Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 487/2751/17

провадження № 61-42847св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2018 року у складі судді Кузьменко В. В. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») та просив визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 10 квітня 2017 року № 213/о про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», поновити ОСОБА_4 на вказаній посаді, стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з квітня 2015 року він працював на посаді головного інженера Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України». З 23 серпня 2016 року обіймав посаду заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення ДП «Адміністрація морських портів України». Наказом від 10 квітня 2017 року № 213/о його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.

ОСОБА_4 є членом профспілкового комітету, але згоду на його звільнення відповідач від профспілки не отримав у порушення вимог статті 43 КЗпП України, що є істотним порушенням його прав. Крім того, відповідачем не дотримано вимог статті 49-4 КЗпП України щодо завчасного, не пізніше 3-х місяців до запланованих звільнень, надання профспілкам інформації про заплановані звільнення та щодо обов'язку власника пропонувати працівнику всі вакантні посади з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, оскільки вакантні посади були запропоновані лише станом на день повідомлення про вивільнення (08 лютого 2017 року) і більше не пропонувались.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 10 квітня 2017 року № 213/о про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії державного підприємства &q?ої;Адміністрація морських портів України&q?зп;.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 290 307 (двісті дев'яносто тисяч триста сім) гривень 30 копійок.

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 903 (дві тисячі дев'ятсот три) гривні 07 копійок.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України проведено з порушенням вимог статтей 49-2, 43, 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», тому наказ № 213/о від 10 квітня 2017 року про звільнення ОСОБА_4 є незаконним. Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи свідчить про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи та може бути підставою для звільнення працівників лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статтей 42, 43, 492 КЗпП України, які відповідачем при звільненні ОСОБА_4 дотримані не були.

У серпні 2018 року ДП «Адміністрація морських портів України» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем було дотримано вимоги КЗпП України під час звільнення позивача, з попередженням про майбутнє звільнення йому 08 лютого 2017 року надали для ознайомлення пропозиції вакантних посад Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та ДП «Адміністрація морських портів України» в цілому. Позивач ознайомився із зазначеними пропозиціями та письмово відмовився від вакантних посад.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 працював на посаді головного інженера Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом № 120 від 08 лютого 2017 року позивача попереджено про скорочення займаної ним посади та наступне звільнення з 10 квітня 2017 року, одночасно йому надано для ознайомлення пропозицію вакансій у ДП «Адміністрація морських портів України» станом на 08 лютого 2017 року.

Згідно з наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 10 квітня 2017 року № 213/о ОСОБА_4 звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

За пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6-491цс15, оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Пропозиція з переліком наявних вакантних постійних посад була надана позивачу лише в день попередження про скорочення його посади та наступне вивільнення, тобто 08 лютого 2017 року. Після цього до дати фактичного звільнення вакантні посади позивачу не пропонувалися, не зважаючи на те, що перелік вакантних посад протягом наступних двох місяців оновлювався.

ОСОБА_4 є членом професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торгівельного порту.

Судами встановлено, що ДП «Адміністрація морських портів України» не зверталося до профспілки за отриманням попередньої згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4

Відповідач лише 25 вересня 2017 року звернувся до профспілки із письмовим поданням та 26 вересня 2017 року профспілка працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту відмовила у наданні згоди на звільнення позивача з огляду на порушення ДП «Адміністрація морських портів України» вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пункту 4.1 Колективного договору ДП «Адміністрація морських портів України» за 2013-2018 року, невиконання вимог статтей 40, 49 КЗпП України з урахуванням того, що роботодавець не запропонував ОСОБА_4 наявні вакансії на усьому підприємстві, а не лише у Миколаївській філії.

Як було встановлено судами, звільнення позивача відбулося з порушенням вимог КЗпП України, йому не надавалися пропозиції про всі наявні на підприємстві вакансії, які існували станом на 10 квітня 2017 року, звільнення відбулося без надання згоди профспілки на це, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про помилкове встановлення судами того, що позивач є членом профспілкового комітету професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту, оскільки він є лише членом професійної спілки, а не членом виборного органу, не впливає на правильність оскаржуваних судових рішень.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у позовній заяві, та не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат