Провадження № 22-ц/811/813/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.

cекретар - Брикайло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Інтернешенел Бізнес платформ України», ОСОБА_4 ОСОБА_5 про визнання трудових відносин припиненими, -

в с т а н о в и л а:

18 грудня 2017 року позивачка звернулась до суду із позовом, у якому просила трудові відносини між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» визнати припиненими з 17.07.2017 року, у зв’язку зі звільненням ОСОБА_2 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 згідно наказу ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» від 10.08.2016 року № 1-к приступила до виконання обов’язків директора ОСОБА_6 (код ЄДРПОУ 40745495, місцезнаходження: 79039, Львівська область, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 111 А офіс 2). Відповідно до Статуту ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» учасниками ОСОБА_6 є громадянин ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: 02-972 АДРЕСА_1) та громадянка України ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, адреса: 49000 м. Дніпро, вул. Кільцева, буд. 36). З огляду на те, що учасник ОСОБА_6 ОСОБА_9 взагалі не цікавиться справами ОСОБА_6, участі в його діяльності не приймає, підприємство не виконує поставлені економічні завдання. Учасник ОСОБА_6 ОСОБА_2 одноособово не може приймати рішення з важливих питань діяльності ОСОБА_6 (наприклад, щодо внесення змін до статуту, збільшення статутного капіталу, визначення основних напрямків діяльності товариства тощо), оскільки вирішення таких питань віднесене до виключної компетенції Загальних зборів Учасників. Частка учасника ОСОБА_2 в розмірі 50% Статутного капіталу не дає їй можливості провести Загальні збори учасників ОСОБА_6 у зв’язку із відсутністю кворуму. У зв’язку із чим, позивачка позбавлена можливості визнати припиненими трудові відносини з ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна», а тому звернулась до суду із позовом, який просила задовольнити.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Інтернешенел Бізнес платформ України», ОСОБА_4 ОСОБА_5 про визнання трудових відносин припиненими – відмовлено.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 05 червня 2018 року оскаржив представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. Вказує, що відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення правовідношення. Чинне законодавство не наділяє працівника правом самостійно звільняти себе з займаної посади, тому інтерес позивачки полягає в тому, щоб отримати рішення суду про припинення трудових відносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Бізнес Платформ Україна». Зазначає, що позивачка звернулася до суду з метою захисту свого цивільного права, гарантованого Конституцією України, на припинення трудових відносин. Звертає увагу, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України. Спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори. Судам необхідно звернути увагу на те, що у цьому разі позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав як найманого працівника, а не акціонера (учасника) господарського товариства.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_2 і товариством з обмеженою «Інтернешнл Бізнес Платформ Україна» з 17.07.2017 року у зв’язку зі звільненням ОСОБА_2 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий – Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи окрім направлення копії ухвали також і шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Зважаючи на те, що сторони належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, рішення про виклик учасників справи в суд апеляційної інстанції для надання пояснень у справі не приймалось, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності. Справа розглядається з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що загальні збори учасників вищевказаного товариства, не вправі проводити розгляд заяви позивачки про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням, оскільки таке призведе до порушення вимог чинного законодавства, а також, що сама вимога позивачки про визнання трудових відносин припиненими не ґрунтується на законних підставах. Залучення ж співвідповідачем другого учасника товариства – ОСОБА_4 ОСОБА_5, до якого відсутні позовні вимоги, взагалі виходить за межі предмета позову.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, зважаючи на таке.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Позивач ОСОБА_2 згідно наказу ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» від 10.08.2016р. № 1-к приступила до виконання обов’язків директора ОСОБА_6 (а.с.6).

Відповідно до Статуту ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (роздруківка із інтернет-порталу Міністерства юстиції України) учасниками ОСОБА_6 є громадянин ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 та громадянка України ОСОБА_2.

Відповідно до п. 3.2. Статуту частки учасників є рівними та становлять по 50%. (а.с.8-14).

Відповідно до п. 6.5. Статуту ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» збори учасників ОСОБА_6 можуть скликатись також на вимогу виконавчого органу (дирекції).

В пункті 6.12. Статуту встановлено, що виконавчим органом ОСОБА_6 є Директор (Дирекція).

Згідно п. 6.7. Статуту про проведення зборів учасників ОСОБА_6 Учасники повідомляються письмово із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менше як за тридцять днів до скликання зборів учасників.

Відповідно до п. 6.10.3. Статуту ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» до виключної компетенції Загальних зборів ОСОБА_6 належить обрання та відкликання генерального директора ОСОБА_6.

Відповідно до п. 1.8. Статуту місцезнаходження ОСОБА_6 79039, Україна, м. Львів, вул. Шевченка,111А, офіс 2.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою також надано:

заяву ОСОБА_2 від 21.06.2017 року загальним зборам учасників ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» про вихід зі складу учасників ОСОБА_6, адресоване - 79039, Україна, м. Львів, вул. Шевченка,111А, офіс 2 (а.с.16);

заяву ОСОБА_2 від 30.06.2017 року загальним зборам учасників ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» про звільнення її з посади директора за ст 38 КЗпП за власним бажанням, адресоване - 79039, Україна, м. Львів, вул. Шевченка,111А, офіс 2 (а.с.15);

повідомлення другому учаснику ОСОБА_6 ОСОБА_5 з зазначенням адреси: 02-972 АДРЕСА_2, від 30.06.2017 року про скликання загальних зборів з метою вирішення питання про її звільнення та виходу із ОСОБА_6, що мали відбутись 10.08.2017 року в м. Києві, бульвар Тараса Шевченка,38/40-а, офіс 16 (а.с.17);

опис цінного листа, від 03.07.2017 року, яким вказані вище заяви та повідомлення другому учаснику були відправлені ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» за адресою м. Львів, вул. Шевченка,111А, офіс 2;

повідомлення (повторне) другому учаснику ОСОБА_6 ОСОБА_5 з зазначенням адреси 02-972 АДРЕСА_2, від 07.08.2017 року про скликання загальних зборів з метою вирішення питання про її звільнення та виходу із ОСОБА_6, що мали відбутись 08.09.2017 року в м. Києві, бульвар Тараса Шевченка,38/40-а, офіс 16 (а.с.20);

опис цінного листа, від 07.08.2017 року, яким вказані вище заяви від 21.06.2017 року і 30.06.2017 року та повідомлення другому учаснику були відправлені ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» за адресою м. Львів, вул. Шевченка,111А, офіс 2 та дві квитанції про оплату послуг;

Позивачка вказує, що 17.07.2017 року фактично припинила повноваження директора ТОВ «Інтернешнал Бізнес Платформ Україна» відповідно до наказу № 2-к від 17.07.2017 року «Про припинення трудового договору», звільнившись за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

Право на працю - одне з основних прав людини.

Стаття 23 Декларації прав людини проголошує, що кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці та захист від безробіття.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права зазначається, що право на працю - це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Міжнародно-правові акти про працю підкреслюють неприпустимість примусової праці.

Європейська конвенція про права людини 1959 року, Конвенція № 29 про примусову або обов'язкову працю 1930 року визначають примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки ця особа не запропонувала добровільні послуги.

Стаття 4 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод встановлює заборону рабства та примусової праці.

Україна, що ратифікувала названу конвенцію, закріпила у ст. 43 Конституції заборону використання примусової праці відповідно до міжнародно-правових стандартів.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4 КЗпП України).

Частиною 1 стттею 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 cт. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

Відповідно до ч. 4 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Згідно ч. 1 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

Пунктом 3 ч. 4 ст. 145 ЦК України передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить створення та відкликання виконавчого органу товариства.

Статтею 61 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.

Отже, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.

За змістом положень ст. 38 КЗпП України, ст. 145 ЦК України, ст. ст. 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства», праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов’язок учасників товариств провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення виконавчого органу.

Проте з викладеного вбачається, що позивачем не надано доказів:

- про відправлення повідомлення про скликання загальних зборів з метою вирішення питання про її звільнення та виходу із ОСОБА_6, що мали відбутись 10.08.2017 року в м. Києві, бульвар Тараса Шевченка, 38/40-а, офіс 16, другому учаснику ОСОБА_6 ОСОБА_5 за зазначенною адресою 02-972 АДРЕСА_2 та, що таке повідомлення отримано учасником товариства;

- про відправлення повідомлення (повторно) про скликання загальних зборів з метою вирішення питання про її звільнення та виходу із ОСОБА_6, що мали відбутись 08.09.2017 року в м. Києві, бульвар Тараса Шевченка, 38/40-а, офіс 16, другому учаснику ОСОБА_6 ОСОБА_5 за зазначенною адресою 02-972 АДРЕСА_1, та що таке повідомлення отримано учасником товариства у встановлений законом строк та й взагалі отримано.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Як передбачено ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивачем не надано доказів того, що на виконання приписів ст. 61 Закону вона своєчасно повідомляла про проведення загальних зборів його другого учасника ОСОБА_4 ОСОБА_5 (частка якого в статутному фонді становить 50%) саме у письмовий передбачений статутом спосіб із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного за 30 днів до скликання загальних зборів.

Оскільки, позивачем не здійснені всі необхідні дії, щодо звільнення її з посади директора, то звернення з таким позовом є безпідставним і завчасним.

Необхідно зазначити, що неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому законом порядку є порушенням його прав, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про відмову в позові, однак, не врахував усі обставини справи та докази, що містяться у справі, що призвело до невірного застосування норм матеріального права.

А відтак, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 слід задовольнити частково.Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Інтернешенел Бізнес платформ України», ОСОБА_4 ОСОБА_5 про визнання трудових відносин припиненими відмовити з інших ніж суд першої інстанції підстав, викладених вище.

У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 29 грудня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 2, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Інтернешенел Бізнес платформ України», ОСОБА_4 ОСОБА_5 про визнання трудових відносин припиненими - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді : Бойко С.М.

ОСОБА _10