ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/3594/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Онопрієнко С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України та його територіальних управлінь щодо невиконання рішень судів, що набрали законної сили; визнання протиправними відмови територіальних управлінь Пенсійного фонду України у нарахуванні та виплаті позивачам пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі рішень судів, що набрали законної сили, починаючи з 01.11.2011року; зобов'язання відповідача видати акт організаційно-розпорядчого характеру для здійснення територіальними управліннями нарахування і виплати позивачам пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі рішень судів, що набрали законної сили, починаючи з 01.11.2011 року; зобов'язання відповідача забезпечити організацію та контроль територіальних управлінь Пенсійного фонду України щодо проведення нарахування та виплати позивачам пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі рішень судів, що набрали законної сили, починаючи з 01.11.2011 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано Пенсійний фонд України вчинити дії по контролю за здійсненням територіальними органами дій по нарахуванню та виплаті ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити. На думку апелянтів, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що судовими рішеннями, що набрали законної сили, а саме: постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2007 року, постановою Сніжнянського міського суду Донецької області від 08.04.2009 року, постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28.08.2009 року, постановою Обухівського районного суду Київської області від 06.12.2010 року, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року, постановою Городянського районного суду Чернігівської області від 05.07.2011 року, Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.02.2011 року, Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 08.11.2011 року, постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 12.05.2011 року, постановою Києво-Святошинського районного суду м.Києва від 22.12.2010 року, постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30.03.2011 року та від 28.08.2009 року, постановою Ірпінського міського суду Київської області від 25.10.2-10 року, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2007 року, постановою Харківського апеляційного суду від 23.05.2011 року було зобов'язано територіальні органи Пенсійного фонду України здійснювати нарахування та виплату пенсій позивачам у розмірі визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Територіальними управліннями Пенсійного фонду на підставі вказаних судових рішень здійснено перерахунок та виплату пенсії. Проте, з 01.11.2011 року позивачам здійснюється виплата пенсії не у розмірі, визначеному судовими рішеннями, а відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 року № 745 та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як свідчать матеріали справи в період 2011 - 2017 роки позивачі неодноразово звертались до територіальних управлінь Пенсійного фонду України, Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України, Президента України та до суду за захистом свого права щодо поновлення нарахування та виплати пенсії у відповідності до судових рішень, проте вимоги позивачів залишені без задоволення.

Позивачі, не погоджуючись з такими діями та бездіяльністю органів Пенсійного фонду, звернулися з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 9 липня 2007 року. згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Частиною 1 статті 50 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.

З 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 3 серпня 2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 1 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З 03 серпня 2014 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, п. 63 якого, зокрема розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року територіальні управління Пенсійного фонду повинні були нараховувати та виплачувати пенсію позивачам в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17, від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, територіальними управліннями відповідні перерахунки здійснені не були, що підтверджується наданими відповідями територіальних органів на запит Пенсійного фонду України.

Водночас й Пенсійним фондом України будь-які дії щодо контролю виплати пенсій позивачам згідно із Законом за цей період не вчинялись.

З огляду на те, що в межах даної адміністративної справи позивачами не визначено відповідачами у справі територіальні органи, а позивачі обрали спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду з позовом до Пенсійного фонду України, як центрального органу виконавчої влади, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зобов'язання Пенсійного фонду України вчинити дії по контролю за здійсненням територіальними органами дій по нарахуванню та виплаті позивачам пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2013 року та з 01 січня 2015 року територіальні управління Пенсійного фонду здійснюючи нарахування та виплату позивачам основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у вказаний період, у розмірі визначеному постановами Кабінету Міністрів України діяли правомірно, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Посилання ж апелянтів на те, що територіальними органами Пенсійного органу було порушено права ОСОБА_12 та ОСОБА_10, яким пенсія відповідно до рішень судів від 22.12.2010 року у справі № 2а-2675/10 та від 08.11.2011 року у справі №2а-5907/2011 взагалі не була виплачена, колегія суддів не бере до уваги, оскільки за відновленням своїх прав позивачі мали право звернутися з заявою в порядку ст. 383 КАС України до судів які прийняли відповідні рішення. В даній справі, як було зазначено вище, територіальні органи Пенсійного фонду не є відповідачами, а тому судом не може бути надана оцінка в рамках даної справи діям територіальних органів.

Щодо доводів позивачів в апеляційній скарзі про звуження їх прав на пенсію, розмір якої встановлено судовими рішеннями, колегія суддів зазначає, що в абзаці 4 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Колегія суддів зазначає, що зміни в редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які набули чинності з 01.01.2015 року, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню.

У абзаці 6 пункту 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Airey проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Kjartan Asmundsson проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.

При цьому, період після ухвалення судом рішення, щодо якого, на думку позивачів, порушуються їх пенсійні права, і з якого, у зв'язку з набранням чинності Закону № 3491-VI, органами Пенсійного фонду України проводиться перерахунок пенсій, таких категорій пенсіонерів як позивачі, не підпадає під період, щодо якого захищено порушене право позивачів і який досліджувався судами при вирішенні спорі у 2007-2011 роках.

У рішенні «ОСОБА_17 проти України» (параграф 21) Європейський суд з прав людини щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Arras та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).

У абзаці 10 пункту 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року №1-42/2011 Конституційний Суд України відзначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивачів під час отримання пенсії в період з 1 листопада 2011 року по 31 грудня 2013 року та з 3 серпня 2014 року та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Посилання ж відповідача на те, що постановами Городнянського районного суду Чернігівської області від 05.12.2013 року у справі №2а-732/2074/13-а та від 23.04.2012 року у справі № 2а-23/2505/2012 позивачам ОСОБА_8 та ОСОБА_11 вже було відмовлено у задоволенні позову з аналогічними позовними вимогами, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачами у вказаних справах визначено територіальні органи Пенсійного фонду, а у даній справі єдиним відповідачем є Пенсійний фонд України, що дає підстави для висновку про відсутність аналогічних позовних вимог в даному випадку.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача видати акт організаційно-розпорядчого характеру для здійснення територіальними управліннями нарахування і виплати позивачам пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі рішень судів, що набрали законної сили, починаючи з 01.11.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Рекомендацією Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року № R (80) 2 (далі - Рекомендація R (80) 2) визначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень.

При цьому, за позицією Європейського суду з прав людини щодо судового контролю за дискреційними адміністративними актами, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства»; п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру»; п. 47-56 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).

Відповідно до пункту 1 Положення № 384/2011 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).

Основними завданнями Пенсійного фонду України є, зокрема, реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску (пункт 3 Положення № 384/2011).

Пунктом 4 Положення № 384/2011 встановлено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь у містах та районах (далі - територіальні органи) щодо здійснення контролю за додержанням законодавства, про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог, з огляду не те, що суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких регламентована чинним законодавством та зобов'язувати останнього приймати те чи інше рішення.

Враховуючи те, що в даному випадку Пенсійним фондом України, не було виконано покладеного на нього, як на центральний орган виконавчої влади, обов'язку щодо контролю здійснення територіальними органами дій по нарахуванню та виплаті позивачам пенсії, належним способом захисту порушених прав позивачів є зобов'язання Пенсійного фонду України вчинити дії по контролю за здійсненням територіальними органами дій по нарахуванню та виплаті пенсій позивачам.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 16.01.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І.Мєзєнцев