П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/141/17

Провадження № 11-395сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

представник відповідача - РусаковаІ.Г.,

представник третьої особи - КарлашД.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року (судді Бучик Г. Ю., Берназюк Я. О., Гімон М. М., Гриців М. І., Стародуб О. П.) у справі № 800/141/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія), про визнання незаконним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення відповідача від 23 березня 2017 року № 594/0/15-17 про звільнення її з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за вчинення істотного дисциплінарного проступку).

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що 07 квітня 2016 року за результатами розгляду дисциплінарної справи № 3888/дп-15 ВККС прийняла рішення № 787/дп-16, яким рекомендувала Вищій раді юстиції (далі - ВРЮ), правонаступником якої є ВРП, розглянути питання про звільнення позивача з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги). 23 березня 2017 року, розглянувши рішення Комісії від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16, ВРП прийняла рішення № 594/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку». На думку позивача, у вказаному рішенні ВРП не навела жодних ознак порушення суддею ОСОБА_3. присяги судді та не зазначила в чому вони полягали; не обґрунтувала та не послалася на докази порушення суддею присяги, вказавши лише про те, що встановлені Комісією факти щодо поведінки судді ОСОБА_3. свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку. Проте вказану підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності законодавцем введено лише з 05 січня 2017 року, що виключає можливість її застосування до порушення, що сталося раніше. Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення ВРП не врахувала стаж роботи позивача на посаді судді, позитивну характеристику, велике судове навантаження, а також те, що ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, сумлінно виконувала посадові обов'язки.

До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_3 цим судом не закінчено.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 05 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовив повністю.

Не погодившись із постановленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначила, що вказане рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, в оскаржуваному рішенні судом не надано жодної оцінки доводам, аргументам та доказам, наведеним позивачем у позовній заяві, не вказано про їх прийняття чи відхилення. Скаржник вважає, що враховуючи положення глави 6 та статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), звільнення судді за особливими обставинами повинно розглядатися на засіданні ВРП на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді, проте Дисциплінарною палатою ВРП рішення Комісії від 07 квітня 2016 року щодо дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_3. не розглядалося та відповідне подання, яке за статтею 56 Закону № 1798-VIII могло бути підставою розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_3. з посади, - не приймалося. Крім цього, судом безпідставно визнано законним застосування до позивача трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, який встановлений законом з 30 вересня 2016 року, замість одного року, передбаченого на час вчинення проступку, що погіршує, а не покращує становище судді та не відповідає нормам Конституції України. На підставі викладеного позивач просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

Представник ВРП у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що ВРП не погоджується з вимогами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими. Розглядаючи питання про звільнення судді на підставі рішення ВККС України, ВРП виходила з того, що норми глави 6 розділу II Закону № 1798-VIII не передбачають перегляду рішення Комісії про направлення рекомендації для вирішення питання про звільнення судді та переоцінки зібраних нею доказів вчинення дисциплінарного проступку. Крім того, факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку є підтвердженим постановою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року у справі № 800/275/16 та не потребує доказування. Представник ВРП також зазначив, що положення статті 56 Закону № 1798-VIII не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки дисциплінарна справа стосовно позивача згідно з абзацом другим пункту 31 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) розглядалася Комісією, а не Дисциплінарною палатою ВРП. Запровадження трирічного строку щодо застосування дисциплінарного стягнення до судді є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був. Інші доводи апеляційної скарги також не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Комісії послався на те, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав цим обставинам правильну юридичну оцінку, на підставі чого прийняв законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення. Крім того, на думку представника третьої особи, ОСОБА_3 на обґрунтування вимог апеляційної скарги не вказала які норми матеріального чи процесуального права порушив суд і в чому полягає незаконність судового рішення.

На підставі викладеного представники ВРП та ВККС просять апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року - без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представники відповідача та третьої особи заперечили проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, наведених у відзивах, та просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи відповідача та третьої особи, заслухавши суддю-доповідача, виступи позивача, його представника, представників ВРП та ВККС, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Суд першої інстанції установив, що Указом Президента України від 14 квітня 2008 року № 346/2008 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 248-VII ОСОБА_3 обрано безстроково суддею вказаного суду.

У квітні 2016 року до ВРЮ надійшло рішення Комісії від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання про звільнення судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

Протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ від 20 квітня 2016 року доповідачем у цій справі визначено члена ВРЮ ОлійникА.С.

30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закон № 1402-VIII.

05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII.

12 січня 2017 року ВРЮ прийнято рішення про реорганізацію ВРЮ у ВРП, набуття членами ВРЮ статусу членів ВРП та здійснення повноважень членів ВРП.

За наслідками перевірки відомостей, викладених у вказаному рішенні Комісії, член ВРП ОлійникА.С. дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_3 з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішенням ВРП від 23 березня 2017 року № 594/0/15-17 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Не погодившись із вказаним рішенням ВРП, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.

Установлені судом першої інстанції обставини в апеляційній скарзі під сумнів не ставляться.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції погодився з висновком ВРП про те, що встановлені Комісією факти щодо поведінки судді ОСОБА_3. свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку. Вчинені суддею ОСОБА_3. дії, про які зазначено в рішенні Комісії, свідчать про допущення нею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) та є підставою для її звільнення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. При цьому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді на день відкриття Комісією дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_3 та прийняття рішення від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання про звільнення судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги), визначався статтею 95 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI). Зокрема, згідно із частиною першою цієї статті дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 96 Закону № 2453-VI орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. За результатами розгляду орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення. Рішення у дисциплінарній справі приймається більшістю від загального складу органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Член органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який проводив перевірку, не бере участі в голосуванні під час прийняття рішення.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

За наслідками дисциплінарного провадження ВККС України може прийняти рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (в редакції, чинній на час здійснення щодо ОСОБА_3 дисциплінарного провадження та прийняття Комісією рішення від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Матеріалами справи встановлено, що в лютому - квітні, жовтні, грудні 2015 року та березні 2016 року на адресу Комісії надійшли скарги президента громадської організації «Верховенство права» ОСОБА_16., звернення народних депутатів України ОСОБА_17., ОСОБА_18., ОСОБА_19 та лист із секретаріату ВРЮ, до яких долучено ідентичні за змістом скарги ОСОБА_16., а також звернення директора Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Главбуд плюс» ОСОБА_12. та представника товариства ОСОБА_20 щодо поведінки судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3., яка може мати наслідком притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням Комісії від 22 грудня 2015 року № 3888/дп-15 стосовно судді ОСОБА_3. відкрито дисциплінарну справу.

За результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_3. Комісією 07 квітня 2015 року прийнято рішення № 787/дп-16 про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про звільнення судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення присяги).

20 квітня 2016 року вказане рішення ВККС надійшло на адресу ВРЮ.

Відповідно до пункту 19 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII рішення Комісії про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Законом № 1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, встановленому главою 6 розділу II цього Закону. За результатом розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 23 березня 2017 року № 17 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 16 членами, які брали участь у його ухваленні та проголосували за звільнення ОСОБА_3 з посади судді.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 594/0/15-17 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, частиною шостою статті 126 Конституції України (в редакції Закону № 1401-VIII) встановлено підстави для звільнення судді, однією з яких є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3).

Статтею 112 Закону № 1402-VIII установлено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Висновок про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді, а відтак і про наявність визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підстави для звільнення судді, мотивовано відповідачем встановленням обставин, викладених у рішенні Комісії від 07 квітня 2015 року № 787/дп-16.

Зокрема, під час розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_3 Комісія встановила, що до Малиновського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_14 до ОСОБА_12, ТОВ «Охоронне агентство «Гепард», третя особа - ОСОБА_15, яка 04 листопада 2014 року передана до провадження судді ОСОБА_3. відповідно до вимог статті 11-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в якій позивач просив:

- звільнити ОСОБА_12 з посади директора ТОВ «Главбуд плюс»;

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про ОСОБА_12 як директора ТОВ «Главбуд плюс»;

- заборонити ТОВ «Охоронне агентство «Гепард», ОСОБА_12 та будь-яким іншим юридичним та фізичним особам вчиняти будь-які дії щодо недопущення ОСОБА_14 до нежитлових будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що належать ТОВ «Главбуд плюс»;

- усунути перешкоди ОСОБА_14 стосовно недопущення ТОВ «Охоронне агентство «Гепард», ОСОБА_12 та будь-якими іншими юридичними та фізичними особами до нежитлових будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що належать ТОВ «Главбуд плюс».

Позивач також подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду на 10 грудня 2014 року.

Суддя Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. ухвалою від 05 листопада 2014 року частково задовольнила заяву ОСОБА_14 про забезпечення позову: відсторонила ОСОБА_12 від посади директора ТОВ «Главбуд плюс» з 05 листопада 2014 року; призначила ОСОБА_14 виконувачем обов'язки директора ТОВ «Главбуд плюс» з 05 листопада 2014 року до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили; зобов'язала державного реєстратора відділу реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про ОСОБА_12 як директора ТОВ «Главбуд плюс» та включити запис про ОСОБА_14 як директора ТОВ «Главбуд плюс»; заборонила ТОВ «Охоронне агентство «Гепард», ОСОБА_12 та будь-яким іншим юридичним та фізичним особам вчиняти будь-які дії щодо недопущення ОСОБА_14 до нежитлових будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що належать ТОВ «Главбуд плюс»; зобов'язала ОСОБА_12 передати ОСОБА_14 статут і печатки ТОВ «Главбуд плюс».

Вказану ухвалу судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. було скасовано ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2014 року.

Апеляційний суд Одеської області в указаному рішенні, зокрема, зазначив, що стаття 152 ЦПК України не передбачає вжиття судом таких заходів забезпечення позову як відсторонення від посади та призначення на посаду. У зв'язку з цим суд першої інстанції, порушивши вимоги статей 151-153 ЦПК України, вийшов за межі своїх процесуальних повноважень та без належних доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, визначив наперед результати розгляду справи по суті. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що заходи забезпечення позову, які застосовані судом першої інстанції, суперечать правовій природі забезпечення позову й меті його застосування.

Апеляційний суд Одеської області також вказав, що порушення судом першої інстанції зазначених вимог процесуального закону є порушенням принципу верховенства права, проголошеного Конституцією України, та положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) щодо вирішення справи судом, встановленим законом, оскільки ухвала про забезпечення позову прийнята судом поза межами його компетенції.

04 грудня 2014 року ОСОБА_14 звернувся до суду першої інстанції із заявою про залишення позову без розгляду. Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2014 року цю заяву задоволено та залишено позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України.

У зверненні до Комісії щодо поведінки судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. заявники зазначили, що на підставі ухвали про забезпечення позову відбулося рейдерське захоплення майна ТОВ «Главбуд плюс» на суму 7 025 022 грн та його розпродаж, що призвело до неможливості подальшого ведення господарської діяльності.

Комісія у рішенні від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16 вказала, що порушення вимог процесуального закону під час вирішення питання про забезпечення позову, допущені суддею ОСОБА_3. внаслідок неналежного ставлення до службових обов'язків, є істотними і призвели до вчинення перешкод діяльності суб'єкта господарювання, а також порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а саме: усі вимоги, викладені в позовній заяві та заяві про забезпечення позову, є ідентичними; суддя ОСОБА_3. відсторонила ОСОБА_12 від посади директора ТОВ «Главбуд плюс» та призначила ОСОБА_14 виконувачем обов'язки директора цього товариства, отже, до початку розгляду справи суддя фактично вирішила її по суті.

Вказане рішення Комісії від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16 було оскаржено ОСОБА_3 до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року у справі № 800/275/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Комісії про визнання бездіяльності протиправною, визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

Вищий адміністративний суд України у вказаному рішенні визнав обґрунтованим висновок Комісії про те, що порушення вимог процесуального закону під час вирішення питання про забезпечення позову, допущені суддею ОСОБА_3. внаслідок неналежного ставлення до службових обов'язків, є істотними і призвели до перешкоджання діяльності суб'єкта господарювання, а також порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Вказане рішення Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Перевіряючи обґрунтованість висновку ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності та звільнення її з посади судді за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, ВеликаПалата Верховного Суду зважає на таке.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини 9 статті 109 Закону № 1402-VIII).

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 наголошено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді. Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року, визначено, що: суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1); суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3).

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, повноваження, що надані суддям, тісно пов'язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

У справі встановлено, що суддею Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. 05 листопада 2014 року постановлено ухвалу про забезпечення позову з порушенням вимог статей 151-153 ЦПК України, принципу верховенства права, проголошеного Конституцією України, та положень статті 6 Конвенції, що констатовано в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2014 року.

Правомірність рішення Комісії від 07 квітня 2016 року № 787/дп-16 встановлено постановою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року у справі № 800/275/16, яка набрала законної сили.

Обставини, встановлені ВККС під час дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_3, підтверджені ВРП, а також правильно оцінені при розгляді цієї справи судом першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРП, з яким погодився й суд першої інстанції, про те, що дії судді ОСОБА_3. свідчать про допущення нею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, що є підставою для її звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача про те, що питання звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, повинно розглядатися на засіданні ВРП виключно на підставі подання її Дисциплінарної палати про звільнення судді, оскільки рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 594/0/15-17 прийнято за результатами розгляду рішення ВККС про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади в порядку, визначеному пунктом 19 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII.

Безпідставними є й доводи скаржника про порушення ВРП строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Так, норми Закону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакції, чинній на момент постановлення ОСОБА_3 ухвали про забезпечення позову, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

При цьому частина одинадцята статті 109 Закону № 1402-VIII також передбачає можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Отже, рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 594/0/15-17 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII відсутні.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення відповідача про звільнення судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_3. на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є обґрунтованим.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено внаслідок повного з'ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук І.В. Саприкіна

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко