ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №804/2480/16

адміністративне провадження №К/9901/37489/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Істрейт» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ТОВ «Істрейт» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 110/16/10/26-50/2104/02/3 від 21.04.2016 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач прийняв протиправну постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, оскільки ТОВ «Істрейт» не використовувало нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, пр. Науки згідно із функціональним призначенням, тобто не здійснювало торговельну діяльність у цих нежитлових приміщеннях, відтак, відсутні підстави вважати, що позивач порушив частину восьму статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Крім того, позивач зазначає, що працівники інспекції не були допущені до проведення перевірки, тож замість складання акта перевірки, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, інспектори були зобов'язані скласти акт про недопущення до проведення перевірки. Також додатково позивач вказує на те, що нежитлові приміщення експлуатувались не ТОВ «Істрейт», а ТОВ «АТБ-маркет», та в акті перевірки не обґрунтовано висновок про проведення ТОВ «Істрейт» реконструкції у нежитлових приміщеннях. Отже, на думку позивача, для застосування до товариства штрафу відповідач мав встановити наявність вини в його діях, але в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про те, що ТОВ «Істрейт» на момент проведення перевірки здійснило будівельні роботи у нежитлових приміщеннях № 79 (літ. А) по пр. Науки, 9 у м. Києві.

Ухвалою суду від 27 травня 2016 року було замінено первинного відповідача - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем декларації свідчать про те, що виявлені відповідачем правопорушення дійсно мали місце та не були усунені у встановлений у приписі строк, що свідчить про правомірність винесення оскаржуваної постанови з урахуванням винесених раніше постанов та вчиненням правопорушення і невиконання приписів інспекції протягом року. Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивач жодним чином не обґрунтував правомірність заявлених ним позовних вимог, оскільки декларація про готовність об'єкта до експлуатації (реконструкція частини нежитлових приміщень №№ 79а та 79 (в літ. А) під магазин продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Київ, Голосіївський район, просп. Науки, 9) була зареєстрована 26 червня 2016 року, тобто вже після проведення перевірки та встановлення факту правопорушення.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суду постановою від 03 жовтня 2017 року, задовольнивши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Істрейт», скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та прийняв нове рішення, відповідно до якого, задовольнивши позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Істрейт», визнав протиправною та скасував постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 110/16/10/26-50/2104/02/3 від 21 квітня 2016 року.

Задовольняючи апеляційну скаргу, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суду виходив з того, що відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факту початку та закінчення будівництва на об'єкті «Реконструкція частини нежитлових приміщень № 79а та № 79 (літ. А) під магазин продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Київ, Голосіївський район, просп. Науки, 9». Декларація про початок виконання будівельних робіт надає замовнику лише право на проведення певних затверджених будівельних робіт, проте жодним чином не підтверджує сам факт початку їх виконання, а також закінчення будівництва (реконструкції) чи експлуатації закінченого об'єкта будівництва без відповідних документів про прийняття його в експлуатацію. При цьому, чинне законодавство не містить обмежень щодо терміну виконання будівельних робіт за зареєстрованою декларацією про їх початок. У зв'язку з тим, що відповідач на запит суду не надав доказів проведення позивачем будівельних робіт за декларацією про початок виконання будівельних робіт від 06 квітня 2016 року та копії документів, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Істрейт» частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», чи будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності постанови, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність постанови Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 110/16/10/26-50/2104/02/3 від 21 квітня 2016 року, що є підставою для скасування цієї постанови.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду попередньої інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що при винесенні оскаржуваної постанови посадова особа інспекції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, виявлені у ході проведення перевірки порушення позивачем частини восьмої статті 9 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є такими, що відповідають дійсності, оскільки нежитлові приміщення, які належать ТОВ «Істрейт», експлуатуються ТОВ «АТБ-маркет» під магазин продовольчих та непродовольчих товарів без прийняття об'єкта в експлуатацію. Тому після розгляду матеріалів справи про правопорушення ТОВ «Істрейт» у сфері містобудівної діяльності 21 квітня 2016 року посадова особа інспекції правомірно винесла оскаржувану постанову. Крім того, замовник будівництва ТОВ «Істрейт» протягом року вже притягався до відповідальності шляхом накладення та стягнення з нього штрафів за постановами від 05 січня 2016 року № 1/1610/26-2/0501/02/3 та № 2/16/10/26-1/0501/02/3.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/2480/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 03 грудня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Істрейт» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною та скасування постанови.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11 квітня 2016 року головним інспектором будівельного нагляду за діяльністю органу державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Голівцем Д.П. проведено позапланову перевірку дотримання ТОВ «Істрейт», ТОВ «АТБ-Маркет» вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, об'єкт будівництва: «Реконструкція нежитлового приміщення № 79 (літ. А) під магазин продовольчих та непродовольчих товарів на просп. Науки, 9 в Голосіївському районі м. Києва», за результатами якої складено акт від 11 квітня 2016 року.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Істрейт» та ТОВ «АТБ-маркет» не виконані вимоги припису Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві від 23 грудня 2015 року, також встановлено, що нежитлові приміщення № 79 (літ. А) на просп. Науки, 9 в Голосіївському районі м. Києва, які належать ТОВ «Істрейт», експлуатуються ТОВ «АТБ-маркет» для розміщення магазину продовольчих та непродовольчих товарів, без прийняття об'єкта в експлуатацію, що є порушенням частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У зв'язку з виявленими порушеннями, відносно ТОВ «Істрейт» 11 квітня 2016 року складено протокол про адміністративне правопорушення та припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

На підставі висновків перевірки 21 квітня 2016 року головний інспектор будівельного нагляду за діяльністю органу державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Лукянов А.О. виніс постанову № 110/16/10/26-50/2104/02/3, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого абзацом четвертим пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф в розмірі 248040,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Державної архітектурно-будівельної інспекції України у спірних правовідносинах регламентуються, зокрема, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

За змістом частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

За змістом частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до пунктів 2, 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 23 травня 2011 року (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; Порядок № 553), державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: 1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; 2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; 3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Підставами для проведення позапланової перевірки є: подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; перевірка виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; вимога Держархбудінспекції про проведення перевірки; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог містобудівного законодавства; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Під час проведення позапланової перевірки посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю зобов'язана пред'явити службове посвідчення та направлення для проведення позапланової перевірки.

Відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

Порядком № 553 визначено процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням:

1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції;

2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи;

3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.

Згідно з положеннями пунктів 12, 13 Порядку № 553 посадові особи органу державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю зобов'язані, зокрема, ознайомлювати суб'єкта містобудування чи уповноважену ним особу з результатами державного архітектурно-будівельного контролю у строки, передбачені законодавством.

Суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, має право, зокрема, бути присутнім під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно з положеннями підпункту 3 пункту 11 Порядку № 553 посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 553, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

На підставі системного аналізу наведених правових норм колегія суддів дійшла до висновку, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється щодо суб'єктів містобудування, якими, зокрема, є замовники. Після проведення перевірки контролюючий орган, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складає протокол разом з приписом. Один примірник припису надає суб'єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль. Виконання цього припису покладається на суб'єкта містобудування.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №804/1845/16.

Згідно з пунктами 22, 23, 25 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 244 від 06 квітня 1995 року (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; Порядок № 244), за результатами розгляду справи посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якої належить розгляд справ, приймає одну з таких постанов: 1) постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - постанова про накладення штрафу); 2) постанову про закриття справи щодо накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - постанова про закриття справи).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що відповідач на запит суду не надав доказів проведення позивачем будівельних робіт за декларацією про початок виконання будівельних робіт від 06 квітня 2016 року та копії документів, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Істрейт» частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

Відповідно до частини шостої статті 71 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

В той же час суд апеляційної інстанції не дотримався вимог вищевказаної статті та не дав належної правової оцінки висновкам суду першої інстанції на основі наявних у справі доказів.

Так, суд першої інстанції звертає увагу на те, що у своєму позові ТОВ «Істрейт» зазначає, що відповідачем взагалі не проводилась перевірка, оскільки особи, направлені на перевірку, не були допущені до неї. Втім, у своїх додаткових поясненнях до позову позивач зазначає, що відповідачем проведена перевірка, за результатами якої складено акт та прийнято спірну постанову.

Аналізуючи вказані пояснення позивача та матеріали справи, суд першої інстанції прийшов до переконання у тому, що перевірка об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Київ, Голосіївський район, просп. Науки 9, проводилась.

У той же час апеляційний суд не дав жодної правової оцінки вищевказаним доводам позивача та висновкам суду першої інстанції, хоча факт проведення чи не проведення перевірки є визначальним при вирішенні питання про правомірність прийнятої відповідачем постанови про притягнення позивача до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що при розгляді даного спору судам необхідно було встановити те, чи експлуатувався позивачем на час проведення перевірки об'єкт, що знаходиться за адресою: м. Київ, Голосіївський район, просп. Науки 9, без введення цього об'єкту в експлуатацію.

З цього приводу суд першої інстанції встановив те, що під час перевірки, що проводилась відповідачем, було виявлено, що нежитлові приміщення № 79 (літ. А) на просп. Науки, 9 в Голосіївському районі м. Києва, які належать ТОВ «Істрейт», експлуатуються ТОВ «АТБ-маркет» під магазин продовольчих та непродовольчих товарів, без прийняття об'єкта в експлуатацію, чим порушено частину восьму статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, суд першої інстанції також встановив, що замовника будівництва ТОВ «Істрейт» протягом року за допущені правопорушення було піддано стягненню, передбаченому Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (постанови: № 1/1610/26-2/0501/02/3 від 05 січня 2016 року; № 2/16/10/26-1/0501/02/3 від 05 січня 2016 року).

У той же час суд апеляційної інстанції встановлені судом першої інстанції обставини та зібрані докази не перевірив та передчасно дійшов до висновку про те, що будівництво об'єкта на просп. Науки, 9 у Голосіївському районі м. Києва не завершене та вказаний об'єкт позивачем не експлуатується.

Касаційний суд звертає увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та другої статті 211 КАС України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Згідно з імперативними вимогами статті 242 КАСУ рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вказаними нормами процесуального Закону визначено обов'язок суду першої інстанції дослідити усі зібрані у справі докази та дати оцінку цим доказам з огляду на правовідносини що виникли між сторонами.

Частиною першою статті 246 КАС України визначено, що рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Згідно з пунктом 4 частини першої цієї статті, у мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, встановлені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;

7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм процесуального закону дозволяє касаційному суду стверджувати те, що суть мотивувальної частини полягає у викладі міркувань суду, на підставі яких суд зробив висновки, втілені в тексті рішення. Мотивувальна частина рішення, за своєю суттю є змістом самого рішення і відіграє визначальну роль у розумінні учасниками процесу суті постановленого рішення.

Будь-який змістовий недолік мотивувальної частини рішення суду, впливає на зрозумілість судового рішення, а відтак на його обґрунтованість та законність.

Відсутність в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції покликання на заслухані судом аргументи сторін, досліджені судом докази та встановлені судом обставини свідчить про те, що такі аргументи, докази та обставини судом не досліджувались.

Частинами першою та третьою статті 308 КАС України передбачено те, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пункт 3 частини першої статті 322 КАС України передбачає те, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частині із зазначенням:

а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Таким чином, мотивація судового рішення апеляційної інстанції є результатом, зокрема, дослідження встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Вказана вимога процесуального закону спрямована на те, щоб учасники судового процесу, а в першу чергу апелянт, міг переконатись у тому, що апеляційний суд звернув увагу на доводи та вимоги апеляційної скарги та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

З цього приводу ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2016 року у справі «Петриченко проти України» (заява № 2586/07), де заявник стверджував, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, а також не розглянули його доводи щодо невідповідності розміру його пенсії вимогам Конституції. вказав, що "аналогічну скаргу було розглянуто у згаданій справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) та у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine) (заява № 5231 /04, від 7 жовтня 2010 року). Суд зазначає, що у цій справі заявник також вимагав у національних судах розрахунку розміру його пенсії у відповідності до вимог статті 46 Конституції України. Проте, як і у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), національні суди не зробили жодної спроби проаналізувати вимогу заявника з цієї точки зору, незважаючи на пряме посилання на неї у кожній судовій інстанції. До завдань Суду не входить вирішення того, яким би був найбільш належний спосіб розгляду цього доводу для національних судів. Проте, цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов'язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Отже, в контексті вказаного рішення ЄСПЛ, касаційний суд зазначає те, що належне обґрунтування судового рішення є обов'язком не тільки суду першої інстанції, а й судів апеляційної та касаційної інстанції у випадку відповідного оскарження.

У справі «Бочан проти України» (заява № 7577/02) 77, де заявниця скаржилась на недостатню обґрунтованість судових рішень та відмову суду викликати у судове засідання свідків на письмових показаннях яких ґрунтувались рішення, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до його усталеної прецедентної практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Питання про те, чи суд виконав обов'язок мотивувати своє рішення, який випливає з положень статті 6 Конвенції, може бути вирішено тільки в світлі обставин справи. Суд також нагадує, що пункт 1 статті 6 не встановлює будь-яких правил щодо прийнятності доказів або шляху, яким вони повинні бути оцінені в цивільних справах, залишаючи вирішення цих питань національним судам та національному законодавству.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, який, серед іншого (пункти 32-41), звертає увагу на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим (виняток, зокрема, становить ситуація, за якої рішення апеляційного суду, що залишає в силі рішення суду першої інстанції після розгляду схожих аргументів з тих самих питань); у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору.

При цьому зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В той же час, касаційний суд звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, що викладена, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, касаційний суд зазначає те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не перевірив встановлені судом першої інстанції обставини справи та не навів жодної обґрунтованої доказами та передбаченої чинним законодавством підстави для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то, в силу частини шостої статті 139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко