РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2019 року

м. Рівне

№460/2894/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Самкової Т.А.; позивача - ОСОБА_1; представника відповідача - Босик Т.А. (довіреність від 23 жовтня 2018 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі іменується - відповідач ), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2018 №0001025-0000-1720, яким визначено податкове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 13318 грн. 40 коп.

Заяви по суті справи в порядку частини другої статті 159 КАС України.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачу належить на праві власності об'єкт нерухомого майна - «Свинарник» загальною площею 832,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2). Позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 18.06.2018 №0001025-0000-1720, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2017 року у розмірі 13318 грн. 40 коп. Вказує, що таке майно не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в порядку абзацу «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, оскільки позивач займається вирощуванням сільськогосподарських культур та тварин як голова та член особистого селянського господарства, не являючись фізичною особою - підприємцем. Вказує, що він має усі ознаки сільськогосподарського товаровиробника та використовує належне йому нерухоме майно саме в таких цілях. Окрім того, позивач обґрунтовує позов тим, що фіскальний орган не мав жодних правових підстав для застосування ставок податку згідно рішення органу місцевого самоврядування від 24.01.2017, визначаючи суму податкового зобов'язання за той же 2017 звітний податковий рік (період).

Відзив на позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач, як фізична особа, не здійснює сільськогосподарської діяльності, передбаченої КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, а відтак дія абзацу «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України на нього не поширюється. Фіскальний орган вказує, що позивач не являється виробником сільськогосподарської продукції в розумінні закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», Закону України «Про сільськогосподарський перепис», та Податкового кодексу України. Відтак, належне позивачу нерухоме майно - «Свинарник» загальною площею 832,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2) є об'єктом оподаткування в порядку статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідь на відзив містить посилання на те, що позивач має право на пільгу щодо оподаткування, оскільки він здійснює господарську діяльність в порядку Закону України «Про особисте селянське господарство» та використовує належне йому нерухоме майно саме в цілях такого закону.

Заперечення містять посилання на те, що фіскальний орган при визначенні суми податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітний податковий період 2017 року може застосовувати ставки податку, що встановлені рішенням органу місцевого самоврядування у цьому ж 2017 році. Оскільки, відповідно до пункту 4 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIIIвід 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Ухвалою суду від 26.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у відкритому судовому засіданні на 10.01.2019.

У судове засідання прибув позивач по справі, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти позову та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Заяви чи клопотання з процесуальних питань (стаття 166 КАС України) від учасників справи до суду не надходили.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 10.01.2019.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 є власником об'єкта нерухомого майна - «Свинарник» загальною площею 832,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2) (форма власності - приватна; розмір частки - 1/1), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.12.2016 (а.с. 10).

Фіскальним органом сформовано податкове повідомлення-рішення від 18.06.2018 №0001025-0000-1720, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2017 року у розмірі 13318 грн. 40 коп. (а.с. 24).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення від 18.06.2018 №0001025-0000-1720, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (набрав чинності з 01 січня 2015 року) (далі іменується - Закон України №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 Податкового кодексу України (далі іменується - ПК України).

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.2, пункту 266.2, підпунктом 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Відповідно до абзацу «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Разом з тим, згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Крім того, у підпункті 14.1.235 статті 14 ПК України визначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

З системного аналізу правових норм вбачається, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» №2238-III від 18.01.2001 (далі іменується - Закон України №2238-III), сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

За правилами статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» №575-VI від 23.09.2008 (далі іменується - Закон України №575-VI), виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» №742-IV від 15.05.2003 (далі іменується - Закон України №742-IV), особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Статтею 4 Закону України №742-IV встановлено, що особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (стаття 6 Закону України №742-IV).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця. Проте, він являється головою та членом особистого селянського господарства, що підтверджується довідкою Демидівської селищної ради від 13.03.2018 (а.с. 14).

Дана обставина також підтверджується Довідкою про наявність у фізичної особи земельних ділянок від 15.08.2018 №180 форми №3ДФ, де зазначено про наявність у позивача права на користування землями для ведення особистого селянського господарства - 0,50 га (а.с. 15).

Судом встановлено, що позивач у своєму особистому селянському господарстві займається вирощуванням сільськогосподарських культур та тварин: відповідно до довідки від 15.08.2018 №181 позивач вирощує картоплю на земельній ділянці 0,50 га (а.с. 16); відповідно до Акту обстеження від 15.08.2018 позивач у своєму господарстві вирощує свиней, кролів, на земельній ділянці 0,50 га вирощує картоплю (а.с. 17).

Тобто, позивач використовує належну йому на праві власності будівлю - «Свинарник» для ведення особистого селянського господарства - господарської діяльності, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків.

Відповідно до статті 7 Закону України №742-IV, члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України; проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Вказана норма визначає такий обсяг прав позивача, як члена особистого селянського господарства, якими фактично володіє сільськогосподарський виробник.

При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507 будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

З системного аналізу правових норм вбачається, що споруди, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

Таким чином, у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні; позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єкта нерухомого майна - «Свинарник» загальною площею 832,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2), оскільки займається розведенням свиней, використовує нежитлову будівлю (свинарник) у своїй діяльності особистого селянського господарства.

На переконання суду, позивач має ознаки «сільськогосподарського товаровиробника», оскільки використовує належні йому на праві власності та користування землі та споруду «Свинарник» в особистому селянському господарстві в порядку Закону України №742-IV, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Відтак, об'єкт нерухомого майна - «Свинарник» загальною площею 832,4 кв.м., не є об'єктом сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2018 року №0001025-0000-1720 винесене на підставі Рішення Хрінницької сільської ради від 24 січня 2017 року №83 «Про встановлення податку на нерухоме майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким затверджено Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 20).

До розрахунку суми податкового зобов'язання застосовано ставку податку - 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об'єктів нежитлової нерухомості (розділ 6 Положення).

Зважаючи на попередній висновок суду про те, що у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, до позивача не застосовуються норми розділу 6 Положення.

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача про те, що при визначенні суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий 2017 рік не могло застосовуватися рішення органу місцевого самоврядування від 24 січня 2017 року №83 «Про встановлення податку на нерухоме майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Пунктом 10.3. статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (пункт 12.3 статті 12 ПК України).

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.4.3. пункту 12.4. статті 12 ПК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

За правилами пункту 12.5. статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Платники місцевих податків та зборів при визначенні своїх податкових зобов'язань можуть використовувати зведену інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Такі платники звільняються від відповідальності у разі, якщо у зведеній інформації, розміщеній на офіційному веб-сайті, виявлено помилку, що містить розбіжності між даними контролюючих органів та даними офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У такому разі до таких платників податку штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає.

Проте, відповідно до пункту 4 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIIIвід 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Тобто, фіскальний орган при визначенні суми податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітний податковий період 2017 року може застосовувати ставки податку, що встановлені рішенням органу місцевого самоврядування у цьому ж 2017 році.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, фіскальним органом не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в порядку статті 77 КАС України, яке підлягає скасуванню.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп., сплачена відповідно до Квитанції №25 від 19.11.2018, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, місто Рівне, вулиця Відінська, 12; код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 18 червня 2018 року №0001025-0000-1720.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 14 січня 2019 року.

Суддя Недашківська К.М.