ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Вн . №27/135

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 грудня 2018 року 15:44 № 826/3388/18

За позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції

про поновлення на роботі

Суддя О.В.Головань

Секретар І.В.Галаган

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3 - п/к

Від відповідача: Науменко О.П. - п/к

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про

визнання незаконним та скасування наказу голови Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.10.2017 року № 494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1";

поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції;

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.

В судовому засіданні 07.12.2018 р. оголошено резолютивну частину рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи здійснювався в закритому судовому засіданні на підставі ухвали суду від 24.09.2018 р.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення позивача, представників сторін та свідків, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 15.06.2017 р. №217-к/тр призначена на посаду керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя, за результатами конкурсу, із збереженням шостого рангу державного службовця.

02.10.2017 р. ОСОБА_1 подано заяву на ім'я голови НАЗК ОСОБА_5, згідно якої вона просить звільнити її з займаної посади за згодою сторін 31.10.2017 р. (реєстр. №12 від 02.10.2017 р.)

10.10.2017 р. головою НАЗК ОСОБА_5 підписано наказ за №494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1", згідно якого вирішено звільнити ОСОБА_1, керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції, з займаної посади 31.10.2017 р. за угодою сторін згідно з ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

18.10.2017 р. ОСОБА_1 подано заяву на ім'я голови НАЗК ОСОБА_5 про надання основної щорічної відпустки терміном на 5 календарних днів з 25.10.2017 р. зі збереженням заробітної плати (реєстр. №51-03/2757/17 від 18.10.2017 р.)

18.10.2017 р. головними спеціалістами відділу кадрового забезпечення Департаменту організаційного та кадрового забезпечення НАЗК ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 складено акт про те, що 18.10.2017 р. вказані співробітники, зустрівши в коридорі на четвертому поверсі будівлі НАЗК, ОСОБА_1, запросили її ознайомитися з наказом про звільнення до кабінету №420. Зайшовши до кабінету №420, ОСОБА_1 ознайомилася з наказом за №494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1", але поінформувала, що буде ставити підпис щодо ознайомлення з наказом про звільнення за угодою сторін, оскільки принесе лист про переведення.

23.10.2017 р. ОСОБА_1 подано на ім'я голови НАЗК ОСОБА_5 заяву, згідно якої вона просила відкликати свою заяву про звільнення за згодою сторін з 31.10.2017 р. (реєстр. №50-03/2800/17 від 23.10.2017 р.

На вказану заяву відповіді не було отримано; наказу про скасування попередньо виданого наказу від 02.10.2017 р. №494-к/тр або іншого наказу щодо вказаної заяви ОСОБА_1 не видавалося.

З листопада 2017 р. ОСОБА_9 не табелювалася та не отримувала заробітну плату у НАЗК.

Листами НАЗК від 01.11.2017 р. за №73-32/69412/17 та від 15.11.2017 р. за №73-32/41337/17 на адресу ОСОБА_1 (01033, АДРЕСА_1) скеровувалися запрошення про необхідність отримання трудової книжки у відділі кадрового забезпечення Департаменту організаційного та кадрового забезпечення НАЗК у зв'язку зі звільненням.

Вказана поштова кореспонденція повернулася без вручення.

З наказом за №494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1" від 10.10.2017 р. ОСОБА_1 фактично ознайомилася 01.12.2017 р. у приміщенні НАЗК, про що свідчить розписка на аркуші внутрішнього погодження наказу. Також у розписці зазначено про незгоду з наказом, оскільки подано заяву про відкликання заяви про звільнення, а також у зв'язку з наявністю наказу про скасування наказу про звільнення. Крім того, викладено прохання оплатити подані листки непрацездатності.

По листку непрацездатності від 25.10.2017 р. №176518 за період з 25.10.2017 р. по 10.11.2017 р. призначено матеріальне забезпечення.

По листу непрацездатності від 11.11.2017 р. №062085 за період з 11.11.2017 р. по 30.11.2017 р. не призначено матеріальне забезпечення з огляду на лист Управління виконавчої дирекції у м. Києві Фонду соціального страхування України від 29.12.2017 р. №1271-04.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає наказ за №494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1" від 10.10.2017 р. протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач посилається на те, що в процесі виконання службових обов'язків голова НАЗК ОСОБА_5 надавала їй незаконні вказівки та розпорядження, від виконання яких позивач відмовилася та в подальшому подала заяву про кримінальне правопорушення до Національного антикорупційного бюро України.

У зв'язку з відмовою від виконання незаконних розпоряджень ОСОБА_5 остання почала вживати заходи щодо незаконного звільнення позивача, а саме - шляхом погроз та психологічного тиску до написання заяви про звільнення за згодою сторін.

В черговий раз, не витримавши тиску зі сторони ОСОБА_5, у зв'язку з погіршенням здоров'я, позивач піддалася вказаному тиску та написала 02.10.2017 р. заяву про своє звільнення за згодою сторін.

В подальшому позивачем написано заяву від 23.10.2017 р. про відкликання попередньо поданої заяви, оскільки та написана під тиском, проте, вказана заява не розглянута.

Також позивач посилається на той факт, що 25.10.2017 р. головою НАЗК ОСОБА_5 винесено наказ про скасування наказу про звільнення за згодою сторін, який візувався завідувачем сектору запобігання та виявлення корупції в НАЗК ОСОБА_10, який повідомив позивача по телефону про його існування.

Проте, вийшовши на робоче місце 01.12.2017 р., позивач була повідомлена про своє звільнення та ознайомилася з оскаржуваним наказом.

Про факт тиску також свідчить факт винесення 30.10.2017 р. наказу №526к/тр "Про відкриття дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1", позбавлення позивача премії, винесення 25.09.2017 р. наказу за №140/17 "Про внесення зміни до Інструкції з діловодства, затвердженої наказом Голови Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.05.2017 р. №81/17", яка суттєво вплинула на роботу позивача як керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя.

За фактом незаконного звільнення, чинення тиску, знищенням документів позивачем подано заяву до слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві про кримінальне правопорушення.

Згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2018 р. у справі №757/75497/17-к зобов'язано уповноважених осіб внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення та розпочати розслідування.

Крім того, позивач посилається на свій статус як викривача згідно ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції", згідно якої позивач не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Про наявність у позивача статусу викривача свідчить, зокрема, її інтерв'ю газеті Kyiv Post 18.10.2017 р., опубліковане 20.10.2018 р., в якому містяться посилання позивача на звільнення її та її колег з НАЗК у зв'язку з корумпованістю голови НАЗК ОСОБА_5 та члена НАЗК ОСОБА_11

В додаткових поясненнях позивач посилається на отримання нею усних вказівок від першого заступника керівника Головного департаменту стратегічного планування та оперативного забезпечення Адміністрації Президента України ОСОБА_12 погоджувати проекти рішень, які виносились на засідання НАЗК, щодо повних перевірок з ним, на підтвердження чого надано електронне листування між позивачем та вказаною посадовою особою.

Відповідач - Національне агентство з питань запобігання корупції - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач посилається на необґрунтованість тверджень позивача про вчинення на неї тиску шляхом надання незаконних вказівок, оскільки ст. 9 Закону України "Про державну службу" містить алгоритм дій державного службовця у разі виникнення у нього сумніву щодо законності отриманих ним вказівок, і позивач мав ним скористатися у випадку отримання таких вказівок.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання незаконних вказівок від керівництва НАЗК, а також факт вчинення тиску щодо подання заяви про звільнення.

Також відповідач зазначає, що згідно оскаржуваного наказу звільнення відбулося за згодою сторін, а не за власним бажанням позивача, тому факт подачі заяви від 23.10.2017 р. про відкликання раніше поданої заяви не призводить до поновлення позивача на посаді, оскільки необхідна згода обох сторін.

Щодо посилання позивача на ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції" відповідач зазначає, що звільнення позивача не було пов'язане з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою, оскільки відбулося за згодою сторін.

Факт винесення 25.10.2017 р. наказу про відкликання наказу про звільнення позивача відповідач не підтверджує, зазначаючи на відсутність такого наказу в матеріалах особової справи позивача та Журналі реєстрації наказів з кадрових питань.

Щодо винесення 25.09.2017 р. наказу за №140/17 "Про внесення зміни до Інструкції з діловодства, затвердженої наказом Голови Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.05.2017 р. №81/17", то він винесений з огляду на положення ч. 1 ст. 50, п. 3 та 4 ст. 56 Закону України "Про запобігання корупції", і факт його прийняття не може сприйматися як психологічний тиск.

Оскільки позивачем у жовтні 2017 р. відпрацьовано лише два робочі дні, підстав призначати премію з огляду на результати роботи відсутні.

На підставі ухвал суду від 18.07.2018 р. та 22.08.2018 р. в судовому засіданні 07.12.2018 р. допитано свідків.

Свідок ОСОБА_10, завідувач сектору запобігання та виявлення корупції в НАЗК працівник у жовтні 2017 р., надав пояснення, згідно яких до нього зверталася голова НАЗК ОСОБА_5 з метою доведення до відома позивача пропозиції про звільнення за власним бажанням, що було стандартною практикою, проте, ОСОБА_10 відмовився передавати позивачу вказану інформацію. Щодо обставин написання заяви позивачем від 02.10.2017 р. вказаний свідок інформації не надав.

Свідок ОСОБА_13, працівник Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя НАЗК у жовтні 2017 р., повідомила суд про те, що вона працювала під керівництвом позивача, про несприятливу атмосферу у НАЗК, конфлікт позивача з головою НАЗК ОСОБА_5, що мав призвести до звільнення позивача згідно ситуації, що складалася, проведення ОСОБА_5 нарад з працівниками Департаменту за відсутності позивача як керівника Департаменту та спонукання працівників Департаменту скаржитися на позивача. Щодо обставин написання заяви позивачем від 02.10.2017 р. вказаний свідок інформації не надав.

Свідок ОСОБА_14, працівник НАЗК у жовтні 2017 р., повідомила суд про загальну несприятливу атмосферу у НАЗК. Щодо обставин написання заяви позивачем від 02.10.2017 р. вказаний свідок інформації не надав.

Свідок ОСОБА_15, керівник Департаменту організаційного та кадрового забезпечення НАЗК, повідомила суд про те, що 02.10.2017 р. позивач занесла заяву про звільнення до неї особисто, після чого заява була опрацьована в загальному порядку з винесенням оскаржуваного наказу від 10.10.2017 р.; свідком підтверджено також подачу позивачем особисто заяви від 23.10.2017 р. про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення. Щодо наказу про скасування наказу про звільнення позивача від 10.10.2017 р., свідком вказана інформація не підтверджена, тоді як свідком не заперечена інформація про те, що проект такого наказу міг готуватися, проте, він не був прийнятий. Щодо чуток про можливі підстави звільнення позивача свідок повідомила про те, що до її відома доводиться багато чуток щодо працюючих у НАЗК, проте, вони не можуть братися на віру.

Свідок ОСОБА_16, працівник Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя НАЗК у жовтні 2017 р., повідомив суд про те, що 02.10.2017 р. позивачем було скликано нараду працівників Департаменту, на якій позивач повідомила присутніх про те, що вона звільняється з НАЗК, і запропонувала всім бажаючим звільнятися з нею. Щодо обставин написання заяви позивачем від 02.10.2017 р. вказаний свідок інформації не надав.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення присутніх учасників, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Щодо строку звернення до суду

Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

ОСОБА_1Ж звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з відповідним позовом 26.02.2018 р. (згідно штемпеля на конверті), після того, як ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.01.2018 р. у справі №757/192/18-ц у відкритті провадження відмовлено з підстав підсудності справи окружним адміністративним судам.

Згідно матеріалів справи позивач фактично ознайомилася з оскаржуваним наказом та отримала трудову книжку 01.12.2017 р., про що свідчить її розписка на аркуші внутрішнього погодження наказу, після чого 20.12.2017 р. звернулася з відповідним позовом до Печерського районного суду м. Києва.

З ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.01.2018 р. у справі №757/192/18-ц про відмову у відкритті провадження позивач ознайомилася лише 19.02.2018р. згідно наданої копії розписки, після чого 26.02.2018 р. звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва без невиправданих зволікань.

Таким чином, з врахуванням положень ст. 233 КЗпП України позивач звернулася до суду (Печерського районного суду м. Києва) в передбачений законодавством строк, тоді як неправильне визначення належного суду при первісному зверненні не може вважатися таким, що свідчить про пропуск строку звернення до суду.

Щодо підстави звільнення позивача

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно ст. 86 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В даному випадку, як підтверджується матеріалами справи та поясненнями присутніх учасників, позивачем подано заяву 02.10.2017 р. про звільнення з формулюванням "за угодою сторін".

Обов'язковою ознакою звільненням за угодою сторін на відміну від звільненням з ініціативи працівника є виражений намір обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише працівника у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою. Тобто, для звільнення за угодою сторін необхідним є досягнення спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк, тоді як звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов'язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.

За п. 1 ст. 36 КЗпП України безстроковий трудовий договір може бути припинено у будь-який строк, стосовно якого досягли домовленості працівник та роботодавець, оскільки будь-які обмеження щодо строку повідомлення про звільнення відсутні.

В той же час, законодавство не встановлює будь-яких правил щодо можливості відкликання заяви про звільнення за угодою сторін.

Згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. при досягненні домовленості про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це роботодавця і працівника.

Тобто, якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник має права відкликати свою заяву про звільнення, проте, це не створює для роботодавця обов'язку щодо поновлення трудових відносин з працівником.

В даному випадку позивач засвідчив своє волевиявлення про звільнення за угодою сторін шляхом особистого подання заяви від 02.10.2017 р., про той факт, що з цього приводу досягнуто обопільної згоди, свідчить факт видання оскаржуваного наказу від 10.10.2017 року № 494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1" з посиланням на п. 1 ст. 36 КЗпП України та заяву позивача.

З врахуванням викладеного після досягнення угоди сторін про звільнення з конкретної дати розірвано таку угоду може бути лише за взаємної згоди про це роботодавця і працівника, тоді як одностороннього волевиявлення позивача з цього приводу недостатньо.

23.10.2017 р. позивачем висловлено намір розірвати угоду про звільнення, про що свідчить факт подання позивачем відповідної заяви.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази наявності згоди з цього приводу другої сторони - НАЗК як роботодавця, оскільки відповідного наказу про скасування наказу про звільнення позивача не приймалося.

На думку суду, така згода може бути виявлена виключно у формі відповідного наказу про скасування наказу про звільнення, що відсутнє у даному випадку.

При чому, після отримання заяви позивача відповідачем вона могла опрацьовуватися шляхом підготовки правових позицій (усних чи письмових) з цього приводу, підготовки проектів відповідного наказу, проте остаточною формою волевиявлення є саме видача наказу у встановленому порядку.

За таких обставин для вирішення спору по суті немає необхідності з'ясовувати питання про те, чи готувався наказ про скасування наказу про звільнення, на що посилається позивач, оскільки остаточне волевиявлення про розірвання угоди про звільнення зі сторони відповідача не було зроблене.

Суд не може погодитися з посиланням позивача на необхідність укладення угоди про звільнення за згодою сторін у письмовій формі, оскільки законодавство такої вимоги не містить, а дату звільнення сторони погодили.

Під час розгляду справи позивачем не надано пояснення, чому, за наявності потенційного наміру відкликати заяву про звільнення, вона не була подана в порядку ст. 38 КЗпП України - з ініціативи працівника, що надавало би позивачу можливість на власний розсуд її відкликати до завершення двотижневого терміну незалежно від бажання роботодавця. За умови наступного звільнення позивача воно було б очевидно протиправним.

Натомість, позивачем подано заяву про звільнення саме в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України, яка такої можливості не передбачає.

Ст. 86 Закону № 889-VIII особливостей припинення трудового договору за угодою сторін щодо державних службовців не містить.

За таких обставин оскаржуваний наказ від 10.10.2017 року № 494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1" прийнято в межах законодавства згідно передбачених законодавством підстав, і підстави для його скасування після отримання заяви позивача від 23.10.2017 р. були відсутні.

Щодо посилання та тиск при подачі заяви про звільнення

В якості доказів про вчинення тиску на позивача з метою змушення до звільнення позивач посилається на факти надання головою НАЗК ОСОБА_5 незаконних вказівок, факт винесення 30.10.2017 р. наказу №526к/тр "Про відкриття дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1", позбавлення позивача премії, винесення 25.09.2017 р. наказу за №140/17 "Про внесення зміни до Інструкції з діловодства, затвердженої наказом Голови Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.05.2017 р. №81/17", яка суттєво вплинула на роботу позивача як керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя, фактичне здійснення керування роботою НАЗК першим заступником керівника Головного департаменту стратегічного планування та оперативного забезпечення Адміністрації Президента України ОСОБА_12.

На думку суду, вказані твердження позивача можуть свідчити про порушення законодавства під час роботи НАЗК, допущені, в тому числі, і керівництвом НАЗК, проте, наведена інформація сама по собі не свідчить про вчинення головою НАЗК ОСОБА_5 або іншими особами тиску на позивача з метою подання заяви про звільнення.

Суд зазначає, що голова НАЗК ОСОБА_5 могла мати наміри щодо звільнення позивача і висловлювати їх, проте, для наявності тиску, що призвів до подання заяви про звільнення, значення мають не наміри, а конкретні дії вказаної посадової особи, між якими та подачею заяви про звільнення має бути прямий зв'язок.

Згідно пояснень позивача та допитаних свідків у період перебування позивача на посаді у НАЗК в установі панувала напружена, некомфортна атмосфера, викликана бажанням голови НАЗК мати на посадах виключно тих людей, які виконують її вказівки, проте, посилання на загальну несприятливу робочу атмосферу не можуть самі по собі свідчити про наявність тиску з метою звільнення.

Згідно пояснень позивача ОСОБА_5 ніколи особисто не спонукала її до звільнення, не погрожувала настанням якихось негативних наслідків у випадку невиконання її вказівок або звільненням.

Згідно ч. ст. 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на: 10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності; 11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону; 14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону № 889-VIII у разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно ч. 6-8 ст. 9 Закону № 889-VIII державний службовець у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу (розпорядження), доручення повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов'язаний виконати такий наказ (розпорядження), доручення. Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження), доручення державний службовець зобов'язаний у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня або орган вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження), доручення, якщо його буде визнано незаконним у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження), доручення.

Якщо державний службовець виконав наказ (розпорядження), доручення, визнані у встановленому законом порядку незаконними, і не вчинив дій, зазначених у частині шостій цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до закону.

Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження), доручення зобов'язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження), доручення в одноденний строк.

У разі неотримання письмового підтвердження у зазначений строк наказ (розпорядження), доручення вважається скасованим.

Таким чином, вказаним Законом передбачено дії державного службовця у випадку отримання незаконних доручень або виникнення сумнівів у законності отриманих доручень.

Згідно матеріалів справи позивачем вказані процедури не використовувалися під час перебування на посаді.

За таких обставин посилання на отримання незаконних доручень після звільнення з державної служби не може вважатися належним доказом їх отримання і, відповідно, розцінене як тиск на позивача.

Щодо позбавлення позивача премій, то вказане питання врегульоване ст. 52 Закону № 889-VIII, і згідно ч. 5 вказаної статті премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).

Предметом розгляду по справі не є оцінка дій голови НАЗК щодо преміювання працівників НАЗК, в тому числі, позивача, тоді як керівники державним органом наділені дискреційними повноваженнями визначати розмір премії державного службовця залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

Під час розгляду справи суд не з'ясовує, який внесок зроблено позивачем у роботу НАЗК за період перебування на посаді, і чи співвідноситься він з розміром премії або її відсутністю.

Проте, згідно наявної у матеріалах справи копії довідки НАЗК від 18.01.2018 р. №7, ОСОБА_1 за період з 16.06.2017 р. по 31.10.2017 р. отримала дохід у розмірі 171 060, 5 грн., що з розрахунку 4, 5 відпрацьованих місяців становить 38 013 грн. на місяць (при цьому, протягом жовтня 2017 р. позивач перебувала на роботі два дні).

За таких обставин у суду відсутні підстави для висновку про те, що позивача змушували до звільнення шляхом безпідставного позбавлення заробітної плати або її окремих складових, виплати заробітної плати в очевидно неприйнятному розмірі.

Щодо винесення 30.10.2017 р. наказу №526к/тр "Про відкриття дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1", то станом на 30.10.2017 р. вже існував оскаржуваний наказ про звільнення позивача з 31.10.2017 р., з огляду на що незрозуміла мета ініціювання дисциплінарного провадження, проте, сам по собі вказаний факт підтвердженням тиску не є.

Тим більше, згідно пояснень учасників по справі, 30.10.2017 р. було ініційовано дисциплінарні провадження не лише щодо позивача.

Щодо винесення 25.09.2017 р. наказу за №140/17 "Про внесення зміни до Інструкції з діловодства, затвердженої наказом Голови Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.05.2017 р. №81/17", яка суттєво вплинула на роботу позивача як керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя, то вказаний факт може свідчити про прийняття керівництвом НАЗК неефективних управлінських рішень щодо організації роботи НАЗК (для чого необхідно проаналізувати всю організацію роботи НАЗК та вплив на неї вказаних змін, що виходить за межі розгляду справи), проте сам по собі не може бути доказом вчинення на позивача тиску з метою спонукання до звільнення.

Щодо посилання на факт спілкування позивача з робочих питань з першим заступником керівника Головного департаменту стратегічного планування та оперативного забезпечення Адміністрації Президента України ОСОБА_12, то вказана обставина свідчить про порушення позивачем вимог ст. 7-9 Закону № 889-VIII, тоді як не може свідчити про тиск на позивача з метою примусу до звільнення.

Зокрема, на яких підставах позивачем проводилося обговорення роботи НАЗК з вказаною особою, чому питання звільнення позивача було предметом обговорення з вказаною особою, суду не надано пояснень.

Жодних офіційних документів щодо права вказаної особи давати вказівки позивачу чи іншим працівникам НАЗК немає і бути не може, тоді як про будь-які спроби вказаної особи вплинути на позивача у зв'язку з виконанням нею своїх службових обов'язків мало бути повідомлено у вищевказаному порядку.

Суду не надано пояснень, які негативні наслідки могли настати для позивача у випадку відмови від спілкування з вказаною особою, зокрема, і неузгодження факту свого звільнення, його дати і підстав.

Надане позивачем електронне листування з вказаною посадовою особою, зокрема, і щодо обставин звільнення, підтверджує лише факт погодження позивачем питання свого звільнення з вказаною посадовою особою, проте, не містить інформації щодо вчинення на позивача тиску з метою звільнення.

Як і щодо ОСОБА_5, позивачем не надано пояснень та доказів щодо погроз ОСОБА_12 настанням якихось негативних наслідків у випадку невиконання її вказівок.

Окремо суд зазначає, що робота антикорупційних органів за своєю природою є предметом прискіпливої уваги громадськості з одного боку, а також осіб, які мають намір вплинути на їх роботу, з іншого боку, що може бути розцінене як тиск, незалежно навіть від ситуації всередині такого органу.

За таких обставин надто широке розуміння поняття тиску є неприпустимим, оскільки означатиме можливість кваліфікувати будь-яке звільнення з таких органів як тиск.

Щодо державних службовців, які мають передбачені Законом № 889-VIII механізми реагування на спроби вплинути на їх діяльність, звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва, тоді як факти тиску мають бути конкретними і передбачати конкретні негативні наслідки, що в даному випадку відсутнє.

Щодо наявності у позивача статусу викривача згідно ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції"

Згідно ч. 1, 3 ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 р. №1700-VII особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Особа або член її сім'ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Позивач надала інтерв'ю газеті Kyiv Post 18.10.2017 р., опубліковане 20.10.2018 р., в якому містяться посилання позивача на звільнення її та її колег з НАЗК у зв'язку з корумпованістю голови НАЗК ОСОБА_5 та члена НАЗК ОСОБА_11, після чого позивачем неодноразово надавалися інтерв'ю з приводу роботи НАЗК у ЗМІ, що є загальнодоступною інформацією.

Вказана діяльність позивача підпадає під загальне визначення викривача згідно ч. 1 ст. 53 Закону № 1700-VII.

Проте, передбачені ч. 3 ст. 53 Закону № 1700-VII гарантії щодо звільнення застосовуються не просто за фактом кваліфікації особи як викривача, а за дотримання певних умов, зокрема, у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

В даному випадку позивачем подано заяву про звільнення 02.10.2017 р., наказ про звільнення видано 10.10.2017 р., а перший факт публічного розголошення інформації, що дає підстави кваліфікувати позивача як викривача, мав місце 18.10.2017 р.

Наявні у справі матеріали та пояснення учасників по справі дають підстави для висновку про те, що хоча формально позивач повідомлений про звільнення 01.12.2017 р., фактично інформація про наявність оскаржуваного наказу була позивачу відома раніше, зокрема, 18.10.2017 р. Крім того, подаючи заяву про звільнення 02.10.2017 р., позивач розуміла, що її наслідком буде видача відповідного наказу про звільнення.

Таким чином, подача позивачем заяви про звільнення і, відповідно, саме звільнення згідно оскаржуваного наказу мали місце до набуття позивачем статусу викривача і не мало прямого зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону № 1700-VII іншою особою (головою НАЗК ОСОБА_5М.).

За таких обставин, незважаючи на наявність у позивача статусу викривача, передбачені ч. 3 ст. 53 Закону № 1700-VII гарантії обставин її звільнення не стосуються, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що прийняття рішення про звільнення позивача пов'язане зі здійсненням нею діяльності щодо допомоги в запобіганні і протидії корупції у НАЗК.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В даному випадку з врахуванням викладеного суду не надано доказів порушення відповідачем вимог чинного законодавства під час прийняття оскаржуваного наказу; належних та допустимих доказів вчинення тиску на позивача з метою спонукання до звільнення суду не надано, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 10.12.18 р.