321/1753/16-к

26.12.2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 321/1753/16-к

провадження № 1-кп/312/15/2018

26 грудня 2018 року с. Велика Білозерка

Великобілозерський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Рогоза А.Ю.,

при секретарі Сиротюк Л.В.,

за участю прокурора Коваленка Я.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Велика Білозерка кримінальне провадження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12016080290000178, за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, росіянина, громадянина України, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (Радянська), будинок № 5, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 172 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 17.04.2014 року обіймаючи посаду директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на ОСОБА_3, з особистих мотивів, а саме з метою усунення ОСОБА_3 від можливості контролювати законність виділення йому частки майна ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» та бажаючи влаштувати на звільнене робоче місце свою дружину - ОСОБА_5, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України, підписав наказ № 9, яким незаконно звільнив ОСОБА_3 з посади головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» за систематичне не виконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього.

Не погоджуючись із звільненням, ОСОБА_3 звернувся з позовом до Михайлівського районного суду Запорізької області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.06.2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, поновлено ОСОБА_3 на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» та стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4590 грн.

Крім того, 07.08.2015 року ОСОБА_1 обіймаючи посаду директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на ОСОБА_3, з особистих мотивів, через неприязні стосунки до потерпілого, які виникли на протязі 2013 - середини 2015 років, та у зв’язку з відмовою потерпілого виконувати обов’язки щодо передачі первинних документів бухгалтерського обліку за 2012-2014 роки для зберігання в сейфі бухгалтерії підприємства, які на нього були накладені ОСОБА_1 всупереч посадовій інструкції бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», в порушення вимог Кодексу законів про працю України, підписав наказ № 19, яким незаконно звільнив ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» у зв’язку з невиконанням ним наказів директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» № 16 від 14.07.2014 року, № 21 від 01.08.2014 року, № 13 від 05.06.2015 року та № 18 від 30.06.2015 року.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.11.2015 року визнано незаконними накази директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 № 12 від 02.06.2015 року, № 14 від 08.06.2015 року та № 17 від 24.06.2015 року про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень у виді догани та наказ № 19 від 07.08.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4400 грн. 22 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн.

Крім того, 07.12.2015 року ОСОБА_1 обіймаючи посаду директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на ОСОБА_3, з особистих мотивів, через неприязні стосунки до потерпілого, які виникли на протязі 2013-2015 років, достовірно знаючи про відсутність у ОСОБА_3 обов’язків касира, в порушення вимог Кодексу законів про працю України, підписав наказ № 27, яким незаконно звільнив ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», у зв’язку з порушенням касової дисципліни, порядку ведення бухгалтерського обліку, недостачею грошових коштів в касі підприємства та недовірою власника та уповноваженого ним органу.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.03.2016 року визнано незаконним наказ директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 № 27 від 07.12.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан». Стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4133 грн. 54 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172 КК України, як незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, та за ч. 2 ст. 172 КК України, як незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, вчинене повторно.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та пояснив суду, що рішенням загальних зборів учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» від 12.06.2002 року його було обрано директором вказаного підприємства. Наказом № 1 від 03.01.2005 року він призначив ОСОБА_3 на посаду головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан». Протягом усього часу між ним та ОСОБА_3 тривали трудові відносини, які згодом погіршилися через невиконання останнім без поважних на те причин посадових обов’язків: ОСОБА_3 невірно та несвоєчасно здавав звіти до податкової інспекції, недбало вів бухгалтерський облік, крав гроші з рахунку підприємства, в робочий час вживав алкогольні напої, критикував його роботу та роботу співвласника ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_6 Саме з причини невиконання ОСОБА_3 своїх посадових обов’язків між ним та останнім відбувалися суперечки. І саме з цих підстав він був змушений тричі звільняти ОСОБА_3 з займаної посади. Будь-яких особистих мотивів для звільнення ОСОБА_3 з займаної посади у нього не було, з огляду на що просить суд його виправдати. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що після звільнення ОСОБА_3 посаду головного бухгалтера він першочергово пропонував зайняти саме його дружині, але не отримавши відповіді на свою пропозицію призначив тимчасово виконувати обов’язки головного бухгалтера ОСОБА_5

Незважаючи на показання обвинуваченого, на думку суду, його вина у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст. 172 КК України підтверджується наступними доказами, які були безпосередньо досліджені судом в судовому засіданні.

Потерпілий ОСОБА_3 пояснив суду, що в 2002 році він разом з ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 створили ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан». Рішенням загальних зборів учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 було обрано директором. Згодом, наказом ОСОБА_1 його було призначено на посаду головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан». Але під час роботи між ним та ОСОБА_1 стали виникати конфлікти, оскільки він постійно критикував методи роботи ОСОБА_1 на робочих нарадах, в присутності інших працівників підприємства, а ОСОБА_1, в свою чергу, чинив всілякі перешкоди у виконанні ним його трудових обов’язків, а саме: відмовлявся придбати програмне забезпечення для ведення бухгалтерського обліку, покладав на нього обов’язки, які не передбачені його посадовою інструкцією, звільнив з підприємства його дружину, яка є інвалідом. На його думку, ОСОБА_1 бажав стати одноособовим власником даного підприємства, а також працевлаштувати свою дружину ОСОБА_5 на місце бухгалтера, яке він займав, що згодом і було ним зроблено, - звільнивши його з займаної посади, він призначив головним бухгалтером свою дружину ОСОБА_5 Саме з зазначених вище причин, ОСОБА_1 весь час висував йому безпідставні звинувачення, а згодом і звільняв з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», домігся виключення його з числа засновників підприємства. Проте, він кожного разу, після чергового звільнення з займаної посади, звертався до суду з відповідним позовом щодо захисту своїх конституційних прав на працю. І кожного разу суд задовольняв його позовні вимоги і поновлював на роботі на посаді бухгалтера. Вважає, що підставою незаконних звільнень є виключно особисті мотиви: бажання ОСОБА_1 обробляти належну йому земельну ділянку, за що він робив йому зауваження, бажання бути єдиним власником та працевлаштувати свою дружину на його місце. Під час виступу в судових дебатах наполягав на максимальній мірі покарання, передбаченій санкцією статті.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, який є одним із засновників та колишнім головою ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», пояснив, що ОСОБА_3 працював на посаді головного бухгалтера, а потім на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан». Між директором ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були нормальні робочі стосунки, але, згодом, за невиконання ним своїх службових обов’язків, директор був змушений звільняти його з займаної посади, а потім і взагалі його було виключено із членів засновників ОСОБА_4. Під час роботи він не виконував свої службові обов’язки, натомість критикував господарчу діяльність ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_8, який працює бригадиром в ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», пояснив в судовому засіданні, що стосунки між директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були нормальні, проте згодом вони почали конфліктувати. З боку ОСОБА_9 весь час лунала критика на адресу директора ОСОБА_1 Про те, що ОСОБА_9 не виконував свої посадові обов’язки йому відомо зі слів директора ОСОБА_1, особисто в нього будь-яких претензій до ОСОБА_3 не було. Причин звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера свідок пояснити не зміг, проте, зазначив, що особистих мотивів у ОСОБА_1 при звільненні ОСОБА_3 з займаної посади не було.

Свідок ОСОБА_10, який працює трактористом у ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» та очолює профорганізацію, пояснив суду,що він працює у ОСОБА_4 з моменту його заснування, між директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2014 року склалися недружні стосунки: вони постійно голосно сваряться, з яких причин свідку не відомо, ОСОБА_3 на зборах критикував директора, а ОСОБА_1, в свою чергу, говорив, що ОСОБА_3 не виконує свої посадові обов’язки. З яких причин було звільнено бухгалтера ОСОБА_3 свідку не відомо, однак ні в кого, окрім ОСОБА_1, претензій до роботи головного бухгалтера не було.

Свідок ОСОБА_11, який працює механізатором в ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», пояснив суду,що між директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникали конфлікти, але в площину з’ясування особистих стосунків конфлікти не переходили. Йому також відомо, що ОСОБА_3 тричі звільняли з займаної посади, але у зв’язку з чим, пояснити не може.

Свідок ОСОБА_12, який працював механізатором в ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» з 2006 по 2016 рік, пояснив суду,що йому відомо про конфлікт між директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 та головним бухгалтером ОСОБА_3, але ні про причини цього конфлікту, ні про причини звільнення ОСОБА_3 він нічого не знає.

СвідокОСОБА_13, який є головою Михайлівської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, пояснив суду,що на адресу організації, яку він очолює, від ОСОБА_3 неодноразово надходили скарги щодо незаконних дій директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 Щоб встановити, як конфлікт між співзасновниками ОСОБА_4 впливає на інших робітників, він спільно із начальником відділу районної державної адміністрації приїздили на підприємство. Під час зустрічі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з’ясовували стосунки між собою на підвищених тонах, пред’являли претензії один до одного, з чого стало зрозуміло, що між ними, як між співзасновниками, склалися неприязні стосунки.

Окрім показань потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_13 та ОСОБА_12, у судовому засіданні також були досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення, а саме:

-копія протоколу загальних зборів учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» № 1 від 12.06.2002 року, з якого вбачається, що під час зборів було прийнято рішення про утворення ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», про підписання Установчого договору про утворення ОСОБА_4, про затвердження ОСОБА_4, обрано директором ОСОБА_4 ОСОБА_1, а головою ОСОБА_4 ОСОБА_3 (а.п.140 т.І);

-копія наказу № 1 від 12.06.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_1 приступив до виконання обов’язків директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» (а.п.141 т.І);

-копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» від 17.06.2002 року (а.п.142 т.І);

-копія статуту ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», затвердженого зборами учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» 01.07.2003 року (а.п.22-29 т.ІІ), копія статуту ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», затвердженого зборами засновників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» 27.03.2015 року (а.п.143-153 т.І);

-копія посадової інструкції бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», затверджена наказом директора ОСОБА_4 ОСОБА_1 № 17 від 01 липня 2014 року, із змістом якої ОСОБА_3 ознайомився 01 липня 2015 року, що підтверджується його підписом (а.п.154-156 т.І);

-копія книги наказів ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» (а.п.158-208 т.І), зокрема: наказ № 9 від 17.04.2014 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 звільнено з посади бухгалтера на підставі п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.п. 164-166 т.І);наказ № 10 від 29.04.2014 року, з якого вбачається, що на посаду виконуючої обов’язки бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан»тимчасово з 29.04 по 30.05.2014 року затверджено ОСОБА_5 (а.п.167 т.І); наказ № 14 від 11.06.2014 року, за яким ОСОБА_3 поновлено на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан»на підставі рішення Михайлівського районного суду від 10.06.2014 року, наказ № 15 від 21.06.2014 року, за яким тимчасово виконуючу обов’язки головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан»ОСОБА_5 звільнено за власним бажанням з 23.06.2014 року (а.п.171 т.І); наказ № 19 від 07.08.2015 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 звільнено з посади бухгалтера на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України (а.п. 194 т.І); наказ № 27 від 07.12.2015 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 звільнено з посади бухгалтера на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України (а.п. 199-200 т.І);

-копія рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.06.2014 року, з якого вбачається, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, поновлено ОСОБА_3 на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» та стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4590 грн. (а.п.210-212 т. І);

-копія рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2014 року, яким визнано недійсним рішення загальних зборів ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», оформлене протоколом № 1 від 03.04.2014 року в частині виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_3 (а.п.213-218 т. І);

-копія рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.11.2015 року, з якого вбачається, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково, визнано незаконними накази директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 № 12 від 02.06.2015 року, № 14 від 08.06.2015 року та № 17 від 24.06.2015 року про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень у виді догани та наказу № 19 від 07.08.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4400 грн. 22 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн. (а.п.219-223 т. І);

-копія ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 18.02.2016 року, згідно якої апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.11.2015 року відхилено. Вказане рішення залишено без змін (а.п.224-227 т. І);

-копія рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.03.2016 року, яким визнано незаконним наказ директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 № 27 від 07.12.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4133 грн. 54 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. (а.п.228-232 т. І);

-копія ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 08.06.2016 року, відповідно якої апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.03.2016 року відхилено. Вказане рішення залишено без змін (а.п.242-244 т. І);

-копії заяв ОСОБА_9 на ім’я директора ОСОБА_1 від 24.02.2014 року та 30.03.2015 року щодо вжиття відповідних заходів для забезпечення належних умов праці (а.п.1, 8-9 т. ІІ);

-копія службової записки на ім’я голови ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_6 та директора ОСОБА_1 щодо встановлення фінансових та адміністративних порушень в діяльності директора ОСОБА_1 від 16.03.2015 (а.п.2-7 т. ІІ);

-копії заяв ОСОБА_9 на ім’я голови профорганізації ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_10 щодо дій директора ОСОБА_1 при оголошенні догани ОСОБА_9 та перешкоджанні виконанню останнім посадових обов’язків від 24.10.2014 року та 22.03.2015 року (а.п.10-11, 19-20 т. ІІ);

-копії скарг ОСОБА_9 на ім’я голови Михайлівської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу ОСОБА_13 щодо дій директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 від 27.10.2014 року, 22.03.2015 року (а.п.12-14, 17-18 т. ІІ);

-копія заяви ОСОБА_9 на ім’я голови Михайлівської районної державної адміністрації ОСОБА_14 щодо дій директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 від 22.03.2015 року (а.п.15-16 т. ІІ);

- копія ухвали слідчого судді Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.11.2016 року щодо надання слідчому Михайлівського відділення поліції Василівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Запорізькій області тимчасового доступу до звукозаписів судових засідань в справах № 321/740/14-ц, № 321/799/15-ц та № 321/1669/15-ц з можливістю отримання їх копій на електронні носії інформації (а.п.30 т.ІІ);

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 09.12.2016 року, із змісту якого вбачається, що п’ять DVD-дисків містять звукозаписи судових засідань Михайлівського районного суду Запорізької області в справах № 321/740/14-ц, № 321/799/15-ц та № 321/1669/15-ц (а.п.31 т.ІІ);

-протокол огляду п’ятьох DVD-дисків, які вилучені на підставі ухвали слідчого судді Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.11.2016 року, та містять звукозаписи судових засідань в справах № 321/740/14-ц, № 321/799/15-ц та № 321/1669/15-ц, від 09.12.2016 року (а.п.32 т.ІІ);

-п’ять DVD-дисків, які вилучені на підставі ухвали слідчого судді Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.11.2016 року, та містять звукозаписи судових засідань Михайлівського районного суду Запорізької області в справах № 321/740/14-ц, № 321/799/15-ц та № 321/1669/15-ц (а.п.40 т.ІІ), що були відтворені під час судового засідання.

Оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

В ході судового розгляду суд безпосередньо, всебічно та повно дослідив усі докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження і встановив правильність збирання стороною обвинувачення та закріплення кожного з вказаних доказів, тому, виходячи з положень статті 86 КПК України вважає їх допустимими.

Крім того, суд дійшов до висновку, що вказані докази прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, тому є належними.

Аналізуючи показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_13, необхідно зазначити, що ними підтверджено, що у ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», дійсно, конфлікти виникали виключно між директором ОСОБА_1 та головним бухгалтером ОСОБА_3 Про те, що ОСОБА_3 не виконував покладені на нього посадові обов’язки та розпорядження директора усім було відомо зі слів самого директора ОСОБА_4 ОСОБА_1 Будь-яких претензій щодо виконання головним бухгалтером ОСОБА_3 посадових обов’язків у інших працівників ОСОБА_4 не виникало.

Крім того, дослідивши в судовому засіданні рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року, 11 листопада 2015 року та 11 березня 2016 року, які набрали законної сили, суд встановив, що за рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.06.2014 року ОСОБА_3 поновлено на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» та стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4590 грн., при цьому судом було встановлено, що в наказі № 9 від 17 квітня 2014 року про звільнення ОСОБА_3 взагалі не зазначено, який саме проступок став підставою для розірвання трудового договору, укладеного сторонами, а також дати його вчинення, у зв’язку з чим неможливо перевірити правомірність застосування заходів дисциплінарного впливу, зокрема, звільнення, зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.11.2015 року визнано незаконними накази директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 № 12 від 02.06.2015 року, № 14 від 08.06.2015 року та № 17 від 24.06.2015 року про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень у виді догани та наказу № 19 від 07.08.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4400 грн. 22 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн. При цьому судом зазначено, що невиконання ОСОБА_3 наказів директора ТОВ «Лан» та недотримання ним посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку, про що вказано в наказі про звільнення, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки накази про накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_9 були визнані судом незаконними, і за таких обставин суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_3 було проведено незаконно. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.03.2016 року визнано незаконним наказ директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 № 27 від 07.12.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4133 грн. 54 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн., при цьому судом було встановлено, що звільнення ОСОБА_3 було проведено незаконно, за відсутності передбачених п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП, та відбулося в день видачі наказу про його поновлення – 7 грудня 2015 року

Отже, на думку суду, вищевказаними рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 недноразово звільняв ОСОБА_3 без передбачених законом підстав.

Необхідно також зауважити, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.08.2014 року визнано недійсним рішення загальних зборів ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», оформлене протоколом № 1 від 03.04.2014 року в частині виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_3 і встановлено, що рішення загальних зборів ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», оформлене протоколом № 1 від 03.04.2014 року, не містить чіткого обґрунтування причини такого виключення, не зазначено, які саме факти невиконання статутних обов’язків стали підставою виключення ОСОБА_3 з ОСОБА_4, в чому полягає систематичність невиконання ОСОБА_3 його обов’язків як учасника ОСОБА_4, якими саме діями (бездіяльністю) останній перешкоджав досягненню цілей ОСОБА_4. Крім того, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 пояснив, що в протоколі загальних зборів зазначено, що між учасниками товариства та ОСОБА_3 склалися неприязні взаємовідносини, які перешкоджають подальшій діяльності та існуванню товариства.

Отже, вказані обставини свідчать про незаконне та безпідставне виключення ОСОБА_3 зі складу учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан».

Також, судом встановлено, що після звільнення ОСОБА_3 17.04.2014 року, наказом № 10 від 29.04.2014 року на посаді виконуючої обов’язки бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан»тимчасово з 29.04 по 30.05.2014 року затверджено ОСОБА_5, та вирішено за цей час підібрати спеціаліста з ведення бухгалтерського обліку з навичками роботи на персональному комп’ютері. Але, за інформацією Михайлівського районного центру зайнятості від 20.03.2017 року №310/02-15, директор ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» ОСОБА_1 у період з 17.04.2014 по 10.06.2014 року не надавав до Михайлівського районного центру зайнятості інформацію про наявну на підприємстві вакансію бухгалтера (а.п.72, т.1). Разом з тим, виконуючу обов’язки головного бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан»ОСОБА_5 звільнено за власним бажанням з 23.06.2014 року, лише після поновлення ОСОБА_3 на цій посаді за рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.06.2014 року.

Таким чином, суд вважає, що вказані та досліджені у судовому засіданні докази є належними, допустимими, достовірними та такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст. 172 КК України.

При ухваленні вироку відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерела права.

Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України» - п.86)

В даному випадку, на думку суду, досліджені у судовому засіданні докази відповідають саме такому критерію.

Інші письмові докази, зокрема наказ № 9 від 14.03.2016 року, рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.11.2016 року, наказ № 6 від 15.02.2017 року та позовна заява ОСОБА_9 від 13.03.2017 року (а.п.41-49 т. ІІ), які надані потерпілим ОСОБА_9 суд визнає неналежними доказами, оскільки вони жодним чином не підтверджують існування чи відсутність обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує вимоги ч.2 ст.61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Виходячи з положень ст.65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Так, обставин, які обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ст.12 КК України є злочинами невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, і вважає за необхідне призначити обвинуваченому за ч.1 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час вчинення злочину) покарання у вигляді штрафу, та за ч.2 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час вчинення злочину) покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади на строк в межах санкції ч. 2 ст. 172 КК України.

Остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_1 слід призначити на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 72 КК України, із зазначенням, що вказані покарання слід виконувати кожне самостійно.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд виходив із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення і запобігання вчиненню винним нових злочинів заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним ( не становить надмірного тягаря для особи), що викладено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Бакланов проти Росії від 09.06.2005 р., «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р., «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007р.

На думку суду, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався, тому суд вважає доцільним згідно з вимогами п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України запобіжний захід останньому не обирати.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Судові витрати відсутні.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 369, 370, 371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА _1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 172 та ч.2 ст. 172 КК України і призначити покарання:

-за ч.1 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час вчинення злочину) у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п’ятдесяти) гривень 00 копійок,

-за ч.2 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час вчинення злочину) у вигляді позбавлення права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій щодо приймання та звільнення працівників строком на два роки,

-На підставі ч. 1 ст. 70 КК України з урахуванням вимог ч. 3 ст. 72 КК України призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п’ятдесяти) гривень 00 копійок та позбавлення права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій щодо приймання та звільнення працівників строком на два роки.

Покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п’ятдесяти) гривень 00 копійок та позбавлення права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій щодо приймання та звільнення працівників строком на два роки виконувати самостійно.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирати.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Судові витрати відсутні.

Речові докази, після набрання вироком законної сили:

копію протоколу загальних зборів учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» № 1 від 12.06.2002 року, копію наказу № 1 від 12.06.2002 року, копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» від 17.06.2002 року, копію статуту ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», затвердженого зборами учасників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» 01.07.2003 року та зареєстрованого 22.02.2005 року, копію статуту ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», затвердженого зборами засновників ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» 27.03.2015 року та зареєстрованого 16.04.2015 року, копію посадової інструкції бухгалтера ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан», копію книги наказів ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Лан» за 2014-2016 роки, копію рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.06.2014 року по справ № 321/740/14-ц, копію рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2014 року по справ № 908/2428/14, копію рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.11.2015 року по справі № 321/799/15-ц, копію ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 18.02.2016 року по справі № 321/799/15-ц, копію рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11.03.2016 року по справ № 321/1669/15-ц, копію ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 08.06.2016 року по справі № 321/1669/15-ц, п’ять DVD-дисків зі звукозаписами судових засідань в справах № 321/740/14-ц, № 321/799/15-ц та № 321/1669/15-ц - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Великобілозерський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя А.Ю. Рогоза