ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №815/6218/16

адміністративне провадження №К/9901/2517/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/6218/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Одеській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ГУ Держпродспоживслужби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Бутенко А.В. та

постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів Джабурія О.В., Романішина В.Л., -

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2016 року ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпродспоживслужби від 22 вересня 2016 року № 34 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» зазначило, зокрема, те, що оспорювана постанова є незаконною і необґрунтованою, такою що прийнята з порушенням норм права з огляду на те, що відповідач дійшов хибних висновків щодо порушення позивачем норм Закону № 1023-XII. Зокрема, порядок надання послуг з водопостачання та водовідведення їх якісні та кількісні показники відповідають умовам договорів та вимогам законодавства. При цьому, оспорювана постанова ГУ Держпродспоживслужби не містить жодних відомостей, в чому саме полягає порушення позивачем умов укладених договорів, вимог Закону України від 05 червня 2014 року № 1314-VII «Про метрологію та метрологічну діяльність» (далі - Закон № 1314-VII), Закону України від 10 січня 2002 року № 2918-ІІІ «Про питну воду та питне водопостачання» (далі - Закон № 2918-ІІІ), Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2015 року № 474 (далі - Порядок № 474).

Одеський окружний адміністративний суду постановою від 24 лютого 2017 року задовольнив позовні вимоги: визнав протиправною та скасував постанову ГУ Держпродспоживслужби від 22 вересня 2016 року № 34.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем здійснюватиметься чергова повірка засобів вимірювальної техніки води споживачів, мешканців багатоквартирних будинків місцевих рад за рахунок тарифів, однак тих засобів вимірювальної техніки, строк періодичної повірки яких сплинув починаючи з 29 січня 2016 року (набрання чинності постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 26 листопада 2015 року № 2868 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб'єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг» (далі - постанова № 2868), оскільки до цієї дати витрати на періодичну повірку покладались саме на споживача, у зв'язку із тим, що витрати на періодичну повірку, обслуговування та ремонт такого засобу обліку не були включені до складу тарифів на послуги централізованого постачання води та водовідведення, а витрати на виконання робіт з періодичної повірки, обслуговування та ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії мали бути включені до тарифу на послуги з утримання будинків і споруд.

Окрім того, суд першої інстанції вказав на те, що постанова ГУ Держпродспоживслужби від 22 вересня 2016 року № 34 не містить жодних відомостей, щодо порушення позивачем умов укладеного договору із споживачем. А споживач був вчасно попереджений про необхідність проведення держпровірки (а.с.130-132).

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 жовтня 2017 року змінив постанову суду першої інстанції виключивши в мотивувальної частини оскаржуваного рішення правові висновки, щодо відсутності порушень з боку позивача, з підстав наведених у мотивувальній частині свого рішення.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у ГУ Держпродспоживслужби були відсутні законні підстави застосовувати до позивача штраф у розмірі 337 грн 28 коп. Проте, на думку, апеляційного суду, суд першої інстанції надав зайву правову оцінку виявленим відповідачем порушенням в Акті від 12 липня 2016 року № 2, що стало підставою для застосування до позивача оспорюваною постановою відповідного стягнення, оскільки у справі № 815/3742/16 між тими ж сторонами, судам першої та апеляційної інстанцій вже надавалась правова оцінка припису, виданого ГУ Держпродспоживслужби на підставі цього ж Акта перевірки, тобто за зафіксовані в ньому одні й ти самі порушення.

10 листопада 2017 року ГУ Держпродспоживслужби звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що під час проведення позапланового заходу контролю, позивачем документально не підтверджено факти отримання споживачем повідомлень про настання стоків проведення періодичної перевірки засобів вимірювальної техніки, що передбачено пунктом 7 Порядку № 474. До того ж, фактично перевірка лічильника холодної води здійснена 15 червня 2016 року з порушенням інтервалу її проведення без урахування чинної з 29 січня 2016 року постанови № 2868.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між філією «Інфоксводоканал» TOB «Інфокс» та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води від 30 березня 2011 року № 29159.

Згідно з Актом Комунального підприємства «Сервісний центр» від 25 березня 2011 року № 251108, який підписаний ОСОБА_3 без зауважень, зафіксовано встановлення 25 березня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1, засобів обліку води КВ-15 №382431 (для холодної води) та КВ-15 №384685 (для гарячої води) із зазначенням необхідності провести повірку засобів обліку у 1 кв. 2015 року. Повірку засобів обліку води не зроблено.

15 червня 2016 року відповідно до акта здачі-приймання виконаних робіт «Повірка водолічильників приладом «Пролив-М10» зроблено повірку засобів обліку СПД ОСОБА_4

З урахуванням того, що строк повірки засобів обліку сплив у 1 кв. 2015 та повірені вони не були, філією «Інфоксводоканал» TOB «Інфокс» прийнято рішення за період з 01 березня по 15 червня 2016 року не враховувати показники засобів обліку та нарахування за послуги водопостачання та водовідведення ОСОБА_3 та розрахувати за нормами водоспоживання.

Також, суди встановили, що між позивачем та громадянином ОСОБА_5 укладено договір про надання послуг постачання та водовідведення від 18 лютого 2016 року № 273516.

01 березня 2016 року ОСОБА_5 не погоджуючись із нарахованими до сплати сумами за водопостачання, звернувся до Абонвідділу Київського району філії «Інфокводоканал» із заявою від 29 лютого 2016 року про роз'яснення правильності нарахування оплати за січень 2016 року та проханням розібратись у ситуації, яка склалась з його розрахунками.

В період з 30 червня по 12 липня 2016 року спеціалістами ГУ Держпродспоживслужби проведено позапланову перевірку ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, на підставі звернень громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_6, наказу на проведення перевірки від 30 червня 2016 року №34 та направлення від 30 червня 2016 року №6, що оформлена Актом перевірки від 12 липня 2016 року №2.

В Акті перевірки зафіксовано порушення абзацу 1 частини четвертої статті 4, абзацу 1 частини четвертої статті 17, частини першої статті 19, пункту 5 частини першої статті 21 Закону № 1023-ХІІ, частини четвертої статті 17 Закону № 1314-VII, частини другої пункту 10, підпункту 6 пункту 29, підпункту 4 пункту 32, частини п'ятої пункту 15 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630), пункту 7 Порядку №474, пункту 6 частини другої статті 20 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (чинного на час виникнення спірних відносин).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято постанову від 22 вересня 2016 року № 34 про накладання стягнень, якою до ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» застосовано штраф у розмірі 337 грн 28 коп.

Крім цього, суд апеляційної інстанції встановив, що між тими ж сторонами з приводу виявлення ідентичних правопорушень існує відповідне рішення суду, а саме постанова Одеського окружного суду від 06 лютого 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у справі № 815/3742/16 щодо оскарження Припису, виданого ГУ Держпродспоживслужби на підставі акта перевірки від 12 липня 2016 року № 2.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною третьою статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Правовідносини, які виникають між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) регулюються Правилами № 630.

Відповідно до пункту 15 Правил № 630 засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці. У підпункті 6 пункту 29 цих Правил встановлено, що споживач має право на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку.

Зазначеному праву споживача кореспондує обов'язок виконавця контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж (підпункт 4 пункту 32 Правил № 630). Таким чином, Суд доходить висновку про те, що відповідно до законодавства обов'язок здійснювати повірку засобів обліку води покладено на Позивача. Суд додатково зауважує, що згідно із пунктом 9 Правил № 630 періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.

Окрім цього, положеннями частини четвертої статті 17 Закону № 1314-VII врегульовано, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, здійснюються за рахунок суб'єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, покладається на суб'єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Періодична повірка проводиться за рахунок тарифів на електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Порядок подання таких засобів на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, а також порядок оплати за періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Питання нарахування споживачу плати за комунальні послуги із застосуванням нормативів (норм) споживання регламентовано у пункті 10 Правил № 630, де визначено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Суд відзначає, що у пункті 16 Правил № 630 вказано, що у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки.

Очевидно, що у вказаному пункті 16 Правил № 630 відсутній абзац п'ятий, а його зміст не встановлює будь-яких випадків застосування нормативів (норм) при нарахуванні вартості спожитих послуг.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що застосуванню підлягає пункт 15 Правил № 630, у абзаці 5 якого встановлено, що у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання.

До того ж вказану помилку було виправлено постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 892 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», відповідно до якої у Правилах № 630 у пункті 10 в абзаці другому цифри « 16» замінено на цифри « 15».

Відтак, правомірність застосування позивачем нормативів (норм) при нарахуванні плати за комунальні послуги залежить від того, чи мала місце несправність засобів обліку води, та чи була така несправність такою, що не підлягала усуненню. Крім того, застосування вказаних нормативів (норм) може мати місце з моменту виявлення таких несправностей.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з тим, що строк повірки засобів обліку сплив у ІІ кв. 2015 року та повірені вони не були, Позивачем було прийнято рішення за період з 01 березня по 15 червня 2016 року не враховувати показання засобів обліку та нарахування за послуги водопостачання та водовідведення ОСОБА_3 розраховано за нормами водоспоживання.

Разом з цим суди не досліджували питання чи мала місце несправність засобів обліку води та взагалі не перевіряли факт наявності у ОСОБА_5 такого засобу обліку води та його відповідність нормативно-правовим актом. Проте, із змісту відповіді позивача на звернення ОСОБА_7 (а.с. 96) вбачається, що воно обґрунтовано посиланням саме на те, що експлуатація неопломбованих засобів обліку не допускається. Та взагалі не перевіряли розрахунки.

До того ж, пунктом 7 частини першої статті 23 Закону № 1023-XII, зокрема, відповідно до якого позивача притягнуто до стягнення, визначено, що відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України «Про електронну комерцію») - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас згідно пунктом 1 статті 1 Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VII «Про електронну комерцію» цей закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.

Однак судами не досліджувалось існування таких угод, укладених між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та споживачами, проте, це має значення для встановлення або відсутності складу правопорушення в діях позивача, за яке його притягнуто до відповідальності оспорюваною постановою.

Не досліджувались судами й умови договорів, за порушення умов яких, відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону № 1023-XII оспорюваною постановою позивача також притягнуто до відповідальності. Разом з цим, у запереченнях на позов, апеляційній та касаційній скаргах, відповідач вказав пункти відповідних договорів, які не виконав позивач. При цьому, такі дані зафіксовані у додатку № 2 до Акта перевірки (а.с. 51-53).

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно розтлумачив положення КАС України щодо підстав звільнення від доказування, оскільки преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України (в редакції яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Такий правий підхід був закріплений у новій редакції КАС України, яка дії з 15 грудня 2017 року, відповідно до частини сьомої статті 78 якого, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року скасувати.

Справу № 815/6218/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду