УХВАЛА
11 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/3156/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 і рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2018 у справі № 916/3156/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд",
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3156/17 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - Фонд; уповноважена особа Фонду; АТ "Імексбанк") на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 і рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2018.
Під час вивчення матеріалів справи колегія суддів установила таке.
У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (ТОВ "Авенсіс") про застосування наслідків недійсності договору від 23.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав, сторонами якого були АТ "Імексбанк" і ТОВ "Авенсіс" та повернення сторін у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу № 4 із двома підземними поверхами, орієнтовною загальною площею 21 285 м2, який укладено між ТОВ "Авенсіс" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Південінвестсервіс", які належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс".
Позовні вимоги із посиланням на положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обґрунтовано встановленням під час перевірки правочинів неплатоспроможного банку вилучення ліквідних предметів застави шляхом укладення додаткових договорів і договорів про розірвання відповідних договорів застави, зокрема спірного договору від 23.12.2014.
Позивач наголосив, що внаслідок розірвання договору застави згідно зі спірним договором від 23.12.2014 банк фактично за наявності непогашеної заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав щодо звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості позичальника, у зв'язку з чим відповідний договір про розірвання є нікчемним в силу закону, а саме пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У подальшому уповноважена особа Фонду подала до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просила визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись, у тому числі, на постанови Верховного Суду України у справах № 910/22664/15 і № 910/22662/15, № 914/1318/16, а також пункт 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Господарський суд Одеської області прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову, що підтверджується протоколом судового засідання від 14.05.2018.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2018, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав, із посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання відповідних доказів.
Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Уповноважена особа Фонду, не погоджуючись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі наголошує, зокрема, на обґрунтованості підстав звернення до суду з позовом до ТОВ "Авенсіс" про визнання недійсним нікчемного договору, наявності між позивачем і відповідачем відносин на підставі договору застави та факт укладення нікчемного договору про розірвання договору застави, що підтверджено витягом із державного реєстру обтяжень рухомого майна, випискою з особового рахунка Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" і протоколом засідання кредитного комітету АТ "Імексбанк" від 27.11.2014 № 92/5.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин 3, 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 зазначеної норми передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Разом з цим згідно зі статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно з частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Отже, за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу положень (на підставі) закону.
За змістом пункту 4 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Як убачається із матеріалів справи та змісту судових рішень, предметом позову у цій справі є вимога уповноваженої особи Фонду про визнання недійсним нікчемного правочину про розірвання договору застави на підставі, зокрема, статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, прийнятої судом).
За змістом постанови від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову ПАТ "Український професійний банк" про визнання недійсним нікчемного правочину (договору купівлі - продажу нерухомого майна), з посиланням на положення статті 215 Цивільного кодексу України і пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а також статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначив, що наслідки нікчемності правочину настають для сторін в силу вимог закону, Фонд самостійно не може застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а у разі їх виявлення зобов'язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15). Разом із цим суд касаційної інстанції дійшов висновку, що цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.
Аналогічний висновок щодо визнання недійсним нікчемного правочину, нікчемність якого установлено у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 17.05.2017 у справах № 910/22664/15, № 910/22662/15 і від 09.08.2017 у справі № 914/1318/16.
Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц зазначив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню із дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
У статті 215 Цивільного кодексу України розмежовано види недійсності правочинів. Зокрема, нікчемними є правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 Цивільного кодексу України тощо); оспорбваними є правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 Цивільного кодексу України тощо).
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Отже, захисту права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, такий спосіб захисту не є ефективним і таким, що матиме наслідком реальне відновлення порушених прав позивача.
Крім того, у постанові від 02.03.2016 к справі № 6-308цс16 Верховний Суд України з посиланням на положення статті 215 Цивільного кодексу України і пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", дійшов висновку, що у випадку невизнання іншою стороною недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.
За змістом частин 3, 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду, а у разі якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Ураховуючи викладене, зважаючи на положення чинного законодавства стосовно того, що у разі якщо недійсність правочину встановлена законом, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України), а також визнання згідно із Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемності правочинів з підстав, визначених у частині 3 статті 38 Закону, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, що є підставою для передачі справи на розгляд до Великої Палати.
Водночас справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати також згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо законодавчо встановленої можливості визнання недійсним нікчемного правочину на підставі статті 215 Цивільного кодексу України і статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 916/3156/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" про визнання недійсним нікчемного правочину передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак
