ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2018 року

Київ

справа №826/6985/17

адміністративне провадження №К/9901/49348/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (головуючий суддя Келеберда В.І., судді - Качур І.А., Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді - Літвіна Н.М., Федотов І.В.) у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Центр протидії корупції" до Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса Анатолія Васильовича, Національного агентства з питань запобігання корупції, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство "Українські спеціальні системи" про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Громадська організація «Центр протидії корупції» (далі - ГО «Центр протидії корупції») звернулась до суду з позовом до Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса А.В. (далі - Головний військовий прокурор Матіос А.В.), Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Українські спеціалізовані системи» (далі - ДП «Українські спеціалізовані системи»), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просила: визнати протиправною та скасувати постанову Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора Матіоса А.В. в частині про застосування заходів спеціальної безпеки від 31 березня 2017 року щодо закриття інформації про майновий стан посадових осіб військової прокуратури; визнати протиправним та скасувати рішення НАЗК від 6 квітня 2017 року №147 «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки»; визнати протиправними дії НАЗК з вилучення з публічного доступу Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, електронних декларації посадових осіб військової прокуратури, вилучених на підставі рішення НАЗК від 6 квітня 2017 року №147 «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки» та зобов'язати відновити публічний доступ до електронних декларацій посадових осіб військової прокуратури Єдиного державного реєстру, вилучених на підставі оскаржуваного рішення НАЗК.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГО «Центр протидії корупції» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 березня 2017 року Головним військовим прокурором Матіосом А.В., за результатами розгляду повідомлення Служби безпеки України від 30 березня 2017 року № 2/2/4-7685дск прийнято постанову «Для службового користування» про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки, якою, зокрема, застосовано спеціальні заходи забезпечення безпеки до слідчих та прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а також їх близьких родичів згідно додатків, що є невід'ємною частиною даної постанови.

Вказана постанова прийнята відповідачем з метою забезпечення безпеки працівників Головної військової прокуратури, їх близьких родичів, враховуючи наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю і майну, наявність підстав і приводів для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки на підставі статей 3, 27 Конституції України та статей 10, 13, 14 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

НАЗК 6 квітня 2017 року прийнято рішення № 147 «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки», яким, зокрема, вирішено: адміністративному департаменту, у зв'язку із існуванням реальних загроз життю, здоров'ю і майну працівників Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та їх близьких родичів, забезпечити виконання постанови заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса А.В. від 31 березня 2017 року про застосування тимчасових заходів спеціальної безпеки щодо осіб, перелічених у додатках до постанови (додатки - «Для службового користування»), до нормативно-правового врегулювання цього питання; відділу правового забезпечення підготувати пропозиції щодо внесення змін до рішень НАЗК щодо підстав вилучення інформації з публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та подати відповідний проект рішення на розгляд найближчого засідання НАЗК.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями Головного військового прокурора Матіоса А.В. та НАЗК, вважаючи, що ними порушено його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ГО «Центр протидії корупції») є необґрунтованими та безпідставними. Головним військовим прокурором Матіосом А.В. в свою чергу доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки до прокурорсько-слідчих працівників Головної військової прокуратури та їх близьких родичів. Відповідачем у постанові про застосування заходів спеціальної безпеки від 31 березня 2017 року щодо закриття інформації про майновий стан посадових осіб військової прокуратури наведено достатньо підстав, обґрунтувань та приводів для її прийняття. Також зазначено, що НАЗК на виконання оскаржуваної постанови Головного військового прокурора Матіоса А.В., приймаючи оскаржуване рішення діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Крім того, судом першої інстанції в обґрунтування рішення зазначено, що оскаржувані рішення та дії відповідачів не породжують для позивача жодних прав та обов'язків.

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Законом України від 23 грудня 1993 року № 3781-ХІІ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (далі - Закон № 3781-ХІІ) встановлено систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

Абзацом першим пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 3781-ХІІ визначено, що правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Відповідно до частини першої статті 13 вказаного Закону підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну.

Згідно пункту «в» частини другої цієї ж статті приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може бути отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Пунктом «е» частини першої статті 5 Закону № 3781-ХІІ визначено, що для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства заходи, у тому числі шляхом забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту.

Статтею 10 Закону №3781-ХІІ передбачено, що за рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. В окремих випадках відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть вилучатися в порядку, встановленому законодавством.

Згідно пункту «в» частини першої статті 14 вказаного Закону рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймає керівник органу прокуратури - щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №3781-ХІІ органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відповідно до статті 14 цього Закону, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 березня 2017 року до Головної військової прокуратури надійшло повідомлення Служби безпеки України про отримання оперативної інформації щодо активізації діяльності російських спецслужб та представників так званого «Міністерства державної безпеки ДНР-ЛНР» у напрямку збору та узагальнення відомостей щодо правоохоронців, перевірка їх участі в терористичній операції та причетності до розслідування фактів російської агресії проти України. У повідомленні зазначено, що так званим «Міністерством державної безпеки ДНР-ЛНР» створено аналітичну групу, завданням якої є ідентифікація українських правоохоронців, встановлення членів їх родин, наявності рухомого та нерухомого майна тощо. Першочергова увага приділяється особам, які мають родичів чи майно на тимчасово окупованих територіях Донецької області, а також працівникам оперативних та слідчих підрозділів правоохоронних та спеціальних органів України, в тому числі військової прокуратури.

Збір інформації здійснюється шляхом доступу до офіційних інформаційно-довідкових служб, отримання її з відповідних державних реєстрів та опублікованих декларацій.

Завдяки отриманим відомостям невстановлені особи, які діють в інтересах терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та спецслужб Російської Федерації, можуть здійснювати спроби впливу на вказаних працівників та їх близьких родичів з метою перешкоджання встановленню істини та проведенню судового розгляду розслідуваних кримінальних проваджень.

Головною військовою прокуратурою здійснюються досудові розслідування у кримінальних провадженнях за фактами розв'язання і ведення представниками влади, Збройних Сил та спеціальних служб Російської Федерації агресивної війни проти України, вчинення інших тяжких і особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки і територіальної цілісності України, у яких збираються, систематизуються та аналізуються докази причетності посадових осіб Збройних Сил та спеціальних служб Російської Федерації, інших представників влади цієї країни, а також інших осіб за попередньою змовою групою осіб до розв'язання і ведення агресивної війни проти України з метою зміни меж її території та державного кордону, також вчинення інших злочинів, що призвели до загибелі людей, тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Донецької і Луганської областей та інших тяжких наслідків.

Відповідно до статті 21 Закону №3781-ХІІ неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів відповідними посадовими особами органів, зазначених у статтях 14 і 15 цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Згідно статті 380 Кримінального кодексу України неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

Враховуючи викладені обставини та аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності прийняття Головним військовим прокурором Матіосом А.В. оскаржуваної постанови про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки до прокурорсько-слідчих працівників Головної військової прокуратури, та їх близьких родичів, оскільки є наявні загрози життю, здоров'ю, житлу і майну працівникам Головної військової прокуратури, якими здійснюється розслідування фактів військової агресії Російської Федерації проти України. А застосовані відповідачем у постанові заходи безпеки є абсолютно співмірними з можливими негативними наслідками, які можуть настати в результаті їх невжиття. Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині скасування прийнятої Головним військовим прокурором Матіосом А.В. постанови є обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог ГО «Центр протидії корупції» про визнання протиправним та скасування рішення НАЗК від 6 квітня 2017 року №147 «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки» та визнання протиправними дій щодо вилучення з публічного доступу Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування електронних декларацій посадових осіб військової прокуратури, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій про відмову у їх задоволенні, враховуючи наступне.

До НАЗК 3 квітня 2017 року надійшов лист Генеральної прокуратури України №10/4/1-4091-14-65дск-вих17, яким надіслано до виконання постанову Головного військового прокурора Матіоса А.В. про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки від 31 березня 2017 року. Строк виконання вказаної постанови - не пізніше 7 квітня 2017 року.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 11, пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції», статті 17 Закону №3781-ХІІ та на виконання вимог постанови Головного військового прокурора Матіоса А.В. від 31 березня 2017 року, НАЗК 6 квітня 2017 року прийнято рішення №147 «Щодо виконання постанови про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки», яким зобов'язано Адміністративний департамент забезпечити виконання постанови заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки.

Згідно службової записки від 5 квітня 2017 року №93-02/870/17, наявної в матеріалах справи, Адміністративний департамент, вказуючи на стислі строки виконання постанови Головного військового прокурора Матіоса А.В. від 31 березня 2017 року зазначив про можливість здійснити вилучення з публічної частини Реєстру декларацій працівників органів прокуратури та їх близьких родичів, визначених у наданій для виконання постанові про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки, оскільки у інформаційно-телекомунікаційній системі «Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» існує технічна можливість не відображати, подані електронні декларації.

ГО «Центр протидії корупції» в обґрунтування позову посилалась на те, що Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VIІ «Про запобігання корупції» чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено повноважень НАЗК на вилучення з публічного доступу електронних декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Разом з тим, статтею 17 Закону №3781-ХІІ визначено, що рішення органів, які приймаються згідно з цим Законом, про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

З викладеного вбачається, що підставою для прийняття НАЗК оскаржуваного рішення та вчинення оскаржуваних дій щодо вилучення електронних декларацій посадових осіб військової прокуратури з публічного доступу у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є не положення Закону України «Про запобігання корупції», а безпосередньо стаття 17 Закону № 3781-XII, який є спеціальним законодавчим актом у сфері застосування спеціальних заходів державного захисту.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що НАЗК на виконання постанови Головного військового прокурора Матіоса А.В., обов'язок виконання якої встановлено статтею 17 Закону № 3781-XII правомірно прийнято оскаржуване рішення від 6 квітня 2017 №147 «Щодо виконання постанови про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки», а отже відсутні підстави для його скасування та визнання протиправними дій відповідача щодо вилучення з публічного доступу Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, електронних декларації посадових осіб військової прокуратури.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Головним військовим прокурором Матіосом А.В. та НАЗК доведено правомірність прийняття оскаржуваних постанови про застосування заходів спеціальної безпеки від 31 березня 2017 року та рішення від 6 квітня 2017 року №147 «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки».

Враховуючи зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності позовних вимог ГО «Центр протидії корупції» про визнання протиправними та скасування зазначених рішень.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили доводи про те, що прийнятими відповідачами рішеннями порушено його права передбачені статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статтею 47 Закону України «Про запобігання корупції» та необґрунтовано зазначили, що права позивача у межах спірних правовідносин не порушені. На думку, позивача судами необґрунтовано вказано, що оскаржувані рішення є актами індивідуальної дії, які не породжують, не припиняють та не змінюють безпосередньо для позивача жодних прав та обов'язків.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначені посилання ГО «Центр протидії корупції» вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Можливість участі громадськості в заходах щодо запобігання корупції визначена статтею 21 Закону України «Про запобігання корупції».

Вказаною статтею, передбачені права громадських об'єднань, їх членів або уповноважених представників, а також окремих громадян в діяльності щодо запобігання корупції, у переліку яких відсутнє право здійснювати облік, контроль та перевірку декларацій суб'єктів декларування.

Такими повноваженнями відповідно до статей 11, 47-52 Закону України «Про запобігання корупції» наділено НАЗК.

Згідно листа НАЗК від 26 квітня 2017 року, адресованого ГО «Центр протидії корупції», декларації посадових осіб військової прокуратури щодо яких застосовано спеціальні заходи забезпечення безпеки згідно постанови Головного військового прокурора Матіоса А.В., були виключені лише з публічної частини відповідного Реєстру, вони зберігаються на ресурсах Реєстру і є доступними для перевірки.

Тобто, тимчасове вилучення з публічного доступу Реєстру електронних декларацій посадових осіб військової прокуратури, не позбавляє НАЗК можливості здійснювати, в межах покладених на нього Законом України «Про запобігання корупції» повноважень, заходи контролю та перевірки таких декларацій.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 вказаного Кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Разом з тим, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, причому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача.

Судами встановлено, що серед осіб, до яких згідно постанови Головного військового прокурора Матіоса А.В. вжито спеціальні заходи забезпечення безпеки та які відповідно визначені у додатку до цієї постанови, відсутні особи які є засновниками та/або членами (учасниками) ГО «Центр протидії корупції».

Оскаржувана постанова про застосування заходів безпеки спрямована на збереження життя, здоров'я та майна вказаних в постанові слідчих та прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури, а також їх близьких родичів.

Пунктом «в» частини першої статті 19 Закону № 3781-XII передбачено, що особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціальних заходів безпеки, має право оскаржити до суду або до відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують її безпеку.

Право інших осіб, оскаржити постанову про застосування спеціальних заходів безпеки, Законом № 3781-XII не передбачено.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

В.М.Шарапа