П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/615/18

Провадження № 11-1235заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ключник А. Ю.,

учасників справи:

представника позивача - ОСОБА_3,

представників відповідача - Кот О. В., Селіванова А. О.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (у складі колегії суддів Кравчука В. М., Гімона М. М., Стародуба О. П., Коваленко Н. В., Бучик А. Ю.) у справі за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності,визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо перевірки достатності, законності й обґрунтованості внесених подань від 15 березня 2018 року № 10/4-18316-15 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6»;

- визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 22 березня 2018 року № 2364-VIII «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6» (далі - Постанова № 2364-VIII);

- визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 22 березня 2018 року № 2365-VIII «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6» (далі - Постанова № 2365-VIII)

- визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 22 березня 2018 № 2366-VIII «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6» (далі - Постанова № 2366-VIII).

На обґрунтування позову ОСОБА_6 зазначила, що оскаржувані постанови Верховної Ради України прийняті безпідставно, з перевищенням наданих законом Верховній Раді України повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), упереджено і під тиском, недобросовісно і нерозсудливо, з грубим порушенням принципу рівності перед законом, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ОСОБА_6 і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення і дії. Посилається на порушення принципу рівності перед законом, належності і допустимості доказів у доведенні вчинення нею кримінального правопорушення, що безпосередньо вплинуло на правомірність прийнятих рішень, а також на порушення статей 218, 219, 220, 221 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI«Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані постанови Верховної Ради України № 2364-VIII, № 2365-VIII та

№ 2366-VIII відповідають вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), зокрема прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 вказав на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясував усі обставини справи, що мають значення для її вирішення, не надав належної правової оцінки доводам позивача, викладеним у позовній заяві, неправильно застосував норми положення статей 218 та 220 Регламенту та безпідставно не врахував при оцінці обставин справи норми статей 5 і 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо їх застосування, а тому дійшов неправомірних висновків щодо відмови в позові.

Адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 зазначив про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводам позивача стосовно допущення Комітетом з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет з питань Регламенту)протиправної бездіяльності з перевірки обґрунтованості обставин та законності одержання доказів, якими вмотивовані подання від 15 березня 2018 року «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6», внаслідок чого висновки суду щодо відповідності оскаржуваних постанов Верховної Ради України вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС, є необґрунтованими.

До того ж суд не надав належної правової оцінки доводам позивача про те, що оскаржувані постанови Верховної Ради України прийняті упереджено, під тиском, недобросовісно і нерозсудливо, з грубим порушенням принципу рівності перед законом, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення і дії цього органу владних повноважень, з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення (вчинення дій).

У відзиві на апеляційну скаргу Верховна Рада України заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні представники позивача та Верховної Ради України підтримали відповідно апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши представників позивача та відповідача, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

У ході розгляду справи суд установив таке.

27 листопада 2014 року ОСОБА_6 за результатами виборів у загальнодержавному багатомандатному округу було обрано народним депутатом України VІІІ скликання.

15 березня 2018 року до Верховної Ради України надійшли підготовлені та підписані прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, капітаном юстиції Банником О.С., підтримані Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. відповідно до частини третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 27 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі -Закон № 2790-XII), частини другої статті 482 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК України), статті 218 Регламенту три окремі подання від 15 березня 2018 року №10/4-18316-15 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6».

За дорученням Голови Верховної Ради України зазначені подання були передані на розгляд Комітету з питань Регламенту.

Листом від 15 березня 2018 року вих. № 01/03-132 (53991) за підписом Голови Верховної Ради України Парубія А.В. запропоновано ОСОБА_6 протягом п'яти днів надати письмові пояснення до Комітету з питань Регламенту. За інформацією, наданою Головним управлінням документального забезпечення Апарату Верховної Ради України, народний депутат України ОСОБА_6 відмовилася отримати лист, але копії подань 16 березня 2018 року отримала ОСОБА_12 - помічник-консультант народного депутата України ОСОБА_13 Письмові пояснення ОСОБА_6 з приводу подань до Комітету з питань Регламенту не надходили.

22 березня 2018 року відбулося засідання Комітету з питань Регламенту, на якому, зокрема, були присутні: головуючий - перший заступник голови Комітету ПинзеникП.В., члени Комітету ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, Генеральний прокурор України Луценко Ю.В. та народний депутат України ОСОБА_6

Трьома окремими рішеннями Комітет з питань Регламенту ухвалив подати зазначені подання до Верховної Ради України.

Окрім того, Комітет з питань Регламенту склав три висновки від 22 березня 2018 року:

- № 04-31/3-22 (59372) щодо подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6»;

- № 04-31/3-23 (59373) щодо подання «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6»;

- № 04-31/3-24 (59374) щодо подання «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6»

Приймаючи рішення, члени Комітету з питань Регламенту голосували одноголосно щодо всіх трьох подань стосовно ухвалення висновків про достатність, законність і обґрунтованість одержаних доказів, наведених у поданнях.

Того ж дня, 22 березня 2018 року, після прийняття Комітетом з питань Регламенту відповідних рішень на підставі внесених Генеральним прокурором України подань їх було внесено на розгляд до Верховної Ради України.

Відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України від 22 березня 2018 року питання щодо народного депутата ОСОБА_6 було розглянуто за результатами доповіді Генерального прокурора України Луценка Ю.В. з демонстрацією відеозаписів, отриманих під час проведення слідства, надання слова ОСОБА_6, оголошення висновків Комітету з питань Регламенту, виступів народних депутатів.

Щодо кожного з трьох подань приймалось окреме рішення шляхом відкритого поіменного голосування з такими результатами:

- про надання згоди на притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності проголосували «за» - 291 народний депутат України;

- про надання згоди на затримання ОСОБА_6 проголосували «за» - 277 народних депутатів України;

- про надання згоди на арешт ОСОБА_6 проголосували «за» - 268 народних депутатів України.

За результатами розгляду подань Верховна Рада України шляхом поіменного голосування прийняла за підписом Голови Парубія А.В. постанови № 2364-VIII, № 2365- VIII, № 2366-VIII.

З тексту подань Генерального прокурора України вбачається, що підстави для притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, на її затримання та арешт ґрунтуються на фактах, установлених у ході проведення досудового слідства слідчими органів Служби безпеки України, процесуальне керівництво яким здійснює Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України у кримінальному провадженні № 22015000000000245, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 109, частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, частиною першою статті 109, частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, статті 112, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 258, частиною першою статті 258-3, частиною другою статті 28, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України). З метою забезпечення презумпції невинуватості конкретні факти, які свідчать про ознаки вищезгаданих правопорушень, у цьому судовому рішенні не наводяться.

Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України.

У своїй діяльності Верховна Рада України як орган державної влади відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організація діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у ВерховнійРаді України встановлюються Конституцією України, Регламентом та законами України від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України», від 15 січня 2009 року № 890-VI «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», а також Законом № 2790-ХІІ.

Як убачається з матеріалів справи, спір виник щодо дотримання Комітетом з питань Регламенту та Верховною Радою України порядку та умов надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання народного депутата України ОСОБА_6 та обрання їй запобіжного заходу.

Статус народного депутата України визначається Конституцією та законами України. Важливою конституційною гарантією є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер.

Положення частин першої, третьої статті 80 Конституції України та частини першої статті 27 Закону № 2790-ХІІ гарантують народним депутатам України депутатську недоторканність. Так, народні депутати України без згоди Верховної Ради України не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Частиною третьою статті 27 Закону № 2790-ХІІ встановлено, що особливості порядку притягнення народного депутата до відповідальності визначаються Конституцією України, цим Законом та Регламентом.

Також і КПК України містить положення особливого порядку кримінального провадження стосовно окремих категорій осіб, до яких віднесені і народні депутати України (частина перша статті 6, статті 480-483 Кримінального процесуального кодексу України).

Зокрема, відповідно до положень зазначених вище норм притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, Законом № 2790-ХІІ, Регламентом та КПК України.

Порядок розгляду Верховною Радою України питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначений главою 35 Регламенту.

Відповідно до частин другої та третьої статті 218 Регламенту (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних постанов) подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініціюється прокурором. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора).

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

Голова Верховної Ради України пропонує народному депутату, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, подати протягом п'яти днів письмові пояснення комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, і доручає зазначеному комітету надати висновок щодо подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата згідно із законом (стаття 219 Регламенту).

Комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. Відсутність зазначеної запрошеної особи на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є перешкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом.

У засіданнях комітету бере участь Генеральний прокурор України (виконувач обов'язків Генерального прокурора).

Комітет у разі необхідності може витребувати додаткові матеріали кримінального провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, щодо якої внесено подання.

У разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування подання Голова Верховної Ради України має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету Генеральному прокурору (виконувачу обов'язків Генерального прокурора) з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому випадку комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова Верховної Ради України, який інформує про це ВерховнуРаду.

Комітет залишає подання без розгляду до дня надходження до комітету матеріалів, які ним вимагаються, або вмотивованої відповіді (стаття 220 Регламенту).

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Генеральний прокурор України 15 березня 2018 року вніс до Верховної Ради України стосовно народного депутата України ОСОБА_6 три подання: про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності; про надання згоди на затримання; про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) у зв'язку зі здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22015000000000245 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 109, частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, частиною першою статті 109, частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, статті 112, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 258; частиною першою статті 258-3, частиною другою статті 28, частиною першою статті 263 КК України.

У поданнях фактично відображено хід досудового слідства та наведено встановлені ним факти та докази, якими вони підтверджуються, що є підставою для притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, необхідності її затримання та застосування запобіжного заходу.

За таких обставин твердження скаржника про те, що подання від 15 березня 2018 року не містять посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, спростовується. Відповідні відомості та конкретні факти у поданнях наведено.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чітких ознак таких критеріїв, як «достатність», «законність», «обґрунтованість», «законність одержання доказів» немає та й, очевидно, не може бути, оскільки Комітет з питань Регламенту та Верховна Рада України не є органами досудового розслідування чи судом. Тому вимогу частини першої статті 220 Регламенту не можна тлумачити як таку, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, хоча й не звільняє від обов'язку обґрунтовувати рішення. За змістом подання не є повідомленням про підозру, обвинувальним актом чи вироком суду, а тому воно не повинно містити доведених фактів та доказів про те, на скільки законними та обґрунтованими є викладені в поданні Генерального прокурора України доводи про обвинувачення ОСОБА_6

Комітет за наслідками засідання ухвалив рішення з розглядуваних питань, що свідчить про достатність для цього підстав для винесення відповідних подань.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обґрунтованість рішень у цьому разі виявляється у всебічному розгляді питання за участю всіх зацікавлених сторін, тобто в заслуховуванні та обговоренні цих подань, можливості заперечувати, ставити запитання як з боку органу, уповноваженого прийняти певне рішення, так і з боку сторони, щодо якої проводився розгляд.

До того ж на засіданні Комітету з питань Регламенту, що відбулось 22 березня 2018 року, ОСОБА_6 була присутня особисто, а отже, була ознайомлена з аргументами, покладеними в основу подань та брала участь в їх обговоренні, не була позбавлена можливості роз'яснити підстави для їх неприйняття, що могло вплинути на прийняття відповідних рішень.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема протоколом від 22 березня 2018 року № 111, на засіданні Комітету з питань Регламенту було заслухано інформацію Генерального прокурора України ЛуценкаЮ.В. щодо внесених подань. Народні депутати ставили запитання та заслухали відповіді. Було заслухано пояснення ОСОБА_6, оскільки вона була особисто присутня на засіданні. В обговоренні подань узяли участь усі присутні на засіданні Комітету з питань Регламенту народні депутати. У Комітету з питань Регламенту не виникло необхідності в додаткових поясненнях прокурорів, експертів або інших фахівців. Крім того, жодних клопотань щодо пояснення інших осіб від народного депутата України ОСОБА_6 до Комітету з питань Регламенту не надходило. Головуючий підсумував обговорення подань, узагальнив висловлені зауваження, внесені пропозиції. Щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6 голосувало «за» - 9 (прийнято одноголосно); про надання згоди на обрання запобіжного заходу народному депутату України ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою голосувало «за» - 9 (прийнято одноголосно); про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6 голосувало «за» - 9 (прийнято одноголосно).

У висновках щодо кожного подання окремо наведено: конкретні відомості, які Комітет з питань Регламенту взяв до уваги як такі, що обґрунтовують вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечних діянь, визначених КК України, конкретні докази, отримані в результаті досудового розслідування, які підтверджують ці діяння.

Рішення та висновки Комітету з питань Регламенту не мають самостійного й остаточного правового значення у питанні надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, надання згоди на його затримання, обрання запобіжного заходу, оскільки вони є лише рекомендацією Верховній Раді України визначитися щодо цих питань шляхом голосування і прийняти певне рішення.

Наведене спростовує доводи скаржника стосовно недотримання Верховною Радою України та Комітетом з питань Регламенту статей 218 та 220 Регламенту.

Щодо аргументів скаржника про строки розгляду подань слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 220 Регламенту Комітетз питань Регламенту, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. Відсутність зазначеної запрошеної особи на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є перешкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом.

Верховна Рада України розглядає на пленарному засіданні внесене подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата у визначений нею день, але не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом (частина перша статті 221 Регламенту).

Отже, встановлений законом строк розгляду подання є важливою частиною процедури вирішення питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата. Цей строк має організаційний характер і спрямований на впорядкування процедури розгляду подання.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, подання стосовно народного депутата ОСОБА_6 про надання згоди на притягнення її до кримінальної відповідальності, затримання та на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) надійшли до Верховної Ради України 15 березня 2018 року. Комітет з питань Регламенту 22 березня 2018 року провів засідання, на якому розглянув зазначені вище подання і надав відповідні висновки. Ці висновки були подані до Верховної Ради України 22 березня 2018 року та розглянуті того ж дня на пленарному засіданні Верховної Ради України.

За таких обставин розгляд подань щодо ОСОБА_6 відбувся у межах строків, визначених частиною першою статті 220 та частиною першою статті 221 Регламенту. Розгляд Верховною Радою України цих подань у день надходження висновків Комітету з питань Регламенту не порушує права, свободи та інтереси народного депутата України ОСОБА_6 та не може свідчити про «екстрений», як стверджує позивач, розгляд цього питання, оскільки, приймаючи оскаржувані акти, Верховна Рада України діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржника про те, що було порушено процедуру прийняття оскаржуваних постанов Верховної Ради України з огляду на такі міркування.

Проекти постанов щодо надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України відповідно до пункту 2 частини шостої статті 89 Регламенту відносяться до таких, що стосуються установчих функцій Верховної Ради України, їх розгляд належить до її виключних прав. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 20 Регламенту такі питання підлягають включенню до порядку денного сесії - за поданням комітету, визначеного головним з підготовки відповідного питання (стаття 24 Регламенту).

За змістом статті 221 Регламенту розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт починається з інформації головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Головуючий на пленарному засіданні оголошує подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата.

Після оголошення подання головуючий на пленарному засіданні надає слово до 30 хвилин:

1) Генеральному прокурору (виконувачу обов'язків Генерального прокурора) для відповідей на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів;

2) народному депутату, щодо якого внесено подання, для пояснення.

Якщо на пленарному засіданні Верховної Ради України буде встановлено, що особа, стосовно якої внесено подання, відмовляється від надання пояснень, Верховна Рада України розглядає питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт без таких пояснень.

Висновок комітету оголошує його голова або визначений комітетом представник комітету.

Обговорення питання здійснюється за процедурою повного обговорення (стаття 30 цього Регламенту).

Головуючий на пленарному засіданні відповідно до подання ставить на голосування питання про надання згоди на:

1) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата;

2) затримання народного депутата;

3) арешт народного депутата.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт Верховна Рада України приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі ВерховнійРаді під час розгляду відповідного подання.

Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України негайно повідомляє Генерального прокурора (виконувача обов'язків Генерального прокурора).

Так, з аналізу наведеної норми закону слідує, що розгляд питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата включає певні послідовні етапи, а саме:

- пленарне засідання починається з інформації головуючого про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету;

- головуючий на пленарному засіданні оголошує подання;

- головуючий надає слово Генеральному прокурору України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора), народному депутату, щодо якого внесено подання;

- голова або представник комітету оголошує висновок комітету;

- відбувається процедура повного обговорення;

- головуючий ставить на голосування питання відповідно до подання;

- прийняття відповідного рішення відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України;

- оформлення рішення постановою Верховної Ради України.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, на пленарному засіданні 22 березня 2018 року зареєстровано 340 депутатів. Відповідно до порядку денного пленарного засідання головуючий - Голова Верховної Ради України Парубій А.В. згідно з положеннями статті 221 Регламенту проінформував народних депутатів України про те, що 15 березня 2018 року до Верховної Ради України надійшли подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ЛуценкомЮ.В. від 15 березня 2018 року (№ 10/4- Ш316-15), які були направлені до Комітету з питань Регламенту для отримання висновків. Також головуючий повідомив, що висновки Комітету з питань Регламенту та зазначені подання Генерального прокурора України були роздані народним депутатам України в паперовому вигляді. Голова Верховної Ради України Парубій А.В. запропонував регламент розгляду зазначеного питання.

Далі відповідно до встановленої Регламентом процедури на пленарному засіданні 22 березня 2018 року було надано слово Генеральному прокурору України ЛуценкуЮ.В., а також народному депутату України ОСОБА_6 для виступу та надання відповідей на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів,.

Відповідно до частини п'ятої статті 221 Регламенту висновок профільного Комітету з питань Регламенту оголошував перший заступник голови Комітету Пинзеник П.В.

Так, повний текст подань щодо народного депутата України ОСОБА_6 на пленарному засіданні не оголошувався Головою Верховною Ради України, так само й не оголошувався повний текст висновків Комітету з питань Регламенту щодо цих подань. Проте Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неоголошення повного тексту подань та висновків загалом не вплинуло на встановлену процедуру розгляду питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, не призвело до порушення прав чи інтересів ОСОБА_6 Крім того, тексти подань та висновків було надано усім народним депутатам для ознайомлення.

Відтак зазначена обставина жодним чином не вплинула на права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_6 як народного депутата України, а тому не може слугувати підставою для визнання протиправними та нечинними прийнятих актів Верховної Ради України. Отже, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі з цього приводу, є безпідставними.

Розгляд цього питання здійснювався за процедурою повного обговорення, визначеною статтею 30 Регламенту, слово для виступів було надано представникам депутатських фракцій (депутатських) груп та народним депутатам України.

Після цього три проекти постанов були поставлені на голосування. За рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6 проголосували «за» - 291 народний депутат України, про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6 проголосували «за» - 277 народних депутатів України, про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) стосовно народного депутата України ОСОБА_6 проголосували «за» - 268 народних депутатів України.

Ці рішення прийняті відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України та оформлені відповідними постановами № 2364-VIII, № 2365-VIII, № 2366-VIII.

Твердження скаржника про те, що метою прийняття рішень Верховної Ради України було обмеження свободи народного депутата України ОСОБА_6, що є прямим порушенням статті 5 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим. Пункт 1 статті 5 Конвенції визначає зокрема, випадки, коли може бути обмежено свободу людини. Жодних імунітетів для членів парламенту цей пункт не передбачає. Таким чином, сам факт прийняття Верховною Радою України оскаржуваних постанов щодо народного депутата України не може бути визнаний порушенням статті 5 Конвенції.

Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що немає підстав вважати, що Верховна Рада України допустила стосовно ОСОБА_6 порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду також вважає неприйнятним викладене в апеляційній скарзі твердження щодо політичної вмотивованості відповідних постанов Верховної Ради України, які, на думку адвоката ОСОБА_7, прийняті з порушенням статті 18 у поєднанні зі статтею 5 Конвенції.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, стаття 18 Конвенції не має самостійного значення. Вона може застосовуватися тільки у поєднанні з іншими статтями Конвенції (див. наприклад, пункт 73 рішення від 19 травня 2004 року у справі «Гусинський проти Росії», заява № 70276/01).

Скаржник обґрунтовано вважає, що на ситуацію ОСОБА_6 поширюються гарантії статті 5 Конвенції, яка, як було встановлено, діями Верховної Ради України порушена не була. Проте відсутність такого порушення не позбавляє суд обов'язку перевірити, чи не були повноваження відповідача, спрямовані на обмеження права на свободу позивача, використані з іншою метою, ніж та, для якої пункт 1 статті 5 Конвенції допускає встановлення цього обмеження.

На думку ЄСПЛ, вся структура Конвенції ґрунтується на презумпції добросовісності дій органів державної влади країн-учасниць. Справді, будь-яка державна політика чи окремий захід може мати «прихований мотив», а презумпція добросовісності є спростовною. Однак заявник, який стверджує, що його права і свободи були обмежені з неналежних підстав, повинен переконливо довести, що справжня ціль державних органів була не такою, як проголошено (або яка може обґрунтовано припускатись з огляду на контекст). Простої підозри про те, що державні органи користувались своєю владою для іншої цілі, ніж та, що передбачена Конвенцією, недостатньо, щоб довести порушення статті 18 Конвенції. Крім того, високий політичний статус не надає імунітету (див. пункти 255 та 258 рішення від 31 травня 2011 року у справі «Ходорковський проти Росії», заява № 5829/04,).

У справі «Луценко проти України» (заява № 6492/11) ЄСПЛ розглянув твердження заявника про те, що судове провадження щодо нього та його затримання були використані державними органами для усунення заявника від політичного життя та участі в майбутніх парламентських виборах в контексті ймовірного порушення статті 18 у поєднанні зі скаргою за статтею 5 Конвенції.

У пункті 107 рішення від 3 липня 2012 року у вказаній справі ЄСПЛ зазначив, що коли має місце твердження про порушення статті 18 Конвенції, ЄСПЛ застосовує дуже суворий стандарт доведення. Результатом цього є те, що існує лише декілька справ, у яких було встановлено порушення цього положення Конвенції: у рішенні в справі «Гусинський проти Росії» (пункти 73-78) ЄСПЛ погодився, що свободу заявника було обмежено, inter alia, для іншої цілі, ніж та, що передбачена статтею 5 Конвенції, оскільки з угоди, яка була підписана особою, яка трималась під вартою, і федеральним міністром у справах друку та інформації, явно вбачалось, що заявника було взято під варту, щоб примусити продати державі його медіа-компанію; у рішенні від 13 листопада 2007 року у справі «Чеботарі проти Молдови» (заява № 35615/06, пункт 46) ЄСПЛ установив порушення статті 18 Конвенції за обставин, коли затримання заявника було явно пов'язане із заявою, яка перебувала на розгляді Суду.

У рішенні в справі «Луценко проти України» (заява № 6492/11, пункти 108-110) ЄСПЛ визнав порушення Україною статті 18 Конвенції, звернувши увагу на такі обставини: заявник був одним з лідерів опозиції та спілкувався з представниками засобів масової інформації, явно привертаючи велику увагу суспільства; органи прокуратури, які прагнули затримати заявника, прямо вказали на спілкування заявника з представниками засобів масової інформації як на одну з підстав для його затримання та звинуватили його у спотворенні суспільної думки про вчинені ним злочини, дискредитації органів прокуратури та у здійсненні впливу на майбутній судовий процес з метою уникнення кримінальної відповідальності. На думку ЄСПЛ, таке обґрунтування органів прокуратури явно демонструвало їх спробу покарати заявника за публічне висловлення незгоди з пред'явленими йому обвинуваченнями та відстоювання своєї невинуватості, на що він мав право. Саме за таких обставин ЄСПЛ установив, що обмеження свободи заявника, дозволене за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, застосовувалось не лише з метою допровадження його до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення, а й з інших причин.

Натомість у цій справі скаржник вважає, що прийняття Верховною Радою України відповідних постанов було вмотивовано виключно бажанням чинної влади усунути ОСОБА_6 шляхом її ув'язнення та здійснення щодо неї кримінального провадження як опозиційного конкурента та політика, який публічно у засобах масової інформації та з трибуни Верховної Ради України піддає гострій критиці дії чинної влади.

Жодних доказів (прямих або непрямих), які б могли підтвердити таку мотивацію з боку Верховної Ради України скаржник не надав. Обставини справи «Луценко проти України», до якої на обґрунтування порушення статті 18 Конвенції щодо ОСОБА_6 звертається скаржник, суттєво відрізняються від обставин справи № 9901/615/18.

Політичну вмотивованість оскаржуваних постанов Верховної Ради України скаржник також обґрунтовує тим, що національний суд не розглядав можливості застосування щодо ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, ніж взяття під варту, хоч захисники з такими клопотаннями до суду зверталися.

Велика Палата Верховного Суду вважає таке твердження неприйнятним з огляду на те, що порушення статті 18 Конвенції Верховною Радою України не може бути доведене подальшими діями національного суду, які можуть бути оцінені на предмет дотримання вимог як статті 5, так і статті 18 Конвенції в іншому провадженні.

Крім того, скаржник стверджує про політичну вмотивованість оскаржуваних постанов Верховної Ради України, посилаючись не те, що мала місце неправомірна бездіяльність членів комітету Верховної Ради України щодо перевірки подань на відповідність положенням статті 218 Регламенту, формальний та екстрений розгляд і прийняття оскаржуваних постанов Верховною Радою України про надання згоди на притягнення народного депутата ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, її затримання та арешт.

Оскільки вказані доводи про порушення Верховною Радою України Регламенту були спростовані вище, то немає підстав для надання їм окремої оцінки.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що скаржник у цій справі не спростував презумпції добросовісності Верховної Ради України щодо прийняття оскаржуваних постанов, не довів, що їх прийняття мало приховані політичні мотиви. Аргументи скаржника не відповідають суворому стандарту доведення, який застосував у справах щодо порушення статті 18 Конвенції ЄСПЛ. Тому підстави для визнання у діях відповідача порушення статті 18 у поєднанні зі статтею 5 Конвенції відсутні.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, приймаючи оскаржувані постанови, Верховна Рада України діяла на законних підставах, з дотриманням спеціальної процедури, визначеної Конституцією України, Законом № 2790-ХІІ, КПК України, Регламентом, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням прав особи на участь у процесі прийняття рішення.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалив з додержанням норм матеріального та процесуального права, правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржник не спростував.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне й законне рішення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна В. В. Британчук Н. П. Лященко Л. І. Рогач Д. А. Гудима І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О.Г. Яновська