-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
Іменем України
11 грудня 2018 року
Київ
справа №296/12002/13-а
адміністративне провадження №К/9901/17053/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 296/12002/13-а
за позовом ОСОБА_3
до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради
про визнання нечинними рішень, стягнення моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_3
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Шевчук С.М., Бучик А.Ю., Мацького Є.М.,),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання нечинними рішень, стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року задоволено позов ОСОБА_3. Визнано нечинними: рішення - висновок Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Виконавчого комітету Житомирської міської ради №185-П-2013; рішення - рекомендацію постійної депутатської комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради від 23 травня 2013 року; рішення 24 сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 11 листопада 2013 року № 587. Стягнуто з Виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь ОСОБА_3 100 000 грн. моральної шкоди.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу Житомирської міської ради задоволено, постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання не чинними рішення - висновку № 185-П-2013, рішення - рекомендації постійної депутатської комісії від 23 травня 2013 року, рішення від 11 липня 2013 року № 587 та стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції та вважаючи, що воно прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і призвело до неправильного вирішення справи, позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 12 вересня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 296/12002/13-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 14 листопада 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 296/12002/13-а та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.
05 грудня 2018 року позивачем подано до суду клопотання про передачу справи № 296/12002/13-а на розгляд великої палати Верховного Суду, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Житомирської міської ради з клопотанням про надання їй дозволу на одержання безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Однак, 11 липня 2013 року отримала лист за № 587 міської ради про відмову у задоволенні її клопотання вказуючи на те, що дана земельна ділянка знаходиться у межах «червоної» лінії на розі провулку Винокурного та вулиці Малікова.
Вважаючи дії та рішення відповідача незаконними позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зокрема зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наявним у справі доказам, запереченням від 22 липня 2016 року та інших заяв і клопотань позивача. У свою чергу, рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, прийнятим із правильним з'ясуванням обставин справи, тому просить суд просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Від інших учасників заперечень або відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання нечинним рішення - висновку № 185-П-2013 колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що зазначене рішення прийнято Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Виконавчого комітету Житомирської міської ради.
Відповідно до Положення про управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 21 червня 2012 року № 393, управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради є виконавчим органом, окремою юридичною особою та самостійним суб'єктом владних повноважень, а тому, суд погоджується із судом апеляційної інстанції, що Житомирська міська Рада та Виконавчий комітет Житомирської міської ради не є належними відповідачами за позовною вимогою про визнання нечинним зазначеного рішення-висновку.
При цьому суд зазначає, що Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Виконавчого комітету Житомирської міської ради не було в установленому порядку залучено до розгляду справи в якості відповідача.
Відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, адресованих Житомирській міській Раді та Виконавчому комітету Житомирської міської ради про скасування рішення - висновку №185-П-2013, яке зазначеними суб'єктами владних повноважень не приймалось.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване судове рішення не врахував обставин, що позов подано до Житомирської міської Ради та Виконавчого комітету Житомирської міської ради, в той час як оскаржуване рішення - висновок № 185-П-2013, прийнято іншим суб'єктом - Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Виконавчого комітету Житомирської міської ради.
З приводу прийняття рішення про визнання нечинним рішення - рекомендації постійної депутатської комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради від 23 травня 2013 року, то колегією суддів апеляційної інстанції правильно зазначено, що відповідно до статті 2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Зазначена процесуальна норма кореспондується з положеннями пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), в силу вимог якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Зазначена норма кореспондується із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
Відповідно до частини першої, четвертої статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями
Тому, прийняттю рішення на сесії міської ради передує попередній розгляд, вивчення і підготовка питань постійними комісіями, які вправі розробляти проекти рішень ради.
За таких обставин, підготовка постійними депутатськими комісіями проектів рішень не виходить за межі прав та повноважень таких комісій.
Однак, вказані проекти рішень постійних комісій носять виключно рекомендаційний характер та не породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Вказані рішення - рекомендації не є ні нормативно - правовим актом, ні актом індивідуальної дії.
Тому, оскаржуване рішення - рекомендація постійної депутатської комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради від 23 травня 2013 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України, безпосередньо або напряму не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже не породжує правовідносин, що можуть бути предметом адміністративного спору.
Таким чином, рішення - рекомендація постійної депутатської комісії не змінює стану суб'єктивних прав позивача та не створює жодних додаткових обов'язків для нього, що в свою чергу, виключає підстави для задоволення адміністративного позову в цій справі.
З приводу рішення 24 сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 11 липня 2013 року № 587, суд погоджується із апеляційним судом, що зазначене рішення стосується прав та інтересів позивача лише в частині, а саме підпункт 9.1 пункту 9, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га, за адресою: пров.1 Винокурного, 7, м. Житомир, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Інші пункти оскаржуваного рішення Житомирської міської ради № 587, у тому числі пункти 1-8 та підпункти 9.2-9.7 не стосується прав, інтересів та обов'язків позивача. Відтак, суд першої інстанції безпідставно скасував зазначене рішення в цілому.
З приводу підпункту 9.1 пункту 9 зазначеного рішення, то як встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для відмови слугували положення статей 39, 118, 123 Земельного Кодексу України, статей 17, 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема - невідповідність чинному містобудівному законодавству, оскільки зазначена земельна ділянка розташована в межах "червоних ліній" перспективного розвитку АДРЕСА_2 та пров.1 Винокурного.
Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
У відповідності до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Статтею 39 ЗК України зазначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено з викопіювання із Генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради 23 скликання від 26 грудня 2001 року № 266, що зазначена земельна ділянка площею 0.1000 га по АДРЕСА_1 розташована на території багатоповерхової житлової забудови, де розміщення малоповерхової та садибної житлової забудови не передбачено.
Також встановлено, що відповідно до проекту «червоних» ліній вулиць та доріг з уточненням окремих положень Генерального плану м. Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 09 грудня 2005 року № 583, земельна ділянка, що пропонується для оформлення, розташована в межах «червоних» ліній перспективного розвитку АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ДБН 360-92** "Планування і забудова міських і сільських поселень", ДБН В.2.3.5-5-2001 "Вулиці та дороги населених пунктів", висновку № 185-П/2013 Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06 травня 2013 року №935/13 розміщення об'єктів капітального будівництва заборонено в межах "червоних ліній".
Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, у м. Житомирі план зонування та детальний план території, у тому числі земельної ділянки площею 0.1000 га по АДРЕСА_1- відсутній.
З огляду на зазначене, рішення Житомирської міської ради від 11 липня 2013 року № 587 в частині відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (пункт 9.1) прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Таким чином, Суд вважає, що колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з одночасним прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання нечинними рішень, стягнення моральної шкоди.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, суб'єкти владних повноважень повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
У справі № 296/12002/13-а позивачем не доведено, що відповідачі порушили стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, діяли всупереч принципу «доброго врядування або невчасно, у неналежний чи непослідовний спосіб.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій у справі.
Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, якою скасовано постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
скопійовано
-
скопійовано
-
