовано, шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п.1). Визначено, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п.2). Статутний капітал ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" сформовано на базі майна ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п.4). Аналогічні положення містяться в передавальному акті від 30 вересня 2011 року, затвердженому Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Міністерством аграрної політики та продовольства України 17.11.2011 було прийнято наказ № 634 "Про деякі питання діяльності ПАТ "ДПЗКУ", виходячи зі змісту якого наказано створити ПАТ "ДПЗКУ" шляхом перетворення ДП "ДПЗКУ" та затвердити його статут (п.1).

18.11.2011 проведено державну реєстрацію припинення ДП "ДПЗКУ" за № 10701120035041235. Водночас 18.11.2011 проведено державну реєстрацію ПАТ "ДПЗКУ" за № 10701450000045105, створеного в результаті перетворення ДП "ДПЗКУ".

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на весь обсяг статутного капіталу ПАТ "ДПЗК України", у тому числі і на комплекс нежитлових будівель за адресою, м. Харків, вул. Плеханівська, 114, було проведено реєстрацію випуску акцій товариства у кількості 8677170 простих іменних акцій згідно свідоцтва № 529/1/11 від 06.12.2011 та акта оцінки майна ДП "ДПЗУ України" від 26.09.2011.

Згідно з листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2016 за № 12/01/26696, згідно даних Реєстру корпоративних прав держави у статутних капіталах господарських товариств станом на 13.09.2016, розміщеному на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, державна частка у статутному капіталі ПАТ "ДПЗК України" становила 100% (та становить на даний час), органом управління є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Вищевказані факти були встановлені та досліджені за результатами судового розгляду у справах №№ 927/735/16, 905/2806/16, 915/826/16, 922/1635/15, 915/825/16 тощо.

У відповідності до п. 1.4 Статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 № 634, засновником ПАТ "ДПЗКУ" - є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП "ДПЗКУ" (п. 1.6.).

18.11.2011 було складено акт приймання - передачі майна, майнових прав та обов'язків до ПАТ "ДПЗКУ", згідно якого ДГІ "ДПЗКУ" передало, а ПАТ "ДПЗКУ" прийняло майновий комплекс ДП "ДПЗКУ"; Згідно з витягу з переліку необоротних активів (у тому числі й нерухомого майна) до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" в процедурі реорганізації шляхом перетворення ДП ДПЗКУ", як вклад було передано, зокрема Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, до складу якого увійшло вищезазначене спірне майно. Зазначений акт підписаний, завірений печатками обох сторін та затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Листом від 18.04.2018 № 37-27-15/11669 Міністерство аграрної політики та продовольства України зауважуй на тому, що 100% акцій державного ПАТ ДПЗКУ", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності, та станом на 18.04.2018 будь-які заходи реагування щодо зміни форми власності майна ПАТ "ДПЗКУ" міністерством не вживалися, заплановано проведення відповідної наради.

В подальшому, на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 13.09.2016 індексний номер 31357754, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 зареєстровано право приватної власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 11652,1 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1024963663101, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ "ДПЗКУ".

Вказаний майновий комплекс складається з наступних складових частин:

- адміністративний корпус, 1, літ. "А-3", загальною площею 1122,7 кв.м. (І поверх: 363,6 кв.м., II поверх: 388,7 кв.м., III поверх: 370,4 кв.м.);

- адміністративний корпус, 2, літ. "Б-2" загальною площею 164,1 кв.м. (І поверх: 83,2 кв.м., II поверх: 80,9 кв.м.);

- склад, літ. "В-1" загальною площею: 156,8 кв.м.;

- адміністративний корпус, 3, літ. "Г-1" загальною площею: 199,7 кв.м.;

- нежитлова будівля, літ. "Д-3" загальною площею 2102,2 кв.м. (І поверх: 980,1 кв.м., II поверх: 757,1 кв.м., III поверх: 365 кв.м.);

- трансформаторна, літ. "Е-1" загальною площею 53 кв.м.;

- склад, літ. "Ж-1" загальною площею: 398 кв.м.;

- нежитлова будівля, літ. "3-2" загальною площею: 211,6 кв.м.;

- електроцех, літ. "И-1" загальною площею 226,2 кв.м.;

- гараж, літ. "К-1" загальною площею 78,8 кв.м.;

- гараж, літ. "К1 -1" загальною площею 36,5 кв.м.;

- гараж, літ. "Л-1" загальною площею 23,7 кв.м.;

- транспортний відділ, літ. "ЛІ- 1" загальною площею 24,1 кв.м.;

- котельня, літ. "М-1" загальною площею 116,5 кв.м.;

- нежитлова будівля, літ. "АГ-4" загальною площею 476,3 кв.м. (І поверх: 135,7 кв.м., антрісоль 1-го поверху: 95,3 кв.м., II поверх 57,8 кв.м., III поверх: 46,5 кв.м., IV поверх: 141 кв.м.);

- вбиральня, літ. "О-І" загальною площею 35 кв.м.;

- склад, літ "П-1" загальною площею 952,4 кв.м.;

- вибійне відділення, літ. "Р-1" загальною площею 353,5 кв.м.;

- млин, літ. "Т-4" загальною площею 858,8 кв.м. (І поверх: 247,7 кв.м., II поверх: 211,9 кв.м., III поверх: 192,5 кв.м., IV поверх: 206,7 кв.м.);

- робоча вежа, літ. "ТІ-5" загальною площею 362,8 кв.м. (підвал: 74,5 кв.м., І поверх: 21,3 кв.м., II поверх: 67,8 кв.м., III поверх: 67,9 кв.м., IV поверх: 63,5 кв.м., V поверх: 67,8 кв.м.);

- склад, літ. "У-1" загальною площею 1134,6 кв.м.;

- склад, літ. "Ф-1" загальною площею 1248,1 кв.м.;

- склад, літ. "Х-1" загальною площею 1290 кв.м.;

- вагова, літ. "Ц-1" загальною площею 13,8 кв.м.;

- прохідна, літ. "4-1" загальною площею 12,9 кв.м.

Вказане рішення про державну реєстрацію права приватної власності приватний нотаріус ОСОБА_8 приймала на підставі:

- наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України, від 30.04.2015 № 78-п "Про покладання виконання обов'язків голови правління на ОСОБА_9";

- акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 30.03.2011 № 44, Комісії з ліквідації дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2", який затверджено Міністерством аграрної політики та продовольства України;

- акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків до ПАТ "ДПЗКУ" з Витягом з Переліку необоротних активів від 18.11.2011, ДП "ДПЗКУ" та ПАТ "ДПЗКУ";

- наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення ДП "ДПЗКУ";

- наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 05.05.2015, № 207-К про приступання до виконання обов'язків голови правління ОСОБА_9;

- постанови КМУ від 11.08.2010 № 764 "Про заходи з утворення ДП "ДПЗКУ";

- постанови КМУ від 06.06.2011, № 593 "Про внесення змін у Постанову КМУ від 11.08.2019 № 764";

- наказу голови правління ДАК "ХЛІБ УКРАЇНИ" ОСОБА_10, від 18.02.2011 № 52 "Про утворення ліквідаційної комісії та здійснення заходів з ліквідації ДП ДАК "Хліб України" "Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2".

Як вказує прокурор, перелічені документи, що слугували підставою проведення державної реєстрації права приватної власності регулюють порядок створення ДП "ДПЗКУ", його реорганізації, структуруваня тощо, та взагалі не регламентують порядок зміни режиму власності з державної у приватну. Крім цього, ГК України прямо не передбачено зміну правового режиму майна субєкта господарювання, заснованого на державній власності, внаслідок передачі державного майна засновником до статутного фонду державного акціонерного товариства чи до статутного фонду створеного останнім дочірнього підприємства, то правовий режим цього майна належить визначати виходячи зі змісту актів про створення товариства та його установчих документів.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за відсутності рішення власника про зміну правого режиму майна з державної власності у приватну, при наявності заборони на приватизацію такого майна, прийняла рішення від 13.09.2016 про державну реєстрацію права приватної форми власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ ДПЗКУ", яким фактично змінила правовий режим майна та порушила права власника - держави.

Разом з цим, Міністерством аграрної політики та промисловості України на даний час не вжито заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до вибуття з державної власності майнового комплексу, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ "ДПЗКУ".

Прокурор зазначає, що Міністерством аграрної політики та продовольства України будь-яких заходів, щодо повернення майна, зокрема майнового комплексу Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (вул. Плеханівська, 114, м. Харків) у державну власність не вжито, що свідчить про невиконання уповноваженими органами своїх обов'язків з належного управління, ефективного використання та збереження державного майна, що й стало підставою для зверненням прокуратури до суду для захисту порушених інтересів держави.

З огляду на викладене, та враховуючи, що власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі вказаного Міністерства, на думку прокурора виникає необхідність визнати за державою Україна в особі останнього права власності на даний майновий комплекс.

Надаючи правову кваліфікацію зазначеним обставинам колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 393 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Предметом дослідження у даній справі - є визнання права власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плехановська, 114 за державою, в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 325 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно ч.1 ст.141 ГК України до державного майна у сфері господарювання, належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 цього Кодексу.

Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (ч.5 даної норми).

З аналізу матеріалів справи вбачається, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 100, Статуту ДАК «Хліб України» спірне майно, передане до статутного капіталу ДАК «Хліб України» , а в подальшому - Державному підприємству Державна продовольчо-зернова компанія, правонаступником якої є ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України», перебувало на праві господарського володіння.

Так, державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на весь обсяг статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України», до складу якого, у тому числі, входить спірне майно, проведено реєстрацію акцій товариства у кількості 8677170 простих іменних акцій згідно свідоцтва № 529/1/11 від 06.12.2011 та акт оцінки майна від 26.09.2011. Згідно відомостей реєстру корпоративних прав держави у статутних капіталах господарських товариств, які є публічною інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, державна частка у статутному капіталі ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України» становить 100%, органом управління - є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

За змістом положень ст. ст. 317, 326 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною першою ст. 21 ЦК України передбачено, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 391 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Правові основи управління об'єктами державної власності, визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

За ч. 1 ст. 4 цього Закону до кола суб'єктів управління об'єктами державної власності входять, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна України.

Пунктом 5 ст. 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України - є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно - правових актів з питань управління об'єктами державної власності.

Зокрема, право розпорядження вказаним майном належить державі України в особі, виключно, Кабінету Міністрів України, оскільки це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна, шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності, виконує, відповідно до законів, інші функції з управління об'єктами державної власності (п.п. 19, 26 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Відповідно до ч.5 ст.75 ГК України встановлено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом" (ст.86 ГК України).

Статтею 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачені основні повноваження Кабінету Міністрів України, якими останній здійснює управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника, щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами, яке повинно використовуватись державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

За приписами ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V, Кабінет Міністрів України - є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, приймає рішення: про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає уповноважені органи управління, які здійснюють контроль за їх діяльністю (п.5 ч.2); приймає рішення про закріплення в державній власності пакетів акцій (часток) акціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизується, терміни закріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію (п.9 ч.2).

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства, відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства чи майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 145 ГК України).

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства чи майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду (ст. 145 ГК України).

Ч. 3 ст.145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Судом встановлено, що рішення про зміну режиму майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, у зв'язку з чим, зміна форми власності з державної на приватну, не відбулась.

Суд зазначає, що законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999, затверджено перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до якого увійшов спірний майновий комплекс Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (вул. Плеханівська , 114, м. Харків).

Водночас, спірний майновий комплекс не був включений до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, а отже, знаходиться у державній власності та не могло бути ні приватизоване, ні корпоратизоване.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить висновку, що майно державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, не може належати юридичній особі, на праві приватної власності.

В процесі судового розгляду було встановлено, що спірне нерухоме майно не виключене з переліку майна, яке не підлягає приватизації, заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону, що, в свою чергу, свідчить про надання спірного нерухомого майна першому відповідачу для здійснення статутної діяльності, а не у власність, тому до завершення процедури приватизації, у встановленому законодавством порядку, це майно залишається об'єктом права державної власності.

В п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про нотаріат", вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про нотаріат", нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Міністерство юстиції України: забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав; здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав; забезпечує доступ державних реєстраторів до Державного реєстру прав та приймає рішення про блокування та анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У зв'язку з прийняттям Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав, в результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Відповідно до частини першої ст. 9 даного Закону, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором - є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Тобто, нотаріус вчиняє реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державну реєстрацію обтяжень рухомого майна.

Реєстраційні дії, пов'язані з веденням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вчиняються нотаріусами не на підставі Закону України «Про нотаріат», а на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також відповідних договорів, укладених з Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, як адміністратором названих Реєстрів. Міністерство юстиції України, як держатель відповідного реєстру - є суб'єктом владних повноважень, який делегує свої повноваження з ведення реєстру Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, яке у свою чергу укладає відповідні договори з реєстраторами - державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за відсутністю рішення власника про зміну правового режиму майна з державної власності на приватну, за наявності заборони на приватизацію майна, прийнято рішення від 13.09.2016 про державну реєстрацію права приватної форми власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України», яким фактично змінено правовий режим та порушено право власника - держави Україна.

Однак, при цьому були відсутні документи, які б підтверджували зміну форми власності вказаних будівель з державної на приватну, а тому суд прийшов до висновку, що першому відповідачеві повинні були відмовити в оформленні права приватної власності на нерухоме майно, відповідно до положень п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне, господарському суду не надано.

Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 ЦК України).

Судом встановлено, що рішення другого відповідача - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 13.09.2016 індексний номер 31357754 про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний № 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням наданої йому компетенції та порушує інтереси держави, у зв'язку з чим дане рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги в цій частині - підлягають задоволенню.

Суд приходить висновку про неправомірне набуття першим відповідачем права власності на спірний комплекс будівель та споруд, а також про невизнання ним права держави Україна, як власника цього майна.

Нормами Законів України "Про управління об'єктами державної власності" та "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що повноваження по управлінню державним майном здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України (позивач), а відтак в даному випадку власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі позивача.

З урахуванням наведеного, суд задовольняє позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114, загальною площею 11652,1 кв.м.

Суд критично оцінює посилання відповідачів на те, що Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (м. Харків, вул. Плеханівська, 114, загальною площею 11652,1 кв.м.) не було включено до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, оскільки до вказаного переліку майна включено Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 за іншою адресою: м. Харків, вул. Чоботарська, 80, з огляду на те, що згідно додатку 1 Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIVцілісний майновий комплекс ДП ДАК «Хліб Україна» «Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2» входить до переліку об'єктів права власності, що не підлягають приватизації, відомостей щодо спростовують відомості щодо зміни статусу спірного майна (цілісного майнового комплексу) з державного на приватне, відповідачами надано суду не було.

Щодо неправомірності представництва прокуратури при розгляді даного спору, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави звернення прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігаються зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ч.2 ст.141 ГК України встановлено, що управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Звернення прокурора до суду з цією позовною заявою викликано винятково захистом прав та інтересів держави, пов'язаних з реалізацією позивачем повноважень щодо володіння, користування і розпорядження спірним майном, з метою задоволення державних потреб. При цьому позивач належних дій щодо відновлення в суді порушеного права держави, як власника спірного майна, не вживали.

Позивача письмово проінформовано про наявність порушень майнових інтересів держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства судового захисту прокурором.

Суд відзначає, що позовні вимоги прокурора позивачем підтримані, про що надані в процесі розгляду даного спору відповідні пояснення.

Отже, заперечення відповідачів щодо відсутності порушення інтересів держави в даному спорі, є безпідставними.

Водночас суд зазначає, ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13.

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, суд при вирішенні даного спору враховує те, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.

Так, витребування майна з володіння першого відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням державним майном. Норми ЦК, ГК України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності" відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цього Кодексу є загальнодоступним. Сумніви заявника в правильності тлумачення та застосування цих норм не можуть свідчити про незаконність втручання в право на мирне володіння майном.

Крім того, суд відзначає, що майно вибуло з володіння держави в незаконний спосіб, оскільки, спірний майновий комплекс не був включений до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, а отже, знаходиться у державній власності та не могло бути ні приватизоване, ні корпоратизоване.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності держави цьому суспільному інтересу не відповідає.

Водночас, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися "значною свободою (полем) розсуду" при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст. ст. 73-80 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо застосування позовної давності, суд зазначає про відсутність для його застосування , з огляду на таке.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11).

Згідно з вимогами п. 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VІ протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; застосування наслідків нікчемного правочину; визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Судом встановлено, що позивач не приймав участі у прийнятті оспорюваного у даній справі рішення другого відповідача щодо оформлення права приватної власності на першого відповідача, а відтак свою волю з цих питань не висловлювали і про вказані порушення щодо державного майна позивачам раніше не було відомо.

При цьому відповідачами не доведено, що позивач, як державні органи, міг знати про порушення прав та інтересів держави Україна, така інформація стала відома тільки з моменту отримання листа-повідомлення прокуратури Харківської області про звернення з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурором не було пропущено строків позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо задоволення заявлених прокурором позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 13.09.2016, індексний номер 31357754, про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майї 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Визнати за державою Україна, в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 37471967) право власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114.

Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01601, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (АДРЕСА_1) судові витрати в розмірі 3524,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 16.01.2019.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2389/18